Постанова

від 22.03.2022 по справі 300/1915/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/1915/21 пров. № А/857/17437/21Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Качмара В.Я., Пліша М.А.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Коломийської районної державної адміністрації на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року (головуючий суддя: Главач І.А., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) та Коломийської районної державної адміністрації на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року (головуючий суддя: Скільський І.І., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 , 27.04.2021 звернулася з позовом до суду в якому, просила:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсаційних виплат як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік» (беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення) починаючи з 19.05.2017 до моменту припинення здійснення нею такого догляду, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 компенсаційні виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік» (беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення), починаючи з 19.05.2017 до моменту припинення здійснення нею такого догляду, з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути моральну шкоду у сумі 20000,00 грн та встановити судовий контроль.

Обґрунтовує позов тим, що сума компенсації, яку вона отримує у зв`язку з доглядом свого батька ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи і відповідно до висновку МСЕК потребує постійного стороннього догляду, є дуже малою і не відповідає рівню прожиткового мінімуму, встановленого Законом. Вказує, що за 2017 рік отримала компенсацію у зв`язку з доглядом своїм батьком - 208,04 грн, за 2018 рік - 367,28 грн, за 2019 рік - 400,68 грн, за 2020 рік - 307,65 грн. Зазначена компенсація є для ОСОБА_1 єдиним джерелом доходу та відповідно до статті 46 Конституції України не може бути нижчою за прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. У проведенні перерахунку компенсації відповідач їй відмовив через те, що цей вид та розмір допомоги вона отримує відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 за № 233 «Деякі питання державної допомоги окремим категоріям громадян». Однак, на її думку, вказані постанови Кабінету Міністрів України суперечать Конституції України, а тому дії відповідача є неправомірними.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року допущено заміну відповідача у справі № 300/1915/21 правонаступником - Коломийською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсаційних виплат як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 19.05.2017 до моменту припинення здійснення нею такого догляду, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Коломийську районну державну адміністрацію Івано-Франківської області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 компенсаційні виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 19.05.2017 до моменту припинення здійснення нею такого догляду.

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду. Зобов`язано Коломийську районну державну адміністрацію Івано-Франківської області в строк протягом 30 днів з моменту отримання даного рішення подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року виправлено описку у резолютивній частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16.08.2021 по справі № 300/1915/21, а саме:

у другому абзаці резолютивної частини назву органу «Городенківської районної державної адміністрації», замінено вірною «Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації»;

у третьому абзаці резолютивної частини після слів «… на відповідний рік», доповнено словами «беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення» та після слів «…здійснення нею такого догляду» доповнено словами «з урахуванням виплачених сум»;

Доповнено резолютивну частину п`ятим абзацом такого змісту: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень».

Із рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року не погодилися сторони та оскаржили його в апеляційному порядку.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги Коломийська районна державна адміністрація, посилається на те, що не є і не може бути суб`єктом призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом першої групи або за особою, яка досягла 80-річного віку. Ця адміністративна послуга надається органами соціального захисту. Отже, Коломийська районна державна адміністрація не є належним відповідачем за позовом. Просить, скасувати рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове, яким відмовити в позові, а також скасувати ухвалу від 10.09.2021.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивачка покликається на аналогічні підставі викладені в позовній заяві. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 20000 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Відповідач, 18.10.2021 подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення та ухвалу в частині задоволення позовних вимог без змін.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на судові рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що такі задоволеними бути не можуть з таких мотивів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з очевидної невідповідності постанови Кабінету Міністрів України № 832 та Постанови № 233 в частині розміру соціальної виплати непрацюючій особі, яка доглядає за інвалідом I групи, нормам Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України. А тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області щодо відмови у виплаті позивачу компенсації у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму та зобов`язання Коломийської РДА як його правонаступника нарахувати та виплачувати позивачу компенсацію у вказаному розмірі (з урахуванням вже виплачених сум).

Виправляючи описку у справі, суд першої інстанції виходив з того, що при виготовленні рішення від 16.08.2021 допущено описки у резолютивній частині вказаного рішення, а саме: у другому абзаці помилково зазначено назву органу Городенківської районної державної адміністрації , замість вірної Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації , у третьому абзаці упущено словосполучення з урахуванням виплачених сум і беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення та відсутні посилання щодо розподілу судових витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.05.2017 отримує щомісячну компенсаційну виплату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 за № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян», як працездатна особа, що не працює та здійснює догляд за своїм батьком - інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і відповідно до висновку МСЕК потребує постійного стороннього догляду.

Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 29.09.2020 за № 1700, позивачка, як працездатна особа, що не працювала та з 19.05.2017 здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує компенсаційні виплати з 19.05.2017.

Загальний розмір компенсаційних виплат у 2017 році становив 208,04 грн, у 2018 році - 367,28 грн, у 2019 році - 400,68 грн, з січня до жовтня 2020 року - 307,65 грн.

Позивачка, 16.10.2020 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області із заявою-вимогою нарахувати та виплачувати їй компенсаційні виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи громадянином ОСОБА_2 , відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 19.05.2017 до моменту припинення здійснення нею такого догляду, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач, за результатами розгляду заяви від 16.10.2020, листом від 20.10.2020 за № 1829 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті компенсаційних виплат відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет України на відповідний рік, з тих підстав, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» є чинною і не визнана Конституційним Судом України неконституційною, а тому Управління праці та соціального захисту населення зобов`язане виконувати цю постанову.

Вважаючи дії відповідача протиправними, представник позивача звернулася до суду з цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статетею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Так, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. (ч. 1 ст. 1 Закону № 966-XIV).

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 4 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 № 966-IV (тут і надалі в редакції чинній на момент призначення компенсаційної виплати - Закон № 966-IV), соціальні послуги - комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв`язання їхніх життєвих проблем.

Законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України (ч. 1 ст. 4 Закону № 966-IV).

Згідно ч. 8 ст. 7 Закону № 966-IV, фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2020 набрав чинності Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 за № 2671-VIII (далі - Закон № 2671-VIII), згідно, якого порядок організації надання соціальних послуг також затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1-2 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 558 (в редакції чинній на момент призначення компенсаційної виплати) передбачено, що непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата (далі - компенсація). Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги особам з інвалідністю I групи.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26 липня 1996 № 832 (в редакції чинній на момент призначення компенсаційної виплати), установлено щомісячні компенсаційні виплати у розмірі 480 тис. крб. непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом I групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку. Зазначені щомісячні компенсаційні виплати призначаються і виплачуються органами праці та соціального захисту населення та фінансуються органами Пенсійного фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання державної допомоги окремим категоріям громадян» за № 233 від 20.03.2019 (далі - Постанова № 233), з набранням чинності якої постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» за № 832 від 26.07.1996 втратила чинність, установлено, що непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, щомісячні компенсаційні виплати, призначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 за № 832 Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян, здійснюються до моменту втрати зазначеною особою такого права або до дати призначення їй іншої виплати, встановленої законодавством.

Зазначені щомісячні компенсаційні виплати здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 19.05.2017 позивачка отримувала щомісячну компенсаційну виплату, як особа, що здійснює догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80 років, відповідно до вимог Постанови № 832 та Постанови № 233.

Разом з тим, розмір такої компенсації був нижчий розміру встановленого Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму.

Вказана обставина підтверджується листами Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 29.09.2020 за № 1700 (а. с. 49-51 том 1), від 20.10.2020 № 1829 (а. с. 43-44 том 1), від 03.12.2020 № 2177 (а. с. 37-38 том 1).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у пункті 2.3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII від 22.05.2018 № 5-р/2018 вказано, що: «статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); визначено джерела і механізми соціального забезпечення громадян (частина друга); та встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя). У державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини.

Згідно зі статтею 46 Основного Закону України соціальний захист пов`язується, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім`ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).

Наведений зміст права, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).

Конституційний Суд України вважав, що зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення. Заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

За встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування положень статті 46 Конституції України до спірних правовідносин під час надання оцінки правомірності здійснення нарахування та виплати позивачу компенсаційних виплат у розмірі, визначеному Постановами № 832 та № 233, який був нижчим встановленого законодавством прожиткового мінімуму.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 46 Конституції України у подібних спірних правовідносин викладено у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 562/2658/15-а.

Покликання Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області у листах від 29.09.2020 за № 1700, від 20.10.2020 № 1829, від 03.12.2020 № 2177 на відсутність у нього правових підстав для здійснення позивачці відповідних виплат в розмірі іншому, ніж встановлений Постановою № 832 та № 233, суд апеляційної інстанції не бере до уваги зважаючи на наявність у держави обов`язку відповідно до згаданої норми Конституції України забезпечувати, щоб розмір таких виплат не був нижчим від встановленого законодавством прожиткового мінімуму.

Щодо покликання Коломийської районної державної адміністрації, що апелянт не є належним відповідачем за пред`явленим позовом, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому заява позивачки про процесуальне правонаступництво від 09.02.2022 задоволенню не підлягає.

Крім цього, згідно матеріалів справи, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року допущено заміну відповідача у справі № 300/1915/21 правонаступником - Коломийською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області. Вказана ухвала сторонами не оскаржувалася.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до розпорядження Коломийської районної державної адміністрації від 11.01.2021 за № 8 «Про припинення юридичної особи публічного права - Управління праці та соціального захисту населення Городенківської державної районної адміністрації шляхом ліквідації», Управління праці та соціального захисту населення Городенківської державної районної адміністрації припинено шляхом ліквідації, про що 26.05.2021 державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис за № 100 107 111000 9000323 про державну реєстрацію, зокрема, припинення юридичної особи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у разі відсутності правонаступників юридичної особи публічного права, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Коломийською районною державною адміністрацією від 05.02.2021 № 44 прийнято розпорядження «Про забезпечення виконання функцій у сфері соціального захисту населення в Коломийському районі в умовах адміністративно-територіальної реформи».

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Коломийська районна державна адміністрація приймала розпорядчі акти про припинення юридичної особи публічного права - Управління праці та соціального захисту населення Городенківської державної районної адміністрації та здійснювала контроль за забезпечення виконання функцій у сфері соціального захисту населення в Коломийському районі в умовах адміністративно-територіальної реформи, а тому обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, необхідно зобов`язати саме Коломийську районну державну адміністрацію Івано-Франківської області нарахувати та виплачувати компенсаційні виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи.

Щодо стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 20000 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України із цих питань, даних у пункту 9 Постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, при вирішенні спору щодо відшкодування моральної шкоди слід дослідити чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні та в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінюється заподіяна шкода.

Отже, за відсутності достатніх доказів того, що часткове нарахування та виплата компенсаційних виплат, спричинило наслідки, які призвели до заподіяння моральної шкоди позивачці, не підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, суд апеляційної дійшов висновку, що така вимога задоволенню не підлягає. Крім цього, у розглядуваних спірних правовідносинах, відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями моральних страждань і діями відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що дослідивши договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 04.12.2020 № 04/12-89 (а. с. 53-55 том 1), додаток № 1 до цього договору «замовлення» (а. с. 56 том 1), рахунок № 1 від 04.12.2020 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 04.12.2020 № 04/12-89 (а. с. 57 том 1), квитанції про оплату за договором від 04.12.2020 № 04/12-89 (а. с. 58 том 1), з огляду на критерії визначені частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви з огляду на її обсяг та додані матеріали), враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що на користь позивачки необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломийської районної державної адміністрації витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Стосовно скасування ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року, якою виправлено описку у резолютивній частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 16.08.2021, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Питання про внесення виправлень суд може вирішити в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що описка це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат, сум, строків тощо. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

Щодо арифметичних помилок, то це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв`язку із використанням несправної техніки.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при виготовленні рішення від 16.08.2021 допущено описки у резолютивній частині вказаного рішення, а саме: у другому абзаці помилково зазначено назву органу Городенківської районної державної адміністрації, замість вірної Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації, у третьому абзаці упущено словосполучення з урахуванням виплачених сум і беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення та відсутні посилання щодо розподілу судових витрат.

Разом з тим, в мотивувальній частині вказаного судового рішення від 16.08.2021, судом першої інстанції наведено мотиви чому саме суд дійшов висновків: про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації та про зобов`язання Коломийську районну державну адміністрацію нарахувати та виплачувати компенсаційні виплати з урахуванням виплачених сум і беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму відповідно до основних соціальних і демографічних груп населення, стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн. А тому, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року відповідає вимогам ст. 253 КАС України, отже скасуванню не підлягає.

Таким чином, апеляційні скарги не спростовують правильність доводів, яким мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення та ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Коломийської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 300/1915/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар М. А. Пліш