Постанова

від 13.03.2022 по справі 545/1102/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1102/20 Номер провадження 22-ц/814/515/22Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - адвоката Расулова Каюма Тулкіновича

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року у складі головуючого судді Потетія А. Г.

у цивільній справ за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Регіонральний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Радійчук Д. звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави, у якому посилаючись на факт розташування спірної земельної ділянки в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, що є відповідно до норм статі 80 ВК України унеможливлює її передачу у приватну власність для садівництва, городництва та будівництва, просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12.01.2017 № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.02.2017 за № 19340409; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» за № 328-СГ від 12.01.2017.

Скасовано запис № 19340409 від 28.02.2017 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, та припинено право приватної власності на неї.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6 306 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні, у заплаві річки Коломак та надання вказаної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України.

В апеляційному порядку рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та його представник адвокат Расулов К. Т., які посилаючись в апеляційній скарзі на те, що суд вирішив питання про права та обов`язки апелянта, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.06.2020, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 01.06.2020 внесено відповідний запис 36697991, але не був залучений до участі у справі, просять апеляційний суд скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14.12.2021 № 545/1102/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої (окружної) прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в повному обсязі та стягнути з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої допомоги адвоката у розмірі 5 700 грн.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 не є належними відповідачем у справі, а суд першої інстанції не здійснив законодавчого обґрунтування оскаржуваного рішення з урахуванням фактичних обставин справи, не врахував відсутність правосуб`єктності позивача та обов`язкового застосування строків позовної давності. Вважає рішення суду першої інстанції протиправним, винесеним з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, всупереч обставин справи та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права та таким, що становить втручанням у його право на мирне володіння майном, яке закріплено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області підтримав вимоги апелянтів про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, навівши свої доводи щодо незгоди з ухваленим по справі судовим рішенням.

У відзиві на апеляційну скаргу від Полтавської окружної прокуратури Полтавської області представник позивача заперечує стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та його представника адвоката Расулова К. Т., яку вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Апелянти подали свої заперечення на відзиви на апеляційну скаргу, які відповідають їх позиції, викладеній в апеляційній скарзі.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.01.2017 № 328-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0046) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

28 лютого 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 19340409 про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку кадастровий номер 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Ковалівська сільська рада.

Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 № 29639/18-41/24238 - 24272/19-41 земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства, за якими сформована земельна ділянка, не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації цієї земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що надання вказаної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України щодо заборони розорювання заплавних земель та застосування на них засобів хімізації й надання земельних ділянок у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Колегія суддів апеляційного суду з висновками суду першої інстанції погоджується та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до статті 1 ВК України заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Відповідно до пунктів 5, 8 частини першої статті 80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина друга статті 80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі є землями, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за змістом вказаних норм права (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка кадастровий номер 5324081900:00:001:0046 не могла передаватись у власність громадян для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель, на яких діє обмежений режим використання.

Відтак, надання у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, для індивідуального садівництва суперечить вимогам статті 80 ВК України, а наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 12.01.2017 № 328-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва є незаконним та підлягає скасуванню із поверненням спірної земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту є-1 частини першої статті 15-1 ЗК України розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи наділений повноваженнями з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру в порядку реорганізації шляхом перетворення Державного агентства земельних ресурсів України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 та Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 14 січня 2015 р. № 15, на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) покладено також обов`язки з організації та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності: у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за: додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, який є відповідачем у справі, поєднує як функції розпорядника земель державної власності, так і органу державного контролю за використанням та охороною земель, тому пред`явлення позову прокурором в інтересах держави, як самостійного суб`єкта цивільних правовідносин, є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третя статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

Суд першої інстанції, встановивши, що захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та поверненні земельної ділянки, не узгоджується з інтересами даного органу, який не може бути позивачем у справі, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, викладена в ухвалі від 02 березня 2011 року у справі № 6-58303св10), дійшов обґрунтованого висновку про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави, як самостійного позивача.

Для такого позивача перебіг строку позовної давності відповідно до правил частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли він довідався або міг довідатись про порушення права держави або про особу, яка його порушила, та зважаючи на встановлення факту незаконності передачі у приватну власність земельної ділянки обмеженого використання у заплаві річки Коломак під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.05.2017, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності, яка на час звернення прокурора до суду с цим позовом - 07.05.2020 в межах встановленого трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) не сплинула.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті З ЦК України в цілому, так і пункту 6 частини першої цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61 -179ббсв19) вказано, що зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати; враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що на час звернення прокурора з позовом до суду 07.05.2020 ОСОБА_2 була належним відповідачем - особою, яка неправомірно набула право власності на спірну земельну ділянку обмеженого використання на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12.01.2017 № 328-СГ, який скасовано судом, та зобов`язана була повернути земельну ділянку у державну власність.

Відповідач ОСОБА_2 була обізнана про розгляд справи судом та призначене підготовче засідання на 04 червня 2020 року, отримавши позовну заяву прокурора з додатками та ухвалу суду про відкриття провадження у справі № 545/1102/20, та надіслала до суду заяву від 22.05.2020 про неможливість підготовки відзиву на позовну заяву та прибуття до суду для участі в судовому засіданні 04.06.2020 на 9:00 через запровадження в Україні карантинних заходів, пов`язаних з розповсюдженням вірусу COVID-19.

Як вбачається з доданого до апеляційної скарги витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 01.06.2020 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку кадастровий номер 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що знаходиться на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, апелянту ОСОБА_1 та про такі дії суд не повідомила.

За таких обставин очевидним є факт використання цивільно-правового інструментарію задля унеможливлення судового рішення в частині припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та її повернення у власність держави, що є ефективним способом захисту порушених прав позивача та суспільного інтересу у спірних правовідносинах, які пов`язані із незаконним вибуттям земель із державної власності та можливими негативними наслідками для навколишнього природного середовища у випадку затоплення земель у заплаві річки Коломак, а тому доводи апеляційної скарги в частині неналежності відповідача та порушення прав нового набувача спірної земельної ділянки відхиляються апеляційним судом як безпідставні та такі, що не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права, - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Расулова Каюма Тулкіновича - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. Ю. Кузнєцова

О. В. Прядкіна