Постанова

від 17.03.2022 по справі 160/1608/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 березня 2022 року м. Дніпросправа № 160/1608/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді - доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року в адміністративній справі № 160/1608/22 (суддя І інстанції Сліпець Н.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничодобувна компанія» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 11 січня 2022 року № 40-П «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю)».

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову у справі, в якій він просив:

- зупинити дію оскарженого наказу;

- заборонити відповідачу та будь-яким іншим органам державної влади вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) щодо додержання законодавства у сферах промислової безпеки, охорони праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також використання і переробки мінеральної сировини у позивача, в тому числі у структурних підрозділах, розташованих на території кар`єру «Північний».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, зупинено дію наказу відповідача від 11 січня 2022 року № 40-П «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю)» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не надано оцінку всім обставинам справи, а саме негативним наслідкам від зупинення дії оскарженого наказу і фактичного зупинення заходу зі здійснення відповідачем державного нагляду (контролю) з питань, викладених у зверненні позивача.

Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Розглянувши справу, колегія суддів зазначає таке.

У заяві про забезпечення позову (а.с. 9-18) позивач зазначив, що наказ відповідача про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) є незаконним. Проведення безпідставних позаланових заходів державного нагляду (контролю) з боку відповідача фактично є перешкодою у здійсненні господарської діяльності товариством і має ознаки протиправності. Забезпечення ж позову в даному випадку здатне і має на меті забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову та забезпечити позивачу можливість здійснювати безперешкодно свою господарську діяльність під час розгляду справи в суді.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що у разі проведення державного нагляду (контролю) позивача на підставі оспорюваного наказу до ухвалення судом рішення у даній справі, матиме небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а тому в разі проведення контролюючим органом державного нагляду (контролю) на підставі оскарженого наказу захист прав позивача стане неможливим, оскільки мета проведення перевірки буде досягнута.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, насамперед, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Слід зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

При цьому, статтею 152 КАС України визначено, що у заяві мають бути наведені та обґрунтовані підстави і необхідність забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.

Натомість, клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову не містить наведення та обґрунтування підстав і необхідності забезпечення позову згідно зі ст. 150-152 КАС України, а фактично зводиться к доводам, якими позивач обґрунтовує предмет та підстави позову, а також обґрунтування порушення оскарженим рішенням прав та інтересів позивача.

Отже наведені позивачем доводи не є свідченням існування очевидних ознак протиправності спірного рішення та очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття у справі рішення по суті заявлених вимог, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

З цього приводу апеляційний суд підкреслює, що суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Натомість суд першої інстанції, задовольнивши заяву про забезпечення позову і зупинивши дію оскарженого наказу, фактично вирішив справу по суті, оскільки здійснення заходу державного нагляду (контролю) передбачалось у період з 24 січня по 4 лютого 2022 року, а тому навіть у випадку відмови в позові проведення такого заходу у зазначені терміни безумовно є неможливим.

Колегія суддів також зазначає про відсутність обставин, які можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки у випадку задоволення позову оскаржений наказ буде скасовано, що за усталеною судовою практикою унеможливлює прийняття за наслідками проведеної перевірки будь-яких негативних рішень, а у випадку прийняття таких рішень раніше має своїм наслідком їх скасування.

Стосовно порушення спірним рішенням прав та інтересів позивача і його контрагентів, то конструкція п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України для застосування цієї підстави передбачає одночасне встановлення очевидності ознак протиправності рішення, яке оспорюється, проте в заяві про забезпечення позову позивач на такі ознаки не посилається, і апеляційним судом такі ознаки також не встановлені.

За таких обставин, зазначені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи, не давали суду першої інстанції підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвели до помилкового вирішення заяви про забезпечення позову, а тому, ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати, а в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Держпраці у Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року в адміністративній справі № 160/1608/22 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничодобувна компанія» про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/1608/22 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття 18 березня 2022 року і касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідачС.Ю. Чумак

суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко