Постанова

від 05.08.2020 по справі 640/1687/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Харків

Справа № 640/1687/19

Провадження № 22-ц/818/2326/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Кругової С.С.,

за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивачі - заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури №2, в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

відповідачі - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОК Житлово-будівельний кооператив Невада

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури №2, в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях до ОСОБА_1 , 3-я особа ОК Житлово-будівельний кооператив Невада про скасування рішення, стягнення збитків,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та заступника прокурора Харківської області Анушкевича В., на рішення Київського районного суду м.Харкова від 29 січня 2020 року, ухвалене суддею Бородіної Н.М., в залі суду в м. Харків,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1 ,

В обґрунтування позову зазначає, що між регіональним відділення Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_1 22.10.1999р. був укладений договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В наслідок не виконання ОСОБА_1 умов договору 22.10.1999р., він був розірваний за рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013р., яке набуло законної сили 02.08.2013р. Також рішенням суду ОСОБА_1 зобов`язаний повернути об`єкт. За період з 1999р. по 02.08.2013р. об`єкт незавершеного будівництва змінився та згідно звіту суб`єкта оціночної діяльності встановлені збитки в сумі 43 560,00 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави, в особі регіонального відділення.

Крім того, зазначає, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , в ньому наявні записи про рішення державних реєстраторів про реєстрацію за ОСОБА_1 , за ОК Житлово-будівельний кооператив Невада права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить державі, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що порушує права власника на майно.

У зв`язку із чим остаточно просить скасувати рішення державного реєстратора №31106054 від 26.08.2016, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора №31369569 від 13.09.2016, яким за ОК Житлово-будівельний кооператив Невада зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора №39140865 від 09.01.2018, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010039063101, регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області; стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області збитки в сумі 43 560,00 грн. для зарахування на відповідні рахунки казначейства Державного бюджету України.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 29 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави, в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області збитки в сумі 43560 грн.

В решті позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки вважає, що 16.07.2013 року позивач дізнався про порушення його прав. Також вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності збитків та суми таких збитків. Вказує, що прокурором не доведено необхідність захисту інтересів держави саме прокурором, а також необґрунтовані підстави звернення до суду із вказаним позовом в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області. Також посилається на те, що справа помилково розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки враховуючи характер спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області Анушкевича В., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію та ухвалити нове, яким вказані позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про те, що прокурором не надано доказів прийняття рішень державних реєстраторів №31106054 від 26.08.2016; №31369569 від 13.09.2016; №39140865 від 09.01.2018, в порушення закону є не обґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем додано до первісного позову відповідні письмові докази незаконності перелічених рішень. Також посилався на ті самі обставини, які вказував в позовній заяві.

Колегія суддів переглядає рішення лише в оскаржуваній частині щодо вимог про стягнення збитків та скасування рішень державних реєстраторів. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відмову у зобов`язанні повернути об`єкт незавершеного будівництва позивач не оскаржує.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області Анушкевича В., підлягає частковому задоволенню , а апеляційна скарга ОСОБА_1 - підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов договору купівлі-продажу, він був розірваний та на час повернення об`єкта у державну власність за рішенням суду, об`єкт змінився , а саме є знищеним (ліквідованим) та збитки у розмірі 43560 грн. підлягають стяганню з ОСОБА_1 , як винної особи. При цьому суд першої інстанції також зазначає, що строки позовної давності для стягнення збитків на час звернення із даним позовом до суду (03.01.2019р.) не сплили.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області з ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу від 22.10.1999 № 645 (далі - договір) об`єкта незавершеного будівництва Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_1 . Об`єкт приватизувався за умови завершення будівництва та введення його в експлуатацію. При цьому умовами договору було передбачено зміну первісного призначення зазначеного об`єкта.

Відповідно до актів приймання - передачі від 16.06.2000 РВ ФДМУ по Харківській області передало покупцю об`єкт незавершеного будівництва ДКБ імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_2 , а також проектно - кошторисну та виконавчу документації стосовно нього.

Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу № 645 від 22.10.1999 було здійснене 22.10.2002, відповідно, до цього часу покупець повинен був переоформити право забудовника на об`єкт купівлі-продажу, укласти договір оренди земельної ділянки, площею орієнтовано 1,4 га з Харківською міською радою, здійснити переоформлення проектно - кошторисної документації та розпочати будівництво, а також ввести його в експлуатацію.

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 08.12.2005, № 2 від 08.12.2005, № 3 від 04.04.2006 , № 4 від 09.04.2008, № 5 від 01.02.2010, згідно з якими для покупця були передбачені інші строки виконання зобов`язань, останній з яких був встановлений до 31.12.2012.

У 2013р. Регіональне відділення ФДМУ звернулось із позовом до господарського суду Харківської області про розірвання договору купівлі-продажу № 645 від 22.10.1999 та повернення об`єкта незавершеного будівництва Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського в державну власність.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 у справі № 922/2266/13 договір купівлі-продажу № 645 від 22.10.1999р. об`єкта незавершеного будівництва Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_1 , укладений між регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області та ОСОБА_1 був розірваний та зобов`язано ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва в державну власність, в особі регіонального відділення ФДМУ по Харківській області.

Згідно рішення господарського суду Харківської області підставою розірвання договору купівлі-продажу є порушення ОСОБА_1 своїх зобов`язань за умовами договору, зокрема не оформлення документів та не завершення будівництва об`єкту, в строки передбачені договором.

На виконання вказаного рішення суду у частині повернення в державну власність об`єкта незавершеного будівництва, керуючись Порядком повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів (із змінами та доповненнями), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 (який діяв до 05.01.2019р.), пунктом 11 Методики оцінки майна (із змінами та доповненнями), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 регіональним відділенням було проведено обстеження та інвентаризація об`єкту, за наслідками яких складений акт обстеження від 13.08.20013р.

Протоколом засідання комісії регіонального відділення від 13.08.2013р. вирішено, залучити суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об`єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 , оскільки у результаті звіряння документації по інвентаризації об`єкту на дату проведення приватизації та на дату набрання чинності рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації.

25.04.2017 року був укладений договір із ПФ Агенство Схід , яке провело оцінку об`єкту по АДРЕСА_1 , за наслідками якого складений звіт, затверджений 27.11.2017р. заступником начальника регіонального відділення ФДМУ по Харківській області.

Згідно зазначеного звіту - ринкова вартість об`єкта незавершеного будівництва станом на 02.08.2013 (на дату набрання рішенням господасрького суду законної сили) становить 720,00 грн., з урахуванням ПДВ. Вартість об`єкта незавершеного будівництва за технічним станом на момент приватизації складала 44 280 грн.

Встановлений розмір збитків, завданих об`єкту за час володіння ним покупцем - ОСОБА_1 становить 43 560,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Розмір збитків визначено відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 за № 1891(в редакції на час проведення та затвердження звіту).

За встановлених обставин вірним є висновок суду першої інстанції про те, що державі в особі Регіонального відділення ФДМУ спричинені збитки в розмірі 43560 грн. та є підстави для задоволення позовних вимог.

Між тим, суд першої інстанції помилково виходив з того, що строки позовної давності для стягнення збитків на час звернення із даним позовом у суд (03.01.2019р.) не сплили, оскільки про їх наявність та розмір регіональний фонд ДМУ по Харківській області дізнався 27.11.2017р. коли у відповідності до діючого на той час законодавства була проведена оцінка та затверджений звіт суб`єкта оціночної діяльності - п.22 Методики оцінки майна (в редакції на час затвердження).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

ЄСПЛ у рішенні від 18 березня 2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року було складено акт від 13 серпня 2013 року щодо обстеження будівельного майданчику і технічного стану об`єкта незавершеного будівництва Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_1 станом на 02 серпня 2013 року

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 у справі № 922/2266/13 договір купівлі-продажу № 645 від 22.10.1999р. об`єкта незавершеного будівництва Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_1 , укладений між регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області та ОСОБА_1 був розірваний та зобов`язано ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва в державну власність, в особі регіонального відділення ФДМУ по Харківській області.

Протоколом № 22 засідання комісії регіонального відділення ФДМУ по Харківській області від 15 липня 2014 року, затвердженого начальником регіонального відділення ФДМУ по Харківській області 25 вересня 2014 року було вирішено, що у результаті звіряння документації по інвентаризації об`єкту на дату проведення приватизації та на дату набрання чинності рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 встановлено, що стан об`єкта змінився і не відповідає фактичному стану на момент приватизації; залучити суб`єкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об`єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 ; звернутися до фінансово-бухгалтерського відділу з клопотанням щодо вирішення питання про фінансування робіт з проведення незалежної оцінки об`єкта.

Отже, про те, що об`єкт нерухомого майна зазнав змін, які вплинули на його вартість Регіональне відділення ФДМУ дізналося принаймні у липні 2014 році, з цього моменту і слід обчислювати позовну давність.

Дійсно, незалежна оцінка була проведена та звіт суб`єкта оціночної діяльності був затверджений лише 27 листопада 2017 року.

Доказів того, що у позивача була відсутня можливість проведення такої оцінки раніше - суду не надано. Поважних причин пропуску строку позовної давності суду не наведено.

Під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Колегія суддів вважає, що така заява підлягає задоволенню, а у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення збитків у розмірі 43560 грн. необхідно відмовити, у зв`язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду із такими вимогами.

Щодо доводів апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області Анушкевича В. щодо і відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог суд першої інстанції виходив із недоведеності вказаних позовних вимог, оскільки суду не надано доказів прийняття рішень державних реєстраторів №31106054 від 26.08.2016; №31369569 від 13.09.2016; №39140865 від 09.01.2018.

З таким висновком суду, судова колегія не погоджується і вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні. В задоволенні позову слід відмовити з інших мотивів.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в ній містять записи про реєстрацію щодо об`єкта нерухомого майна - незавершене будівництву Дослідно-конструкторське бюро (ДБК) імпульсної обробки металів аерокосмічного університету ім. Жуковського по АДРЕСА_1 :

- про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на підставі рішення про державну реєстрацію за №31106054 від 26.08.2016;

- про реєстрацію ОК Житлово-будівельний кооператив Невада права власності на підставі рішення про державну реєстрацію за №31369569 від 13.09.2016;

-про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на підставі рішення про державну реєстрацію за №39140865 від 09.01.2018.

Отже із змісту зазначеної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прямо вбачаються підстави вчинення оспорюваних рішень державним реєстратором, тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні цих вимог з підстав недоведеності цих обставин.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16ЦК України).

Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У справі, що переглядається, позивач обрав неналежний спосіб захисту в частині пред`явлення вимог про скасування рішень державних реєстраторів.

Прокурор просить скасувати зазначені рішення державних реєстраторів скасувати на підставі ч.8 ст.18, ч.3 ст. 26 ч.3 ст. 27-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Між тим, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18)

В апеляційній скарзі прокурор наполягає на тому, що рішення державних реєстраторів можуть бути скасовані на підставі ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Між тим, із змісту статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відмову у зобов`язанні ОСОБА_1 повернути об`єкт незавершеного будівництва позивач не оскаржує.

Вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння позивач не заявляє.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вимоги прокурора про скасування рішень державних реєстраторів не підлягають задоволенню із наведених мотивів.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Керуючись ст. ст.3,10,12,13,89,351,367,368,374,376,382,384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Анушкевича В. - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 29 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про стягнення збитків в сумі 43560 грн - скасувати, у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 29 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про скасування рішень державних реєстраторів змінити в частині мотивів відмови у задоволенні цих вимог.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П.Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна