Постанова

від 10.05.2023 по справі 203/3127/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 203/3127/19

провадження № 61-5761св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «УКРСТАР» ЛТД, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «УКРСТАР» ЛТД (далі - ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД), ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О. В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів, скасування записів про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Територіальній громаді міста Дніпра належить земельна ділянка площею 0,0874 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:06:101:0085).

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року у справі № 2-951/09 позов ОСОБА_1 до ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинне майно, побудоване нею на вказаній ділянці.

24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два договори купівлі-продажу, за якими останній придбав розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно.

19 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди, за яким останній на 10 років одержав у користування вказану земельну ділянку.

З огляду на порушення умов оренди позивач звернувся до суду з позовом про його розірвання, проте у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 орендаря провадження у справі було закрите.

На підставі протоколу загальних зборів ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД та акта приймання-передачі від 22 грудня 2018 року нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 були передані до статутного капіталу ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року скасовано.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно залишено без розгляду.

Оскільки судове рішення, яке стало підставою для первинної реєстрації права власності на нерухоме майно, було скасовано, укладені згодом правочини мають бути визнані недійсними через порушення права позивача на володіння власним майном (землею).

З урахуванням наведеного позивач просив визнати недійсними договори купівлі-продажу від 24 грудня 2013 року, визнати недійсним акт приймання-передачі та протокол загальних зборів від 22 грудня 2018 року в частині передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, скасувати записи про державну реєстрацію прав власності на вказане нерухоме майно, зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом знесення самочинного майна.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі від 24 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі від 24 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано недійсним акт прийому-передачі від 22 грудня 2018 року в частині передачі ОСОБА_2 ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД нерухомого майна, що на АДРЕСА_1 (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 кв. м, ґанок «а» площею 9,9 кв. м, ґанок «а1» площею 0,6 кв. м, ґанок «а2» площею 0,6 кв. м, ґанок «а3» площею 0,5 кв. м, ґанок «а4» площею 0,3 кв. м, ґанок «а5» площею 0,3 кв. м, ґанок «а6» площею 3,1 кв. м, ґанок «а7» площею 2,3 кв. м).

Визнано недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД від 22 грудня 2018 року № 14 у частині передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД нерухомого майна, що на АДРЕСА_1 (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 кв. м, ґанок «а» площею 9,9 кв. м, ґанок «а1» площею 0,6 кв. м, ґанок «а2» площею 0,6 кв. м, ґанок «а3» площею 0,5 кв. м, ґанок «а4» площею 0,3 кв. м, ґанок «а5» площею 0,3 кв. м, ґанок «а6» площею 3,1 кв. м, ґанок «а7» площею 2,3 кв. м).

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку, що на АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої нежитлової будівлі: споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 кв. м, ґанок «а» площею 9,9 кв. м, ґанок «а1» площею 0,6 кв. м, ґанок «а2» площею 0,6 кв. м, ґанок «а3» площею 0,5 кв. м, ґанок «а4» площею 0,3 кв. м, ґанок «а5» площею 0,3 кв. м, ґанок «а6» площею 3,1 кв. м, ґанок «а7» площею 2,3 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року, яке стало підставою для первинної реєстрації права на самочинне майно, скасовано як незаконне, тому перехід такого права до інших осіб ( ОСОБА_3 та ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД) відбувся без відповідних правових підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності, суди виходили з того, що 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Ю. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Вона та її представник не були присутніми у судовому засіданні під час прийняття постанови судом апеляційної інстанції від 15 березня 2022 року,на той час вони перебували за межами України.

Вона не є власником або користувачем спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги Дніпровської міської ради в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом знесення самочинного майна.

Також Дніпровська міська рада пропустила строк звернення до суду для захисту свого цивільного права, оскільки з позовом до суду звернулась лише 29 серпня 2019 року, проте про порушення свого права раді було відомо ще 20 лютого 2015 року, а саме під час укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

Кінцевою метою звернення до суду Дніпровської міської ради є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, у попередній стан. Таким чином, заявлені вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації є неефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Ю. О., посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 902/889/16, від 21 січня 2019 року № 910/22093/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17; відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи та розгляд справи за відсутності заявниці та її представника.

У вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Дніпровської міської ради, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що якщо судове рішення скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Оскільки судове рішення, яке стало підставою для первинної реєстрації права власності на нерухоме майно, було скасовано, то укладені згодом правочини визнаються недійсними через порушення права власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради на володіння, користування та розпорядження власним майном (землею), оскільки такі переходи права до інших осіб відбулися без відповідних правових підстав. Таким чином, встановивши, що заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року, яке стало підставою для первинної реєстрації права власності на самочинне майно, було скасовано як незаконне, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що перехід такого права до інших осіб відбувся без відповідних правових підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Ю. О., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 11 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинне нерухоме майно, побудоване на земельній ділянці площею 0,0874 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:06:101:0085) (споруда «А-1» - нежитлова будівля площею 319,8 кв. м, ґанок «а» площею 9,9 кв. м, ґанок «а1» площею 0,6 кв. м, ґанок «а2» площею 0,6 кв. м, ґанок «а3» площею 0,5 кв. м, ґанок «а4» площею 0,3 кв. м, ґанок «а5» площею 0,3 кв. м, ґанок «а6» площею 3,1 кв. м, ґанок «а7» площею 2,3 кв. м). (цивільна справа № 2-951/09).

10 лютого 2009 року у справі № 2-951/09 ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено у повному обсязі.

24 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, за яким останній придбав 1/2 частини спірного нерухомого майна. Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В. і зареєстровано в реєстрі за № 1672.

Того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу іншої 1/2 частини нежитлової будівлі, за яким останній придбав 1/2 частини спірного нерухомого майна. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1677.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2009 року у справі № 2-951/09 скасовано.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД, Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно залишено без розгляду.

22 грудня 2018 року загальними зборами ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД було ухвалене протокольне рішення про передачу спірного нерухомого майна до статутного капіталу товариства.

22 грудня 2018 року на підставі вказаного протоколу загальних зборів між ОСОБА_2 і ТОВ фірма «УКРСТАР» ЛТД було складено та підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна та зареєстровано право власності товариства на нього.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження

№ 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження

№ 12-14звг19).

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56))».

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі

№ 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням, на думку прокурора, самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом».

У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що аналіз статей 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України дозволяє зробити висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано: «враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вирішення вимоги про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) та від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5276св21).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій указаного до уваги не взяли, неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права,не звернули уваги на те, що обраний спосіб захисту порушеного права у вигляді вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів є неефективним.

Водночас не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що Дніпровська міська рада пропустила строк звернення до суду для захисту свого цивільного права, оскільки з позовом до суду звернулась лише 29 серпня 2019 року, проте про порушення свого права раді було відомо ще 20 лютого 2015 року, а саме під час укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів по суті, то наслідки спливу чи неспливу позовної давності на вирішення спору не впливають.

Щодо вирішення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон № 340-ІХ), який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952 було викладено у новій редакції.

Так, пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній 16 січня 2020 року) визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що на відміну від частини другої статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 904/6943/20.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга не містить доводів про неправильне вирішення вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію права власності, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України судові рішення у цій частині не переглядаються.

Щодо вирішення вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом знесення будівель

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року в справі

№ 6-180цс14, Верховного Суду від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-цвикладено правовий висновок про те, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-1721цс16 викладено правовий висновок про те, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 зазначено, що «аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою».

У постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 902/889/16 викладено правовий висновок про те, що зобов`язання власника нерухомого майна в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі, з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що «належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови…».

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається Дніпровська міська рада позов у частині приведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом знесення нежитлових будівель пред`явила до колишнього власника спірного майна ОСОБА_1 , яка є неналежним відповідачем за такою вимогою, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Отже, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Такими наслідками є відмова у позові.

Аналогічні висновки у справах з подібними правовідносинами викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 206/1501/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд судом апеляційної інстанції справи за відсутності заявниці та її представника

Аргументи касаційної скарги про відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи та розгляд справи за відсутності заявниці та її представника, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

10 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ялова Ю. О., звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням на території України 24 лютого 2022 року воєнного стану (т. 2, а. с. 175).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Європейський Суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (рішення від 07 липня 1989 року) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин неявки ОСОБА_1 та її представника суд апеляційної інстанції не встановив, а заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, тому немає підстав уважати, що ОСОБА_1 була позбавлена права на судовий захист.

Ураховуючи наведене, а також зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), сам по собі розгляд судом апеляційної інстанції справи за відсутності належним чином повідомленої відповідачки ОСОБА_1 та її представника не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

У касаційній скарзі не викладено аргументів про те, що відсутність у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідачки ОСОБА_1 та її адвоката вплинуло на висновки суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) зазначено, що «введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів та зобов`язання вчинити дії підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

З огляду на те, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги в цій частині без задоволення, а судових рішень в цій частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Ю. О., скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині, то з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору.

Заявниця сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги - 15 848,80 грн, за подання касаційної скарги - 19 210,00 грн.

Тому з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 35 058,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна, задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року в частині вирішення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів та зобов`язання вчинити дії скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «УКРСТАР» ЛТД, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, акта прийому-передачі, протоколу загальних зборів та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 35 058,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко