Постанова

від 22.02.2022 по справі 367/2271/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 367/2271/15-ц

провадження № 61-3530св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І. Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів

і природокористування України,

відповідачі: Бучанська міська рада Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 ,

ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2019 року у складі судді Саранюк Л. П. та постанову Київського апеляційного суду

від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - Університет) звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради Київської області (далі - Бучанська міська рада, Міська рада),

ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_116 , ОСОБА_48 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 ,

ОСОБА_117 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 ,

ОСОБА_59 , ОСОБА_60, ОСОБА_61 , ОСОБА_62 ,

ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 ,

ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 ,

ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 ,

ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , про визнання недійсними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що Бучанська міська рада прийняла рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га Навчально-дослідного господарства «Ворзель» Національного аграрного університету (далі - НДГ «Ворзель» НАУ) у межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, припинено право постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови.

Зазначав, що за рахунок цих земель рішенням Бучанської міської ради

від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V передано у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області. На підставі цього рішення відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки. Надалі за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-VI, № 1013/2-35-VІ передано у власність ще двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га кожному для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.

Оскільки вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Національного аграрного університету (далі - НАУ), вирішення питання про припинення права постійного користування земельною ділянкою навчального закладу державної форми власності не належало до компетенції Міської ради, тому вказані земельні ділянки не могли бути передані до земель комунальної власності відповідно до приписів

статей 84, 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Вибір, вилучення, надання у власність чи користування земельних ділянок Бучанською міською радою здійснено без урахування містобудівної документації, з порушенням законів України «Про планування і забудову територій» та «Про регулювання містобудівної діяльності».

Ураховуючи зазначене, перший заступник прокурора Київської області просив суд:

- визнати недійсним рішення Бучанської міської ради від 02 вересня

2008 року № 941-38-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»)»;

- частково визнати недійсним рішення Бучанської міської ради

від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам»;

- визнати недійним рішення Бучанської міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_81 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на

АДРЕСА_1 »;

- визнати недійним рішення Бучанської міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/2-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_57 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на АДРЕСА_2 »;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна М. С., індексний номер: 2068894 від 29 квітня 2013 року 17:01:29, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0607;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2068119 від 29 квітня 2013 року 16:49:11, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0608;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2067276 від 29 квітня 2013 року 16:36:18, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0609;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2071373 від 29 квітня 2013 року 17:43:37, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0610;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2071659 від 29 квітня 2013 року 17:49:51, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0611;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2068521 від 29 квітня 2013 року 16:55:19, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0612;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2067679 від 29 квітня 2013 року 16:42:32, на підставі якого зареєстровано право приватної власності

ОСОБА_118 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0613; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 2,2000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0607, вартістю 3 099 800 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,9000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0608, вартістю 2 677 100 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,6000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0609, вартістю 2 254 400 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,4000 га (кадастровий номер 3210800000:01:132:0610), вартістю 1 972 600 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 2,4304 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0611, вартістю 3 424 433,60 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 0,8999 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0612, вартістю 1 267 959,10 грн;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_118 на користь держави

в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 0,7862 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0613, вартістю 1 107 755, 80 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня

2016 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня

2016 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 09 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської А. А. задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 29 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 09 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 14-146цс18).

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що приймаючи

02 вересня 2008 року рішення № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, Міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

На думку Великої Палати Верховного Суду, недотримання Міською радою вказаних вимог та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування (02 вересня 2008 року) необхідної згоди органу влади, в цьому випадку - Кабінет Міністрів України як власника постійного землекористувача та земельної ділянки, вилучення цієї земельної ділянки свідчить, що рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності. Тобто припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили, коли саме орган, що наділений правом розпорядження спірними земельними ділянками (Кабінет Міністрів України), довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

Останнім рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2019 року у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, Національного університету біоресурсів

і природокористування України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час прийняття Бучанською міською радою рішення від 02 вересня 2008 року рішення

№ 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, не врахувала положень частини третьої статті 124 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірила наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів,

а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Оскільки припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, тому порушено прав та охоронювані законом інтереси позивача.

Київській обласній державної адміністрації про можливе порушення її законних прав та інтересів стало відомо з 07 вересня 2009 року, тобто

з моменту погодження начальником управління містобудування та архітектури Київської обласної держаної адміністрації ОСОБА_119 завдання на розроблення містобудівного обґрунтування об`єкту «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га частини мікрорайону «Рокач» у м. Буча Київської області», яке в подальшому було затверджено рішенням Бучанської міської ради від 12 листопада 2009 року за

№ 1576-57-У, оскільки саме ця територія складає основну частину масиву земель площею 24 га, проект землеустрою щодо припинення права постійного користування яким було затвердження оспорюваним рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-V.

Національному університету біоресурсів і природокористування України про факт можливого порушення їх прав та інтересів стало відомо із 27 грудня 2007 року, оскільки проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок до земель запасу Бучанської міської ради перед затвердженням отримав, зокрема, відповідний лист-згоду на те Національного аграрного університету від 27 грудня 2007 року за № 3913, який базувався на протоколі засідання вченої ради НАУ від 26 грудня

2007 року та протоколі засідання постійно діючої комісії з земельних питань за № 6 від 25 грудня 2007 року.

У 2008 році прокуратурою м. Ірпеня Київської області в порядку загальнонаглядової перевірки було спрямовано вимогу від 05 листопада 2008 року № 38-3913 до Бучанської міської ради про надання

до 07 листопада 2008 року інформації про те, у кого в користуванні перебувають спірні землі площею 24 га. У відповідь Бучанською міською радою було надано відповідь від 07 листопада 2008 року № 04-08/2864 про прийняття відповідного оспорюваного рішення і відсутність інших рішень щодо передачі земельних ділянок із цього масиву у власність.

Таким чином, прокуратура Київської області, так і позивачі у справі вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року

№ 941-38-V були обізнані про такі дії, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише

у 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено Бучанською міською радою, тому відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України у задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 05 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що як прокуратура Київської області, так і позивачі у справі на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-V були обізнані про такі дії, проте за захистом порушених прав та інтересів держави прокуратура звернулася до суду лише у 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції, враховуючи заяви Бучанської міської ради про застосування строків позовної давності, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених частини четвертої статті 267 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,

заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким

позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що спірні земельні ділянки мають подвійну правову природу, а саме є землями, закріпленими за вищими навчальними закладами державної форми власності та одночасно маютьстатус особливо цінних земель, які законодавцем віднесено до обмежено оборотоздатних об`єктів, які не можуть вилучатися та передаватися

у приватну власність без згоди землекористувача та без погодження із Верховною Радою України, а тому згідно з вимогами статей 83, 84 ЗК України є землею державної власності, яка не підлягала вилученню для подальшої передачі як у комунальну, так і у приватну власність.

Однак, незважаючи на особливий статус згаданої землі та установлену земельним законодавством заборону на таке вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення для передачі у комунальну та приватну власність, орган місцевого самоврядування безпідставно розпорядився нею, незаконно та безпідставно припинивши право постійного користування, та передавши у приватну власність фізичних осіб для цілей, що прямо суперечать особливому режиму використання таких особливо цінних земель - для житлової забудови.

Суди порушили вимоги статей 76-79, 89, 263 ЦПК України та проігнорували засади та гарантовані права людини і громадянина, передбачені статтями 8, 13, 14, 16, 19, 41 Конституції України, оскільки підтвердили обґрунтованість позовних вимог прокурора та незаконність отримання у приватну власність відповідачами спірних земельних ділянок із земель державної власності, однак не сприяли всебічному і повному з`ясуванню всіх обставин справи, що призвело до обмеження права позивачів і Українського народу на судовий захист порушених інтересів внаслідок неправильного застосування положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо наслідків спливу позовної давності, які не підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18),

від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц

(провадження № 14-85цс180), від 30 січня 2019 року у справі

№ 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 06 червня

2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18),

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження

№ 14-95цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18),

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі

№ 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18); у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц (провадження

№ 61-5857св18).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Залюбовська І. К., подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу,

в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що ОСОБА_118 - батько ОСОБА_1 набув право приватної власності на земельні ділянки шляхом укладення оплатних договорів купівлі-продажу (добросовісний набувач). Спірні земельні ділянки загальною площею 11,2165 га перейшли за заповітом до ОСОБА_1 від належного власника, а тому право приватної власності ОСОБА_1 набуте відповідно до чинного законодавства України і підстави набуття цього права прокуратурою не оскаржуються.

Посилаючись на статтю 41 Конституції України, зазначає, що примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Вказує, що представники держави в особі уповноважених посадових осіб не лише були обізнані, а й погоджували вказаний перехід права власності

і почали вважати його незаконним лише навесні 2015 року.

Крім того, зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі

№ 911/695/17, де, предметом дослідження було отримання прокурором відповіді на аналогічну вимогу в порядку загального нагляду у 2008 році щодо рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за

№ 941-38- V, вказано, що прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави з моменту отримання відповіді на свою вимогу про надання документів у порядку загального нагляду від 07 листопада 2008 року.

Вказує, що прокуратурою наведені постанови касаційної інстанції, які стосуються інших предметів та обставин спору.

Також у травні 2021 року Бучанська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначають, що судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що Кабінет Міністрів України, Київська обласна державна адміністрація, Національний університет біоресурсів і природокористування України пропустили строк позовної давності, оскільки були обізнані чи могли бути обізнані із можливими порушеннями їх законних прав та інтересів. Так само і прокуратура протягом строку позовної давності, визначеного для даних органів, не подала позов, внаслідок чого, без поважних причин, пропустила зазначений строк позовної давності.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій і додаткового правового аналізу не потребують та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, а також до спроби замінити віндикаційний позов негаторним з метою уникнення застосування строку позовної давності, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Виконавчий комітет Бучанської селищної ради Київської області видав дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році державний акт

серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області.

26 грудня 2007 року Вчена рада НАУ у складі 85 членів, зокрема, представників органів державної влади, Кабінет Міністрів України, прийняла рішення, яким погодила передачу земельної ділянки загальною площею

24 га у м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області із землекористування НДГ «Ворзель»НАУ до земель запасу м. Бучі Київської області за умов узгодженої деталізації її наступного використання і укладання відповідної угоди з університетом у відповідності до вимог законодавства.

До складу НАУ (правонаступником якого є Університет) входить НДГ «Ворзель» НАУ.

За змістом пунктом 1 статуту НАУ (правонаступником якого є Університет) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня

2001 року № 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад є юридичною особою та перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України.

Пунктами 78, 79 зазначеного статуту НАУ визначено, що майно, закріплене за НАУ (правонаступником якого є Університет), належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього статуту.

Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до

ЗК України.

02 вересня 2008 року Бучанська міська рада прийняла рішення № 941-38-V про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, припинила право постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними земельними ділянками, прийняла їх до земель запасу Міської ради та перевела до категорії земель житлової забудови.

Листом від 05 листопада 2008 року № 38-9313 прокурором м. Ірпеня висунуто вимогу голові Бучанської міської ради про на дання до прокуратури м. Ірпеня у строк до 07 листопада 2008 року інформації про користувачів земельної ділянки загальною площею 24 га у м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, яка рішенням Бучанської міської ради від 27 грудня 2007 року № 588-24-V прийнята до земель запасу Бучанської міської ради, із зазначенням чи надавалася вказана земельна ділянка в оренду, користування будь-яким фізичним або юридичним особам, якщо так, то зазначити, кому саме (прізвище, ім`я, по батькові, назву юридичної особи, адресу), за яким рішенням, із наданням належним чином завірених копій рішень з додатками.

07 листопада 2008 року Виконавчим комітетом Бучанської сільської ради надано відповідь № 04-08/2864 про те, що міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області. Міською радою не приймалися рішення щодо надання вищевказаних земельних ділянок в оренду чи

в користування будь-яким фізичним або юридичним особам.

21 жовтня 2010 року з указаних земель Бучанська міська рада рішенням

№ 2053/28-73-V передала у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.

27 грудня 2012 року Бучанська міська рада рішеннями № 1013/1-35-VI

та № 1013/2-35-VІ передала у власність двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель іспоруд у м. Бучі Київської області, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.

Державні акти за оскаржуваними рішеннями Бучанської міської ради

від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року отримали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_120 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_121 , ОСОБА_48 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 ,

ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_122 ,

ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 ,

ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 ,

ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 ,

ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 ,

ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 ,

ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 ,

ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 ,

ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 ,

ОСОБА_97 , ОСОБА_124 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 та відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із ОСОБА_2 , про що на державних актах проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи).

За інформацією відділу Держкомзему у м. Бучі Київської області

ОСОБА_2 об`єднала земельні ділянки, в результаті чого сформовано 7 нових земельних ділянок загальною площею 11,2165 га. У подальшому ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_118 новостворені земельні ділянки

за договорами купівлі-продажу, який зареєстрував право власності

в установленому законом порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів нерухомого майна № 35004711, 35005591, 35006785, 35006156, 35008459, 35009070, 35009381 2, та договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 29 квітня 2013 року, посвідченими приватним нотаріусом, зареєстрованими в реєстрі за № 2398, 2399, 2400, 2401, 2402, 2403, 2404

(а.с. 20-40, т. 2).

У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із цим позовом.

Бучанська міська рада Київської області надала до суду письмові заяви про застосування строку позовної давності (а.с. 68-82, т. 1, а.с. 32-33,

125-128, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

Частиною другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частиною першою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 141 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема й добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Прокурором визначено декілька позивачів у справі.

Щодо позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави

в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції Україниу редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі -

в редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність,

а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво

в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави

(див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

В судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь

у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями

у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною

у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі

№ 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді юридичних осіб.

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а юридичної особи, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах юридичної особи, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Оскільки Національний університет біоресурсів і природокористування України не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Національного університету біоресурсів

і природокористування України є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного університету, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року

у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Аналогічний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №372/4159/18, провадження

№ 61-18574св20, від 12 січня 2022 року у справі № 359/9596/15, провадження № 61-2689св20, від 12 січня 2022 року у справі № 370/430/14-ц, провадження № 61-22408св19.

У зв`язку із цим у цій постанові розглядаються лише позовні вимоги прокурора, подані в інтересах держави.

Судами встановлено, що до складу НАУ (правонаступником якого

є Університет) входить НДГ «Ворзель» НАУ.

За змістом пункту 1 статуту НАУ (правонаступником якого

є Університет) затвердженого постановою КМУ від 01 березня 2001 року

№ 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад

є юридичною особою та перебуває в управлінні КМУ.

Пунктами 78, 79 зазначеного статуту визначено, що майно, закріплене

за НАУ (правонаступником якого є Університет), належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього статуту. Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до ЗК України.

На час прийняття Бучанською міською радою оскаржуваного рішення необхідної згоди органу влади, а саме Кабінету Міністрів України як власника постійного землекористувача та земельної ділянки не отримано.

Рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Бучанської міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як Земельного кодексу України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Тобто, оскільки припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, обґрунтовано встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, на час подання позивачем позовної заяви у 2015 році сплив строк позовної давності. З цього приводу відповідачем Бучанською міською радою Київської області неодноразово подавались до суду письмові заяви про застосування строку позовної давності (а.с. 68-82, т. 1, а.с. 32-33,

125-128, т. 3). Також з цього приводу представником відповідача

ОСОБА_1 09 вересня 2019 року подавались письмові заперечення. Крім того, встановлено, що позивач не просив суд визнати поважними причини пропущення позовної давності.

Особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Так, відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися

в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається

з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події,

з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача

у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною

з принципом правової визначеності.

ЄСПЛ у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2

частини другої статті 45 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення

до суду з позовом. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції

у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений

у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих

у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Відповідно до ЦПК України у чинній редакції кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що прокуратурою

м. Ірпеня Київської області ще у 2008 році в порядку загальнонаглядової перевірки було спрямовано вимогу від 05 листопада 2008 року № 38-3913 до Бучанської міської ради про надання до 07 листопада 2008 року інформації про те, у кого в користуванні перебувають спірні землі площею 24 га.

За результатами розгляду вказаної вимоги 07 листопада 2008 року Бучанська міська рада надала відповідь № 04-08/2864 про прийняття відповідного оспорюваного рішення і відсутність інших рішень щодо передачі земельних ділянок із цього масиву у власність.

Вказана інформація також була підтверджена й відповіддю Вишгородської районної державної адміністрації № 7-20/1972 від 05 липня 2019 року.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується

з висновком судів попередніх інстанцій про те, що прокуратура була обізнана зі змістом рішення Бучанської міської ради від 25 жовтня

2007 року № 470-20-V«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу м. Буча» з 07 листопада 2008 року № 04-08/2864, в той же час до суду прокуратура звернулася лише у 2015 році.

Оскільки прокурором поданий позов в інтересах держави, яка виступає

у судовому процесі в особі певних уповноважених органів щодо об`єкту спору, строк позовної давності відліковується з моменту, коли саме держава в особі вказаних органів дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.

Також встановлено, що 04 серпня 2008 року начальником Головного управління земельних ресурсів Київської області ОСОБА_126 було затверджено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 11а-91е щодо проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування землями площею 24 га, затвердженого оспорюваним рішенням Бучанської міської ради.

Органом, який згідно з статутом Університету був уповноважений здійснювати управління Національним аграрним університетом (Національним університетом біоресурсів і природокористування) на момент виникнення спірних правовідносин і до 2015 року (до передачі права управління до Міністерства освіти і науки України) був Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 66 статуту Національного аграрного університету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня

2001 року № 202 «Про Національний аграрний університет» (в чинній на той момент редакції) (далі Статут), при Університеті було створено наглядову раду, до складу якої згідно Постанови Кабінету Міністрів України

від 30 жовтня 2008 року № 945 «Про склад наглядової ради Національного аграрного університету» входила в т. ч. Віце-прем`єр міністр України, який був заступником її голови, та голова Київської обласної державної адміністрації Ульянченко В. І.

Вказана наглядова рада контролювала діяльність вищого навчального закладу, а тому мала можливість і була зобов`язана аналізувати ймовірні порушення майнових прав та інтересів Університету. Зокрема, згідно

з пунктом 81 статуту, звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участю представників наглядової ради і подається, зокрема, Кабінетові Міністрів України.

Отже, Кабінет Міністрів України та Київська обласна державна адміністрація були обізнані або принаймні могли бути обізнані про фактичні обставини переведення спірних земельних ділянок до земель запасу Бучанської міської ради принаймні не пізніше, ніж 31 грудня 2009 року (тобто не пізніше завершення календарного року, наступного за роком, в якому було затверджено вищевказаний персональний склад наглядової ради НАУ), оскільки саме в цьому році було або мало бути проведено конференцію трудового колективу за участю членів наглядової ради, на якому розглядався звіт про діяльність університету).

При цьому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про обізнаність Київської обласної держаної адміністрації про можливе порушення її законних прав та інтересів з 07 вересня 2009 року (тобто з моменту погодження начальником управління містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_119 завдання на розроблення містобудівного обґрунтування об`єкту «Індивідуальна житлова забудова на ділянці 18 га частини мікрорайону «Рокач» у м. Буча Київської області», яке

в подальшому було затверджено рішенням Бучанської міської ради

від 12 листопада 2009 року за № 1576-57-V), оскільки саме ця територія складає основну частину масиву земель площею 24 га, проект землеустрою щодо припинення права постійного користування яким було затвердження оспорюваним рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-V.

Щодо обізнаності Національного університету біоресурсів

і природокористування України про факт можливого порушення їх прав

та інтересів, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що вказані обставини їм стали відомі принаймні із 27 грудня 2007 року, оскільки, проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок до земель запасу Бучанської міської ради перед затвердженням отримав, зокрема, відповідний лист-згоду на те Національного аграрного університету

від 27 грудня 2007 року за № 3913, який базувався на протоколі засідання вченої ради НАУ від 26 грудня 2007 року та протоколі засідання постійно діючої комісії з земельних питань за № 6 від 25 грудня 2007 року.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Прокурор з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.

Земельні ділянки, загальним розміром 24 га НГД «Ворзель» НАУ в межах

м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, які вилучено згідно

з рішенням Бучанської міської ради Київської області від 02 вересня

2008 року № 941-38-V із постійного користування НГД «Ворзель» НАУ, правонаступником якого є Університет, розподілена між фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки, і наслідком визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичними особами

у власність земельних ділянок, буде втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції

є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ

і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції,

а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний

і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як

і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року

в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була

б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючі усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Хронологія подій, а саме те, що НГД «Ворзель» НАУ добровільно відмовилося від користування земельними ділянками, без погодження такої відмови з Кабінетом Міністрів України, який відповідно до вимог закону та положень статуту НГД «Ворзель» НАУ мав право погодити відмову від права постійного користування земельною ділянкою, не давало підстав для сумнівів у поінформованих та законослухняних громадян щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельними ділянками загальною площею 24 га НГД «Ворзель»

ОСОБА_125 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_120 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ,

ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_121 , ОСОБА_48 ,

ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_122 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 ,

ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 ,

ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 ,

ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 ,

ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 ,

ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 ,

ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 ,

ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_123 , ОСОБА_96 ,

ОСОБА_97 , ОСОБА_124 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , які у цій справі першими отримували земельні ділянки на підставі рішень Бучанської міської ради від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, мали усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що міська рада, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Бучанської міської ради. При цьому Верховний Суд зауважує, що надані міською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») вибули з користування НГД «Ворзель» НАУ з порушенням вимог закону, а Бучанська міська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаними земельними ділянками НГД «Ворзель» НАУ.

За викладених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю

в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Таким чином, хоча Бучанською міською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») НГД «Ворзель» НАУ, яке добровільно відмовилось від такого права, але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна метавтручання у право власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду суди попередніх інстанцій врахували вказівки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня

2018 року (провадження № 14-146цс18), встановивши, що як прокуратура Київської області, так і позивачі у справі вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-V були обізнані про такі дії, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише у 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції, враховуючи заяви Бучанської міської ради про застосування строків позовної давності, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

При цьому судом правильно встановлено, що поважні причини пропуску позовної давності відсутні, у разі користування своїми правами позивачі могли б довідатися про порушення своїх прав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, повно встановив обставини справи, застосувавши строки позовної давності, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

При цьому судами правильно відхилено доводи прокурора про те, що цей позов є негаторним, відтак положення про позовну давність в цій справі не можуть застосовуватися, оскільки володіння приватними особами спірними земельними ділянками цілком можливе за певних умов, так як вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2цс21).

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновку

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс180), від 30 січня

2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18),

від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження

№ 14-85цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18),

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження

№ 14-235цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 04 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18);

у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі

№ 488/5476/14-ц (провадження № 61-5857св18), не заслуговують на увагу, оскільки в зазначених справах встановлені інші фактичні обставини.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Національного університету біоресурсів

і природокористування України, скасувати.

Позов у цій частині залишити без розгляду.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець