Постанова

від 24.09.2020 по справі 140/3125/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 рокуСправа № 140/3125/19 пров. № А/857/5273/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (суддя Валюх В.М., м.Луцьк, повний текст складено 27 березня 2020 року) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - Головне управління) в якому просила визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 23.03.2019 №№30279-52-13-0306, 30280-52-13-0306, 30281-52-13-0306, 30282-52-13-0306, 30283-52-13-0306, 30284-52-13-0306, 30285-52-13-0306, 30286-52-13-0306 та скасувати податкову вимогу від 12.06.2019 №253859-52 (далі - Вимога).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР від 22.03.2019 №№30286-52-13-0306, 30284-52-13-0306, 30282-52-13-0306, 30285-52-13-0306, 30283-52-13-0306, 30281-52-13-0306. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог,та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги вказує, що за період з 2016 року по 22.12.2018 ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок 3 групи, КВЕД 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів . 22.12.2018 ФОП припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності. 23.05.2019 позивач повторно зареєстровано суб`єктом підприємницької діяльності, з 01.06.2019 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування. За адресою здійснення підприємницької діяльності ФОП до 22.12.2018 ( АДРЕСА_1 ; далі - Адреса) також здійснювали підприємницьку діяльність такі суб`єкти господарювання, як ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , Приватне підприємство Вояргаз (далі - ПП). На території автокомплексу Вишка за Адресою знаходиться також автогазозаправний пункт та приміщення шиномонтажу (інформація про власника та його взаємовідносини з ОСОБА_1 відсутня). Отже, враховуючи, що на належних позивачці земельних ділянках обліковуються приміщення загальною площею 171,5 кв.м. та 605,8 кв.м. та інші обліковані об`єкти, здійснюється господарська діяльність інших суб`єктів підприємництва (за відсутності документального підтвердження взаємостосунків) та ненадання інформації про право на користування пільгою із сплати земельного податку, тому відсутні підстави для звільнення ФОП від нарахування та сплати земельного податку.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду справи встановлено, що за ФОП з грудня 2013 року по даний час зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки за Адресою на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (гараж та станція технічного обслуговування (далі - СТО) з мийкою, що підтверджується технічними паспортами. Такі об`єкти нерухомого майна, як СТО з мийкою, гараж та споруда - навіс для мийки самообслуговування використовуються позивачем для провадження власної господарської діяльності. Отже, наявні на спірних земельних ділянках вказані об`єкти нерухомого майна та об`єкти дорожньої інфраструктури дають підстави стверджувати, що у 2016 - 2018 роках ФОП перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку 3 групи, дійсно використовувала вказані земельні ділянки у своїй господарській діяльності, про що подавала до контролюючого органу податкову звітність. При цьому, здійснення іншими суб`єктами господарювання підприємницької діяльності з використанням частини об`єктів нерухомого майна, що розташовані на вказаних земельних ділянках, не позбавляють права позивача на пільгу щодо звільнення від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), яка передбачена підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

В частині щодо відмови у задоволенні позову, цей суд вказав, на відсутність у період 2019 року такої обов`язкової умови для надання пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК, як використання позивачем власних земельних ділянок у своїй господарській діяльності що обумовлює звільнення її від обов`язку нарахування та сплати земельного податку за 2019 рік, та відповідно про правомірність визначення позивачу податкових зобов`язань із земельного податку за 2019 рік.

Також на думку суду, позовні вимоги про скасування Вимоги у даній справі заявлені передчасно та до задоволення не підлягають, оскільки у випадку набрання законної сили рішенням суду, яким скасовуються ППР, в розумінні приписів пункту 60.1 статті 60 ПК податкова вимога вважається відкликаною, відтак, необхідності та правових підстав для її скасування у судовому порядку суд не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог фактично не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не може давати оцінку вказаній частині рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , є ФОП, та з 30.09.2014 перебуває на обліку у відповідача, як платник податків. Основний вид діяльності код КВЕД: 42.20 технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів. 22.12.2018 у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №21970060002011621 про припинення діяльності ФОП.

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 , місце провадження господарської діяльності Адреса, з 29.09.2014 перебувала на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку 3 групи (т.1 а.с.16).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта позивач є власником земельних ділянок: (кадастровий номер 0710400000:16:001:0063, 0,4 га), що знаходиться за Адресою на якій розміщено об`єкт нерухомого майна: гараж (літера А-1), загальна площа 171.5 кв.м., СТО з мийкою 605,8 кв.м., (кадастровий номер 0710400000:16:001:0064, 0,4 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Адреса-1), цільове призначення для розміщення об`єкту дорожньої інфраструктури (т.1 а.с.18-45, 81-83).

На підставі вказаних відомостей, Головним управлінням 22.03.2019 сформовано ППР, якими позивачу визначено грошові зобов`язання за земельний податок з фізичних осіб:

за 2016 рік №№30286-5213-0306, 30285-5213-0306 з визначеною сумою податкового зобов`язання 30115,38 грн (кожне);

за 2017 рік №№30284-5213-0306, 30283-5213-0306 з визначеною сумою податкового зобов`язання 31922,30 грн (кожне);

за 2018 рік №№30282-5213-0306, 30281-5213-0306 з визначеною сумою податкового зобов`язання 31922,30 грн (кожне) (т.1 а.с.7-12).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями пункту 286.1 статті 286 ПК закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з цим, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

За приписами статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

В розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

У межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК щодо звільнення позивача від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Умовами несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Відтак, наявність зазначених умов надання пільги та наявність у позивача статусу платника єдиного податку 3 групи, обумовлює звільнення її від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Як уже вище встановлено, позивач у період з 2016 по 2018 роки перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок 3 групи та згідно податкових декларацій платника єдиного податку, які ФОП подавала до контролюючого органу за місцем обліку протягом 2016 - 2018 років, декларувала види підприємницької діяльності у звітних періодах та показники обсягів доходу (т.1, а.с.138-150).

Відповідно до витягів та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 з грудня 2013 року по даний час зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0710400000:16:001:0063, 0710400000:16:001:0064, загальною площею 0,4 га кожна за Адресою та Адресою-1.

На земельній ділянці за Адресою знаходяться такі об`єкти нерухомого майна: гараж та СТО з мийкою, що підтверджується технічними паспортами, на земельні ділянці за Адресою розміщені об`єкти дорожньої інфраструктури (інженерне облаштування призначене для забезпечення безпечних та зручних умов руху; пересувна оглядова естакада; стоянка та майданчик для короткочасної зупинки; розміщення автобуксиру, автоевакуатора, автонавантажувача, перевантажувальне обладнання, об`єкт електроенергетики - електричні мережі, об`єкти паливно-енергетичного комплексу теплової енергії, розміщення вугілля і дров тощо)(т.1, а.с.21-45; т.2, а.с.87-88, 94-109).

При цьому, на підтвердження факту протягом спірного періоду здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності пов`язаної із технічним обслуговуванням та ремонтом транспортних засобів на вимогу апеляційного суду її представником подано ряд документів, а саме: видаткова накладна від 27.01.2016 №25, від 25.02.2017 №21, 28.10.2017 №132, 12.01.2018 №17, 11.11.2018 №139, що свідчить про те, що ФОП придбавала товари, що безпосередньо пов`язанні із видом її господарської діяльності (активна піна, паперові рушники, очисник салону, тряпки для автомийки, холодний віск, апарат для хімчистки, чорнитель резини, кондиціонер для шкіри салону, засіб для догляду за пластиком, автомобільний освіжувач, герметик, силіконовий клей, очисник хрому, паста для поліролю тощо).

Крім того, також надано квитанції щодо оплати водопостачання за Адресою від 31.10.2018 №36518.

Таким чином, з огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що остання у 2016 - 2018 роках перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку 3 групи, дійсно використовувала належній їй на праві власності земельні ділянки та об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені у своїй господарській діяльності про що подавала до контролюючого органу податкову звітність.

Відтак, у позивача наявні дві умови за яких вона звільняється від обов`язку нарахування та сплати податку на майно (в частині земельного податку) за 2016 - 2018 роки, а саме використання позивачем власних земельних ділянок у своїй господарській діяльності та наявність у неї статусу платника єдиного податку 3 групи.

При цьому, суд погоджується із твердженнями суду першої інстанції, що здійснення іншими суб`єктами господарювання підприємницької діяльності з використанням частини об`єктів нерухомого майна, що розташовані на спірних земельних ділянках, не позбавляють права позивача на наявну у неї пільгу щодо звільнення від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), яка передбачена підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання протиправними та скасування ППР від 22.03.2018 №№30286-5213-0306, 30285-5213-0306 30284-5213-0306, 30283-5213-0306 30282-5213-0306, 30281-5213-0306.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) _суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 29 вересня 2020 року.