Постанова

від 19.06.2023 по справі 136/215/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 136/215/19

провадження № 61-3859св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року у складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (далі - ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») про скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником земельних ділянок, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, та площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

У 2018-2019 роках позивачу стало відомо про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13008219) та про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13019430), за орендарем - товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» (далі - ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро»), правонаступником якого є відповідач - ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».

Позивач вказувала, що від її імені із ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» було укладено два договори оренди землі, датовані 15 серпня 2012 року, проте такі договори вона не підписувала, тобто не було її вільного волевиявлення на їх укладення.

Враховуючи наведені обставин, ОСОБА_1 із урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зобов`язати ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зобов`язати ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Зобов`язано ТОВ «ТАС АГРО-ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що підпис від імені позивача у договорі оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки,площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, виконаний не самою позивачем, а іншою особою, такий правочин відповідно до положень чинного законодавства є неукладеним, а тому наявні правові підстави для скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, та зобов`язання відповідача повернути її позивачу, суд першої інстанції зазначив, що не було надано доказів про існування відповідного договору оренди землі укладеного з відповідачем від імені позивача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» задоволено частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року змінено в частині задоволених позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Скасувати рішення державного реєстратора від 14 травня 2014 року № 13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області».

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в частині зобов`язання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області залишено без змін.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, а також розподілу судових витрат скасовано та постановлено в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку - задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Зобов`язано ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Погоджуючись із зробленим судом першої інстанції висновком про те, що договір оренди землі, оспорюваний позивачем, сторони не укладали, відсутнє її волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу.

Оскільки ні в суді першої інстанції, ні на виконання клопотання експерта, а також в суді апеляційної інстанції, відповідач не надав оригінал договору оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, укладеного між позивачем та відповідачем, суд апеляційної інстанції вважав дії відповідача умисним ухиленням від участі в експертизі, що є достатнім для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.

Отже, твердження суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не було надано доказів про існування відповідного договору оренди землі, укладеного з відповідачем від імені позивача, є необґрунтованими, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року, витребувано її з Липовецького районного суду Вінницької області.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах (пункт 3); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4).

У касаційній скарзі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме: висновку за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 03 серпня 2020 року № 2983/2984/20-21. Вказаний висновок не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5. Надані експерту вільні зразки підпису позивача, а саме: накладна від 10 листопада 2010 року № 71, накладна від 05 березня 2011 року, формуляри читача за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки, не можуть вважатися документами, оскільки не ідентифікують особу позивача. З висновку експертизи не зрозуміло, який саме із наданих підписів використовував експерт як порівняльний, не зазначено з якими саме зразками були встановлені розбіжності досліджуваного підпису.

Також, судом апеляційної інстанції порушено право відповідача на захист та розглянуто справу без його участі за умови того, що відповідачем подано клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку із неможливістю участі відповідача, яка пов`язана із введенням воєнного стану.

Доводи інших учасників справи

Від позивача не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки від 25 липня 2012 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, та площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а. с. 52 т. 1, а. с. 8, 9 т. 2).

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року, укладеного між ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець), орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, строком на 20 років (а. с. 42-45 т. 1).

На підтвердження державної реєстрації прав оренди належних позивачу земельних ділянок за ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» у матеріалах справи наявні відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 12, 13 т. 2).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про зміну найменування ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» на ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД».

Відповідно до висновку за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 03 серпня 2020 року № 2983/2984/20-21, виконаного Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди від 15 серпня 2012 року, укладеному з ТОВ «Концерн» Сімекс-Агро» на земельну ділянку, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, було виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки й технічних засобів, та що такий підпис виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

На питання, щодо належності підпису ОСОБА_1 в іншому договорі оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, експертом не надано відповідь з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи (а. с. 131-136 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, та згідно зі статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію) держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила зазначений висновок у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Встановивши, що підпис від імені позивача у договорі оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, виконаний не самою позивачем, а іншою особою, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що такий правочин відповідно до положень чинного законодавства є неукладеним, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що державна реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача як власника спірної земельної ділянки.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просила скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, тазапис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції на час ухвалення судами рішень у справі, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 15 липня 2021 року у справі № 204/5525/18.

Звертаючись до суду із цим позовом у січні 2019 року, у позивача були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», оскільки станом на момент звернення до суду зазначений закон ще не набрав чинності.

Зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора від 14 травня 2014 року № 13019430 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Проведеною у справі судово-технічною та почеркознавчою експертизою не було надано відповідь на питання проведення дослідження щодо належності підпису позивачу в договорі оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи.

З матеріалів справи відомо, що ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2019 року задоволено клопотання позивача про витребування договору оренди землі від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, розташованої на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн Сімекс-Агро». Витребувано вказаний договір оренди землі у ТОВ «Концерн Сімекс-Агро».

Також, судовий експерт Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Сімчук Л. Ю. заявляв клопотання про витребування оригіналу вказаного договору оренди землі.

Ненадання відповідачем документів для експертного дослідження, висновки якого могли підтвердити чи спростувати позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав достатніми для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, згідно з якою суд встановив факт виконання підпису, виконаного на договорі оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, від імені ОСОБА_1 , не нею, а іншою особою.

Статтею 109 ЦПК України передбачені наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Оскільки ні в суді першої інстанції, ні на виконання клопотання експерта відповідач не надав оригінал договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав його дії умисним ухиленням від участі в експертизі та застосував передбачені процесуальним законодавством наслідки такого ухилення.

Відсутність оригіналу оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 15 серпня 2012 року щодо земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008 унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи.

Суд апеляційної інстанції, дотримуючись завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод та інтересів, зокрема фізичних осіб, з урахуванням засад змагальності сторін, правильно застосував положення статті 109 ЦПК України.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора від 14 травня 2014 року № 13008219 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, та зобов`язання відповідача повернути вказану земельну ділянку позивачу.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на недопустимих доказах, яким на його думку є висновок експертизи, з огляду на таке.

Як було зазначено вище, на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є, в тому числі, висновки експертів.

Відповідно до вимог статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновком за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 03 серпня 2020 року № 2983/2984/20-21 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди від 15 серпня 2012 року, укладеному з ТОВ «Концерн» Сімекс-Агро» на земельну ділянку, площею 3,0134 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:5023, було виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки й технічних засобів, та що такий підпис виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

На питання, щодо належності підпису ОСОБА_1 в іншому договорі оренди земельної ділянки, площею 3,0135 га, кадастровий номер 0522281200:02:000:2008, експертом не надано відповідь з огляду на відсутність такого договору в матеріалах справи (а. с. 131-136 т. 1).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» звернулося до суду із клопотанням про проведення додаткової експертизи, обґрунтовуючи це тим, що з висновку експерта незрозуміло який саме із наданих вільних зразків підпису позивача використовував експерт та експертом не надано відповіді на всі питання.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року клопотання ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» про проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи задоволено частково.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок експерта є зрозумілим, чітким та конкретним, підстави для призначення додаткової експертизи відсутні.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем не наведено належних підстав та доказів необґрунтованості, необ`єктивності експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у цій справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено право відповідача на захист та розглянуто справу без його участі за умови того, що відповідачем подано клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку із неможливістю участі відповідача, яка пов`язана із введенням воєнного стану.

За загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності сторін чи їх представників, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки у поданому клопотанні не зазначено, що саме у зв`язку із введенням на території України воєнного стану перешкодило представнику відповідача з`явитися у судове засідання безпосередньо або ж прийняти участь у розгляді справи у передбачений законом спосіб в режимі відеоконференції.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД»необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 листопада 2021 року у незміненій та нескасованій частинах та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров