Постанова

від 18.10.2022 по справі 199/9753/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4543/22 Справа № 199/9753/19 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

Позов мотивовано тим, що 17 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір у письмовій формі про те, що ОСОБА_3 зобов`язується оформити необхідні документи для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 , після отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку загальною площею 0,0813 га., яка розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , виготовити технічну документацію, щодо поділу та об`єднання зазначеної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки площею 0,0340 га. та площею 0,0473 га., а також продати земельну ділянку площею 0,0340 га. ОСОБА_1 та укласти з останньою нотаріальний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., на що позивачка зобов`язалася придбати у власність земельну ділянку площею 0,0340 га. та частинами сплачувати її вартість, відповідно до оформлення документів. Сторони визначили, що вартість земельної ділянки площею 0,0340 га. становить 112 000,00 грн. В той же день, 17 серпня 2011 року ОСОБА_3 отримала від позивача грошові кошти у розмірі 31 080 грн. для оформлення спадщини після померлого ОСОБА_7 , що підтверджується розпискою від 17 серпня 2019 року. У вищезазначеній розписці зазначено, що ОСОБА_3 , зобов`язується протягом чотирьох місяців підготувати всі необхідні документи та укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у випадку невиконання своїх зобов`язань вона виплатить позивачу суму у розмірі 31 080 грн. в двократному розмірі протягом тридцяти днів від дня вимоги повернення боргу по даній розписці. Проте, ОСОБА_3 вчасно свої зобов`язання не виконала та звернулася до позивачки з проханням надати грошові кошти в рахунок вартості земельної ділянки, позивачем були надано грошові кошти на оформлення свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується розписками від 18 серпня 2011 року на суму 4080 грн.; 19 жовтня 2011 року на суму 5600 грн.; 30 листопада 2011 року на суму 1500 грн.; 30 березня 2012 року на суму 1500 грн.

12 травня 2012 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності після померлого ОСОБА_8 , яке було видано державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Несеном В.А. 23 жовтня 2010 року та зареєстроване в реєстрі під № 1987.

Після чого, ОСОБА_3 знову звернулася до позивачки за грошовими коштами для оформлення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки загальною площею 0,0813 га. та дві окремі земельні ділянки площею 0,0340 га. та площею 0,0473 га.

Так, позивачем в період з 21 травня 2012 року до 15 серпня 2015 року неодноразово в рахунок вартості земельної ділянки надавалися ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 13 230 грн., для розроблення технічної документації на земельну ділянку, що підтверджується розписками від 21 травня 2012 року до 15 серпня 2015 року.

ОСОБА_3 , спільно з сином позивача ОСОБА_9 , на якого ОСОБА_3 оформила нотаріально посвідчену довіреність, було виготовлено технічну документацію розподілу та об`єднання земельної ділянки площею 0,0813 га. на дві окремі, а саме площею 0,0340 га. та 0,0473 га.

07 лютого 2017 року ОСОБА_3 було отримано кадастровий номер на земельну ділянку площею 0,0340 га. та зареєстровано право власності за ОСОБА_3 .

Таким чином, позивачем здійснювалися виплати в рахунок вартості земельної ділянки на загальну суму 53 050,00 грн., всього, в період з 17 серпня 2011 року по 25 січня 2019 року ОСОБА_3 отримала від позивачки грошові кошти у розмірі 113 000,00 грн. в рахунок угоди купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, що підтверджується розписками.

25 січня 2019 року ОСОБА_3 отримала від позивачки грошові кошти у розмірі 3000 грн. та була домовленість, що найближчим часом буде укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га.

16 березня 2019 позивачці стало відомо, що 12 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га. Таким чином, позивач дізналася, що ОСОБА_3 в порушення існуючих між нами домовленостей, здійснила відчуження майна, в тому числі земельної ділянки площею 0,0340 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 ввела в оману покупців спірної земельної ділянки щодо відсутності прав третіх осіб на земельну ділянку. Тобто, при укладення спірного договору купівлі-продажу мав місце обман, тому що продавець приховав від покупця існування своїх зобов`язань перед позивачем.

Одразу, після продажу земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , позивач, 26 березня 2019 року звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_3 злочину. На теперішній час досудове розслідування не продовжується.

18 квітня 2019 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено Попередній Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. та зареєстрованого у реєстрі під № 4300. Відповідно до п.1 Попереднього договору, сторони зобов`язалися до 07 червня 2019 року укласти Договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок (кадастрові номери:1210100000:01:395:0013, 1210100000:01:395:0014), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у нотаріальних формі і на умовах, визначених даним договором. У зв`язку з чим, позивачем 31 травня 2021 року була подана до суду уточнена позовна заява.

На підставі зазначеного, та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хомич О.М. та зареєстрованого в реєстрі під № 327; застосувати до сторін вказаного договору наслідки недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції, зобов`язавши сторони повернути майно, набуте за оспарюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 березня 2019 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 12 березня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0340 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстрований в реєстрі під № 327.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 12 березня 2019 року за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:01:395:0013 (том №1 а.с.220-221).

18 квітня 2019 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено Попередній Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. та зареєстрованого у реєстрі під № 4300. Відповідно до п.1 Попереднього договору, сторони зобов`язалися до 07 червня 2019року укласти Договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок (кадастрові номери:1210100000:01:395:0013, 1210100000:01:395:0014), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у нотаріальних формі і на умовах, визначених даним договором. (том 32 а.с.217). На підставі цього, позивачем було уточнено позовні вимоги. (том №2 а.с.158-164).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з їх необґрунтованості на недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилом ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, зокрема що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений з порушенням вимог закону.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009 року (ладі - Постанова ПВСУ) судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

За п. 8 Постанови ПВСУ підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував та не надав жодної оцінки доказам, які були надані нею, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б могли бути підставою для задоволення позовної заяви та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано той факт, що на спірній земельній ділянці наявні самовільні споруди, колегія суддів відхиляє, оскільки цей факт не впливає на укладений договір купівлі-продажу.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказів того, що спірний договорі купівлі-продажу укладений з порушенням вимог чинного законодавства, що б було підставою для визнання останнього недійсним, позивачкою ані до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції надано не було.

Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко