Постанова

від 31.03.2022 по справі 464/5703/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 464/5703/17

провадження № 61-15312св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року у складі судді Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання формулювання звільнення неправомірними, зобов`язання внести зміни в трудову книжку,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр «Андромеда» (далі - ТОВ МЦ «Андромеда») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання формулювання звільнення неправомірним, зобов`язання внести зміни в трудову книжку.

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що він з січня 2015 року працював на посаді лікаря-стоматолога в ТОВ МЦ «Андромеда». 19 липня 2017 року він подав на ім`я директора ТОВ МЦ «Андромеда» заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак йому було відмовлено у прийнятті цієї заяви до розгляду, у зв`язку з чим він був вимушений подати заяву поштою. 25 липня 2017 року ТОВ МЦ «Андромеда» отримало його заяву про звільнення.

26 липня 2017 року він прийшов на роботу та прийняв декількох пацієнтів, проте у зв`язку з погіршенням стану здоров`я був змушений звернутися за наданням медичної допомоги, про що невідкладно повідомив директора ТОВ МЦ «Андромеда».

07 серпня 2017 року на його поштову адресу надійшло повідомлення директора ТОВ МЦ «Андромеда» від 31 липня 2017 року за вих. № 20170731-1, зі змісту якого вбачається, що відповідно до наказу ТОВ МЦ «Андромеда» від 29 липня 2017 року № 20170729-1 через його відсутність на робочому місці більше трьох годин 26 липня 2017 року та враховуючи те, що вказане порушення є неодноразовим, його було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Також до цього повідомлення було додано дві копії актів від 26 липня 2017 року та від 27 липня 2017 року про відсутність працівника на роботі.

ОСОБА_1 вважає, що жодних порушень трудового законодавства України за весь період перебування у трудових відносинах з ТОВ МЦ «Андромеда» він не вчиняв, а в період ніби-то встановлення його відсутності на робочому місці він перебував на лікуванні, про що повідомив директора ТОВ МЦ «Андромеда», тому вважає своє звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ МЦ «Андромеда» від 29 липня 2017 року № 20170729-1 про його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; визнати неправильним формулювання дати та причини звільнення і зобов`язати ТОВ МЦ «Андромеда» змінити запис у його трудовій книжці із «звільнено за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України», на «звільнено за власним бажанням, частина перша статті 38 КЗпП України», зазначивши дату звільнення «09 серпня 2017 року».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ МЦ «Андромеда» від 29 липня 2017 року № 20170729-1 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України в частині дати та причини звільнення, вважати вірною причину звільнення «звільнений за власним бажанням, частина перша статті 38 КЗпП України», зазначивши дату звільнення «09 серпня 2017 року».

Зобов`язано ТОВ МЦ «Андромеда» змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 зі «звільнено за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням, частина перша статті 38 КЗпП України», зазначивши дату звільнення «09 серпня 2017 року».

Стягнуто з ТОВ МЦ «Андромеда» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 800,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, накладаючи на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, всупереч вимогам статей 147-149 КЗпП України не дослідив усі обставини відсутності позивача на роботі, поважність чи неповажність причин його відсутності, не встановив факти, що мали значення для прийняття рішення про його звільнення.

Тимчасова непрацездатність працівника, починаючи з 31 липня 2017 року підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин відсутності на роботі - 26 липня 2017 року, незважаючи на відсутність листка непрацездатності доведена іншими належними та допустимими доказами, зокрема медичною документацією і ці обставини відповідачем не спростовані.

Установивши відсутність законних підстав для звільнення позивача, які зазначені у наказі, суди, з огляду на подану позивачем заяву про звільнення за власним бажанням, яка була отримана роботодавцем 25 липня 2017 року і вимога якої про відпрацювання 14 днів спливала саме 09 серпня 2017 року - день, коли позивачу слід було приступити до роботи після тимчасової непрацездатності, вважали за необхідне змінити формулювання причин звільнення позивача з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а також дату звільнення на 09 серпня 2017 року, тобто перший робочий день після виходу позивача з лікарняного.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ МЦ «Андромеда», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач самовільно залишив роботу, а факт лише фіксації на прийомі у лікаря, без проходження курсу лікування, не є доказом поважності причини його відсутності на робочому місці 26 липня 2017 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Лавринів М. Я., зазначив, що касаційна скарга ТОВ МЦ «Андромеда» не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року касаційну скаргу ТОВ МЦ «Андромеда» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У грудні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві: Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ МЦ «Андромеда» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року і витребувано із Сихівського районного суду м. Львова цивільну справу № 464/5703/17.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ МЦ «Андромеда» не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

З січня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-стоматолога в ТОВ МЦ «Андромеда».

18 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ МЦ «Андромеда» із заявою про звільнення його із займаної посади лікаря-стоматолога за власним бажанням з 01 серпня 2017 року.

25 липня 2017 року ТОВ МЦ «Андромеда» отримало заяву ОСОБА_1 про звільнення, що підтверджується поштовим конвертом (т. 1, а. с. 38).

Директор ТОВ МЦ «Андромеда» Гей В. О. 25 липня 2017 року наклав резолюцію на заяві ОСОБА_1 від 18 липня 2017 року про відпрацювання останнім 14 днів.

Наказом ТОВ МЦ «Андромеда» від 29 липня 2017 року № 20170729-1 ОСОБА_1 , лікаря-стоматолога, у зв`язку з відсутністю на роботі 26 липня 2017 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, звільнено з 29 липня 2017 року, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

У цьому наказі зазначено підстави для його прийняття, зокрема акт про відсутність працівника на роботі від 26 липня 2017 року № 3, акт від 27 липня 2017 року № 3 про відмову від підпису акта про відсутність працівника на роботі від 26 липня 2017 року № 3 та ненадання пояснень про відсутність на роботі 26 липня 2017 року.

Актом від 26 липня 2017 року № 3, складеного о 18 год. 00 хв., зафіксовано відсутність ОСОБА_1 , лікаря-стоматолога, на роботі в ТОВ МЦ «Андромеда» впродовж робочого дня.

Актом від 27 липня 2017 року № 3, складеного о 10 год. 00 хв., зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підписання акта від 26 липня 2017 року № 3 та відмову надати пояснення з приводу невиходу на роботу, що мало місце 26 липня 2017 року в період з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. Також в цьому акті зазначено, що ОСОБА_1 усно пояснив, що не вийшов на роботу тому, що вирішував особисті питання, надати письмові пояснення відмовився. Будь-яких документів на підтвердження причин відсутності на робочому місці не надав.

Про факт звільнення ОСОБА_1 було повідомлено листом від 31 липня 2017 року за вих. № 20170731-1 та запропоновано йому звернутися за отриманням трудової книжки і повного розрахунку.

Відповідно до відповіді Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова від 01 грудня 2017 року № 1087 на запит Сихівського районного суду м. Львова повідомлено, що ОСОБА_1 у період з 01 липня 2017 року дійсно звертався за медичною допомогою до лікарів Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова. Згідно із записами у медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_1 оглядався лікарем: 26 липня 2017 року, 28 липня 2017 року, 31 липня 2017 року, 04 серпня 2017 року та 08 серпня 2017 року. Також ОСОБА_1 видавався листок непрацездатності серії АДБ № 915001 з 31 липня 2017 року до 08 серпня 2017 року, приступити до роботи 09 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 55).

Згідно із випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 398/VI від 28 липня 2017 року ОСОБА_1 26 липня 2017 року звертався за медичною допомогою до Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова, про що наявні записи у медичній карті амбулаторного хворого (т.1, а. с. 29).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для звільнення працівника на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та усіх наданих сторонами доказів.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

Матеріали справи свідчать про звернення позивача у день відсутності на роботі - 26 липня 2017 року, за медичною допомогою, і ці обставини не спростовані. З огляду на це суди дійшли правильного висновку про відсутність позивача на робочому місці 26 липня 2017 року з поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Такий правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13-ц (провадження № 61-678св17) та від 07 листопада 2018 року у справі № 234/17149/16-ц (провадження № 61-20384св18).

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а саме скасування наказу в частині дати та причини звільнення, і зазначення вірної причини звільнення «за власним бажанням, частина перша статті 38 КЗпП України, та дати звільнення «09 серпня 2017 року».

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17, оскільки висновки у цій справі, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично- доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда» залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Д. Д. Луспеник