Постанова

від 17.09.2020 по справі 464/5703/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/5703/17 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/811/2993/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.

секретар Жукровська Х.І.

з участю представника апелянта адвоката Левицької О.І., представника позивача адвоката Лавринів М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ТзОВ "Медичний центр "Андромеда" - адвоката Левицької Оксани Ігорівни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Мички Б.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Андромеда" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання формулювання причин звільнення неправомірними, зобов"язання внести зміни в трудову книжку, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування наказу №20170729-1, винесеного 29.07.2017року про звільнення через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Свої вимоги позивач мотивував тим, що з січня 2015 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Медичний центр Андромеда . 19 липня 20017 року на ім`я керівника ТОВ МЦ Андромеда ОСОБА_2 позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, разом з тим у зв`язку з відмовою керівника медичного закладу прийняти її до розгляду, позивач був змушений скерувати вказану заяву поштою та таку заяву керівництвом медичного центру було отримано 25 липня 2017 року. 26 липня 2017 року позивач прийшовши на роботу та прийнявши декількох пацієнтів, у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я був змушений звернутися про надання медичної допомоги, про що невідкладно повідомив керівника медичного центру. Разом з тим, 07 серпня 2017 року на поштову адресу позивача надійшло повідомлення директора ТОВ МЦ Андромеда за вих.№20170731-1 від 31 липня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що відповідно до наказу №20170729-1 від 29.07.2017 року через відсутність на робочому місці більше трьох годин 26.07.2017 року та враховуючи те, що вказане порушення неодноразове, ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. До вказаного повідомлення додано дві копії актів від 26 липня 2017 року (№3 18:00 год.), від 27 липня 2017 року (№3 10 год. 00 хв.).

Позивач зазначав, що жодних порушень трудового законодавства за весь період перебування у трудових відносинах з ТОВ МЦ Андромеда ним не вчинялося, а в період ніби-то встановлення відсутності позивача на робочому місці такий перебував на лікуванні, про що ним було повідомлено керівництво медичного центру, а відтак відповідачем незаконно було звільнено позивача ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивач ОСОБА_1 наголошує, що акти про відсутність позивача на робочому місці 26.07.2017 року та 27.07.2017року складені в один і той самий час, так як містять ідентичну порядкову нумерацію, а відомості, зазначені у таких актах, не відповідають дійсним обставинам, є надуманими та зумовлені бажанням керівника медичного центру ОСОБА_2 з його слів створити позивачу проблеми у здійсненні стоматологічної практики на території м. Червонограда шляхом позбавлення відповідних ліцензій, дозволів тощо . З урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №20170729-1 від 29.07.2017року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, визнати неправильним формулювання дати та причини звільнення та зобов`язати відповідача змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 зі звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України на звільнений за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України , зазначивши дату звільнення 09.08.2017 року .

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 02 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр Андромеда №20170729-1 від 29.07.2017 року про звільнення ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на підставі п.4 ст.40 КЗпП України в частині дати та причини звільнення, вважати вірною причину звільнення звільнений за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України , зазначивши дату звільнення "09.08.2017 року".

Зобов`язано відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Андромеда" змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 зі "звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України" на "звільнений за власним бажанням, ч.1 ст. 38 КЗпП України", зазначивши дату звільнення "09.08.2017 року".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр Андромеда на користь ОСОБА_1 12 800,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду оскаржило ТзОВ "Медичний центр "Андромеда" в особі адвоката Левицької О.І.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним і несправедливим. Суд не врахував, що позивач самовільно залишив робоче місце, фіксація прийому у лікаря без проходження курсу лікування, без призначення лікарем здачі необхідних аналізів, без призначення ліків, без письмового чи усного попередження про намір покинути робоче місце з метою звернутись до лікаря, свідчить про те, що позивач не звертався за медичною допомогою, а лише зафіксував факт прийому у лікаря, що не є доказом про поважність причин його відсутності на робочому місці 26.07.2018 року, а свідчить про прогул без поважних причин.

Просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 02 серпня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким в позовних вимогах відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межахзаявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю Медичний центр Андромеда .

Відповідно до наказу від 29.07.2017 року № 20170729-1 ОСОБА_1 , лікар-стоматолог, 26 липня 2017 року (зазначено 20176) був відсутній на роботі протягом робочого дня, без поважних причин, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звільнено 29.07.2017 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5). Підставою для наказу стали: акт про відсутність працівника на роботі від 26.07.2017 р. № 3, акт № 3 від 27.07.2017 про про відмову від підпису Акту про відсутність працівника на роботі від 26.07.2017 року № 3 та ненадання пояснень про відсутність на роботі від 26.07.2017 року.

Актом № 3 від 26 липня 2017 року, складеного об 18:00 год. зафіксовано про відсутність ОСОБА_1 , лікаря-стоматолога ТОВ МЦ Андромеда на роботі впродовж робочого дня.

Актом № 3 від 27 липня 2017 року, складеним об 10:00 год. зафіксовано відмову ОСОБА_1 від підписання Акту № 3 від 26 липня 2017 року та відмову надати пояснення з приводу невиходу на роботу, що мало місце 26 липня 2017 року в період з 09:00 до 18:00 год. Одночасно в акті зазначено ОСОБА_1 усно пояснив, що не вийшов на роботу тому, що вирішував особисті питання, надати письмову пояснення відмовився. Будь-яких виправдних документів не надав .

Про факт звільнення ОСОБА_1 було повідомлено листом за вих. № 20170731-1 від 31.07.2017. Запропоновано звернутись за отриманням трудової книжки та повного розрахунку.

Позивач не оспорює факт своєї відсутності на роботі 26.07.2017 року, однак останній стверджує, що був відсутній на робочому місці, у зв`язку з погіршенням свого стану здоров`я.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з повідомлення Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова від 01.12.2017 року № 1087, позивач 26.07.2017 року звертався за медичною допомогою до лікарів КМП м. Львова, про що наявні записи у медичній карті амбулаторного хворого. Відповідно до записів у медичній картці амбулаторного хворого гр. ОСОБА_1 оглядався лікарем: 26.07.2017 року, 28.07.2017 року, 31.07.2017 року, 04.08.2017 року, 08.08.2017 року. Проінформовано, що ОСОБА_1 видавався листок непрацездатності НОМЕР_2 з 31.07.2017 року по 08.08.2017 року, приступити до роботи 09.08.2017 року.

18 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТзОВ МЦ Андромеда із заявою про звільнення його із займаної посади лікаря-стоматолога за власним бажанням з 01.08.2017 року (т. 1 а.с.39). Дана заява була скерована поштовим відправленням і згідно поштового штемпеля на конверті отримана відповідачем 25.07.2017 року (т.1 а.с. 38). Директор ТзОВ МЦ Андромеда ОСОБА_2 25.07.2017 року наклав резолюцію на заяві ОСОБА_1 від 18.07.2017 року про відпрацювання останнім 14 днів.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо з`явитись на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

Схожий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), в якій також брало участь, як відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю медичний центр Андромеда , згідно із яким: тимчасова непрацездатність працівника підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин неявки на роботі визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча вона і не була підтверджена листком непрацездатності .

Суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку, що тимчасова непрацездатність працівника, починаючи з 31.07.2017 року підтверджується листком непрацездатності, проте наявність поважних причин відсутності на роботі - 26.07.2017 року, незважаючи на відсутність листка непрацездатності доведена іншими належними та допустимими доказами, зокрема, медичною документацією і ці обставини відповідачем не спростовані.

За правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Такий правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13-ц (провадження № 61-678св17) та від 7 листопада 2018 року у справі № 234/17149/16-ц (провадження № 61-20384св18)

Суд першої інстанції, установивши відсутність законних підстав для звільнення позивача, які зазначені у наказі, вважав за можливе, з огляду на наведені вище норми законодавства та подану позивачем 18.07.2017 року заяву про звільнення за власним бажанням, яка була отримана роботодавцем 25.07.2017 року і вимога якої про відпрацювання 14 днів спливала саме 09.08.2017 року - день, коли ОСОБА_1 слід було приступити до роботи після тимчасової непрацездатності, прийшов до вірного висновку про зміну формулювання причин звільнення позивача з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а також дату звільнення на 09.08.2017 року, тобто перший робочий день після виходу з лікарняного.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатнім.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргупредставника ТзОВ "Медичний центр "Андромеда" - адвоката Левицької Оксани Ігорівни - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.