Постанова

від 30.03.2022 по справі 136/215/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/215/19

Провадження № 22-ц/801/191/2022

Категорія: 32

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2022 рокуСправа № 136/215/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Ісакової І.Є.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Путіліним Євгеном Вікторовичем та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д.Т., в залі суду,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником земельних ділянок площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 та площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

У 2018-2019 роках позивачу стало відомо про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення №13019430 від 14.05.2014) та про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення №13008219 від 14.05.2014), за орендарем ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є відповідач - ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».

Позивач вказує, що від її імені із ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено два договори оренди землі, датовані 15.08.2012, однак спірні договори вона не підписувала, тобто не було її вільного волевиявлення на їх укладення, а тому з урахуванням наведених обставин та заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом, просила:

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення №13019430 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зобов`язати ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення №13008219 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зобов`язати ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки задоволено частково.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення №13019430 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Зобов`язано ТОВ «ТАС АГРО-ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, шляхом повернення такої ділянки відповідачем, є обґрунтованою та такою, що підтверджена належними та допустимими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог в цій частині, а запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення №13019430 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки, на підставі неукладеного договору оренди земельної ділянки від 15.08.2012 між сторонами, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження її власністю.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення №13008219 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 та зобов`язання відповідача її повернути позивачу, суд першої інстанції зазначив, що в ході розгляду справи не було надано доказів про існування відповідного договору оренди землі укладеного з відповідачем від імені позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 , діючи через свого представника, подала апеляційну скаргу у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції у цій частині є незаконним та необгрунтованим.

Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що причиною ненадання оригіналу договору оренди землі б/н від 15.08.2012, площею 3,0135га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 стала втрата оригіналу договору відповідачем та невпорядкованість архіву Липовецької районної державної адміністрації, при цьому позивачем було здійснено всіх передбачених законом заходів щодо витребування оригіналу вказаного договору для проведення судової почеркознавчої експертизи.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Крім того, з апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернувся відповідач, у якій вказав, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи є недопустимим доказом по справі, оскільки такий висновок є необґрунтованим, неповним та таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

Також, відповідач вказав, що йому було відмовлено у проведені додаткової почеркознавчої експертизи, чим порушено його право на доказування та принцип змагальності сторін.

Додатково зазначено, що судом безпідставно не застосовано строки позовної давності, оскільки позивач з 2012 року знала про існування спірних угод та отримувала орендну плату впродовж усього строку їх дії.

Зважаючи на викладені в апеляційній скарзі обставини, відповідач просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати і в їх задоволенні відмовити, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідачем впродовж встановленого апеляційним судом строку надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому в задоволенні апеляційної скарги останньої просить відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивачем впродовж встановленого апеляційним судом строку надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав подану ним апеляційну скаргу в інтересах позивача та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги відповідача і надав при цьому відповідні пояснення.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 17.02.2022 року підтримав подану ним апеляційну скаргу, щодо задоволення апеляційної скарги позивача заперечував та надав пояснення у справі.

В судове засідання, призначене після оголошеної у справі перерви на 31.03.2022 року, представник відповідача не з`явився, однак 30.03.2022 надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у звязку із запровадженням на території України воєнного стану.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні вказаного клопотання відмовити, оскільки представником відповідача у його клопотанні не зазначено, що саме у зв`язку із введенням на території України воєнного стану перешкодило представнику відповідача з`явитися у судове засідання безпосередньо або ж прийняти участь у розгляді справи у передбачений законом спосіб в режимі відеоконференції, при цьому, суд звертає увагу на те, що представником відповідача у судовому засіданні вже було надано відповідні пояснення у вказаній справі.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам не в повній мірі.

Так, судом встановлено, що згідно з наявними у матеріалах справи Державними актами на право власності на земельні ділянки, позивач є власником земельних ділянок площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 та площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

На підтвердження державної реєстрації прав оренди належних позивачу земельних ділянок за ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» у матеріалах справи наявні відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, у матеріалах справи наявний лише один оригінальний примірник договору оренди земельної ділянки б/н від 15.08.2021 укладеної від імені позивача та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» щодо оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023 на строк 20 років. Договір оренди на іншу оспорювану земельну ділянку в матеріалах справи відсутній.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про зміну найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД».

Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_1 вказано, що спірні договори оренди належних їй земельних ділянок вона не підписувала та не виявляла волевиявлення на їх укладення.

Відповідно до наданого Вінницьким відділенням КНДІСЕ висновку за результатами проведення експертизи №2983/2984/20-21 від 03.08.2020, підпис від імені ОСОБА_1 (позивача у справі) в договорі оренди від 15.08.2012 б/н, укладеного з ТОВ «Концерн» Сімекс-Агро» на земельну ділянку з площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, було виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки й технічних засобів, та що такий підпис виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

На питання, щодо належності підпису позивачу в іншому договорі оренди земельної ділянки із площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, експертом не надано відповідь з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та ТОВ «ТАС Агро Захід» спору щодо права оренди належних їй земельних ділянок, оскільки, за твердженням позивача, оскаржувані договори оренди землі вона не підписувала, а отже було відсутнє її волевиявлення на укладання таких правочинів, державна реєстрація таких правочинів порушує її права на користування та розпорядження власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи, дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір є неукладеними, оскільки у позивача відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про зобов`язання ТОВ «ТАС АГРО-ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, є обґрунтованою та такою, що підтверджена належними та допустимими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог в цій частині, а тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі №916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі №754/8547/19, від 16 лютого 2022 року у справі №143/1432/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам щодо скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення №13019430 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та повернення земельної ділянки, правильно встановивши фактичні обставини справи в цій частині, вірно виходив із того, що права позивача щодо вказаної земельної ділянки підлягають захисту.

Разом з тим, погоджуючись із зробленим судом першої інстанції висновком про те, що договір оренди землі, оспорюваний позивачем, сторони не укладали, відсутнє її волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах №656/239/18 (провадження №61-1429св21), №656/240/19 (провадження №61-2022св21).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні у відповідній частині, а саме щодо вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права.

Однак, відмовляючи в задоволенні позову в частині скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення №13008219 від 14.05.2014 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 та повеорнення вказаної земельної ділянки, суд першої інстанції не врахував наступних обставин.

Під час розгляду справи з метою ідентифікації виконавця підпису орендодавця в оспорюваному договорі оренди судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Експертною установою не було надано відповідь на питання проведення дослідження щодо належності підпису позивачу в договорі оренди земельної ділянки із площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи.

Суд першої інстанції вказав, що згаданий договір не вдалося витребувати не тільки після відповідної ініціативи представника позивача, але й після аналогічного клопотання представника відповідача, де за для проведення додаткової судової-почеркознавчої експертизи, ним також ініціювалось витребування вказаного договору у третіх осіб.

Проте, з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що порушення її права користування земельною ділянкою зумовлено існуванням договору оренди земельної ділянки який вона не підписувала.

Вказаний договір оренди земельної ділянки породжував виникнення права оренди земельної ділянки за відповідачем, а тому саме у останнього мав би зберігатися примірник такого договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено всіх передбачених законом заходів щодо витребування оригіналу вказаного договору для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ненадання відповідачем документів для експертного дослідження, висновки якого могли підтвердити чи спростувати позовні вимоги ОСОБА_1 є достатніми для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.

Статтею 109 ЦПК України передбачені наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм процесуального права викладені в постанові Верховного суду від 16.09.2020 у справі №500/1559/15.

Оскільки ні в суді першої інстанції, ні на виконання клопотання експерта, а також в суді апеляційної інстанції, відповідач не надав оригінал договору оренди земельної ділянки із площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем, колегія суддів вважає дії останнього умисним ухиленням від участі в експертизі.

Відтак, дотримуючись завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод та інтересів, зокрема фізичних осіб, з урахуванням засад змагальності сторін, колегія суддів вважає необхідним застосувати передбачені процесуальним законодавством наслідки такого ухилення.

За таких обставин, твердження суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи не було надано доказів про існування відповідного договору оренди землі укладеного з відповідачем від імені позивача, є необгрунтованими, а тому рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог, а саме про скасування рішення державного реєстратора від 14.05.2014 №13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зобов`язання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи є недопустимим доказом по справі, оскільки такий висновок є необґрунтованим, неповним та таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів, а також щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволені клопотання представника ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про проведення додаткової експертизи, є безпідставними.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Частиною першою статті 150 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 №1950/5, додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз). У разі необхідності проведення додаткової або повторної експертизи у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються мотиви та підстави для її призначення.

Як роз`яснено у п. п. 10-11 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові. У випадках, коли виникає необхідність провести дослідження нових об`єктів або щодо інших обставин справи, суд призначає нову експертизу, яка не є додатковою.

Таким чином, згідно аналізу наведених норм, додаткова судова експертиза призначається у випадку неповноти або неясності висновку експерта, а повторна - лише у разі обґрунтованих сумнівів у правильності висновку експерта та порушень у її проведенні.

З урахуванням наведеного, оскільки з матеріалів справи не встановлено, а скаржником не доведено наявність підстав для призначення у цій справі додаткової експертизи, зокрема наявність неповноти або неясності висновку експерта, судом правомірно відмовлено у задоволені клопотання представника ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про проведення додаткової експертизи та прийнято до уваги наявний у справі висновок експерта.

Оцінивши доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності апеляційний суд вважає їх безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц.

Верховний Суд при ухваленні судових рішень у справах №145/374/17 від 06 березня 2019 року, №145/1089/17 від 13 лютого 2019 року, №136/276/18 від 17 жовтня 2019 року, які є аналогічними за установленими фактичними обставинами та підставами позову з цією справою по суті заявлених вимог, дійшов висновку про те, що оскільки підставами позову є не підписання позивачем спірних додаткової угоди та договору оренди що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме з відповідачем, саме письмового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до переоцінки доказів, однак на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Крім того, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» підлягає задоволенню частково.

Відтак, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в частині задоволених позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023 підлягає зміні, в частині зобов`язання повернути земельну ділянку площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023 - залишенню без змін, а в частині відмови в задоволені позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, а також розподілу судових витрат, підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог та нового розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у справі, що розглядається, позов підлягає задоволенню, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 363,20 грн - за подання до суду позовної заяви, 2 355 грн - за проведення судово - почеркознавчої експертизи та 2 522,40 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

В свою чергу, судові витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за останнім.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Путіліним Євгеном Вікторовичем задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року змінити в частині задоволених позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Скасувати рішення державного реєстратора від 14.05.2014 №13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області».

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області залишити без змін.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, а також розподілу судових витрат скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку - задовольнити.

Скасувати рішення державного реєстратора від 14.05.2014 №13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 3 363,20 грн судового збору за подання до суду позовної заяви, 2 355 грн на проведену судово - почеркознавчу експертизу та 2 522,40 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Судові витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» у зв`язку з апеляційним переглядом справи залишити за ним.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

С. К. Медвецький