Постанова

від 23.02.2023 по справі 140/9066/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа №140/9066/21

адміністративне провадження № К/990/16874/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікова О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №140/9066/21

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа - Волинська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної митної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року (колегія суддів: головуючий суддя Довга О.І., судді Запотічний І.І., Матковська З.М.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа Волинська митниця Держмитслужби, у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України №1139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 липня 2021 року;

1.2. поновити його на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС з 31 липня 2021 року;

1.3. стягнути з Волинської митниці ДФС України середній заробіток за час вимушеного прогулу;

1.4. зобов`язати Державну митну службу України прийняти на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

1.5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Державної фіскальної служби України №1139-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено позивача 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Позивач вважає вказаний наказ протиправним, виданим всупереч вимог чинного законодавства.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року, адміністративний позов задоволено.

2.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 30 липня 2021 року №1139-0 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

2.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС з 31 липня 2021 року.

2.4. Стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59987,56 грн.

2.5. Зобов`язано Державну митну службу України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

2.6. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі як суб`єкти владних повноважень не довели ті обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна митна служба України звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20 щодо застосування статті 235 КЗпП.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач з 28 жовтня 2016 року по 30 липня 2021 року обіймав посаду заступника начальника Волинської митниці ДФС.

6. Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року № 858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

7. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців 15.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби, з 27.11.2019 року - Волинська митниця ДФС - перебуває в процесі припинення.

8. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.

9. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців з 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в процесі припинення.

10. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів», з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

11. Наказом Державної фіскальної служби України №1139-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено позивача 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

12. Вважаючи протиправним вказаний наказ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

17. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

18. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

19. За правилами частини 1 статті 34 Закону N889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

20. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

21. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

22. У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

23. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

24. Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

25. Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

26. Станом на день виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала таке.

1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

{Пункт 1 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

1-1) ліквідація державного органу;

{Частину першу статті 87 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

{Пункт 3 частини першої статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

{Частина третя статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX від 19.09.2019, № 440-IX від 14.01.2020; в редакції Закону № 1285-IX від 23.02.2021}

4. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

{Частина четверта статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020}

5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

{Статтю 87 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019}

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

{Частину п`яту статті 87 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020}.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Предметом оскарження у цій справі є наказ про звільнення позивача 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

31. Цей наказ оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.

32. Переглядаючи судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

33. Суди попередніх інстанцій установили, що на момент початку реорганізації штатна чисельність Волинської митниці ДФС складала 623 штатних одиниць, а на момент створення Волинської митниці Держмитслужби штатна чисельність склала 642 штатних одиниць.

34. Також з відповіді Державної митної служби за вих. № 22-1/22-03/8.19/214 від 18.08.2021 року, наданої на запит представника позивача, штатна чисельність Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України складає 642 одиниці, вакантні посади станом на 25.06.2021 року - 599 одиниць, станом на 30.07.2021 року - 172 одиниці.

35. На підставі вказаних відомостей суди установили наявність вакантних посад в новоутвореному внаслідок реорганізації державному органі і на дату початку процедури реорганізації, і на дату звільнення позивача. При цьому встановлено наявність вакантних посад заступника начальника митниці.

36. Водночас, суди встановили, що жодна з цих посад не була запропонована позивачу.

37. Однак, відповідно до правил частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції на час виникнення спірних правовідносин суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

38. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

39. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

40. Оскільки суди попередніх інстанцій установили недотримання відповідачами приписів означеної правової норми, тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірний наказ про звільнення позивача є таким, що прийнятий протиправно та підлягає скасуванню судом.

41. Крім цього, як похідні від вимоги про скасування наказу про звільнення підлягають задоволенню вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

42. Водночас, Верховний Суд бере до уваги ту обставину, що при зверненні до суду позивач наголошував на необхідності застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України та Закону №889-VIII, враховуючи, що його звільнено із посади державного службовця. На думку позивача, відповідачем не доведена відсутність можливості запропонувати йому будь-яку вакантну посаду, також у спірних правовідносинах не доведено факту реорганізації, оскільки не відбулись зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників.

43. Суди попередніх інстанцій дійшли аналогічного висновку.

44. Втім, такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим з огляду на таке.

45. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

46. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

47. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

48. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.".

49. Отже, після внесення змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме: з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

50. Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

51. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інших, повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

52. Колегія суддів уважає цю правову позицію застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

53. Крім того, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ законодавець чітко визначив можливість звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) виключно за відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади або в разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

54. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури вивільнення державних службовців.

55. За наведених обставин Верховний Суд вважає помилковими протилежні висновки судів попередніх інстанцій, оскільки суди не проаналізували належним чином обставини, що склались у спірних правовідносинах та неправильно застосували законодавство, що регулює спірні правовідносини, що призвело до помилкового мотивування судового рішення у цій частині.

56. Відповідно до приписів статті 351 КАС України судові рішення підлягають зміні у мотивувальній частині з огляду на те, що таке порушення не призвело до ухвалення незаконних рішень.

57. Щодо задоволення судами попередніх інстанцій вимоги про зобов`язання Державної митної служби України прийняти позивача на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС Верховний Суд зазначає таке.

58. Зміст доводів касаційної скарги свідчить про незгоду скаржника з судовими рішеннями у частині задоволення вказаної вимоги позову з підстав неправильного застосування судами положень чинного законодавства у контексті зобов`язання судом прийняти позивача на рівнозначну посаду у порядку переведення.

59. Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок, суть якого у правозастосуванні частини першої статті 235 КЗпП України зводиться до того, що у разі визнання звільнення протиправним працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, тобто на посаді, з якої протиправно звільнений.

60. Втім, вирішуючи цю справу, суди зобов`язали прийняти позивача на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

61. Оскільки предметом спору у цій справі не є питання оскарження позивачем процедури його переведення на посаду у новостворену структуру і задоволення такої позовної вимоги виходить за межі вимог статті 235 КЗпП України, тому Верховний Суд наголошує, що таке зобов`язання не відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування положень статті 235 КЗпП України у вимірі правовідносин, які виникають у зв`язку з неправомірним звільненням.

62. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд резюмує, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень у вказаній частині.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

63. Отже, доводи касаційної скарги відповідача, які були підставою відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи, а тому приймаються Судом як належні.

64. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

65. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

66. Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

67. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

68. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позову щодо зобов`язання прийняти позивача на посаду в порядку переведення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги адміністративного позову відмовити. Також оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині мотивування.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної митної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року задовольнити частково.

2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року у цій справі в частині зобов`язання прийняти позивача на посаду в порядку переведення скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

3. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа - Волинська митниця Держмитслужби про зобов`язання Державної митної служби України прийняти на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС відмовити.

4. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року у цій справі змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

5. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова