Постанова

від 19.04.2023 по справі 545/1102/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 545/1102/20

провадження № 61-3520св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави,

відповідачі: Головне Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області,

особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Расулов Каюм Тулкінович, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Потетій А. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2022 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га, яка призначена для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не може передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

12 січня 2017 року Головним управлінням Держземагенства в Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області) прийнято наказ № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального садівництва.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 лютого 2017 року внесено запис № 19340409 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1190469453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту за ОСОБА_1 .

Під час проведення досудового розслідування (кримінальне провадження № 42017171010000088) витребувано у Полтавського обласного управління водних ресурсів інформацію про законність надання земельних ділянок у приватну власність (від 13 травня 2017 року № 01-2/583; від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 11 квітня 2017 року № 06-28/323 про надання інформації щодо можливого розташування земельних ділянок в прибережній зоні річки Коломак .

З інформації вбачається, що проекти землеустрою за вказаними земельними ділянками на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 ЗК України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства не подавалися.

14 грудня 2018 року постановою прокурора Полтавської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні № 42017171010000088 призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення якої 04 вересня 2019 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено висновок № 29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 в заплаві річки Коломак.

Висновком експертизи встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Посилаючись на те, що порушення допущено ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, яке є відповідачем у справі і не може бути позивачем, перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури, звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави, зазначав, що у цій ситуації прокурор набуває статусу позивача і просив суд його позовну заяву задовольнити.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального садівництва» від 12 січня 2017 року № 328-СГ;

припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію, якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 лютого 2017 року № 19340409;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Полтавський районний суд Полтавської області своїм рішенням від 14 грудня 2021 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей для індивідуального садівництва.

Скасував запис від 28 лютого 2017 року № 19340409 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту та припинив право приватної власності на неї.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні, у заплаві річки Коломак та надання вказаної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 ВК України.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені. Враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, проте саме Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області допустило порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому прокурор правомірно пред`явив позов до суду в інтересах держави як позивач.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , особа яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу.

Полтавський апеляційний суд своєю постановою від 14 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що земельна ділянка, кадастровий номер 5324081900:00:001:0046, не могла передаватись у власність громадян для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель, на яких діє обмежений режим використання та надання у приватну власність цієї земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 80 ВК України.

Апеляційний суд, зауважив, що суд першої інстанції, встановивши, що захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Полтавській області та поверненні земельної ділянки, не узгоджується з інтересами цього органу, який не може бути позивачем у справі, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави як самостійного позивача.

Зважаючи на встановлення факту незаконності передачі у приватну власність земельної ділянки обмеженого використання у заплаві річки Коломак під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2017 року, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин позовної давності, яка на час звернення прокурора до суду з цим позовом 07 травня 2020 року - не сплинула.

Апеляційний суд дослідив доданий до апеляційної скарги витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 червня 2020 року № 210873328 та встановив, що 01 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та про такі дії суд не повідомила.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що за таких обставин очевидним є факт використання цивільно-правового інструментарію задля унеможливлення виконання судового рішення в частині припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та її повернення у власність держави, а тому доводи апеляційної скарги в частині неналежності відповідача та порушення прав нового набувача спірної земельної ділянки відхиляються як безпідставні та такі, що не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Расулов К. Т., просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15?ц (провадження № 14?252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14?460цс18), постановах Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 395/853/19 (провадження № 61-8483св21), від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 914/758/17, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17, від 07 вересня 2020 року у справі № 917/468/19, від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 серпня 2021 року у справі № 910/21377/17, від 27 жовтня 2021 року у справі № 465/7405/17 (провадження № 61?11389св21), постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22 квітня 2015 року у справі № 916/2122/13, від 13 травня 2015 року у справі № 903/543/14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив про розгляд справи ОСОБА_2 , та його представника ОСОБА_4 .

Касаційна скарга також мотивована тим, що належним відповідачем (співвідповідачем) у цій справі, починаючи з 01 червня 2020 року, мав бути саме ОСОБА_2 , оскільки він є законним власником спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій протиправно не застосували до спірних правовідносин позовну давність, враховуючи, що прокурор звернувся до суду після спливу трьох років з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, на час розгляду справи проект заплавної зони річки Коломак, як передбачено частиною другою статті 58 ЗК України, статтею 87 ВК України, відсутній.

Заявник у касаційній скарзі наголошує, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано зміни до земельного законодавства в частині зміни розпорядника земель у державі.

Також заявник зазначає, що прокурор не надав доказів, про здійснення або нездійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області своїх повноважень щодо захисту інтересів держави. Матеріали справи не містять доказів звернення прокурором Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру чи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо необхідності звернення до суду з відповідним позовом.

Доводи інших учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказувала, що судові рішення порушують законне право ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Крім того, зазначені судові рішення зобов`язують ОСОБА_1 до дій, які вона виконати не може, оскільки не є власником спірної земельної ділянки.

На думку відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі законного власника спірної земельної ділянки - ОСОБА_2 .

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували наслідки впливу позовної давності, враховуючи, що прокурор звернувся до суду після спливу трьох років з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

У травні 2022 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначав, що за весь час розгляду цієї справи, ОСОБА_1 у судові засідання не з`являлася, відомостей про продаж нею земельної ділянки суду не надала, у зв`язку з чим про відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2 позивач не знав і не міг знати. В цьому випадку, ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі, оскільки їй передано земельну ділянку у приватну власність відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ. Незалучення співвідповідача не з вини позивача, не є підставою для відмови у задоволенні позові.

Разом з тим, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів щодо пропуску строку звернення прокурора з цим позовом.

У цій справі захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оскарженого наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу, у зв`язку з чим представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем. При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не вправі самостійно скасувати наказ, оскільки на його підставі за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності, тому зазначене буде суперечити вимогам частини першої статті 154 ЗК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Расулов К. Т., у березні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0046) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

28 лютого 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 19340409 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку кадастровий номер 5324081900:00:001:0046, площею 0,12 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва за адресою: Ковалівська сільська рада, Полтавський район, Полтавська область.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у приватну власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства, за якими сформована земельна ділянка, не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації цієї земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка, кадастровий номер 5324081900:00:001:0046, не могла передаватись у власність громадян для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель, на яких діє обмежений режим використання та надання у приватну власність цієї земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 80 ВК України.

Суд першої інстанції, встановивши, що захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оскарженого наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та поверненні земельної ділянки, не узгоджується з інтересами цього органу, який не може бути позивачем у справі, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача, виходив з наявності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави як самостійного позивача.

Разом з тим, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що зважаючи на встановлення факту незаконності передачі у приватну власність земельної ділянки обмеженого використання у заплаві річки Коломак під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2017 року, відхилив доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності, яка на час звернення прокурора до суду з цим позовом 07 травня 2020 року не спливла.

Апеляційний суд виходив з того, що належним відповідачем у справі є ОСОБА_1 , оскільки вона була власником на час звернення до суду з позовом, проте ні вона, ні новий власник не повідомили позивача та суд про зміну власника земельної ділянки. Як вбачається з доданого до апеляційної скарги витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 01 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та про такі дії суд не повідомила.

На переконання апеляційного суду, за таких обставин очевидним є факт використання цивільно-правового інструментарію задля унеможливлення виконання судового рішення в частині припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та її повернення у власність держави, а тому доводи апеляційної скарги в частині неналежності відповідача та порушення прав нового набувача спірної земельної ділянки відхиляються апеляційним судом як безпідставні та такі, що не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, помилковими враховуючи таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15?ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, вирішення питання, чи є визначений позивачем у позовній заяві відповідач належним, тобто встановлення наявності у нього обов`язку відповідати за позовом, є першочерговим завданням суду. Установлення того, що відповідач є неналежним - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може визначити особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Саме у межах розгляду справи за участі належного відповідача суд вирішує спір по суті, надає оцінку правовим позиціям сторін спору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 205/3695/18 (провадження № 61-12477св21).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , апеляційний суд встановив, що на час звернення прокурора з позовом до суду 07 травня 2020 ОСОБА_1 була належним відповідачем - особою, яка неправомірно набула право власності на спірну земельну ділянку обмеженого використання на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ, який скасовано судом, та зобов`язана була повернути земельну ділянку у державну власність.

Відповідач ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції про призначене підготовче засідання на 04 червня 2020 року, отримавши позовну заяву прокурора з додатками та ухвалу суду про відкриття провадження у справі № 545/1102/20, надіславши до суду заяву від 22 травня 2020 року про неможливість підготовки відзиву на позовну заяву та прибуття до суду для участі в судовому засіданні 04 червня 2020 року на 9:00 год. через запровадження в Україні карантинних заходів, пов`язаних з розповсюдженням вірусу COVID-19.

Апеляційний суд врахував, що відповідно до доданого до апеляційної скарги витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 01 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0046 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що знаходиться на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 (а.с. 67, т. 2) та про такі дії суд не повідомила.

Суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , встановив, що ухвалене судом першої інстанції оскаржуване рішення стосується його прав та інтересів як власника спірної земельної ділянки, яку суд зобов`язав повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , зазначив, що відповідач ОСОБА_1 діяла недобросовісно і не повідомила суд про відчуження спірної земельної ділянки та її нового власника. Проте апеляційний суд, встановивши зазначене, доводи апеляційної скарги в частині неналежності відповідача та порушення прав нового набувача спірної земельної ділянки відхилив як безпідставні та такі, що не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Апеляційний суд не звернув належної уваги на доводи ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, що він не був обізнаний про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, а дізнався про оскаржуване судове рішення суду першої інстанції лише з Єдиного державного реєстру судових рішень, про що зазначив у своїй апеляційній скарзі (а.с. 32, т. 1).

Отже, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою не власником, не взяв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що йому не було відомо про існуючий спір, натомість надав перевагу запереченням прокурора на апеляційну скаргу про те, що він не знав про зміну власника спірної земельної ділянки на час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому ця обставина не впливає на законність рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд, всупереч встановленим обставинам справи, порушивши принципи змагальності та диспозитивності, не вирішив питання, чи є визначений позивачем у позовній заяві відповідач належним, з огляду на те, що ОСОБА_2 на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції вже був власником спірної земельної ділянки, та не звернув уваги на те, що встановлення належного відповідача є обов`язком суду першої інстанції, який цього не з`ясував, що є підставою для ухвалення апеляційним судом рішення про відмову в позові.

Зі змісту апеляційної скарги та додатків доданих до неї вбачається, що ОСОБА_2 заявив про своє порушене право щодо спірної земельної ділянки, надавши відповідні докази, проте апеляційний суд, не звернув уваги на те, що відповідальність має бути покладена за цим позовом не на ОСОБА_1 , а на іншу конкретну особу.

Таким чином, перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 унеможливлює вирішення спору про повернення цієї земельної ділянки державі по суті вимог, оскільки така вимога пред`явлена до неналежного відповідача на час постановлення рішення судом першої інстанції - попереднього власника спірного майна.

Отже, хоча спір щодо земельної ділянки виник із ОСОБА_1 як з її власником на час пред`явлення прокурором позову, обставини справи щодо відповідача під час її розгляду судом першої інстанції суттєво змінилися, оскільки 01 червня 2020 року власником цієї спірної земельної ділянки став ОСОБА_2 , а судове рішення суд першої інстанції ухвалив -14 грудня 2021 року.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 до участі у цій справі як співвідповідач не залучений, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Незалучення ОСОБА_2 до участі у справі позбавляє його права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву або зустрічного позову з метою спростування позовних вимог.

Таким чином, у справі, яка переглядається, підставою для відмови у позові є неналежний суб`єктний склад учасників справи, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Слід також зазначити, що позовні вимоги про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня 2017 року № 328-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність», припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області є взаємопов`язаними, а новий власник земельної ділянки не може бути позбавлений права і можливості захищати своє право, заперечувати проти задоволення вимог, які впливають на підставі набуття права власності на земельну ділянку, на легітимність і обсяг цього права тощо. Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).

Схожі висновки (щодо обставин зміни власника земельної ділянки при розгляді справи в суді першої інстанції), викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 308/6261/16-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) підтвердила висновок щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14?473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14?ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14?452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив про розгляд справи ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 , є безпідставними з таких мотивів.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що судова-повістка щодо судового засідання, призначеного на 14 березня 2022 року на 09:20 год. була відправлена на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена в апеляційній скарзі (квартира АДРЕСА_1 ), проте повернулась до суду з відміткою працівника поштового зв`язку про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 236-237, т. 2). При цьому, відповідно до телефонограми суду адвоката Расулова К. Т. (представника ОСОБА_2 ) було повідомлено про розгляд справи 14 березня 2022 року (а. с. 228, т. 2).

За таких обставин, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 14 березня 2022 року, а тому підстави для обов`язкового скасування постанови апеляційного суду, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на положення частини третьої статті 400 ЦПК України, якими передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача - ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2022 року з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу)

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_2 у апеляційній та касаційній скаргах просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів справи, представником ОСОБА_2 у справі № 545/1102/20 був адвокат Расулов К. Т., який діяв у судах апеляційної та касаційної інстанцій на підставі ордеру серії ВІ № 1057900 від 24 грудня 2021 року (а.с. 75, т. 2), договору про надання правничої допомоги від 24 грудня 2021 року (а.с. 68?71, т. 2).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За приписами пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно?виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження стороною обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в судах апеляційної та касаційної інстанцій, Верховний Суд доходить висновку про стягнення таких витрат з позивача на користь ОСОБА_2 .

Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 24 грудня 2021 року, ОСОБА_2 уповноважив адвоката Расулова К. Т. представляти його інтереси в судах різних інстанцій. За надання правничої допомоги сторонами обумовлено вартість послуг (гонорар) адвоката на підставі прайс-листа, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), але не може становити менше 10 000 грн (пункт 4.1 договору).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 разом із договором, укладеним з адвокатом Расуловим О. В. про надання правової допомоги від 24 грудня 2021 року, подав до апеляційного та касаційного судів акти наданих послуг від 28 грудня 2021 року (за перегляд справи у суді апеляційної інстанції) та 30 березня 2022 року (за перегляд справи у суді касаційної інстанції). Зі змісту акту наданих послуг від 28 грудня 2021 року вбачається, що загальна вартість наданих послуг в грудні 2021 року склала 5 700 грн, та акту наданих послуг від 30 березня 2022 року - загальна вартість наданих послуг в березні 2022 року склала 5 800 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на те, що заявником ОСОБА_2 надано детальний опис робіт (наданих послуг), докази здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, отже існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Як вбачається зі справи та матеріалів касаційного провадження жодних клопотань та заяв щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_2 адвокатом Расуловим К. Т. під час розгляду цієї справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, від прокурора не надходило. Відзив прокурора на касаційну скаргу, поданий до суду касаційної інстанції також не містить клопотань та заперечення щодо розміру витрат на таку правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи наданим адвокатом Расуловим К. Т. обсягом послуг у судах апеляційної та касаційної інстанцій, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Расулов Каюм Тулкінович, задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

У позові Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, відмовити.

Стягнути з Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_2 11 500 (одинадцять тисяч п`ятсот) гривень витрат, пов`язаних з правничою допомогою наданою у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук