Постанова

від 23.03.2022 по справі 2-2738/2008

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1419/22 Справа № 2-2738/2008 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Заворотного К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року

у справі за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 10 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір позики на суму 2 500 000,00 грн. із строком повернення через 100 днів з моменту отримання.

Крім того, 10 січня 2008 року між сторонами укладено договір позики, яким продовжено строк дії договору від 10 жовтня 2007 року ще на 75 днів, тобто до 25 березня 2008 року.

З метою забезпечення своєчасного та належного виконання умов договору позики між сторонами 25 березня 2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку належну йому на праві власності нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід з ганком, загальною площею 723,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 у визначений строк суму позики не повернув, тому позивач просив стягнути з нього на свою користь суму боргу за договором позики від 10 січня 2008 року в розмірі 2 500 000,00 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 500 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у визначений договором строк борг не повернув, що ним не заперечується, а тому вимоги позивача про стягнення суми боргу є обґрунтованими.

02 червня 2008 до суду надійшло звернення державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та заява ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подана державному виконавцю, про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2007 року.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з якою:

ОСОБА_1 набуває у власність предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію в розмірі 50 000,00 грн.

ОСОБА_2 зобов`язується передати, а ОСОБА_1 прийняти нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди, що підтверджується підписанням акта прийому-передачі нежитлової будівлі.

Сторони мирової угоди домовились, що вартість нежитлової будівлі, складає 2 550 000,00 грн.

ОСОБА_1 в рахунок сплати вартості нежитлової будівлі, сплачує суму в розмірі 50 000,00 грн. на користь ОСОБА_2 шляхом передачі цих коштів під розписку протягом 1 (одного) місяця з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди. Залишок в розмірі 2 500 000,00 грн. зараховується ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу позичальників за Договором позики від 10 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять відомостей про відкриття виконавчого провадження та передачі державним виконавцем до суду за місцем виконання рішення мирової угоди для її визнання. Крім того, судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо наявності порушення прав чи свобод інших осіб.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року, при новому розгляді справи, відмовлено у затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2007 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити звернення державного виконавця про затвердження мирової угоди.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, Дніпровська міська рада просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони по справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено, що у березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2008 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 500 000,00 грн.

25 квітня 2008 року представник ОСОБА_1 отримав копію судового рішення та виконавчий лист.

02 червня 2008 до суду надійшло звернення державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, з якого вбачається, що на виконання до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції надійшов виконавчий лист № 2-2738, виданий 25.04.2008 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 500 000,00 грн. До звернення також надано заяву ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди і текст мирової угоди.

Постанова про відкриття виконавчого провадження не була надана до звернення державного виконавця про затвердження мирової угоди і під час повторного розгляду мирової угоди на запит суду також не надана.

Відмовляючи у затвердженні мирової угоди між сторонами на стадії виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору між сторонами було стягнення боргу за договором позики, тобто грошові кошти, з приводу чого 14 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення. Водночас, заява про затвердження мирової угоди, яка надана державному виконавцю і направлена до суду стосується переходу права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору між сторонами і щодо якого рішення суду в даній справі не ухвалювалося.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно статті 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на момент укладення мирової угоди) сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Відповідно до вимог статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на момент укладення мирової угоди) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

Згідно з частиною сьомою статті 49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною п`ятою статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Таким чином, за змістом даної норми закону суд має перевірити, чи умови мирової угоди не суперечать закону, а саме чи дотриманий сторонами процедурний порядок звернення, чи дійсно укладено мирову угоду, який її зміст, чи зрозуміло, чітко, однозначно, безумовно викладено умови, чи стосується угода предмету спору, чи всі умови угоди підлягають примусовому виконанню, чи в результаті ліквідується спір між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, відмовляючи у затвердженні мирової угоди, суд першої інстанції, з урахуванням вимог статті 207 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що предметом спору між сторонами було стягнення боргу за договором позики, тобто грошові кошти, з приводу чого 14 квітня 2008 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення. Водночас, заява про затвердження мирової угоди, яка надана державному виконавцю і направлена до суду стосується переходу права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору між сторонами і щодо якого рішення суду в даній справі не ухвалювалося.

Тобто, умови мирової угоди не стосуються прав і обов`язків сторін щодо предмета спору, а навпаки фактично порушують права, свободи та інтереси Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" штучні споруди - інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та поромні переправи, розв`язки доріг, підпірні стінки, галереї, уловлювальні з`їзди, снігозахисні споруди, протилавинні і протисельові споруди тощо).

Згідно статті 18 Закону України "Про автомобільні дороги" складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства.

Частиною п`ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, виходячи з наведених норм права, підземні пішохідні переходи є складовою частиною вулиць і доріг, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування та є комунальною власністю.

Безпідставними є посилання апелянта на те, що визнання за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом затвердження мирової угоди між сторонами вирішить даний спір щодо стягнення суми боргу за договором позики. Оскільки згідно змісту позовної заяви позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму позики в розмірі 2 500 000,00 грн., а позовна вимога щодо права власності на майно не заявлялась.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо відмови у затвердженні мирової угоди, а також не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко