Постанова

від 22.02.2022 по справі 640/1687/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 640/1687/19

провадження № 61-14009св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Невада»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Харківської області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року у складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Невада» (далі - ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада»), про скасування рішень, зобов`язання повернути об`єкт незавершеного будівництва та стягнення збитків.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 22 жовтня 1999 року між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 645 об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року у справі № 922/2266/13розірвано договір купівлі-продажу від 22 жовтня 1999 року № 645 об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 до державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 32 «Про затвердження Порядку повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів».

За період з 1999 року до 02 серпня 2013 року (дати набрання рішенням суду законної сили) об`єкт незавершеного будівництва змінився та відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності встановлено збитки у розмірі 43 560,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відповідно до вимог статей 22, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в ньому наявні записи про рішення державних реєстраторів від 13 вересня 2016 року та від 09 січня 2018 року про реєстрацію за ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» та ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , яка належить державі, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що порушує права власника на майно.

Ураховуючи викладене, заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора від 26 серпня 2016 року № 31106054, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора від 13 вересня 2016 року № 31369569, яким за ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора від 09 січня 2018 року № 39140865, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва, розташований на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010039063101, регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області збитки у розмірі 43 560,00 грн для зарахування на відповідні рахунки казначейства Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року позов заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області збитки у розмірі 43 560 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків, відповідно до статті 22 ЦК України, виходив з того, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов договору купівлі-продажу від 22 жовтня 1999 року, він був розірваний та на час повернення об`єкта у державну власність за рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року об`єкт змінився, зокрема є знищеним (ліквідованим), у зв`язку з чим державі було заподіяно збитки, які становлять 43 560,00 грн і підлягають стяганню з ОСОБА_1 , як винної особи. Строки позовної давності для стягнення збитків на час звернення із даним позовом до суду (03 січня 2019 року) не спливли, оскільки про їх наявність та розмір Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області дізналося 27 листопада 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів, суд першої інстанції виходив із недоведеності цих позовних вимог, оскільки суду не було надано належних та допустимих доказів про прийняття рішень державних реєстраторів від 26 серпня 2016 року № 31106054, від 13 вересня 2016 року № 31369569, від 09 січня 2018 року № 39140865.

Також позивач оскаржує рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада», однак цю особу не залучено до участі у справі в якості відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення збитків скасовано, у задоволенні позову заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області в частині цих позовних вимог відмовлено.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про скасування рішень державних реєстраторів змінено в частині мотивів відмови у задоволенні цих вимог.

Суд апеляційної інстанції постановив, що відповідно до протоколу засідання комісії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 15 липня 2014 року № 22, затвердженого 25 вересня 2014 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, у результаті звіряння документації з інвентаризації об`єкта на дату проведення приватизації та на дату набрання законної сили рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації. Отже, про те, що об`єкт нерухомого майна зазнав змін, які вплинули на його вартість, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області дізналося ще у липні 2014 року, з цього часу і слід обчислювати строк позовної давності.

Незалежна оцінка, на яку посилається позивач у позові, була проведена, однак звіт суб`єкта оціночної діяльності був затверджений лише 27 листопада 2017 року, але позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів того, що у нього була відсутня можливість проведення такої оцінки раніше, тому поважних причин пропуску строку позовної давності суду не наведено, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 43 560,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів, помилково виходив з їх недоведеності, оскільки з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачаються підстави вчинення оскаржуваних рішень. Однак позивачем обрано неналежний спосіб захисту в частині позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту прав або інтересів позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, прокурор Харківської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги статей 256, 257, 261 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки позовну давність в цій справі необхідно обліковувати з 26 серпня 2016 року - з дати, коли відповідач зареєстрував за собою право власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Отже, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не мало права вимагати відшкодування вартості безпідставно збереженого спірного майна, яке було знищене відповідачем, раніше, ніж з дати реєстрації цього майна за відповідачем.

Крім того, до складання звіту суб`єктом оціночної діяльності приватної фірми Агентство «Схід», затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 28 листопада 2017 року № 2258, були відсутні докази фактичного знищення спірного об`єкта нерухомості, оскільки державна реєстрація речових прав на це майно, здійснена протягом 2016-2018 років, складала враження нібито наявності цього об`єкта.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу прокурора Харківської області зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області зазначило, що касаційна скарга прокурора Харківської області підлягає задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу від ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року касаційну скаргу прокурора Харківської області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У жовтні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року поновлено прокурору Харківської області строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Харківської області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року і витребувано із Київського районного суду м. Харкова цивільну справу № 640/1687/19.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга прокурора Харківської області підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

22 жовтня 1999 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 645 об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського», розташованого на АДРЕСА_1 .

Відповідно до актів приймання-передачі від 16 червня 2000 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області передало покупцю об`єкт незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , а також проектно-кошторисну та виконавчу документації стосовно нього.

Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 22 жовтня 1999 року № 645 було здійснено 22 жовтня 2002 року і, відповідно, до цього часу покупець повинен був переоформити право забудовника на об`єкт купівлі-продажу, укласти договір оренди земельної ділянки, орієнтованою площею 1,4 га, з Харківською міською радою, здійснити переоформлення проектно-кошторисної документації та розпочати будівництво, а також ввести його в експлуатацію.

У подальшому між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди від 08 грудня 2005 року № 1 і № 2, від 04 квітня 2006 року № 3, від 09 квітня 2008 року № 4, від 01 лютого 2010 року № 5, згідно з якими для покупця були передбачені інші строки виконання зобов`язань, останній з яких було встановлено до 31 грудня 2012 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року у справі № 922/2266/13 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» м. Харків, про розірвання договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації, задоволено.

Розірвано договір купівлі-продажу від 22 жовтня 1999 року № 645 об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 до державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 32 «Про затвердження Порядку повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів».

Цим рішенням суду передбачено, що підставою розірвання договору купівлі-продажу є порушення ОСОБА_1 своїх зобов`язань за умовами договору, зокрема не оформлення документів та не завершення будівництва об`єкта в строки, передбачені договором.

На виконання зазначеного рішення суду у частині повернення в державну власність об`єкта незавершеного будівництва, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, керуючись Порядком повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 32, (із змінами та доповненнями і який діяв до 05 січня 2019 року), пунктом 11 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891, (із змінами та доповненнями) регіональним відділенням, провело обстеження та інвентаризацію об`єкта, за наслідками яких складено акт обстеження від 13 серпня 2013 року.

Протоколом засідання комісії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 13 серпня 2013 року вирішено залучити суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 , оскільки у результаті звіряння документації по інвентаризації об`єкта на дату проведення приватизації та на дату набрання чинності рішення Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації.

Згідно з протоколом засідання комісії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 15 липня 2014 року № 22, затвердженого 25 вересня 2014 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, у результаті звіряння документації із інвентаризації об`єкта на дату проведення приватизації та на дату набрання чинності рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації.

Відповідно до звіту Агентства «Схід» від 02 серпня 2013 року, затвердженого 27 листопада 2017 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, про незалежну оцінку об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , що за рішенням суду повертається в державну власність, та визначення збитків, завданих об`єкту приватизації за час володіння ним покупцем ОСОБА_1 , ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва станом на 02 серпня 2013 року (дата набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року законної сили) становить 720,00 грн, з урахуванням податку на додану вартість. Вартість об`єкта незавершеного будівництва за технічним станом на момент приватизації складала 44 280,00 грн.

Встановлений розмір збитків, завданих об`єкту за час володіння ним покупцем ОСОБА_1 становить 43 560,00 грн з урахуванням податку на додану вартість.

Розмір збитків визначено відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року за № 1891(у редакції на час проведення та затвердження звіту).

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 125-132).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання повернути об`єкт незавершеного будівництва в касаційному порядку не оскаржується, а також рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядалося в апеляційному порядку, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо позовної вимоги про стягнення збитків

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року у справі № 922/2266/13 договір купівлі-продажу від 22 жовтня 1999 року № 645 об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 , розірвано та зобов`язано ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва в державну власність, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Цим рішенням суду встановлено, що підставою розірвання договору купівлі-продажу є порушення ОСОБА_1 своїх зобов`язань за умовами договору, зокрема неоформлення документів та незавершення будівництва об`єкту в строки, передбачені договором.

На виконання зазначеного рішення суду у частині повернення об`єкта незавершеного будівництва в державну власність, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області відповідно до Порядку повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 32 (із змінами та доповненнями і який діяв до 05 січня 2019 року), Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (із змінами та доповненнями), було проведено обстеження та інвентаризацію об`єкта, за наслідками яких складено акт обстеження від 13 серпня 2013 року.

Протоколом засідання комісії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 13 серпня 2013 року вирішено залучити суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 , оскільки у результаті звіряння документації по інвентаризації об`єкта на дату проведення приватизації та на дату набрання чинності рішення Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації.

Відповідно до звіту Агентства «Схід» від 02 серпня 2013 року, затвердженого 27 листопада 2017 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, про незалежну оцінку об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 , що за рішенням суду повертається в державну власність, та визначення збитків, завданих об`єкту приватизації за час володіння ним покупцем ОСОБА_1 , ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва станом на 02 серпня 2013 року (дата набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 16 липня 2013 року законної сили) становить 720,00 грн, з урахуванням податку на додану вартість. Вартість об`єкта незавершеного будівництва за технічним станом на момент приватизації складала 44 280,00 грн.

Встановлений розмір збитків, завданих об`єкту за час володіння ним покупцем ОСОБА_1 , становить 43 560,00 грн з урахуванням податку на додану вартість.

Розмір збитків визначено відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року за № 1891(у редакції на час проведення та затвердження звіту).

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 збитків, заподіяних державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, у розмірі 43 560,00 грн.

Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновком апеляційного суду про те, що наявні підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків за спливом строку позовної давності, з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 18 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891, у редакції, чинній на час затвердження звіту оцінки, державний орган приватизації затверджує результати оцінки державного майна у разі визначення розміру збитків, спричинених внаслідок завдання майнової шкоди державі в особі державних органів приватизації.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності у цій справі необхідно обліковувати з 27 листопада 2017 року - з дати затвердження Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області звіту Агентства «Схід» від 02 серпня 2013 року про незалежну оцінку об`єкта незавершеного будівництва «Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського» на АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанцій було помилково скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення збитків.

Щодо позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів у зв`язку з їх недоведеністю.

Судом апеляційної інстанції було встановлено і не спростовується матеріалами справи, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в ньому наявні записи про рішення державних реєстраторів від 26 серпня 2018 року та від 09 січня 2018 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , а також від 13 вересня 2016 року про реєстрацію за ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , яка належить державі, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що порушує права власника на майно.

Проте скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування рішень державних реєстраторів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свої прав.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, з огляду на таке.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, що у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21).

Аналізуючи правові підстави звернення до суду з позовом, характер правовідносин, які склались між учасниками спору, та надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту з огляду на його ефективність в контексті положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів також враховує тривалість розгляду судами цієї справи. Незважаючи на те, що заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернулась до суду з позовом у січні 2019 року, коли належним способом захисту було скасування запису про проведену державну реєстрацію права, колегія суддів звертає увагу на те, що фактичне виконання судового рішення про скасування державної реєстрації відбуватиметься під час дії нової редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка не передбачає скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а вказує на необхідність, зокрема, скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскільки з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції необхідно зазначити про наявність достатніх підстав вважати, що належним способом захисту порушених прав у спосіб обраний позивачем, зокрема шляхом ухвалення рішення про скасування рішень державних реєстраторів буде ефективним способом захисту прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про скасування рішень державних реєстраторів від 26 серпня 2016 року № 31106054, від 09 січня 2018 року № 39140865.

Що ж стосується позовної вимоги прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про скасування рішення державного реєстратора від 13 вересня 2016 року № 31369569, яким за ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1, то суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні з тієї підстави, що ОК «Житлово-будівельний кооператив «Невада» не було залучено до участі у справі в якості відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів частини третьої статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанцій та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про скасування рішень державних реєстраторів від 26 серпня 2016 року № 31106054, від 09 січня 2018 року № 39140865 підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про скасування рішення державного реєстратора від 13 вересня 2016 року № 31369569 підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог - залишенню в силі.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення збитків не є законним і обґрунтованим, а тому відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині, у той час як рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права та підлягає залишенню в силі.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2, який діяв в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 15 368,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до ОСОБА_1 про скасування рішень державних реєстраторів скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасувати рішення державного реєстратора від 26 серпня 2016 року № 31106054, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора від 09 січня 2018 року № 39140865, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення збитків та скасування рішення державного реєстратора від 13 вересня 2016 року № 31369569, яким за Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Невада» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2020 року в цій частин залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2, який діяв в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 15 368,00 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят вісім) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк