Постанова

від 08.02.2022 по справі 501/3604/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 501/3604/18

провадження № 61-15213св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради (далі - КП «Автобаза санітарного транспорту», підприємство)про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у відповідача

на посаді водія автотранспортних засобів першого класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу.

22 жовтня 2018 року на підставі наказу директора підприємства

№ 379-О, його було звільнено за пунктом 2 частини першої

статті 40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

З 22 жовтня до 25 жовтня 2018 року позивач перебував на амбулаторному лікарняному згідно з листком непрацездатності

серії АДЖ № 605181, а з 26 жовтня до 06 листопада 2018 року на стаціонарному лікуванні, згідно з листком непрацездатності серії АДЖ № 604240.

Наказ про звільнення позивач вважав незаконним, оскільки відповідач порушив порядок звільнення працівників, а саме звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності позивача.

Також позивач вказував, що будь-яких підстав та доказів, які б підтверджували його невідповідність займаній посаді, відповідач не має, він працював на підприємстві чотири роки, за які у нього не було жодних доган щодо виконання трудових обов`язків.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконним та скасувати наказ директора

КП «Автобаза санітарного транспорту» від 22 жовтня 2018 року № 379-О про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 в КП «Автобаза санітарного транспорту» на посаді водія автотранспортних засобів першого класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу; стягнути з КП «Автобаза санітарного транспорту» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення і до часу поновлення на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня

2020 року у складі судді Пушкарського Д. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора

КП «Автобаза санітарного транспорту» від 22 жовтня 2018 року № 379-О про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 в КП «Автобаза санітарного транспорту» на посаді водія автотранспортних засобів

першого класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу. Стягнено з КП «Автобаза санітарного транспорту» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2018 року до 16 липня 2020 року в розмірі 215 318,25 грн, без урахування податків та обов`язкових платежів. Стягнено з КП «Автобаза санітарного транспорту» на користь держави судовий збір в розмірі 2 153,18 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час звільнення позивача відповідач не дотримав порядок його звільнення з роботи, що є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку, наведеного судом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу КП «Автобаза санітарного транспорту» задоволено частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня

2020 року скасовано, у справі прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів першого класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу КП «Автобаза санітарного транспорту» на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 жовтня 2018 року на 07 листопада 2018 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наказ про звільнення позивача видано у період тимчасової непрацездатності позивача, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Апеляційний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі

№ 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) та Верховного Суду

у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі

№ 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 16 червня

2020 року у справі № 750/8456/17 (провадження № 61-22946св18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого

2021 року та залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 553/1875/16-ц.

Апеляційний суд ухилився від використання своїх повноважень в межах розгляду справи, які передбачені статтею 367 ЦПК України, оскільки з`ясував тільки питання порядку за часом звільнення - у період тимчасової хвороби, без з`ясування законності та підстав звільнення.

Суд апеляційної інстанції незаконно та за своєю ініціативою зменшив позовні вимоги. Також він не з`ясував та виключив з розгляду питання вимоги про визнання або не визнання правильним припинення трудового договору у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню роботи на підставі фактичних даних та наявних доказів цивільної справи, які не підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації позивач, як працівник не міг належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання були небезпечними для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговував, і його як працівника неможливо було перевести за згодою на іншу роботу. Тобто апеляційний суд не з`ясував питання щодо підстав законності або незаконності звільнення, які передбачені частиною другою статті 40 КЗпП України, та за якою визначені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Апеляційний суд не перевірив фактичних обставин справи та ним не надана належна оцінка доказам у цій справі, від яких залежить правильне вирішення цивільної справи.

Заявник також указує на те, що за період його роботи та на день звільнення будь-яких висновків атестаційної комісії щодо кваліфікації його як працівника не складалося.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 10 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року клопотання

ОСОБА_1 про часткове відстрчення сплати судового збору залишено без задоволення. Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 31 грудня 2014 року № 306-к ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія першого класу автоколони № 1 КП «Автобаза санітарного транспорту», що підтверджується записом в трудовій книжці.

Наказом директора КП «Автобаза санітарного транспорту» від 22 жовтня 2018 року № 379-О ОСОБА_1 звільнено за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

У період з 22 жовтня 2018 року до 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджено листком непрацездатності серії АДЖ № 605181, а з 26 жовтня до 06 листопада 2018 року - на стаціонарному лікуванні, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДЖ № 604240.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня

2019 року запитано згоду профспілкової організації КП «Автобаза санітарного транспорту» на звільнення ОСОБА_1

20 липня 2019 року, на виконання ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2019 року, від профспілкової організації КП «Автобаза санітарного транспорту» надійшов Протокол засідання профспілкового комітету КП «Автобаза санітарного транспорту»

від 12 липня 2019 року № 12, яким повідомлено, що 22 жовтня 2018 року профспілковий комітет підприємства надав згоду на звільнення ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 оспорює звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій беззаперечно встановили, що звільнення позивача ОСОБА_1 мало місце у період його тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки при звільненні позивача відповідач не дотримав порядок звільнення з роботи, а саме звільнив працівника у період його тимчасової непрацездатності.

Апеляційний суд правильно вказав, що наслідком звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності є зміна дати звільнення на перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, провадження № 14-670 цс19.

Разом із тим ані місцевий суд, ані суд апеляційної інстанції не врахували доводів позивача щодо факту незаконності його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій лише з`ясували порядок за часом звільнення - період тимчасової непрацездатності, проте не перевірили дотримання відповідачем порядку звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, про що наголошував позивач.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої

статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові

від 13 травня 2019 року у справі № 553/1875/16-ц.

Саме на вказаний правовий висновок у цій постанові посилався позивач у касаційній скарзі.

Враховуючи наведене, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України

від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

У цій справі саме відповідач має довести законність звільнення позивача у зв`язку з виявленою у позивача невідповідністю займаній посаді.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Матеріали справи не містять жодних висновків атестаційної комісії про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді водія автотранспортних засобів першого класу або неможливість останнім виконувати роботу за професією водія автотранспортних засобів першого класу, який підлягав оцінці окремо та у сукупності з іншими доказами та обставинами.

З наказу директора КП «Автобаза санітарного транспорту» від 22 жовтня 2018 року № 379-О «Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України» випливає, що підставою прийняття такого рішення є три документи: доповідна начальника служби

БДД Богулевського В. М. , доповідна записка виконуючого обов`язки начальника автоколони № 1 Шевчук С. О. , пояснення водія ОСОБА_1 (а. с. 16 т. 1)

У доповідній записці виконуючого обов`язки начальника автоколони № 1 Шевчук С. О. від 22 жовтня 208 року повідомлено про скоєння 19 жовтня 2018 року водієм ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди

(а. с. 42 т. 1).

У доповідній записці начальника служби БДД Богулевського В. М.

від 22 жовтня 2018 року викладено обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 19 жовтня 2018 року за участю водія

ОСОБА_1 , та вказано, що доцільним прийняти заходи дисциплінарного стягнення за невідповідність займаній посаді

(а. с. 43 т. 1)

У поясненнях ОСОБА_1 виклав обставини дорожньо-транспортної пригоди, вжиті ним заходи для уникнення зіткнення, зважаючи на те, що у кареті швидкої допомоги приймалися пологи (а. с. 41 т. 1).

Постановою Іллічівського міського суду Одеської області

від 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн (а. с. 35 т.1).

Викладені вище факти свідчать лише про неналежне виконання обов`язків та не можуть бути підставою для звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України через недостатність кваліфікації.

Проте апеляційний суд не перевірив належним чином зібрані у справі докази, обставини справи детально не встановив, проаналізував норми матеріального права лише в частині звільнення позивача під час перебування на лікарняному.

Апеляційний суд правильно застосував висновки, висловлені

у постановах Верховного Суду, про те, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення,

а не поновлення на роботі. Тобто, що звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності не є безумовною підставою для поновлення його на роботі.

Однак вказані висновки були б правильними при належному дослідженні усіх обставин справи та правомірності звільнення працівника з роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Проте вказаних вище обставин суд апеляційної інстанції не встановив.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Апеляційний суд не зазначив, якими саме документами підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи позивачем.

Крім того, у разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, розірвання договору допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачу пропонувались вакантні посади та він відмовився від них.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не

з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку

з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Звертаючись з позовом ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до часу поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок).

Нормами абзацу третього пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Відповідно до довідки КП «Автобаза санітарного транспорту» про доходи від 28 листопада 2018 року № 184, з урахуванням того, що періодом для обчислення середньоденного заробітку позивача є 2 календарні місяці, що передували події, середньомісячна заробітна плата позивача становить: 10 253 грн ((11 000 за серпень 2018 року (22 робочі зміни) +

9 506,05 за вересень 2018 року (20 робочі зміни)):2).

Водночас, враховуючи вищевикладене апеляційний суд має надати належну правову оцінку наданим сторонам доказам на підтвердження (спростування) обставин щодо наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому

з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Оскільки недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість вимог позивача, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам на обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так

і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах,

а також відповідних запереченнях (відзивах) підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення

фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення

справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови

висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав

касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук