Рішення

від 16.03.2022 по справі 902/1110/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" березня 2022 р. Cправа № 902/1110/21

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка-Т" (вул. Садова, 2, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330)

про стягнення 110 966,10 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Турченко Є.І. згідно ордеру;

відповідача Громова-Ястребкова В.С. за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 22.10.2021 (вх. № 1138/21 від 09.11.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка-Т" про стягнення грошових коштів в сумі 110 966,10 грн, а саме: 13 743,98 грн - суму заборгованості; 6 749,49 грн - суму інфляційних втрат; 26 519,74 грн - суму 48% річних; 14 242,52 грн - суму пені; 49 710,37 грн - суму штрафу. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 12.11.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/1110/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.12.2021.

03.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 01.12.2021 (вх. № 01-34/10751/21), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з порушенням строків позовної давності. До відзиву відповідачем додано заяву про застосування строків позовної давності щодо основної да додаткових вимог за Договором поставки № 20181л/36 від 05.03.2018.

07.12.2021 до суду надійшла відповідь на відзив б/н від 06.12.2021 (вх. № 01-34/10869/21)

18.01.2022 до суду надійшли заперечення відповідача б/н від 13.01.2022 (вх. № 01-34/489/22) щодо доводів позивача по питанню строків позовної давності.

У визначену судом дату (08.12.2021) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 21.12.2021 судове засідання призначено на 03.02.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст.120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками судового засідання 03.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.02.2022, про що постановлено протокольну ухвалу.

14.02.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання б/н від 11.02.2022 (вх. № 01-34/1439/22) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. про поновлення строку для вчинення процесуальних дій до якого долучено клопотання про залучення доказів б/н від 11.02.2022, заперечення щодо доводів позивача по строках позовної давності б/н від 11.02.2022, заяву про застосування строків позовної давності б/н від 11.02.2022.

Клопотання відповідача б/н від 11.02.2022 про поновлення строку для вчинення процесуальних дій з додатками надійшло на поштову адресу суду 14.02.2022.

15.02.2022 на електронну адресу суду надійшов лист б/н від 14.02.2022 (вх. № 01-34/1501/22) скріплений електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Турченко Є.І. з клопотанням про визнання поважною причину пропуску строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи та клопотанням б/н від 14.02.2022 про визнання поважною причину пропуску строку для подання відповіді на відзив.

При розгляді справи 16.02.2022 суд вчинено ряд процесуальних дій, зокрема: задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. про поновлення строку для вчинення процесуальних дій; задоволено клопотання представника позивача - адвоката Турченко Є.І. про визнання поважною причину пропуску строку для подання доказів; закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 17.03.2022, про що постановлено ухвалу у протокольній формі.

16.03.2022 на електронну адресу суду надійшов лист б/н від 16.03.2022 (вх. № 01-34/2245/22) скріплений електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Терченко Є.І. щодо вирішення питання судових витрат на правову допомогу після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

На визначену судом з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 05.03.2018 між сторонами укладено Договір поставки №2018Іл/36, в межах якого позивачем передано відповідачу товару на загальну суму 354026,18 грн, оплата за який повинна бути проведена у строки та спосіб, що визначені в Додатку № 1 до Договору.

Так, відповідач зобов`язався провести оплату поставленого товару в наступному порядку: 20% в строк до 07.03.2018 року; 80% в строк до 15.10.2018.

Як вказує позивач, відповідач 07.03.2018 здійснив часткову оплату товару на суму 58701,96 грн та 07.11.2018 здійснив остаточний розрахунок в сумі 295324,22 грн.

Відтак, відповідачем порушені строки розрахунку, а саме: замість зобов`язання погасити заборгованість до 15.10.2018, сума сплачена 07.11.2018.

Крім того, при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем порушено умови пунктів 3.2. та 3.3 Договору, зокрема - розрахунок проведено без застосування формули для визначення суми належної до оплати, а також не надано для підписання «Акт звіряння взаємних розрахунків».

Таким чином, у відповідача з 15.10.2018 виникла заборгованість сумі 234807,84 грн, яка тривала до 07.11.2018 (23 дні), а з 07.11.2018 виникла заборгованість в сумі 13743,98 грн, яка не сплачена по дату подання позову і підлягає стягненню.

Окрім того, за доводами позивача, відповідач зобов`язаний сплатити 6 749,49 грн суму інфляційних втрат, 26 519,74 грн суму 48% річних, 14 242,52 грн суму пені та 49 710,37 грн суму штрафу.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Суть заперечень відповідача зводиться до того, що остаточний розрахунок за Договором поставки 2018Іл/36 мав бути здійснений в строк до 15.10.2018. Вимоги щодо сплати вартості товару в строк до 07.03.2018 було дотримано в повному обсязі. Наступна частина грошових коштів була перерахована покупцем 07.11.2018.

Сторонами в Договорі поставки було визначено, що до даних договірних відносин, в тому числі щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, застосовується строк позовної давності три роки.

Отже, трирічний строк позовної давності за заборгованістю згідно позовної заяви у справі 902/1110/21 слід обчислювати з 07.11.2018.

Позовну заяву представником ТОВ «Агрозахист Донбас» було визначено та підписано 22.10.2021. Проте, як вбачається із опису вкладення до цінного листа за підписом працівника поштового відділення, позовну заяву з додатками до неї було отримано на відділенні Укрпошти 08.11.2021.

При цьому на розгляд до Господарського суду Вінницької області, вказана позовна заява надійшла 09.11.2021.

Тому, в даному випадку, позивачем визначені законом строки для звернення до суду за захистом свого права чи інтересу було порушено, та подано позовну заяву після збігу строку позовної давності.

Оскільки строк позовної давності, визначений ЦК України строком в три роки, є достатнім для усунення невизначеності, та звернення ТОВ «Агрозахист Донбас» з позовною заявою до суду відбулось з порушенням таких строків, відповідач вважає, що строк пропущено без поважних причин, тому просить застосувати наслідки пропуску строку на подання позову, про що подав відповідну заяву.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що позивачем не пропущений строк позовної давності, посилаючись на наступне.

07.11.2021 був вихідним днем (неділя). Саме тому позовну заяву було направлено відповідачу поштовим відправленням в перший робочий день 08.11.2021.

В цей же день, 08.11.2021, матеріали позовної заяви із доданими до неї документами та доказами направлення копії позову на адресу відповідача, були здані в канцелярію Господарського суду Вінницької області.

Проте, у зв`язку з тим що позовна заява здавалася приблизно о 16-00 годині, а в канцелярії на реєстрації перебувало багато інших документів, інформацію по яких було необхідно занести в комп`ютер, працівник канцелярії поставив штамп реєстрації 09.11.2021. Хоча фактично вона була здана саме 08.11.2021, тобто без порушення строків в робочий час канцелярії Господарського суду Вінницької області.

Не погоджуючись з доводами позивача, відповідач в запереченнях вказує, що аргумент позивача, щодо браку часу у працівника канцелярії суду є недоречними, позаяк за інформацією з офіційного сайту Господарського суду Вінницької області, на якому розміщені відомості про графік роботи та прийому громадян, вбачається, що робочий день суду починається з 09.00 години та триває до 18.00 включно з пн.-чт., пт - з 9.00 до 17.00. При цьому, сайт не містить інформації про жодні обмеження роботи канцелярії.

Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, а саме розділом II визначено, що Канцелярія щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Після отримання кореспонденції здійснюється попередній розгляд документів для відокремлення таких, що потребують обов`язкового розгляду керівництвом суду або структурними підрозділами апарату суду.

Реєстрації підлягають вхідні, вихідні та внутрішні документи (довідки, доповідні записки, заяви, протоколи засідань зборів суддів, тощо). Реєстрація в АСДС здійснюється відповідно до вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, із змінами (далі - Положення про АСДС).

Кожен документ реєструється в суді лише один раз: вхідні - у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створювані - у день підписання або затвердження. Документи представником Позивача були подані близько 16.00 години дня, тобто за дві години до закінчення робочого часу суду.

Отже, в даному випадку, оскільки до закінчення робочого часу установи було ще дві години, при особистому прийомі документів в представника позивача, працівник канцелярії повинен був проставити відмітку про дату (в даному випадку 08.11.2021), та того ж дня передати документи відповідальному працівнику для реєстрації в системі автоматизованого розподілу судових справ.

Окрім того, у клопотанні про поновлення строків для вчинення процесуальних дій відповідач по суті позовних вимог наголошує, що боргове зобов`язання за Договором поставки №20І81л/36 від 05.03.2018 виконане повністю, та станом на сьогоднішній день, заборгованість у відповідача за вказаним зобов`язанням відсутнє.

В судовому засіданні 17.03.2022 прийнято судове рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати 17.03.2022 представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (позивач, за Договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА-Т» (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 2018Іл/36. (надалі Договір)

Умовами Договору, а саме п.1.1., сторони обумовили, що Постачальник, в терміни, визначені Договором, зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціпу), визначену Договором.

За даним Договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 2.1. Договору)

За змістом п. 2.2. Договору ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР. Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Загальна сума Договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1., та які є невід`ємною частиною цього Договору. У випадку розбіжностей даних у Додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною Договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). (п. 2.3. Договору)

У пункті 3.1. Сторони визначили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного Договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору, в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу:

С = А1 / А2 х В

Де С - сума належна до оплати;

В - ціна Товару па момент підписання Додатку;

А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів;

А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого Товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п. 3.2. Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов`язань з оплати Товару з врахуванням п. 3.2. даного Договору, Сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків" покладається на Покупця. (п. 3.3. Договору)

При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору. (п. 3.4. Договору)

У п.3.10 Договору зазначено, що Покупець заявляє та запевняє, що розуміє суть та бере на себе валютний ризик, тобто ймовірність фінансових витрат внаслідок зміни курсу валюти відповідно до п.3.2 Договору.

Згідно п. 4.1. Договору строк поставки Товару визначається у відповідних Додатках до цього Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.

В разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. (п. 7.7. Договору)

Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)

Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років (п.7.9. Договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох Сторін і діє до повних розрахунків. (п. 11.2. Договору)

В межах Договору Сторонами підписано Додаток № 1 від 05.03.2018 яким погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості Товару, умови поставки та порядок розрахунків за Товар, що поставляється. Загальна вартість товару за Додатком з ПДВ становить 293 509,80 грн. Також Додатком визначено офіційний курс долара США/Євро щодо гривні станом на день його складання, та погоджено, що оплата вартості Товару, зазначеного в Додатку, здійснюється Покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів та який не може бути нижче ніж курс долара США/Євро на день укладення Додатку.

За наявними матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 2018Іл/36 від 05.03.2018 згідно Додатку № 1 від 05.03.2018 поставлено товар на загальну суму 354 026,18 грн., за наступними видатковими накладними:

№ 1367 від 05.04.2018 на суму 293 509,80 грн;

№ 8659 від 21.09.2018 на суму 25 332,98 грн;

№ 8660 від 21.09.2018 на суму 35 183,40 грн.

Додатком №1 від 05.03.2018 визначено, що оплата товару здійснюється наступним чином:

20% в сумі 56 701,96 грн в строк до 07.03.2018;

80% в сумі 234 807,84 грн в строк до 15.10.2018.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 354 026,18 грн. Докази розрахунків судом досліджено та прийнято:

виписка банку за 07.03.2018 на суму 58 701,96 грн.;

виписка банку за 07.11.2018 на суму 295 323,22 грн..

За таких обставин, станом на момент звернення з позовом до суду відповідач оплатив вартість Товару, визначену в Додатку та накладних. При цьому, за доводами позивача, проведені відповідачем платежі не включають в себе сплату курсової різниці вартості Товару.

За розрахунком позивача, курсова різниця за Договором становить 13 743,98 грн., яка заявлена до стягнення в позовній заяві.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Перерахованими Додатком до Договору та видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 354 026,18 грн. Виписки банку по рахунку позивача свідчать, що відповідач оплатив визначену у видаткових накладних вартість Товару. Поряд з цим останнім не сплачено курсової різниці вартості поставленого Товару, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 13 743,98 грн.

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок курсової різниці вартості товару судом встановлено, що означений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Відтак вимога позивача про стягнення 13 743,98 грн заборгованості є правомірною та обґрунтованою.

Поряд з цим відповідач наполягає на тому, що заборгованості за зобов`язаннями за Договором поставки № 2018Іл/36 від 05.03.2018 у нього немає.

З огляду на заперечення відповідача суд зауважує, що грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої стаття 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга цієї норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

За умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки з урахуванням Додатків до нього ціни за цим Договором не є остаточними. Положеннями Додатків до Договором визначено порядок зміни ціни вартості товару результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару. Тобто за умовами Договору ці платежі підлягають перерахуванню за погодженою Сторонами формулою, за результатом чого визначається сума доплати, яка фактично є сумою курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору).

Відтак, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 6 749,49 грн. інфляційних втрат, 26 519,74 грн. 48% річних, 14 242,52 грн. пені та 49 710,37 грн. штрафу.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 6 749,49 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

За розрахунком позивача інфляційні втрати нараховуються на суму основного боргу, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, розмір яких склав 3991,73 грн. Також позивачем нараховуються інфляційні втрати на суму курсової різниці в розмірі 13 743,98 грн., розмір яких становить 2757,76 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі.

Як уже зазначалося за умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату, що передує даті оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання Покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Додатку до Договору умова про здійснення оплати товару виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанкіському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро. Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 749,49 грн.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 26 519,74 грн. - 48% річних, суд виходить з наступного.

За розрахунком позивача 48% річних нараховуються на суму боргу з урахуванням здійснених відповідачем платежів, розмір яких за період прострочення з 15.10.2018 по 06.11.2018 складає 7074,76 грн.

Також позивачем нараховуються 48% річних на суму курсової різниці в розмірі 13 743,98 грн. за період з 08.11.2018 по 22.10.2021, розмір яких становить 19 444,98 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 7.7. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 48%.

Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 48% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіривши розрахунок 48% річних нарахованих на суму заборгованості по орієнтовній вартості товару судом виявлено помилку в періоді нарахування, позаяк в період прострочення включено останній день виконання зобов`язання, а саме 15.10.2018.

Здійснивши власний розрахунок 48% річних з простроченої суми 234 807,84 грн. за період з 16.10.2018 по 06.11.2018 судом отримано 6 793,32 грн.

Поряд з цим суд вважає безпідставним нарахування 48% річних на суму несплаченої курсової різниці в розмірі 19 444,98 грн, позаяк в даному випадку має місце подвійне нарахування (як на основний борг так і на складову, що убезпечує знецінення національної грошової валюти), що законодавчо не передбачено.

Відтак, обґрунтованість нарахування 48 % річних підтверджується в сумі 6 793,32 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 242,52 грн. пені та 49 710,37 грн. штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 7.1.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.

Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

При перевірці розрахунку пені нарахованої на суму заборгованості по орієнтовній вартості товару судом виявлено помилку в періоді нарахування шляхом включення в період прострочення останній день виконання зобов`язання 15.10.2018. Провівши власний розрахунок пені за період з 16.10.2018 по 06.11.2018 судом отримано 5 094,99 грн.

Перевіривши розрахунок пені на суму курсової різниці вартості товару за період з 08.11.2018 по 22.10.2021 судом не виявлено помилок, відтак заявлена до стягнення сума пені за вказаний період в розмірі 8 949,95 грн є обґрунтованою.

При перевірці розрахунку штрафу з суми заборгованості за Договором в розмірі 234 807,84 грн., та суми курсової різниці в розмірі 13 743,98 грн судом встановлено, що штраф обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 7.8. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу, позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 49 710,37 грн., визнається судом обґрунтованою та законною.

Поряд з цим, відповідачем у відзиві на позовну заяву та заяві б/н від 01.12.2021 заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

З урахуванням наведеного суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч.1 ст.258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Пунктом 3 Додатку № 1 до Договору визначено наступні етапи розрахунку : 20% вартості товару в строк до 07.03.2018; 80 % в строк до 15.10.2018.

Як встановлено судом, та визнається сторонами, відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару в розмірі 295 324, 22 грн - 07.11.2018. Даною дією було перервано перебіг строку позовної давності.

Відтак, трирічний строк позовної давності за зобов`язаннями за Договором підлягає обчисленню з 07.11.2018, та збігає 07.11.2021.

07.11.2021 був вихідним днем (неділя).

За змістом ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, останнім днем позовної давності за зобов`язаннями за Договором є 08.11.2021.

Відповідно до наявного в матеріалах справи опису вкладення у цінний лист (а.с. 32), позовну заяву з додатками до неї ТОВ «Агрозахист Донбас» було направлено ТОВ «Аквавіка-Т» 08.11.2021.

До господарського суду позовну заяву ТОВ «Агрозахист Донбас» подано наручно, та зареєстровано загальним відділом «Канцелярія» 09.11.2021.

Поряд з цим суд зважає на відповідь Господарського суду Вінницької області № 01-21/265/2022 від 14.02.2022, наданої на запит адвоката Турченка Є.І. №б/н від 10.02.2022, зі змісту якої слідує, що 08.11.2021 до загального відділу «Канцелярія», в проміжок часу з 17:20 год. до 17:40 год., було подано 3 позовних заяви ТОВ «Агрозахист Донбас», в тому рахунку позовна заява ТОВ «Агрозахист Донбас» до ТОВ «Аквавіка-Т» про стягнення 110 966,10 грн. Проте, з огляду на значну кількість вхідної кореспонденції, в тому рахунку і позовних заяв, що підлягали реєстрації в автоматизованій системі, та зважаючи на малу кількість працівників відділу, була відсутня можливість вчасно (до закінчення робочого дня) здійснити реєстрацію означених позовних заяв в автоматизованій системі документообігу суду. Реєстрацію позовних заяв було здійснено 09.11.2021.

Наведеним стверджується звернення ТОВ «Агрозахист Донбас» до суду з позовною заявою 08.11.2021, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

За вказаних обставин, заява відповідача б/н від 01.12.2021 про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення.

Поряд з цим суд зважає на положення ч. 3 ст. 509 ЦК України , відповідно до яких зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафу.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- ступінь виконання основного зобов`язання;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір штрафу на 50 %.

Отже, враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача підлягає 24 855,19 грн. штрафу.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 24 855,18 грн. штрафу слід відмовити.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

В силу приписів ч. 1. ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому такий розподіл судових витрат є обґрунтованим лише в частині покладення на позивача безпідставно заявлених до стягнення сум пені, відсотків річних нарахованих на курсову різницю та інфляційних втрат. В частині зменшення суми штрафу витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрат на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов`язався подати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка-Т" (вул. Садова, 2, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330; код ЄДРПОУ 39856406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 13 743 грн. 98 коп. - заборгованості; 14 044 грн. 94 коп. - пені; 6 793 грн. 32 коп. - 48% річних; 24 855 грн. 19 коп. - штрафу та 1 724 грн. 35 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 31.03.2022 об 11:30 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти позивача - 2831712357@mail.gov.ua, відповідача - sasha-jmch@ukr.net.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 25 березня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

3 - відповідачу (вул. Садова, 2, с. Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330)