Постанова

від 25.10.2022 по справі 501/3604/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи №501/3604/18

Апеляційне провадження №22-ц/813/6916/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Кузьмук А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пушкарського Д.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та відзиву на позов

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради (далі КП«Автобаза санітарного транспорту», підприємство) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Уточнивши вимоги, позивач зазначив, що на підставі наказу №306-к від 31 грудня 2014 року він з 01 січня 2015 року прийнятий на роботу водієм першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу КП «Автобаза санітарного транспорту».

Наказом відповідача від 22 жовтня 2018 року №379-О позивач з 23 жовтня 2018 року звільнений з роботи водія автотранспортних засобів першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. З 22 жовтня до 25 жовтня 2018 року він хворів, а з 26 жовтня до 06 листопада 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено листками непрацездатності серії АДЖ №605181 та серії АДЖ №604240.

Посилаючись на те, що звільнення було незаконним - в період тимчасової непрацездатності, а також - на відсутність доказів, що підтверджували б його невідповідність виконуваній роботі, ОСОБА_1 просив суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324) від 22 жовтня 2018 року №379-О про звільнення його з роботи водія автотранспортних засобів першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

-поновити на роботі водія автотранспортних засобів першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324);

-стягнути з комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до часу поновлення на роботі (т.1 а.с.1-10, 59).

У відзивіКП «Автобазасанітарного транспорту» зазначило,що 19жовтня 2018року ОСОБА_1 ,працівник підприємства,при виконаннісвоїх службовихобов`язків,керуючи спецтранспортом,проїжджаючи перехрестяна забороненийчервоний сигналсвітлофора безувімкнення звуковихта світловихсигналів,не забезпечив безпеку дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 3.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого зіткнувся з іншим автомобілем.

Постановою Іллічівськогоміського судуОдеської областівід 29листопада 2018року ОСОБА_1 визнаний виннимза вчиненняадміністративного правопорушення,передбаченого ст.124КУпАП -порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, з накладенням на нього штрафу у розмірі 340,00 грн.

Посилаючись нате,що водій ОСОБА_1 ,керуючи спецтранспортом19жовтня 2018року,не забезпечивбезпеку дорожньогоруху,чим виявивневідповідність займанійроботі,тому вінправильно звільненийз роботиводія зап.2ч.1ст.40КЗпП Українина підставінаказу від 22 жовтня 2018 року.

У день звільнення ОСОБА_1 отримав заробітну плату у розмірі 13993,29 грн, що належала йому від підприємства (т.1 а.с. 32-45).

Короткий зміст судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Іллічівськогоміського судуОдеської областівід 16липня 2020року позовнівимоги ОСОБА_1 задоволені.

Суд визнав незаконним та скасував наказ КП «Автобаза санітарного транспорту» від 22жовтня 2018 року №379-О про звільнення ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції постановив рішення про: поновлення ОСОБА_1 в КП«Автобаза санітарного транспорту» на роботі водія, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2018 року до 16 липня 2020 року в розмірі 215318,25 грн, без урахування податків, обов`язкових платежів, та судового збору в розмірі 2153,18 грн на користь держави.

Суд допустив негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

У постанові про закінчення виконавчого провадження головний державний виконавець Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі ВП№62798658 від 21 грудня 2020 року вказав, що з боржника стягнуті: середньомісячна заробітна плата у розмірі 10253,00 грн, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій (т. 1 а.с.237-239).

Суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку про поновлення позивача на роботі зазначив, що відповідач порушив порядок звільнення ОСОБА_1 з роботи, так як звільнення відбулось під час його тимчасової непрацездатності.

15 лютого 2021 року Одеський апеляційний суд скасував рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року та, пославшись на п. 2 ст. 40 КЗпП України, змінив дату звільнення позивача з роботи з 23 жовтня 2018 року на 07 листопада 2018 року.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав, що наказ про звільнення позивача з роботи від 22 жовтня 2018 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатним, виданий в порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Тому, на думку суду, наслідком звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у період його тимчасової непрацездатності, є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

09 лютого 2022 року Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду від 15лютого 2021 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційноїінстанції упостанові звернувувагу нате,що висновкисуду апеляційноїінстанції булиб правильнимипри належномудослідженні всіхобставин справипро звільненняпрацівника зроботи зап.2ч.1ст.40КЗпП України,проте правомірністьзвільнення позивачаз роботисуди першоїі апеляційноїінстанцій невстановили (т.1а.с.153-157,т.2а.с.27-30,т. 2 а.с. 103-169).

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу

В апеляційнійскарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду від 16 липня 2020 року та постановити нове законне рішення у даній справі, зазначивши:

-позивач вчинив адміністративне правопорушення, не забезпечив безпеку дорожнього руху, а тому він правильно звільнений з роботи водія у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

-суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону - п. 2, ч. 1 ст. 274 ЦПК України, розглянув справу в порядку позовного, а не за правилами спрощеного провадження;

-позивач зловживав процесуальними правами, однак, суд не прийняв заходи для забезпечення оперативного розгляду справи;

-28 липня 2020 року на адресу підприємства від ОСОБА_1 надійшла заява про звільнення з роботи за власним бажанням (т.1 а.с. 165-172).

У відзивіна апеляційнускаргу позивач вказав:

- за складністю ця трудова справа підлягає розгляду в позовному провадженні;

- процесуальні строки розгляду цієї справи систематично порушувались відповідачем, який не був зацікавлений у прискоренні вирішенні позовних вимог, чим сприяв судовій тяганині;

-у порушенняположеньч. 3 ст. 40 КЗпП України він звільнений в період тимчасової непрацездатності та йому не запропоновано іншу роботу всупереч ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Позивач просив суд відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року - залишити без змін (т.2 а.с.2-4).

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Щодо норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимоги, в яких просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 22 жовтня 2018 року №379-О про звільнення його з роботи водія у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновити його на роботі у підприємстві відповідача;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до часу поновлення на роботі.

І саме ці вимоги повинен вирішити суд апеляційної інстанції.

Проаналізувавши фактичні обставини в контексті норм національного закону, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір,укладений наневизначений строк,а такожстроковий трудовийдоговір дозакінчення строкуйого чинностіможуть бутирозірвані роботодавцемлише увипадках:

- виявленої невідповідностіпрацівника займанійпосаді або виконуваній роботівнаслідок недостатньоїкваліфікації, стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разівідмови унаданні допускудо державноїтаємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

За змістом зазначеної норми права підставами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі є недостатня кваліфікація або стан здоров`я, які перешкоджають виконанню такої роботи, а також недопущення (заборона) до посади (роботи) у разі відсутності відповідного документу на право її виконання.

Недостатня кваліфікація може виражатись у відсутності знань та навичок, що виключають можливість належного виконання трудових обов`язків на конкретній посаді (роботі).

Недоліки у роботі, обумовлені винним невиконанням трудових обов`язків, не можуть стати приводом для звільнення з підстав невідповідності працівника займаній посаді (виконуваній роботі) або стану здоров`я, оскільки зазначена норма закону передбачає його звільнення внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків з причин, які не залежать від нього і не можуть бути поставлені йому в провину.

У тих випадках, коли для виконання певної роботи закон передбачає наявність у особи документу, що підтверджує її право на виконання певних функцій, в тому числі посвідчення водія для керування певними категоріями транспортних засобів, відсутність такого документу є безсумнівною підставою для звільнення працівника з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Стан здоров`я може бути причиною звільнення працівника у разі стійкого зниження працездатності, що перешкоджає виконанню ним трудових обов`язків, протипоказань для виконання трудових обов`язків за станом здоров`я та небезпечність виконання працівником таких обов`язків, що може бути небезпечно для інших осіб.

Недостатня кваліфікаціяпрацівника,у даномувипадку водія, має ґрунтуватись на встановлених судом фактах, які підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги про законність його звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У разі виникнення спору тягар доведення наявності законної підстави для звільнення працівника з роботи покладено на роботодавця, що передбачено національним законодавством та п.2ст.9Конвенції МіжнародноїОрганізації Праціпроприпинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року №158.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01 січня 2015 року по 22жовтня 2018 року працював водієм першого класу на підприємстві відповідача.

Наказом відповідача від 22 жовтня 2018 року №379-О позивач звільнений з роботи у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

В основу наказу покладені:

- доповідна записка виконуючого обов`язки начальника автоколони №1 ОСОБА_2 від 22 жовтня 2018 року про грубе порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що стало наслідком дорожньо-транспортної пригоди 19 жовтня 2018 року;

- доповідна записка начальника служби БДД Богулевського В.М. від 22 жовтня 2018 року в, якій містяться обставини дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 19 жовтня 2018 року за участю водія ОСОБА_1 із зазначенням доцільності прийняття заходів дисциплінарного стягнення у зв`язку із невідповідністю займаній роботі;

- пояснення ОСОБА_1 , у яких викладено обставини дорожньо-транспортної пригоди, вжиті ним заходи для уникнення зіткнення, зважаючи на те, що у автомобілі швидкої допомоги, яким він керував, приймалися пологи (а.с. 41 - 43 т. 1).

Відповідач також надав суду постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, якою ОСОБА_1 , водія автомобіля швидкої допомоги, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, яке спричинило пошкодження транспортних засобів, з накладенням на нього штрафу в розмірі 340,00 грн.

Враховуючи, що з вини водія ОСОБА_1 відбулась дорожньо-транспортна пригода, відповідач звільнив позивача з роботи водія у зв`язку з невідповідністю займаній роботі за п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Проаналізувавши звільненняпозивача зроботи упорівняному аналізі за нормами трудового права та правовідносини, урегульовані нормами законодавства про адміністративні правопорушення, слід звернути увагу на таке.

Характерною особливістю звільнення за нормами трудового права, а саме: зпідстав п.2ч.1ст.40КЗпП України-внаслідок недостатньоїкваліфікації абостану здоров`я, є невиконання працівником трудових обов`язків з причин незалежних від нього, які не можуть бути поставлені йому в провину.

У той же час, порушення трудової дисципліни (дисциплінарний проступок) це протиправне,винне невиконанняабо неналежневиконання працівникомйого трудовихобов`язків.

Невиконання працівником трудових обов`язків є порушеннямтрудової дисципліни лише у випадку, якщо віндіяв винно,тобто умисноабо занеобережністю.

Однак,невиконання працівником трудових обов`язків, з причин незалежних від нього, не може розглядатись як порушення трудової дисципліни, оскільки немає винипрацівника при їх невиконанні.

У даному ж випадку, позивач звільнений з роботи водія у зв`язку з виявленням невідповідності займаної роботі, за вчинення адміністративного проступку, а саме: порушення правил дорожнього руху, з його вини, з накладенням на нього штрафу, що не охоплюється нормами трудового права, в тому числі диспозицією п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення з роботи за неналежне виконання трудових обов`язків з причин, що не залежать від працівника та не можуть бути поставлені йому в вину.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи водія за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у адміністрації відповідача небуло.

Доводи відповідача про те, що вчинення адміністративного проступку з вини позивача є підставою для його звільнення з роботи у зв`язку з невідповідності виконуваній роботі знаходяться поза межами предмета доказування у даній справі.

Звільнення з підстав п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із невідповідності виконуваній роботі може бути здійснено, лише за невиконання трудових обов`язків, з причин незалежних від працівника, які не можуть бути поставлені йому в вину.

Такі дії не можуть розглядатися як порушення трудової дисципліни.

Оскільки порушення трудової дисципліни є дисциплінарним проступком, звільнення працівника з роботи може бути здійснено лише за протиправне та винні дії або бездіяльність.

Вчинення адміністративного проступку, тобто здійснення протиправних та винних дій в провадженні про адміністративне правопорушення, за який особа притягнута до адміністративної відповідальності, не може бути приводом звільнення за нормами п. 2 ч. 1 ст.40 КЗпП України - у зв`язку з невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, через те, що за цією нормою трудового права звільнення працівника здійснюються за відсутності вини в діях або бездіяльності з причин незалежних від нього.

Посилання у скарзі відповідача на те, що справа підлягала розгляду у порядку спрощеного, а не в загальному позовному провадженні входить в компетенцію суду, який виходячи із дискреційних повноважень вирішує це питання з урахуванням обставин конкретної справи.

Тому, суд першої інстанції, будучи судом факту і права, надав кожній стороні розумну можливість представляти свої доводи у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу від 22 жовтня 2018 року про його звільнення з роботи на підставі п. 2. ч. 1. ст.40КЗпП України з поновленням позивача на роботі, суд відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просив суд стягнути з комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до часу поновлення на роботі, а саме: з 23 жовтня 2018 року до 16 липня 2020 року - постановлення судом першої інстанції рішення суду.

З 22 жовтня по 25 жовтня 2018 року позивач хворів, а з 26 жовтня до 06 листопада 2018 року він перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено листками непрацездатності (серії АДЖ №605181, АДЖ №604240) т.1 а.с.8-9.

Тому стягненнюз відповідачана користьпозивача підлягаєсередній заробітокза часвимушеного прогулуз 07 листопада 2018 року по 16 липня 2020 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлено Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці»).

Середній заробіток працівника визначається згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями (далі Порядок).

Нормами абзацу третього пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, які передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Виходячи з даних довідки КП «Автобаза санітарного транспорту» про доходи від 28листопада 2018 року №184, з урахуванням того, що періодом для обчислення середньоденного заробітку позивача є 2 календарні місяці, що передували події, середньомісячна заробітна плата позивача становить: 10 253 грн ((11000 грн. за серпень 2018 року (22 робочі зміни) + 9 506,05 за вересень 2018 року (20 робочих змін)):2).

Середньомісячна заробітна плата складає: (11000+9506,05) : 2 = 10253грн.

В серпні 2018 року було 22 робочі зміни, у вересні 2018 року - 20, загальна кількість робочих змін складає 42.

Середня кількість робочих змін - 42:2 = 21.

Середньоденний заробіток - 10253грн. : 21 = 488,25 грн.

Загальна середня кількість робочих змін позивача за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2018 року по 16 липня 2020 року складає (21 х 20) + 21 = 441 робочу зміну).

Середній заробіток за цей час вимушеного прогулу - 441 х 488,25 = 215318,25 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача за період з 07 листопада 2018 року до 16 липня 2020 року, день постановлення рішення судом першої інстанції, підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 215318,25 грн.

Після ухвалення 16 липня 2020 року Іллічівським міським судом Одеської області судового рішення воно було піддано негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з КП «Автобаза санітарного транспорту» середньомісячного заробітку за один місяць у розмірі 10253 грн., які виплачені позивачу (т.1 а.с. 237-239).

Зазначена сума підлягає виключенню із загального розміру заборгованості.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 205065,25грн (215318,25 грн 10253 грн).

З урахуванням викладеного, рішення Іллічівського міськогосуду Одеськоїобласті від16липня 2020рокупідлягає зміні з викладенням його мотивувальної та резолютивної частини в редакції цієї постанови.

Матеріально-правові висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції належним чином не усвідомив матеріально-правовий зміст норми права, яка регулює правовідносини сторін, не розтлумачив її правильно, не з`ясував юридичну сутність правовідносин сторін, та не зробив правові висновки, що відповідають фактичним обставинам справи і змісту норми матеріального права.

Характерною особливістю звільнення за нормами трудового права, а саме: зпідстав п.2ч.1ст.40КЗпП України-внаслідок недостатньоїкваліфікації абостану здоров`я, є невиконання працівником трудових обов`язків з причин незалежних від нього, які не можуть бути поставлені йому в провину.

У той же час, порушення трудової дисципліни (дисциплінарний проступок) це протиправне,винне невиконанняабо неналежневиконання працівникомйого трудовихобов`язків.

Невиконання працівником трудових обов`язків є порушеннямтрудової дисципліни лише у випадку, якщо віндіяв винно,тобто умисноабо занеобережністю.

Однак,невиконання працівником трудових обов`язків, з причин незалежних від нього, не може розглядатись як порушення трудової дисципліни, оскільки немає винипрацівника при їх невиконанні.

У даному ж випадку, позивач звільнений з роботи водія у зв`язку з виявленням невідповідності займаної роботі, за вчинення адміністративного проступку, а саме: порушення правил дорожнього руху, з його вини, з накладенням на нього штрафу, що не охоплюється нормами трудового права, в тому числі диспозицією п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення з роботи за неналежне виконання трудових обов`язків з причин, що не залежать від працівника та не можуть бути поставлені йому в вину.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи водія за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у адміністрації відповідача небуло.

Судові витрати

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду із даним позовом був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.141 ЦПК України та ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача.

Розмір задоволених позовних вимог складає 95,24% (205065,25 х 100% : 215318,25).

За подачу позову з урахуванням позовних вимог розмір судового збору станом на 2018 рік дорівнював 2160,23 грн. (2153,18+704,80).

З огляду на часткове задоволення позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2755,49 грн. (2153,18 х 95,24% : 100%=2050,69+704,80).

Керуючись ст.ст.268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну та резолютивну частини в редакції цієї постанови.

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324) від 22 жовтня 2018 року №379-О про звільнення ОСОБА_1 з роботи водія автотранспортних засобів першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу у зв`язку з виявленням невідповідності займаній роботі за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі водія автотранспортних засобів першого класу автоколони №1 експлуатаційно-технічного відділу комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (ідентифікаційний код 05497324).

Стягнути зкомунального підприємства«Автобаза санітарноготранспорту» (ідентифікаційнийкод 05497324)на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2018 року по 16 липня 2020 року в розмірі 205 065,25 (двісті п`ять тисяч шістдесят п`ять гривень двадцять п`ять копійок) після відрахування податку на доходи фізичних осіб та воєнного збору.

Стягнути з комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради (ідентифікаційний код 05497324) на користь держави суму судового збору у розмірі 2755 (дві тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 49 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: