Рішення

від 21.03.2022 по справі 235/8727/21

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/235/337/22

Справа № 235/8727/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2022 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю представника відповідача Червяковської Л.Г.

секретаря судового засідання Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Таранченко Ю.В., до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Таранченко Ю.В., з позовом до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді "Викладач по класу гітари" КПСМНЗ "Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича" .

08 листопада 2021 року відповідачем було вручено наказ про відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач з 08 листопада 2021 року відсторонює позивача від роботи на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати.

Позивач вважає зазначений наказ неправомірним, так як він не містить правових підстав для відсторонення, оскільки не має місця жоден з випадків, визначених с. 46 КЗпП України, у яких можливе відсторонення від роботи. При цьому, відсутня згода профспілки на відсторонення позивача від роботи, а також, роботодавцем не повідомлено про такі зміни за два місяці, як цього вимагає ст. 103 КЗпП України.

При цьому, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем зобов`язання здійснювати щеплення від СОVID-19 немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Позивач вважає даний наказ незаконний та неконституційним та таким, який підлягає скасуванню судом.

Наказ про відсторонення мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 14: «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я».

Отож, ця частина передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 12 цього Закону рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Звертає увагу суду, що виключно ЗУ «Захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень.

І цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Крім цього, відповідно до ст.12 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюшу, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими та вносяться до календаря щеплень.

Станом на сьогодні вакцинація від СОVID-19 для працівників є добровільною. Роботодавець немає права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити. Нормами статті 184 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, проводиться за її згодою. Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров`я України. передбачено, що для застосування методів профілактики необхідна згода пацієнта, що вимагає відповідної роботи та переконань.

Відмова працівників від вакцинації не дає права роботодавцеві застосовувати будь-які заходи впливу.

Відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни, а відповідно, і підставою для звільнення працівника.

Відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема ст.46 КЗпП (постанова Верховного Суду від 1.04.2020 у справі

№761/12073/18).

Окремо звертає увагу суду на тому, що на сьогодні не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від СОVID-19.

За розрахунком позивача її середньоденний заробіток становить 834,84 грн.

Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати Наказ № 71/к/ тр. від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати відсторонення за період з 08.11.2021 року по день винесення рішення по справі.

Ухвалою суду від 08.12.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано час позивача для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 20.12.2021 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про освіту» кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці, а також зобов`язані відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров`я, здоров`я оточуючих, довкілля.

Згідно зі ч. 1 ст. 55 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на безпечні і нешкідливі умови праці.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.

У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших учасників встановленому державою порядку щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію вчителів проти особливо небезпечної хвороби СОVID-19, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою.

Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про освіту» суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово- господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Згідно зі Статутом навчального закладу, у якому працює позивач по даній справі, директор закладу забезпечує дотримання вимог законодавства щодо охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, безпеки життєдіяльності та охорони праці.

Тобто, на думку відповідача, керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 09 грудня 2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача, який не має профілактичних щеплень, від роботи.

Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представник позивача надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечувала та просила відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 з 02.09.2002 року працює на посаді викладача по класу гітари та народних інструментів у Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Красноармійська музична школа імені М.Д. Леонтовича (а.с.10-15).

Відповідно до наказу від 08.11.2021 року за № 71/к/тр. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 викладача по класу гітари, відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення / або закінчення карантину (а.с.9).

Даний наказ видано директором КПСМНЗ «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича», яка керувалася статтею 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, зі змінами внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 № 2393, пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

В наказі наявне посилання, що підставою стало: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від Covid-19 ОСОБА_1 від 28.10.2021 р. № 3, наказ № 118-од від 05.11.2021 р. начальнику відділу О.Олехнович.

ОСОБА_1 з наказом ознайомлена та зазначила, що з наказом не згодна.

Права і свободи людини і громадянина є природними та невід`ємними, надані їй від народження, визнаються найвищою цінністю і не мають вичерпного характеру.

Право на працю - одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами й визнане міжнародним співтовариством. Воно належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відбиває потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе та своєї сім`ї, реалізовувати власний творчий потенціал, виражати свою особистість.

Згідно статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ухвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2200А(ХХІ) від 16 грудня 1966 року, набув чинності 3 січня 1976 року, який Україна ратифікувала 12 листопада 1973 року, та який є частиною національного законодавства України, держави, що беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що охоплює право кожної людини на отримання можливості заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Статтею 5-1 КЗпП України передбачені гарантії працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, однією з яких є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд наголошує, що дана стаття надає право роботодавцю відсторонити працівника від роботи за певних обставин, проте не встановлює обов`язок це роботи.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах № 185/676/18 та № 761/12073/18.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Таким чином, дана стаття передбачає обов`язкові щеплення проти окремих видів інфекційних хвороб. При цьому в даному переліку не міститься посилання на обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Так, цією нормою передбачено запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших відповідних інфекційних хвороб, проте це повинно відбуватися виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами 3 та 4 цієї статті передбачено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Таким чином, аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Положення п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують підприємства, установи і організації усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

В оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, відсутні. Вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення:

1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за № 1306/36928 (далі - Наказ МОЗ № 2153).

Пунктом 3 Наказу МОЗ № 2153 визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 за № 380 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме у частині шостій зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи це, посилання відповідача у оспорюваному наказі, як на підставу для відсторонення позивача від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 28.10.2021, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Тому цей наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказом МОЗ України від 16.09.2021 р. № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в України та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні.

У пункті 1 Календаря профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) передбачено, що Календар - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Календар профілактичних щеплень в Україні не містить обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, вимога відповідача до позивача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, є порушенням вимог статті 19 Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до її приватного життя.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача; з цих міркувань зазначене право захищається ст. 8 Конвенції, а тому втручання в нього держави повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу); таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

Згідно з встановленою прецедентною практикою, процес прийняття рішень, що веде до втручання, повинен бути справедливим та таким, що забезпечує належну повагу інтересів, гарантованих особі згідно зі статтею 8 (Buckley проти Сполученого Королівства, § 76).

Суд неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя та кореспонденції має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права (Halford проти Сполученого Королівства, § 49).

В даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, та надання відповідних доказів, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивача відбулося.

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Відповідачем не надано суду доказів того, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого вдався відповідач і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобіганню зараженню вірусом.

Парламентська Асамблея Ради Європи закликала держави-члени та Європейський Союз утриматися від дискримінації громадян, у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований. У Резолюції № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

У справах, у яких оспорюється незаконність відсторонення від роботи, саме відповідач повинен довести, що відсторонення відбулося без порушення законодавства про працю.

Оскільки відсторонення позивача від роботи було здійснено з порушенням законодавства, передчасно та всупереч встановленого порядку, суд вважає наказ відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд не приймає до уваги позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оскільки вона суперечить обставинам, встановленим судом під час розгляду справи.

Крім того, не приймає суд і посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини у контексті виправдання дій відповідача при відстороненні працівника від виконання ним роботи, бо в протилежному випадку це суперечило б суті та змісту самої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покликаної до забезпечення і розвитку прав людини та її основоположних свобод у будь-яких сферах особистого/суспільного/трудового життя цієї особи. Крім того, і у приведених самим же відповідачем прикладах судової практики ЄСПЛ, і в інших випадках Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою обмеження прав особи дійсно допускається, але будь-які втручання мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Частинами 1, 2 та 4 статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 4 статті 263 ЦПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у роз`ясненні (лист від 24.12.2021 р. № 3223/0/208-21) зазначив, що наразі немає жодної правової позиції ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі також немає.

Даний лист є роз`ясненням, а не вказівкою судам приймати рішення на користь або позивачів або відповідачів.

Оскільки наказ про відсторонення позивача від роботи суд визнає незаконним та скасовує, відповідач повинен допустити позивача до роботи.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати відсторонення з 08.11.2021 року по день винесення рішення по справі, суд зазначає наступне.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», роз`яснив, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відсторонення позивача від роботи здійснено без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року, про це безпосередньо вказано у наказі.

Оскільки, суд встановив, що на порушення статті 46 КЗпП України, відповідач із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, тому суд має задовольнити позов про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

До позовної заяви позивачем долучено копію довідки про доходи від 08.11.2022 року за № 16 (а.с.16). Відповідно до даної довідки позивачу нараховано: вересень 2021 року - 16281,69 грн, жовтень 2021 р. - 18781,69 грн.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. У відповідності до норм абз. 1 п. 2 роз. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців

роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абз. 3 та 4 п. 2 роз. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абз. 20 п. 4 розд.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються

виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

П. 5 розд. 4 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної

(годинної) заробітної плати.

З урахуванням викладеного, розрахунок середньоденної заробітної плати повинен бути зроблений наступним чином: (16281,69+18781,69) / (22+20) = 834,84 грн.

Період за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу починається 8 листопада 2021 року та закінчується днем постановлення рішення суду 22 березня 2022 року. До даного періоду входить 93 робочих днів.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить: 834,84 гривень * 93 робочих днів= 77640,12 гривень, з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно п. 2, п.4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, про поновлення на роботі.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень. Таким чином, судовий збір в розмірі 908 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та 908 гривень на користь держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 5, 12-13, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Таранченко Ю.В., до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ 71/к/ тр. від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області допустити ОСОБА_1 до роботи, а саме до виконання обов`язків викладача по класу гітари.

Стягнути з Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року до дня ухвалення судового рішення, у розмірі 77640 (сімдесят сім тисяч шістсот сорок) гривень 12 копійок, з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині допуску до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 14192 (чотирнадцять тисяч сто дев`яносто дві) гривні 28 копійок, з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 . Адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: Таранченко Юлія Володимирівна. Свідоцтво на право здійснення адвокатською діяльністю № 4045 від 28.09.2011 року.

Відповідач: Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Покровська музична школа ім. М.Д. Леонтовича» Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Донецької області. Адреса: Донецька область, м. Покровськ, вул. Поштова, буд. 2. Код ЄДРПОУ 34827941.

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2022 року.

Суддя Хмельова С.М.