Рішення

від 22.03.2022 по справі 464/9030/21

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/9030/21

пр.№ 2/464/112/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2022 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.,

секретаря судових засідань Шманько О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про скасування наказу, допуск до роботи і оплату за час незаконного відсторонення від роботи,

за участю:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

встановив:

представник позивача ОСОБА_2 30.12.2021 звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить: визнати незаконним та скасувати наказ №40 від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити його на роботі; зобов`язати відповідача виплатити позивачу не виплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 працює на посаді викладача у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище». 08 листопада 2021 року було видано наказ про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку із ненаданням документа, який підтверджує, вакцинацію від COVID-19. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки згідно чинного законодавства і верховенства права, вакцинація в Україні від COVID-19 є добровільною і не входить в перелік обов`язкових. Зазначає, що відповідач на свій лад трактує положення ст.46 КЗпП України та положення ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тим самим видавши незаконний наказ №40 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», який суперечить чинному законодавству. Наказ № 40 від 08.11.2021 грубо порушує Конституцію України в частині його прав і свобод, а саме: ст.ст.18, 19, 21, 24, 43, 64 Конституції України та КЗпП України. З 08.11.2021 він відсторонений від роботи і обмежений у праві на працю, що включає заробляти собі на життя як викладач-методист з 49 річним стажем роботи. Незаконне відсторонення триває понад 1 місяць, а тому у відповідача виникає заборгованість по виплаті за час незаконного відсторонення. Враховуючи наведене, вважає наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи незаконним, прийнятим без додержання норм законодавства, внаслідок чого порушено його право на працю.

Ухвалою суду від 13.01.2022 після усунення недоліків відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження та призначено справу до розгляду.

15.02.2022 на адресу суду від представника відповідача поступив відзив на позовну заяву. В якому зазначив, що відповідач повністю не погоджується з позовом, оскільки доводи позивача про те, що вакцинація від Covid-19 не обов`язкова є необгрунтованими. Так як позивач є працівником державного навчального закладу професійної освіти, працівники якого підлягають обов`язковій профілактичній вакцинації від Covid-19, немає протипоказань до вакцинації, засвідчено факт ухилення від щеплення, відповідач був зобов`язаний відсторонити позивача від роботи на виконання постанови КМУ №1236 та наказу МОЗ №2153. Тому 08.11.2021 відповідач видав наказ №40 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » до часу усунення причин, що зумовили відсторонення тобто до моменту отримання хоча б однієї дози вакцини проти Covid-19 або медичного висновку про протипоказання. Із вказаним наказом позивач був ознайомлений того ж дня під розписку, з наказом не згідний, про що поставив відмітку. Оскаржуваний наказ прийнятий на основі та на виконання законодавчих норм на підставі ухилення працівника від проходження обов`язкового профілактичного щеплення від Covid-19.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позовній заяві. Просять суд позов задоволити. Подали до суду письмові пояснення.

Представник відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про слухання справи у їх відсутності, зазначає, що позов не визнають.

Заслухавши вступне слово позивача та його представника, дослідивши усі матеріали справи та перевіривши їх доказами, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює викладачем у ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» з 31.10.1975 по теперішній час.

08 листопада 2021 року директором ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» видано наказ № 40 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до надання ним документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Наказ виданий відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Підставою для винесення Наказу слугувало повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти CОVID-19.

Із вказаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлений під розписку 08 листопада 2021 року. Ознайомившись із наказом, позивач зазначив про свою незгоду із ним.

В знак незгоди з вищевказаним наказом позивач ОСОБА_1 подав заяву - протест директору ЛВППУ та заяву - скаргу голові первинної профспілкової організації працівників ЛВППУ.

Отже, як вбачається з долучених до позову документів, позивач повідомлявся відповідачем про намір відсторонення позивача від роботи у випадку ненадання ним документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень в строк до 08 листопада 2021 року. Відомостей про те, що позивач мав тимчасові труднощі у наданні до 08 листопада 2021 року таких документів та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять та судом не встановлено. Навпаки, як вбачається із доданих до позову документів, позивач висловив відповідачу незгоду із вказаним вище наказом. У тексті позовної заяви позивачем також детально обґрунтовано його позицію з приводу відмови від вакцинації, яка підтверджує, що у позивача немає та не було наміру проходити вакцинацію.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В пунктах а) та б) статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема , піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 1 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Частиною 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, зі змісту ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч. 1 ст. 12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМ України в редакції від 24 січня 2020 року №90, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) .

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В Переліку №2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Судом встановлено, що позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Пунктом 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки позивач, як працівник ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак відмовився від щеплення та не надав документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення йому профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про його відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом.

Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Крім цього, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у листі від 24.12.2021. №3223/0/208-21 роз`яснив, що на сьогодні немає жодної правової позиції ЄСПЛ про відсторонення від роботи працівника, невакцинованого проти COVID-19. В цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про тимчасові заходи, які суд може вжити негайно у випадку існування ризику непоправного порушення прав людини. Так, у серпні 2021 року відхилив запит французьких пожежників про вжиття невідкладних заходів з огляду на закон, який передбачає вимогу обов`язкової вакцинації для певних професій з подальшим відстороненням від роботи у разі відмови (Abgrall 671 others vs France). У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув та відхилив два подібні запити, подані медичними працівниками з Греції, які вимагали зупинити дію закону, що передбачає обов`язкову вакцинацію аби мати змогу продовжити працювати (Kakaleri others vs Greece, Theofanopoulou and Others v. Greece). КЦС ВС також нагадав про рішення ЄСПЛ щодо щеплень від інших інфекційних хвороб. Зокрема, справу «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) та Vavrichka others vs Czech Republic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. З огляду на статтю 8 Конвенції, ЄСПЛ в кожному випадку досліджує, чи є втручання в приватне життя заявника: законним; чи відповідає воно законній меті; чи є воно виправданим у демократичному суспільстві. Практики ВС щодо відсторонення працівників від роботи через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби наразі теж немає. В той же час, у провадженні ВС раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їх думку, зазнають діти через відсутність щеплень. Йдеться, зокрема, про рішення у справі №337/3087/17 від 20.03.2018, №682/1692/17 від 17.04.2019, №630/554/19 від 08.02.2021, №331/5291/19 від 10.03.2021.

Завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на шкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорах, що розглядалися ВС, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Будь-яке право об`єктивно кореспондується із обов`язками, право на шкільну освіту законодавець пов`язує із обов`язком проходження профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як самій дитині так і оточуючих її осіб. Дитина не позбавлена права на освіту, яку може отримати у інших формах.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

На підставі вище викладеного, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до наказу МОЗ України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

01 березня 2022 року в.о. директора ДНЗ «Львівське вище професійне політехнічне училище» видано наказ № 12-к про допуск до роботи ОСОБА_1 до завершення воєнного стану в Україні.

З огляду на те, що у частині позовних вимог щодо скасування наказу суд дійшов висновку про їх безпідставність, то у задоволенні позовної вимоги про допуск позивача до роботи та виплати заробітньої плати за час незаконного відсторонення від роботи також слід відмовити, оскільки по своїй суті такі вимоги є похідними.

Керуючись ст. 6 п. 1, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 3, 27, 49, 53, 55 Конституції України, ст. ст. 46, 233 ч. 1 КЗпП України, п. а), б) ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованим в МЮ України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, ст. ст. 4, 10, 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Львівське вище професійне політехнічне училище» про скасування наказу, допуск до роботи і оплату за час незаконного відсторонення від роботи - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище», м.Львів, вул.Зелена,151а, ЄДРПОУ 02545620.

Повний текст рішення складено 23.03.2022.

Суддя Чорна С.З.