Постанова

від 14.03.2022 по справі 203/3127/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1543/22 Справа № 203/3127/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «УКРСТАР» ЛТД, ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акту прийому-передачі, протоколу загальних зборів, скасування записів про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «УКРСТАР» ЛТД, ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О.В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акту прийому-передачі, протоколу загальних зборів, скасування записів про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги Дніпровської міської ради мотивовані тим, що територіальній громаді міста Дніпра належить земельна ділянка площею 0,0874 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 1210100000:06:101:0085). Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на самочинне майно, побудоване нею на вказаній ділянці. 24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два договори купівлі-продажу, за якими останній придбав розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно. 19 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір оренди, за яким останній на 10 років одержав у користування вказану земельну ділянку. Через порушення умов оренди позивач звернувся до суду з позовом про його розірвання, проте у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 орендаря провадження у справі було закрите. Згодом на підставі протоколу загальних зборів ТОВ Фірми «УКРСТАР» ЛТД та відповідного акту приймання-передачі від 22 грудня 2018 року вказане майно було передане до статутного капіталу ТОВ Фірми «УКРСТАР» ЛТД. За заявою позивача заочне рішення від 10 лютого 2009 року було скасоване, а ухвалою суду від 18 червня 2019 року - позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Таким чином, оскільки судове рішення, яке стало підставою для первинної реєстрації права власності на нерухоме майно, було скасовано, укладені згодом правочини мають бути визнані недійсними через порушення права позивача на володіння власним майном (землею).

Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсними договори купівлі-продажу від 24 грудня 2013 року, визнати недійсним акт приймання-передачі та протокол загальних зборів від 22 грудня 2018 року у частині передачі до статутного капіталу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, скасувати відповідні записи про державну реєстрацію прав власності на вказане нерухоме майно, зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом знесення самочинного майна.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено частково. Суд вирішив: визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі від 24 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі від 24 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; Визнати недійсним акт прийому-передачі від 22 грудня 2018 року в частині передачі ОСОБА_2 товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі «УКРСТАР» ЛТД нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Пастера, 12Н (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 м2, ґанок «а» площею 9,9 м2, ґанок «а1» площею 0,6 м2, ґанок «а2» площею 0,6 м2, ґанок «а3» площею 0,5 м2, ґанок «а4» площею 0,3 м2, ґанок «а5» площею 0,3 м2, ґанок «а6» площею 3,1 м2, ґанок «а7» площею 2,3 м2); Визнати недійсним протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «УКРСТАР» ЛТД від 22 грудня 2018 року №14 в частині передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «УКРСТАР» ЛТД нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Пастера, 12Н (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 м2, ґанок «а» площею 9,9 м2, ґанок «а1» площею 0,6 м2, ґанок «а2» площею 0,6 м2, ґанок «а3» площею 0,5 м2, ґанок «а4» площею 0,3 м2, ґанок «а5» площею 0,3 м2, ґанок «а6» площею 3,1 м2, ґанок «а7» площею 2,3 м2); Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку по АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої нежитлової будівлі: споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 м2, ґанок «а» площею 9,9 м2, ґанок «а1» площею 0,6 м2, ґанок «а2» площею 0,6 м2, ґанок «а3» площею 0,5 м2, ґанок «а4» площею 0,3 м2, ґанок «а5» площею 0,3 м2, ґанок «а6» площею 3,1 м2, ґанок «а7» площею 2,3 м2. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат між сторонами.

Задовольняючи частково позовні вимоги Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, на якій було побудоване спірне нерухоме майно, не надавалась ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом, а саме нерухоме майно є самочинним, і підстави реєстрації речових прав на нього з часом зникли, отже договори купівлі-продажу цього майна, укладені 24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають бути визнані недійсними як такі, що суперечать ЦК та іншим актам цивільного законодавства. При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки договори купівлі-продажу від 24 грудня 2013 року визнані недійсними, - мають бути визнані недійсними і протокол загальних зборів та акт приймання-передачі від 22 грудня 2018 року у частині передачі до статутного капіталу товариства спірного нерухомого майна. Оскільки, на належній позивачеві земельній ділянці, самовільно зайнятій ОСОБА_1 , розташоване самочинне нерухоме майно, суд вважав за необхідне повернути позивачеві земельну ділянку за умови дотримання вимог статей 376 ЦК, 212 ЗК.

Крім того, суд вказав, що 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, відтак позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, а тому позов у цій частині підлягає відхиленню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване рішення в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акту приймання-передачі, протоколу загальних зборів не маючи їх в матеріалах справи, а також знаючи, що ОСОБА_3 помер і не може мати правонаступників у справі. Також апелянт зазначає, що рішення загальних зборів учасників та інших органів юридичної особи не є правочинами, а тому до них не можуть бути застосовані положення ст.ст. 203 та 215 ЦК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ Фірми «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинне нерухоме майно, побудоване на земельній ділянці площею 0,0874 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 1210100000:06:101:0085) (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 м2, ґанок «а» площею 9,9 м2, ґанок «а1» площею 0,6 м2, ґанок «а2» площею 0,6 м2, ґанок «а3» площею 0,5 м2, ґанок «а4» площею 0,3 м2, ґанок «а5» площею 0,3 м2, ґанок «а6» площею 3,1 м2, ґанок «а7» площею 2,3 м2) (цивільна справа №2-951/09).

10 лютого 2009 року суд у цивільній справі №2-951/09 ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив у повному обсязі.

24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, за яким останній придбав 1/2 частину спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О.В. і зареєстрований у реєстрі за №1672.

Того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, за яким останній придбав 1/2 частину спірного нерухомого майна. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О.В. і зареєстрований у реєстрі за №1677.

11 червня 2018 року суд за заявою Дніпровської міської ради скасував заочне рішення від 10 лютого 2009 року, ухвалене у цивільній справі №2-951/09.

22 грудня 2018 року загальними зборами ТОВ «Фірма «УКРСТАР ЛТД» було ухвалене протокольне рішення про передачу спірного нерухомого майна до статутного капіталу товариства.

22 грудня 2018 року на підставі вказаного протоколу загальних зборів між ОСОБА_2 і ТОВ «Фірма «УКРСТАР ЛТД» було складено та підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна та зареєстровано право власності останнього на нього.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

18 червня 2019 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ТОВ Фірми «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинне нерухоме майно (цивільна справа №2-951/09).

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) місцеві ради як представницькі органи місцевого самоврядування наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

За правилами, встановленими ч. 1 ст. 83 ЗУ України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Зазначені норми вказують на існування презумпції належності земельних ділянок на території м. Дніпра (у тому числі, земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості) територіальній громаді міста в особі позивача.

Частиною 1 ст. 122 ЗК визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом абзацу 1 ч. 1 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пунктів «а», «в», «є» ч. 1 ст. 12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції місцевих рад.

Порядок реалізації права власності, права користування землею фізичними особами визначається відповідними положеннями ЗК, Цивільного кодексу України тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Встановлено, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, не була відведена для цієї мети, отже таке майно у розумінні матеріального закону є самочинним.

Частинами 2, 4 ст. 376 ЦК визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом пунктів «а», «б» ч. 1 ст. 211 ЗК громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Встановивши, що заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року , яке стало підставою для первинної реєстрації права на самочинне майно, було скасовано як незаконне, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перехід такого права до інших осіб ( ОСОБА_3 , ТОВ Фірми «УКРСТАР» ЛТД) відбувся без відповідних правових підстав.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені ЗУ від 01 липня 2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

Згідно з ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Порядок державної реєстрації речових прав на майно станом на 24 грудня 2013 року (дата первинної реєстрації права власності) регулювався Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі - Порядок).

За правилами, встановленими ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону №1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктом 37 Порядку визначено, що рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За змістом ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Встановивши, що земельна ділянка, на якій було побудоване спірне нерухоме майно, не надавалась ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом, а саме нерухоме майно є самочинним, і підстави реєстрації речових прав на нього з часом зникли, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договори купівлі-продажу цього майна, укладені 24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають бути визнані недійсними як такі, що суперечать ЦК та іншим актам цивільного законодавства.

За правилами, встановленими абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Встановивши недійсність договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2013 року, - суд першої інстанції вірно вважав за необхідне визнати недійсними і протокол загальних зборів та акт приймання-передачі від 22 грудня 2018 року у частині передачі до статутного капіталу товариства спірного нерухомого майна, так як недійсний правочин не створює юридичних наслідків.

Вирішуючи позовні вимоги в частині скасування записів про державну реєстрацію прав власності, суд вірно виходить з наступного.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Законом України від 05.12.2019 №340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон №340-ІХ), який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було викладено у новій редакції.

Так, пунктами 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної норми права свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Встановивши, що 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, а тому вірно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.

За змістом ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 376 ЦК залежно від ознак самочинного будівництва заінтересовані особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту приведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудоване нею нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Встановивши, що на належній позивачеві земельній ділянці, самовільно зайнятій ОСОБА_1 , розташоване самочинне нерухоме майно, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині повернення позивачеві земельної ділянки за умови дотримання вимог статей 376 ЦК, 212 ЗК.

Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване рішення в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акту приймання-передачі, протоколу загальних зборів не маючи їх в матеріалах справи, а також знаючи, що ОСОБА_3 помер і не може мати правонаступників у справі, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Твердження апелянта про те, що рішення загальних зборів учасників та інших органів юридичної особи не є правочинами, а тому до них не можуть бути застосовані положення ст.ст. 203 та 215 ЦК України, - колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на те, що визнання недійсними правочинів не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Крім того, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належного та допустимого доказу на спростування заявлених позовних вимог.

Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко