Рішення

від 22.03.2022 по справі 199/9753/19

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/9753/19

(2/199/51/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Богун О.О.,

при секретареві Ткаченко К.О.

за відсутність учасників справи

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на те, що 17 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір у письмовій формі про те, що ОСОБА_2 зобов`язується оформити необхідні документи для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 , після отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку загальною площею 0,0813 га., яка розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , виготовити технічну документацію, щодо поділу та об`єднання зазначеної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки площею 0,0340 га. та площею 0,0473 га., а також продати земельну ділянку площею 0,0340 га. ОСОБА_1 та укласти з останньою нотаріальний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., на що позивачка зобов`язалася придбати у власність земельну ділянку площею 0,0340 га. та частинами сплачувати її вартість, відповідно до оформлення документів. Сторони визначили, що вартість земельної ділянки площею 0,0340 га. становить 112000,00 грн. В той же день, 17.08.2011 ОСОБА_2 отримала від позивача грошові кошти у розмірі 31,080 грн. для оформлення спадщини після померлого ОСОБА_6 , що підтверджується розпискою від 17.08.2019. У вищезазначеній розписці зазначено, що ОСОБА_2 , зобов`язується протягом чотирьох місяців підготувати всі необхідні документи та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у випадку невиконання своїх зобов`язань вона виплатить позивачу суму у розмірі 31,080 грн. в двократному розмірі протягом тридцяти днів від дня вимоги повернення боргу по даній розписці. Проте, ОСОБА_2 вчасно свої зобов`язання не виконала та звернулася до позивачки з проханням надати грошові кошти в рахунок вартості земельної ділянки, позивачем були надано грошові кошти на оформлення свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується розсписками від 18.08.2011 на суму 4080 грн.; 19.10.2011 на суму 5600 грн.; 30.11.2011 на суму 1500 грн.; 30.03.2012 на суму 1500 грн.

12.05.2012 ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності після померлого ОСОБА_7 , яке було видано державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Несеном В.А. 23.10.2010 та зареєстроване в реєстрі під № 1987.

Після чого, ОСОБА_2 знову звернулася до позивачки за грошовими коштами для оформлення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки загальною площею 0,0813 га. та дві окремі земельні ділянки площею 0,0340 га. та площею 0,0473 га.

Так, позивачем в період з 21.05.2012 до 15.08.2015 неодноразово в рахунок вартості земельної ділянки надавалися ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 13230 грн., для розроблення технічної документації на земельну ділянку, що підтверджується розписками від 21.05.2012 до 15.08.2015.

ОСОБА_2 , спільно з сином позивача ОСОБА_8 , на якого ОСОБА_2 оформила нотаріально посвідчену довіреність, було виготовлено технічну документацію розподілу та об`єднання земельної ділянки площею 0,0813 га. на дві окремі, а саме площею 0,0340 га. та 0,0473 га.

07.02.2017 ОСОБА_2 було отримано кадастровий номер на земельну ділянку площею 0,0340 га. та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

Таким чином, позивачем здійснювалися виплати в рахунок вартості земельної ділянки на загальну суму 53050,00 грн. Всього, в період з 17.08.2011 по 25.01.2019 ОСОБА_2 отримала від позивачки грошові кошти у розмірі 113000,00 грн. в рахунок угоди купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, що підтверджується розписками.

25.01.2019 ОСОБА_2 отримала від позивачки грошові кошти у розмірі 3000 грн. та була домовленість, що найближчим часом буде укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га.

16.03.2019 позивачці стало відомо, що 12.03.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га. Таким чином, позивач дізналася, що ОСОБА_2 в порушення існуючих між нами домовленостей, здійснила відчуження майна, в тому числі земельної ділянки площею 0,0340 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 ввела в оману покупців спірної земельної ділянки щодо відсутності прав третіх осіб на земельну ділянку. Тобто, при укладення спірного договору купівлі-продажу мав місце обман, тому що продавець приховав від покупця існування своїх зобов`язань перед позивачем.

Одразу, після продажу земельної ділянки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивач, 26.03.2019 звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_2 злочину. На теперішній час досудове розслідування не продовжується.

18 квітня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Попередній Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. та зареєстрованого у реєстрі під № 4300. Відповідно до п.1 Попереднього договору, сторони зобов`язалися до 07.06.2019 укласти Договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок (кадастрові номери:1210100000:01:395:0013, 1210100000:01:395:0014), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у нотаріальніх формі і на умовах, визначиних даним договором. У зв`язку з чим, позивачем 31 травня 2021 року була подана до суду уточнена позовна заява.

На підставі зазначеного, та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.03.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хомич О.М. та зареєстрованого в реєстрі під № 327; застосувати до сторін вказаного договору наслідки недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції, зобов`завши сторони повернути майно, набуте за оспарюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.03.2019.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2019, вищезазначена цивільна справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О.

Ухвалою від 12.12.2019 позовна заява була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків зазначених ухвалі.

Ухвалою від 24.01.2020 відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та по справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 26.01.2021 задоволено клопотання представника позивача щодо витребування доказів по справі. (том 2, а.с.87-88).

Ухвалою від 09.08.2021 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті позовних вимог.

23.03.2022 року справу розглянуто по суті та ухвалено рішення.

В судовому засіданні позивач та представник позивача не з`явилися, про слухання справи повідомлені належним чином. Позивачем надано заяву про відкладення розгляду справи.

Крім того позивачем надано до суду відповідь на відзив відповідачів, в якому, крім іншого, остання наполягала на задоволенні уточнених позовних вимог (том №2, а.с.7-9).

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явились, надавши відзив на позов. (том №1, а.с.203-213, 235-237, том №2, а.с.99-104, том №2 а.с. 182-188, а.с. 201-203). Представником відповідачів надано до суду заяву про слухання справи у відсутність відповідачів та з проханням відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_9 до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Третя особа приватний нотаріус Хоміч Оксана Михайлівна у судовому засіданні не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11.09.97 та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в ній, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні від 15.07.2002 у справі Калашников проти Росії Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів принцип неприпустимості зловживання правами у даному конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання позивачем наданими їй правами та обов`язками, а тому суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін по справі.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 12 березня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстрований в реєстрі під № 327.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 12.03.2019 року за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку, кадастровий номер: 12 10100000:01:395:0013 (том №1 а.с.220-221).

18 квітня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Попередній Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. та зареєстрованого у реєстрі під № 4300. Відповідно до п.1 Попереднього договору, сторони зобов`язалися до 07.06.2019 укласти Договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок (кадастрові номери:1210100000:01:395:0013, 1210100000:01:395:0014), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у нотаріальніх формі і на умовах, визначиних даним договором. (том 32 а.с.217). На підставі цього, позивачем було уточнено позовні вимоги. (том №2 а.с.158-164).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом дослідженокопію договорукупівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстрований в реєстрі під № 327.

Згідно ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилом ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, зокрема що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений з порушенням вимог закону.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 року (ладі - Постанова ПВСУ) судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

За п. 8 Постанови ПВСУ підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно з частиною 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно з частиною 1 ст.12 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов`язки відповідачки ОСОБА_2 щодо земельної ділянки та встановленні права на неї у відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстрований в реєстрі під № 327, тому правові підстави визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

За наведених обставин, суд відмовляє у задоволені позову в частині визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстрований в реєстрі під № 327 недійсним, в зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Основним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок помилки, є реституція (ст. 216 ЦК України ).

Згідно з п. 7 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК .

Відповідно до п. 10 цієї ж постанови пленуму Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога щодо застосувати до сторін вказаного договору наслідків недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції, зобов`язавши сторони повернути майно, набуте за оспарюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.03.2019 є похідною від основної вимоги, отже у разі відмови у її задоволенні, не підлягає задоволенню й похідна вимога.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задовленню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12,13,76,77,141,259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним відмовити у повному обсязі.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Богун

23.03.2022