Ухвала

від 28.03.2022 по справі 212/1693/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/1693/22

2/212/2230/22

У Х В А Л А

29 березня 2022 року м. Кривий Ріг

Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Пустовіт О.Г., розглянувши позовну заяву Садівничого Товариства "Луч" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2022 року позивач Садівничого Товариства "Луч" в особі представника Баранова В.В., звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в якому просить суд:

- зобов`язати відповідача направити на підписання позивачеві два примірники у письмовій формі «Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії» з додатками, які є невід`ємними частинами цього Договору, розробленого на основі типового договору, додаток 3 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 та відповідно Закону України "Про ринок електричної енергії" з урахуванням категорії споживача - «побутовий» із зазначенням сторони, яка здійснює оплату наданих Споживачу послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на умовах постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а саме: «ТОВ «Херсонська Обласна Енергопостачальна Компанія»»;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо здійснення нарахувань: за період з липня 2018р. по листопад 2021р. за послуги з компенсації за перетікання реактивної електроенергії на суму 6209.49 грн., та за період з січня 2021р. по січень 2022р. - за послуги з розподілу електроенергії суму 97326.52 грн., в результаті яких на позивача покладено зобов`язання їх сплати;

- стягнути з відповідача «Акціонерне товариство "Херсонобленерго" ЄДРПОУ: 05396638, вулиця Пестеля, 5 місто Херсон, Херсонська область» на користь позивача (Садівниче Товариство «Луч» Каховської ГЕС, ЄДРПОУ: 24113418, проспект Дніпровський, 6.8 місто Нова Каховка, Херсонська область) неправомірно нараховані кошти з урахуванням інфляційних витрат: за послугу з перетікання реактивної електроенергії обсягом 7352 грн., за послугу розподілу електроенергії обсягом 102344 грн.;

- стягнути з відповідача «Акціонерне товариство "Херсонобленерго" ЄДРПОУ: 05396638, вулиця Пестеля, 5 місто Херсон, Херсонська область» на користь позивача (Садівниче Товариство «Луч» Каховської ГЕС, ЄДРПОУ: 24113418, проспект Дніпровський, 6.8 місто Нова Каховка, Херсонська область) моральну шкоду у розмірі 32908 грн.;

- вирішити питання судових витрат згідно попереднього розрахунку позивача, акту прийняття-передачі наданих послуг за договором про надання інформаційно-правових послуг від 11.09.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що подана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України- завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1ст. 5ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідностатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положеньстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «Суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, «Пудас проти Швеції», рішення від 27.10.1987), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (див. «Кьоніг проти Німеччини», рішення від 28.06.1978). Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (див. «Сокуренко і Стригун проти України», рішення від 20.07.2006). У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідност. 1 Господарського процесуального кодексу України,ГПК Українивизначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Як визначено у ч. 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 15 ч. 1ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Згідност. 2 Господарського Кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації садових товариств, захисту прав їх членів, визначено Законом України «Про громадські об`єднання».

Відповідно до п.8 ст. 9 даного Закону, громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність із статусом юридичної особи або без такого статусу, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»

Отже, зазначений Закон визначає Садівницьке товариство як юридичну особу, створену громадянами для задоволення та захист законних прав та інтересів його членів.

За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Виходячи з вищезазначеного, позивач - Садівниче товариство «Луч» Каховської ГЕС є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди.

Крім того, відповідач - Акціонерне товариство«Херсонобленерго»є юридичною особою, яка зареєстрована в установленому законом порядку, метою діяльності якого є задоволення суспільних потреб в його продукції, роботах, послугах, задоволення потреб споживачів електричної енергії в умовах єдиної енергетичної системи України.

Отже, зі змісту позовної заяви та заявлених у ній вимог слідує, що спір у цій справі стосується реалізації прав садівничоготовариства,як юридичної особи з іншою юридичною особою - Акціонерним товариством«Херсонобленерго»,тобто справу слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. ч. 2, 3ст. 186 ЦПК України, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленомустаттею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (mutatis mutandis рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (mutatis mutandis рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).

Розгляд справи судом, який має юрисдикції для розгляду позовних вимог є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд. Отже, не є порушенням права позивача на справедливий суд відмова у відкритті провадження у справі № 211/617/22 з метою розгляду спору судом належної юрисдикції, оскільки вимоги позивача має розглянути той суд, який встановлений для цьогозаконом.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то у відкритті провадження слід відмовити.

Згідно зіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Керуючись ст.ст.259,260 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкриті провадження у цивільній справі за позовом Садівничого Товариства "Луч" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про захист прав споживачів.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О. Г. Пустовіт