Постанова

від 28.03.2022 по справі 548/1505/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1505/16-ц Номер провадження 22-ц/814/661/22Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Владімірову Р.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року (ухвалене суддею Миркушіною Н.С., повний текст рішення складено суддею 07 грудня 2021 року) у справі за позовною заявою Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених (заощаджених) коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Хорольська міська рада Полтавської області (правонаступником якої є Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) прохала суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 безпідставно збережені (заощаджені) кошти у сумі 248 465, 38 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач після придбання об`єкту нерухомості фактично користувався земельною ділянкою для його обслуговування, орендну плату не платив і право користування земельною ділянкою не оформив всупереч вимог законодавства, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу суму безпідставно збережених відповідачем коштів у виді орендної плати за фактичне користування землею.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року уточнений позов Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених (заощаджених) коштів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, безпідставно збережені кошти у сумі 208 602,25 (двісті вісім тисяч шістсот дві гривні двадцять п?ять копійок) грн. у вигляді орендної плати, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,6427 га за кадастровим №5324810100:50:007:0306 в період з 30.09.2013 року по 01.08.2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області суму судового збору у розмірі 3129, 03 (три тисячі сто двадцять дев?ять гривень три копійки) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що суд першої інстанції при обрахунку розміру безпідставно збережених коштів помилково взяв до уваги відомості про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з витягу №3259 від 14.06.2016 року з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка складає 3208812,15 грн, оскільки даний витяг чи його копія в матеріалах справи відсутні. Тому перевірити достовірність вказаних відомостей не представляється можливим. Вважає, що наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснений за відсутності витягів з нормативної грошової оцінки землі за 2015-2016 роки, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю у період з 01.01.2015 по 01.01.2016 рік та за період з 01.01.2016 по 01.08.2016 року. А відтак, позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачнм не надано доказів на стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 248465,38 грн. Посилається на те, що вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 року у справі №922/955/18, від 09.04.2020 року у справі №915/1806/19, від 05.03.2020 у справі №922/926/19. Також зазначив, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги його доводи щодо неможливості використання ним земельної ділянки відповідно до того цільового призначення, яке визначено позивачем. Вважає, що плановий період, з якого має застосовуватися нормативна грошова оцінка земель м. Хорол не визначений.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.

Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи були присутні представники сторін, позивач будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явився, направивши свого представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно витягу Про державну реєстрацію прав Комунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №32462759 від 13.12.2011 року відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (вагової) площею 16.1 квадратних метрів в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 12330651, на підставі договору купівлі-продажу ВРО 285955 від 01.12.2011 року.

Вказана нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0.6427 га. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 53248101100:50:007:0306.

10.01.2012 року на 12 сесії 6 скликання Хорольської міської ради № 6 «Про надання в користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_1 » було вирішено надати останньому в користування на умовах оренди терміном на 5 років земельну ділянку площею 0.6427 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 53248101100:50:007:0306 для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності по оптовій торгівлі із земель комерційного призначення та зобов`язати ОСОБА_1 в місячний термін внести зміни в технічну документацію на вказану в п.1 цього рішення земельну ділянку та укласти договір оренди на неї відповідно до довідки про нормативно грошову оцінку землі, кадастрового плану та чинного законодавства.

Судом встановлено, що відповідач з часу придбання нежитлового приміщення та часу прийняття позивачем рішення № 6 жодних прав на користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою не мав, договорів оренди з власником земельної ділянки з Хорольською міською радою не укладав.

Тобто, в період часу з 10.01.2012 року по 01.08.2016 року договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.6427 га. не укладався, орендна плата за її використання відповідачем не сплачувалася. Вказані обставини сторонами по справі не заперечувалися.

Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки на час подачі позову до суду була Хорольська міська рада Полтавської області в особі позивача, а на даний час її правонаступником є Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Відповідно до розрахунку визначення вартості безпідставно збережених (заощаджених) коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою, грошова оцінка земельної ділянки (відповідно витягу № 960 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки) площею 6427 кв. метра станом на 2012 рік становить 734 477, 56 грн., ставка орендної плати згідно рішення 36 сесії Хорольської міської ради 6 скликання від 27.12.2012 року № 524 та рішення 70 сесії Хорольської міської ради 6 скликання від 26.06.2015 року № 248 становить 3%.

З урахуванням викладеного, Хорольською міською радою проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 6427 метрів квадратних, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 у вигляді орендної плати за землю за період з 10.01.2012 року по 01.08.2016 року, що становить 248 465, 38 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 повинен повернути Хорольській міській раді Лубенського району кошти, які він зберіг у вигляді несплаченої орендної плати з вирахуванням фактично сплачених коштів (земельного податку).

Разом з цим, місцевий суд зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача орендної плати, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою саме за період з 10.01.2012 року до 30.09.2013 року в сумі 39 863, 13 грн - не підлягає задоволенню у зв`язку із спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі. Отже, з відповідача підлягає стягненню орендна плата, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою за період з 30.09.2013 року по 01.08.2016 року у сумі 208 602, 25 грн.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 цього кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондиційних зобов?язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою площею 6427 метрів квадратних, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 53248101100:50:007:0306 у вигляді орендної плати за землю за період з 10.01.2012 року по 01.08.2016 року, що становить 248 465, 38 грн.

Правовий механізм переходу права на землю пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено ст. 377 Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права власності на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 95 Земельного кодексу України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст.14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не був ні власником, ні постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до вимог ст.21 Закону України «Про оренду землі» та п.14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Однак, в порушення вищевказаних норм, в період часу з 10.01.2012 року по 01.08.2016 року договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.6427 га. не укладався, орендна плата за її використання відповідачем не сплачувалася, що не заперечувалося сторонами по справі.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.В результаті чого відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Тому, враховуючи те, що відповідач користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 повинен повернути правонаступнику Хорольської міської ради Полтавської області, а саме: Хорольській міській раді Лубенського району кошти, які він зберіг у вигляді несплаченої орендної плати з вирахуванням фактично сплачених коштів (земельного податку).

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов?язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до частин 1-2 статті 15, частини 2 статті 18 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20, частини 1 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» за результатами, зокрема нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з, зокрема, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Таким чином, належним доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, є лише витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а не довідки, листи тощо, надані відповідним органом.

Так, згідно розрахунку визначення вартості безпідставно збережених (заощаджених) коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою, грошова оцінка земельної ділянки (відповідно витягу № 960 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки) площею 6427 кв. метра станом на 2012 рік становить 734 477, 56 грн., ставка орендної плати згідно рішення 36 сесії Хорольської міської ради 6 скликання від 27.12.2012 року № 524 та рішення 70 сесії Хорольської міської ради 6 скликання від 26.06.2015 року № 248 становить 3%.

З урахуванням викладеного, Хорольською міською радою проведено правильний розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 6427 метрів квадратних, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 у вигляді орендної плати за землю за період з 10.01.2012 року по 01.08.2016 року, що становить 248 465, 38 грн.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні витяги із нормативно-грошової оцінки землі як підстави у відмові в задоволенні позову є безпідставним, так як нормативно-грошова оцінка земельної ділянки врахована позивачем при обрахунку вартості безпідставно збереженого майна. Це при тому, що відповідачем не спростовані вказані позивачем в розрахунку розміри грошової оцінки земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції перевірено правильність нарахування суми збитків, а також правильно враховано, що ця сума збитків обрахована уповноваженим органом виходячи із розміру нормативно грошової оцінки землі, прийнятою у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням відповідних коефіцієнтів інфляції, з урахуванням 3% процентної ставки, яка є мінімальною, відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі».

Доводи апелянта про те, що ним не використовувалася земельна ділянка відповідно до того цільового призначення, яке визначено позивачем, є безпідставними, так як рішенням 12 сесії 6 скликання Хорольської міської ради від 10.01.2012 року № 6 «Про надання в користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_1 » було задоволено відповідну заяву ОСОБА_1 та надано йому в користування на умовах оренди терміном на 5 років земельну ділянку площею 0.6427 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 53248101100:50:007:0306 для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності по оптовій торгівлі із земель комерційного призначення, тобто саме тією площею яку він просив.

При цьому, місцевий суд вірно зазначив, що відповідач, у випадку встановлення обставин, які перешкоджали йому використовувати земельну ділянку яка закріплена за придбаною ним нежитловою будівлею, для зазначених у вищевказаній заяві цілей, не був позбавлений можливості звернутися до позивача із заявою про поділ земельної ділянки, чи відмовитися від використання тієї частини земельної ділянки, яка знаходиться за межами розташування нежитлової будівлі належної відповідачу. Проте, відповідач таких дій не вчиняв.

В той же час, місцевим судом правильно встановлено пропущення позивачем трирічного строку позовної давності при заявленні позовної вимоги про стягнення з відповідача орендної плати, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою за період з 10.01.2012 року до 30.09.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовної вимоги за період з 10.01.2012 року до 30.09.2013 року та наслідків його спливу у вигляді відмови у позові в цій частині.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч.1 ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням вищевикладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача орендної плати, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою саме за період з 10.01.2012 року до 30.09.2013 року в сумі 39 863, 13 грн - не підлягає задоволенню у зв`язку із спливом строку позовної давності. Отже, з відповідача підлягає стягненню орендна плата, що нарахована за володіння і користування земельною ділянкою за період з 30.09.2013 року по 01.08.2016 року у сумі 208 602, 25 грн.

Колегія суддів вважає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргуОСОБА_1 - залишити без задоволення.

РішенняХорольського районного суду Полтавської області від 02 грудня 2021 року -залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 29 березня 2022 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.Ю. Кузнєцова

---

Л.М. Хіль