Постанова

від 23.03.2022 по справі 140/9066/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/9066/21 пров. № А/857/23076/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Матковська З.М.

секретар судового засідання Кахнич Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Волинської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м.Луцьк, проголошено 15:30:38) у справі № 140/9066/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України №1139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 липня 2021 року, поновлення на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС з 31 липня 2021 року, стягнення з Волинської митниці ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання Державної митної служби України прийняти на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю, як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України, в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

Позов обґрунтовує тим, що наказом Державної фіскальної служби України №1139-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Вважає вказаний наказ протиправним, виданим всупереч вимог чинного законодавства.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 30 липня 2021 року №1139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС з 31 липня 2021 року. Стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59987,56 (п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 56 копійок. Зобов`язано Державну митну службу України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Волинська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу. Вказує, що повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоутвореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Разом з тим, оскаржила рішення суду і Державна митна служба України. В своїй апеляційній скарзі зазначає, що зобов`язуючи відповідача прийняти рішення про призначення позивача на рівнозначну посаду державної служби, суд першої інстанції перебрав на себе функції відповідного органу та позбавив його можливості здійснювати належне обрання претендентів на зайняття вакантних посад у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представниками позивача та відповідача надіслано до суду засобами електронного поштового зв`язку клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату у зв`язку з воєнним станом.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вищезазначених клопотань, оскільки доказів неможливості прибуття у судове засідання не надано. Крім того справа має бути розглянута протягом розумного строку. Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася, а наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення справи. При цьому судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що положеннями ст. 195 КАС України передбачено, що учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , з 28 жовтня 2016 року по 30 липня 2021 року обіймав посаду заступника начальника Волинської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року № 858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців, 15.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби, з 27.11.2019 року - Волинська митниця ДФС - перебуває в процесі припинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців. з 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в процесі припинення.

При цьому, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів», з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Наказом Державної фіскальної служби України №1139-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України, Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців, 15.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби, з 27.11.2019 року - Волинська митниця ДФС - перебуває в процесі припинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців. з 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в процесі припинення.

При цьому, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Відповідно до п. п. 4, 5 та 6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Згідно п. 12 Порядку № 1074 орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 р. Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 р. №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

При цьому, правове регулювання загального порядку припинення трудового договору з працівником з ініціативи власника у разі проведення реорганізації юридичної особи здійснюється відповідно до п.1 ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що на момент початку процедури реорганізації Волинської митниці ДФС діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що були визначені КЗпП України. Тобто, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацію установи, а тому в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (Закон № 889).

Частиною 1 ст. 1 Закону №889 визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до ст. 4 Закону №889 одним із принципів державної служби є забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Згідно зі ст. 6 Закону №889 посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

Частиною 1 ст. 87 Закону № 889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону №889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №889 у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 41 Закону №889 державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

На момент початку реорганізації штатна чисельність Волинської митниці ДФС складала 623 штатних одиниць, а на момент створення Волинської митниці Держмитслужби штатна чисельність склала 642 штатних одиниць. Як вбачається з відповіді Державної митної служби за вих. № 22-1/22-03/8.19/214 від 18.08.2021 року, наданої на запит представника позивача штатна чисельність Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України складає 642 одиниці, вакантні посади станом на 25.06.2021 року - 599 одиниць, станом на 30.07.2021 року - 172 одиниці. Тобто, зазначене підтверджує наявність вакантних посад в новоутвореному внаслідок реорганізації державному органі і на дату повідомлення про вивільнення, і на дату звільнення де вбачається, що є вакантні посади заступника начальника митниці, але жодна з цих посад не була запропонована позивачу.

Таким чином, в результаті реорганізації Волинської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників. Більше того, у штатному розписі Волинської митниці Держмитслужби було збільшено кількість штатних одиниць на 19. Тобто, сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

Крім того, щодо посилань апелянтів на застосування внесених змін до ст. 87 Закону №889 про можливість переведення позивача на рівнозначну посаду при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком, апеляційний суд зазначає наступне.

Частину 3 ст. 87 Закону №889 доповнено та викладено таким чином: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

При цьому, посилання апелянтів на те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, оскільки вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі №440/1964/20 та від 09.06.2021 року у справі №240/4598/20.

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

З довідки Волинської митниці ДФС від 16.08.2021 №02-73-22/56 слідує, що ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за травень-червень 2021, нараховано заробітну плату у загальному розмірі 33 522,34 грн. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 882,17 грн. ( 33 522,34 грн. : 38 робочих дні).

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 31.07.2021 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення - 07.11.2021 складає 68 робочих днів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 59987,56 грн. (882,17 грн. х 68 робочих днів), який слід стягнути з відповідача.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе застосувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги Волинської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 140/9066/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Повне судове рішення складено 31 березня 2022 року.