Рішення

від 03.04.2022 по справі 175/3002/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/3002/21

провадження № 2/175/923/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2022 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Васюченка О.Г.,

при секретарі Кульпіній Л.Г.,

за участю: прокурора - Пахучин М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Прокурор в судовому засіданні просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. за №324, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право 20700308); усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 . Судові витрати стягнути з відповідачів.

Представник Дніпропетровської обласної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення (а.с. 136-137, 148-150) де зазначив, що представництво інтересів держави органами прокуратури у даному випадку відповідає суспільному інтересу. Правову позицію прокуратури викладену у позовній заяві щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення - підтримує у повному обсязі. З урахуванням представництва державних інтересів органами прокуратури та наявність обмежувальних заходів пов`язаних з поширенням короно вірусної хвороби просить суд здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представника адміністрації.

Представник Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

ОСОБА_1 та його представник - адвокат Туманов С.Г. у судове засідання повторно не з`явилися, повідомлені належним чином, у своїй заяві знову прохав відкласти розгляд справи.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Єрохін О.О. у судовому засіданні підтримав наданий письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 157-164) та просив суд відмовити у задоволенні позову у частині Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та виключити управління зі списку відповідачів у справі; не застосовувати стягнення судових витрат з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Зауважив, що питання розпорядження та/або зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, на час виникнення спірних правовідносин, знаходилось поза межами компетенції Держгеокадастру та не належить до повноважень Держгеокадастру і наразі. Крім того у позові не наведено жодних доказів прав порушення прав Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» з боку частині Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, зокрема не наведено які саме перешкоди управління Держгеокадастру створює для Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» у праві користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними і оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи та недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки належних доказів (будь-яких) на підтвердження причини відсутності в засіданні вказані особи не надавали. На даній стадії слухання суд вважає помилковим перенесення слухання в справі з вище вказаних обставин, оскільки суди працюють, таке перенесення (відкладення) слухання справи можливе за умови, якщо не вирішені всі інші питання (а вони вирішені), не розглянуті клопотання (а вони розглянуті), не з`ясовані доповнення, заяви і клопотання (з`ясовані) та інш., від яких залежить можливість її розгляду; при цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Можливі посилання представника на те, що його неявка /чи адвоката/ на даній стадій процесу у цій справі може вплинути на результати розгляду цієї цивільної справи, протирічить названому; навіть якщо зайнятий в іншому судовому процесі представник (адвокат), то сам відповідач зобов`язаний був з`явитися в судове засідання, чого він з не поважних причин не зробив. Отже, суд вважає з урахуванням наведеного можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.

Суд заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтею 131 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень ст. 56 ЦПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а, отже, і інших органів державної влади.

При цьому, відповідно до п.п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у п.70 постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей безумовно становить суспільний інтерес.

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства вказує на неможливість виникнення приватного власника.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття органами державної влади або місцевого самоврядування рішення про передачу земель державної власності лісогосподарського призначення у власність для інших цілей ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) прав власника землі в тому обсязі який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14,19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, до її передачі згідно з наказом управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області у приватну власність для індивідуального садівництва, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. Внаслідок цього відбулась незаконна зміна цільового призначення землі. Дана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована у 44 кварталі, виділ 3 Обухівського (Кіровського) лісництва ДП «Дніпровський лісгосп».

Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області ліквідовано 27.11.2017, тому відповідачем у цій справі є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке є правонаступником ліквідованого управління відповідно до наказу Держгеокадастру від 03.02.2017 №32 «Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області».

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення та передачі у приватну власність лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Поряд з цим, ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. 5 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

У зв`язку з внесенням Законом України № 1423-ІХ від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. «а» п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021 р., обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

При цьому, ч. 1 ст. 149 ЗК України, у редакції з 27.05.2021 р., земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Отже, на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та ДП «Дніпровське лісове господарство» використовувати спірну земельну ділянку.

Так, обласною прокуратурою 09.06.2021 за № 15/1-959вих-21 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації направлено повідомлення про виявлення порушень земельного законодавства та намір пред`явити даний позов.

У той же час, вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

З огляду на викладене, Дніпропетровська обласна прокуратура звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та набуття їх у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації використовувати спірну земельну ділянку.

Крім цього, вилучення з порушенням земельного та лісового законодавства земельної ділянки лісогосподарського призначення у ДП «Дніпровське лісове господарство», зміна її цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство» використовувати спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення.

До лісогосподарського підприємства обласною прокуратурою 03.02.2021 за №15/1-208вих-21 направлено інформацію щодо виявлення фактів незаконного вилучення земельних ділянок, які перебувають у користуванні господарства та 12.05.2021 за №15/1-816вих-21 повідомлення про наявність підстав для звернення до суду з дійсним позовом.

Однак, з інформації ДП «Дніпровське лісове господарство» від 17.02.2021 № 01-05/66 та від 17.05.2021 № 01-05/189 вбачається, що заходи претензійно-позовного характеру не вживались та лісове господарство не заперечує щодо представництва обласною прокуратурою інтересів держави в суді шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Звернення заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку оскарження незаконного правочину та відновлення права користування державою земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 2 ст. 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №904/9169/17.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, при наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.

Таким чином, заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно з наказом управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 02.03.2016 №31-403-06-690/2-16 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та передано у власність вказану земельну ділянку.

На підставі вказаного наказу приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. 12.04.2016 зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 14183190).

У подальшому, 29.05.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. за № 324. Згідно з вказаним договором, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903163712214), про що 29.05.2017 внесено запис про право власності за № 20700308 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.06.2021, власником земельної ділянки, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, являється ОСОБА_1 .

При цьому, встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2008 у справі №2-а-7404/08 задоволено позов ТОВ «Топ Строй» до Дніпропетровської районної державної адміністрації, Дніпропетровського районного відділу Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», Дніпропетровського районного відділу земельних ресурсів в Дніпропетровській області та зобов`язано Дніпропетровську районну державну адміністрацію укласти із ТОВ «Топ Строй» договір оренди земельної ділянки, площею 0,9800 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0185, для створення садового товариства, яка розміщена в т.ч. у кварталі 44 виділ 3 - 0,9000 га, у кварталі 44 виділ 10 - 0,0800 га Кіровського лісництва ДП «Дніпропетровське лісове господарство»; зобов`язано Дніпропетровський районний відділ земельних ресурсів в Дніпропетровській області надати позитивний висновок щодо договору оренди земельної ділянки, площею 0,9800 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0185, для створення садового товариства, яка розміщена в т.ч. у кварталі 44 виділ 3 - 0,9000 га, у кварталі 44 виділ 10 - 0,0800 га Кіровського лісництва ДП «Дніпропетровське лісове господарство»; зобов`язано ДРВ ДРФ ДП «Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 0,9800 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0185, для створення садового товариства, яка розміщена у т.ч. у кварталі 44 виділ 3 - 0,9000 га, в кварталі 44 виділ 10 - 0,0800 га Кіровського лісництва ДП «Дніпропетровське лісове господарство».

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни цільового призначення земельних ділянок.

Відповідно до ч. 10 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється затвердження проекту відведення земельної ділянки; вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки.

При цьому, головою Дніпропетровської районної державної адміністрації прийнято розпорядження від 11.12.2008 № 6003-р «Про укладення договору оренди», яким вирішено укласти з ТОВ «Топ Строй» договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,98 га, в тому числі: інші лісові насадження - 0,98 га, для створення садового товариства за рахунок земель ДП «Дніпропетровське лісове господарство», розташованої за межами населеного пункту на території Кіровської селищної ради, строком на 49 років з орендною платою у розмірі 10% від грошової вартості земельної ділянки. Запропоновано ТОВ «ТОП Строй» в місячний термін підписати договір оренди з Дніпропетровською районною державною адміністрацією та забезпечити його державну реєстрацію, використовувати земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства України та забезпечити виконання умов, викладених у висновках зацікавлених служб.

Таким чином, вказаним розпорядженням проект відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки не затверджувався; вилучення земельної ділянки у Обухівського (Кіровського) лісництва ДП «Дніпропетровське лісове господарство» не здійснювалось, вимоги щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва не визначалися та не затверджувались.

Отже, при наданні спірної земельної ділянки зміни цільового призначення землі з лісогосподарського на сільськогосподарське не відбулось, земельна ділянка у землекористувача не вилучалася, порядок відшкодування втрат лісогосподарського виробництва належним чином не визначався та не затверджувався.

Строк дії вказаного розпорядження двічі продовжувався на підставі розпоряджень голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 10.09.2009 № 3315-р та від 15.07.2011 № 1616-р.

На підставі зазначених розпоряджень голови Дніпропетровської районної державної адміністрації та постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2008 у справі № 2-а-7404/08 укладено договір оренди землі від 02.08.2011 між Дніпропетровською РДА та ТОВ «Топ Строй», яким спірну земельну ділянку надано в оренду строком на 49 років.

У подальшому, утворено Обслуговуючий кооператив «Садове Товариство «Еколенд», якому у спільну діяльність ТОВ «Топ Строй», ТОВ «Атлант», ТОВ «Модерн Плюс» та ТОВ «Бумєр» передано земельні ділянки загальною площею 3,93 га, на яких розміщені лісові насадження, для створення садового товариства (ведення садівництва), які одержано в оренду на підставі Договорів оренди землі від 02.08.2011, укладених з Дніпропетровською районною державною адміністрацією.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 у справі №2а/0470/3154/12 зобов`язано Дніпропетровську районну державну адміністрацію прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок для ведення садівництва на території Кіровської селищної ради за рахунок земель, які було надано в оренду ТОВ «Топ Строй», ТОВ «Атлант», ТОВ «Модерн Плюс» та ТОВ «Бумєр», наступним членам OK «СТ «Еколенд»: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_2 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 .

Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив із того, що спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення. Вказаний висновок було зроблено із вивчення договорів оренди землі, укладених з ТОВ «Топ Строй», ТОВ «Атлант», ТОВ «Модерн Плюс» та ТОВ «Бумєр», листа відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі та копій платіжних доручень.

Проте під час розгляду вказаної справи, судом не досліджено та не надано оцінки розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації про укладення договорів оренди землі з вказаними суб`єктами господарювання, якими проекти землеустрою не затверджувались, зміна цільового призначення землі з лісогосподарського на сільськогосподарське не відбувалась, ділянки у землекористувача не вилучались, порядок відшкодування втрат лісогосподарського виробництва не визначався та не затверджувався.

Крім того з 15.03.2012, повноваження щодо вилучення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб згідно з ст. 149 Земельного кодексу України та ст. 27 Лісового кодексу України, визначено за Кабінетом Міністрів України. З 27.05.2021 у зв`язку з внесенням змін до Земельного кодексу України вказані повноваження здійснюються обласними державними адміністраціями.

Тобто, на час ухвалення судом вказаного рішення, Дніпропетровська районна державна адміністрація не мала повноважень на вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб. Проте, Дніпропетровською районною державною адміністрацією всупереч вказаних норм законодавства було надано дозвіл вищевказаним громадянам на розробку проектів землеустрою щодо надання у власність земельних ділянок за рахунок земель ДП «Дніпропетровське лісове господарство» без належної зміни цільового призначення землі та їх вилучення у землекористувача.

Після розробки проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, Головним управлінням Держземагентства у Дніпропетровській області ОСОБА_36 за вих. № 31-4-0.11-8012/2-14 від 12.09.2014 відмовлено у її затвердженні та наданні у власність земельної ділянки.

В обґрунтування вказаної відмови зазначено, що в проектній документації, яка надана на розгляд до ГУ Держземагентства у Дніпропетровській області, відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та ТОВ «Топ-Строй», наявність відношення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення відсутнє. В наданій документації наявний договір оренди земельної ділянки, де вказано те, що земельну ділянку передану в оренду ТОВ «Топ-Строй», площею 0,9800 га, у тому числі: 0,9800 га - інші лісові насадження (Дніпропетровського лісгоспзагу Обухівське (Кіровське) лісництво) 1221455400010120185, тобто із земель лісового фонду. Документи, які б свідчили про переведення земельної ділянки із земель Дніпропетровського лісгоспзагу Обухівське (Кіровське) лісництво до земель сільськогосподарського призначення державної власності, відсутні.

Головним управлінням Держземагентства у Дніпропетровській області наголошувалось, що оскільки земельна ділянка, яка передбачається для передачі у власність для ведення садівництва, надається за рахунок земель, які в свою чергу, були надані в оренду згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеним між Дніпропетровською районною державною адміністрацією та ТОВ «Топ-Строй» із земель лісового фонду, а саме - інші лісові насадження Дніпропетровського лісгоспзагу Кіровське лісництво, затвердження даного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва знаходиться поза межами компетенції Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області. Вказані обставини Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області також зазначає у листі від 07.05.2021 № 3-4-0.1-3806/2-21 у відповідь на виконання доручення Держгеокадастру України стосовно питання відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 .

Проте, заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 12.08.2015 у справі №175/2886/15 визнано неправомірною відмову ГУ Держземагентства у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38432607) у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язано його затвердити і передати у власність ОСОБА_36 спірну земельну ділянку. Висновок про те, що земельна ділянка належить до сільськогосподарських земель судом зроблено виходячи з преюдиційності постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 у справі № 2а/0470/3154/12. Чи було здійснено зміну цільового призначення спірної земельної ділянки суд не досліджував.

При цьому, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, порушення зміни цільового призначення є підставою для визнання недійсним рішень про передачу земельних ділянок лісового фонду.

Разом з цим, наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_36 прийнято не ГУ Держземагентства у Дніпропетровській області, а управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 40001330), тобто зовсім іншою юридичною особою, яка не була учасником зазначеної судової справи та на яку не було покладено жодного обов`язку щодо вчинення будь-яких дій відносно спірної земельної ділянки.

Крім того, управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України не мало жодних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, тому наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_36 не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Судові рішення, постановлені у справах №2-а-7404/08, №2а/0470/3154/12, №175/2886/15-ц виходячи з положень ст. 61 ЦПК України (яка діяла на час ухвалення судових рішень) та ст. 82 ЦПК України (в редакції на теперішній час) не мають преюдиційного значення для даної справи, оскільки Кабінет Міністрів України та Дніпропетровська обласна державна адміністрація не були до них залучені.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 755/2476/18 та від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області також зазначає у листі від 07.05.2021 № 3-4-0.1-3806/2-21 у відповідь на виконання доручення Держгеокадастру України стосовно питання відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 .

Проте, заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 12.08.2015 у справі №175/2886/15 визнано неправомірною відмову ГУ Держземагентства у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38432607) у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язано його затвердити і передати у власність ОСОБА_36 спірну земельну ділянку. Висновок про те, що земельна ділянка належить до сільськогосподарських земель судом зроблено виходячи з преюдиційності постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 у справі № 2а/0470/3154/12. Чи було здійснено зміну цільового призначення спірної земельної ділянки суд не досліджував.

При цьому, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, порушення зміни цільового призначення є підставою для визнання недійсним рішень про передачу земельних ділянок лісового фонду.

Так, ст. 55 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України, ст. 12 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та від 07.11.2018 у справі № 488/621/14-ц, постановах Верховного суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 16.12.2015 у справі № 367/4187/14-п.

Відповідно до інформації ДП «Дніпровське лісове господарство» від 17.02.2021 року №01-05/66, Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 22.02.2021 №159, наданої на запити Дніпропетровської обласної прокуратури, спірна земельна ділянка відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року входить до складу земель лісогосподарського призначення Обухівського (Кіровського) лісництва, ДП «Дніпровський лісгосп». Вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось, землевпорядна документація на адресу лісгоспу не надходила, ліси належать до категорії рекреаційно-оздоровчих. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення Обухівського (Кіровського) лісництва ДП «Дніпровський лісгосп» (кв.44 виділ З) підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням від 25.05.2021 № 412 та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 15.03.2021 р №168, яке відповідно до до п.п. 3.2.8 п. З статуту Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання затвердженого наказом Держлісагентства №322 від 19.08.2016, забезпечує виконання лісовпорядних та інших робіт щодо визначення меж і внутрішньогосподарської організації територій лісового фонду, що перебувають у користуванні постійних лісокористувачів, встановлення (відновлення) на місцевості меж землеволодінь (землекористувань).

Отже, право користування ДП «Дніпровське лісове господарство» відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року. Разом з тим, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості щодо перебування земельної ділянки, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, у приватній власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2017 № 324, із цільовим призначення - 01.05 для індивідуального садівництва. Вказану земельну ділянку зареєстровано 18.11.2013 управлінням Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області.

Таким чином, наразі у розумінні ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України «титульним» власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 .

Разом з тим, спірна земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.

Відповідно до ч. З ст. 178 ЦК України види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюється законом.

За загальним правилом землі лісогосподарського призначення перебувають у державній та комунальній власності. Виключні випадки законного набуття у приватну власність земель лісового фонду - замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь, селянських, фермерських та інших господарств.

Жодне із вказаних виключень щодо спірної ділянки не застосовується, тому виходячи із її розташування поза межами населених пунктів та норм ст. 84 Земельного кодексу України, вона у законний спосіб може перебувати виключно у державній власності.

Таким чином враховуючи місце розташування, залісненість та перебування її у користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство», з огляду на вимоги ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України, земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, за визначенням ст. 178 ЦК України належить до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. ст. 56, 59 Земельного кодексу України, ст. 12 Лісового кодексу України.

Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України, Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в аналогічній справі №487/10128/14-ц провадження № 14-473 цс 19 (п. 81).

Зазначені правові позиції є сталими у судовій практиці і незмінними (постанови Великої Плати Верховного Суду: від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц; від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15).

Аналогічний правовий порядок та режим вилучення земель лісогосподарського призначення із державної власності, щодо земель водного фонду дозволяє застосовувати наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду до правовідносин щодо незаконного відчуження земель лісового фонду.

Окрім цього, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №469/1302/16, предметом спору у якій була земельна ділянка лісового фонду, яка перебувала у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, теж дійшов висновку, що належним способом захисту у спірних відносинах є застосування ст. 391 ЦК України на ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України.

Враховуючи вимоги ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» щодо реєстраційного посвідчення права власності на землю, спірна земельна ділянка може бути повернута до державної власності лише у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. за №324, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення.

З огляду на викладене, захист інтересів держави, як власника спірної земельної, що вибула із її володіння, у спірних правовідносинах здійснюється шляхом подання негаторного позову на підставі ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності, шляхом повернення її власнику - державі в особі уповноваженого органу Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. за № 324 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України та ч.І ст. 215 ЦК України, оскільки цивільний оборот земельної ділянки лісогосподарського призначення є обмежений відповідно до ст.ст. 56, 84 Земельного кодексу України та ст.ст. 12, 13 Лісового кодексу України.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 366/3242/17, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №911/3454/17.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосудця за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до ч. З ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Аналогічні положення передбачено ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до абз. З ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), тому при визнанні недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу, підлягає одночасному припиненню судом право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку із скасуванням державної реєстрації земельної ділянки.

Усі позовні вимоги про визнання недійсним договору - купівлі продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом захисту, визначеним ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності, тому позовна даність на них не розповсюджується.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи вимоги ст. ст. 20, 55, 56, 57 Земельного кодексу України, ст.12 Лісового кодексу України, слід зазначити, що законодавцем визначено вичерпний перелік видів використання земель лісогосподарського призначення, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі лісогосподарського призначення можуть передаватись у приватну власність.

Більше того, можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути право власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,12 га із земель державної власності не могла жодна фізична або юридична особа, в тому числі й відповідач. Натомість останній набув таке право у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті укладення договору купівлі-продажу.

Незважаючи на тривалість оформлення правовстановлюючих документів, спірна земельна ділянка наразі є незабудованою та вкритою лісовими насадженнями.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ним земельної ділянки у власність.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц.

Крім того, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю здійснюється на підставі норм ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, в зв`язку з порушенням вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин позов Дніпропетровської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15 та Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Також, Європейських суд з прав людини у своїх рішеннях називає навколишнє природне середовище такою цінністю, яка превалює над інтересами однієї особи (чи сім`ї), навіть якщо це стосується її приватного життя і власності. Так, у справі Hamer проти Бельгії (скарга № 21861/03) заявниці належав будинок в лісосмузі без отримання дозволу на будівництво. На неї був поданий позов до суду за зведення будинку з порушенням лісового законодавства. Суд вирішив, що заявниця повинна привести ділянку до його попереднього стану. Будинок було знесено примусово. Суд заявив, що навколишнє середовище являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада. Економічні міркування і навіть право власності не повинні превалювати над екологічними проблемами, особливо коли з цього питання є прийняте чинне законодавство.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються місцезнаходженням майна або основної його частини. Враховуючи зазначене, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території Обухівської (Кіровської) селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, поза межами населеного пункту, позовна заява про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення, підсудна Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області.

Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 - адвоката Туманов С.Г. та представника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Єрохіна О.О., викладені у відзивах на позов, оскільки такі доводи повністю спростовуються дослідженими матеріалами справи, що описано вище.

Враховуючи викладене вище, на думку суду прокурором надані суду належні та допустимі докази на підтвердження своєї позиції, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 4 540 грн. (а.с. 177).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 19, 41 Конституції України, ст. ст. 13, 17, 19, 20, 55, 56, 57, 58, 59, 79-1, 84, 122, 125, 126, 149, 150, 151, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 7, 12, 13, 27, 31, 45, 47, 48, 54 Лісового Кодексу України, ст. ст. 15, 16, 178, 203, 215, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 31,32, 48, 49, 56, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 89, 128, 133, 141, 142, 177, 209, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2017, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пустовим С.В. за №324, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на вказану земельну ділянку (номер запису про право 20700308).

Усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,12 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0146, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 4 540 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Васюченко