Ухвала

від 23.02.2022 по справі 140/3125/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 140/3125/19

адміністративне провадження № К/9901/27449/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (головуючий суддя Валюха В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (головуючий суддя Качмар В.Я., судді Курилець А.Р., Мікула О.І.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2019 року: №30286-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 30115,38 грн, № 30285-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 30115,38 грн, № 30284-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 31922,30 грн, № 30283-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 31922,30 грн, № 30282-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2018 рік у розмірі 31922,30 грн, 30281-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2018 рік у розмірі 31922,30 грн, №30280-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2019 рік у розмірі 31922,30 грн, №30279-52-13-0306, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2019 рік у розмірі 31922,30 грн, а також податкову вимогу від 12 червня 2019 року №253859-52 про стягнення податкового боргу із земельного податку у сумі 251737,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначено суми податкових зобов`язань за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2016 - 2019 роки. Крім того, вручена податкова вимога від 12 червня 2019 року № 253859-52 про сплату податкового боргу із земельного податку у сумі 251737,94 грн.

Проте, ОСОБА_1 не погоджується із вказаними рішеннями, прийнятими контролюючим органом, оскільки вона у період з 2016 року по 2019 рік зареєстрована як ФО-П, є платником єдиного податку другої і третьої групи із зареєстрованим місцем провадження господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 , тобто використовує будівлі (споруди) за вказаною адресою з відповідним оформленням права власності на земельні ділянки під такими об`єктами.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Позивач вказує, що вона як ФО-П - платник єдиного податку використовує будівлі (споруди), їх частини для провадження господарської діяльності, оформила відповідно до вимог чинного законодавства свої права на земельну ділянку під такими об`єктами, а тому не повинна сплачувати земельний податок.

Крім того, в обґрунтування позову зазначала згідно із пунктом 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Проте, усі податкові повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов`язань із земельного податку за 2016 - 2019 роки винесені лише 22 березня 2019 року, тобто, з порушенням спеціального строку, визначеного пунктом 286.5 статті 286 ПК України, у зв`язку з чим ФО-П ОСОБА_1 просить визнати їх протиправними та скасувати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2019 року №30286-52-13-0306, №30284-52-13-0306, №30282-52-13-0306, №30285-52-13-0306, №30283-52-13-0306, №30281-52-13-0306. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФО-П ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1879,17 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2019 року №30286-52-13-0306, №30284-52-13-0306, №30282-52-13-0306, №30285-52-13-0306, №30283-52-13-0306, №30281-52-13-0306, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи встановлено, що за ФО-П ОСОБА_1 з грудня 2013 року зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки за адресами на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (гараж та станція технічного обслуговування (далі - СТО) з мийкою, що підтверджується технічними паспортами. Такі об`єкти нерухомого майна, як СТО з мийкою, гараж та споруда - навіс для мийки самообслуговування використовуються позивачем для провадження власної господарської діяльності. Отже, наявні на спірних земельних ділянках вказані об`єкти нерухомого майна та об`єкти дорожньої інфраструктури дають підстави стверджувати, що у 2016 - 2018 роках позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку 3 групи, дійсно використовувала вказані земельні ділянки у своїй господарській діяльності, про що подавала до контролюючого органу податкову звітність. Також судом першої інстанції підставою для задоволення позову зазначено, що за імперативними приписами пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Проте, в порушення вказаних приписів, податкові зобов`язання із земельного податку за 2016 - 2018 роки були нараховані позивачу контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, винесеними в один день, а саме 22 березня 2019 року та після закінчення визначеного законом строку (до 1 липня поточного року), що є додатковою підставою для визнання судом протиправними таких податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №30280-52-13-0306 та №30279-52-13-0306, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2019 рік, то суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 1 січня 2019 року по 23 травня 2019 року не була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності, статус платника єдиного податку другої групи набула лише з 1 червня 2019 року, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 30 травня 2019 року №1903173400300. Отже, права на пільгу щодо сплати земельного податку у період з 1 січня 2019 року до 31 травня 2019 року позивач не мала. Також позивачем не доведено, що у період 1 червня 2019 року по 31 грудня 2019 року вона земельні ділянки за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 використовувала для провадження власної господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Волинській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.

В касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 4 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2020 року у справі № 820/3488/16.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстави відкриття касаційного провадження та дійшов висновку, що касаційне провадження у цій справі необхідно закрити, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За змістом частини четвертої статті 388 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад адміністративного судочинства, закріплених у частині третій статті 2 КАС України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Як вже було зазначено, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норм касаційний перегляд справи з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй судовій практиці виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 та від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судових рішень є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Як підтверджується змістом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, про касаційний перегляд якої просить Головне управління ДПС у Волинській області, для цілей вирішення цього спору у судів виникли питання щодо наявності у позивача умов за наявності, яких вона звільняється від сплати податку на майно (в частині земельного податку).

Так, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що у ФО-П ОСОБА_1 наявні дві умови за яких вона звільняється від обов`язку нарахування та сплати податку на майно (в частині земельного податку) за 2016-2018 роки, а саме використання позивачем власних земельних ділянок у своїй господарській діяльності (основний вид діяльності код КВЕД: 42.20 технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів) та наявність у неї статусу платника єдиного податку третьої групи. А також ще однією підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено суми податкових зобов`язань за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2016-2018 роки, судами зазначено про порушення контролюючим органом порядку обчислення плати за землю, передбаченого пунктом 286.5 статті 286 ПК України.

У касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2020 року (справа №820/3488/16), яка на його думку, ухвалена у подібних правовідносинах.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки обставини у вказаній вище справі є відмінними ніж у цій справі. Так, суди відмовляючи у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб», виходили з того, що позивачем не доведено, що належна їй земельна ділянка використовувалася нею для проведення господарської діяльності. Крім того, питання щодо порядку обчислення плати за землю, передбаченого пунктом 286.5 статті 286 ПК України судами не вирішувалося.

Отже наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у такій постанові Верховного Суду, є безпідставним.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, позивач у касаційній скарзі не зазначив.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Оскільки касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що правовідносини у цій справі не є подібними до справи № 820/3488/16, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України.

Керуючись статтями 3, 248, 328, 339, 341 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Закрити провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.В.Желтобрюх

І.В.Дашутін