Постанова

від 04.04.2022 по справі 552/3766/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3766/21 Номер провадження 22-ц/814/676/22Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 року м.Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Кривчун Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції»

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 листопада 2021 року, постановлене суддею Шаповал Т.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за моральну шкоду,

в с т а н о в и в:

14.07.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що наказом від 01.03.2019 №5 був прийнятий на посаду експерта із регіонального розвитку Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» та звільнений наказом роботодавця від 30.04.2020 №10 на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, без проведення повного розрахунку при звільненні.

При працевлаштуванні сторони погодили розмір щомісячної заробітної плати позивача у 6 000,00 грн., яка йому нараховувалася, але не виплачувалася за весь час роботи по день звільнення, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 83 419,35 грн. Крім того, відповідач має виплатити йому грошову компенсацію за 29 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 8 557,32 грн. (295,08 грн. х 29 к.дн.) та 7 887,39 грн. компенсації за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні так і не був проведений, на підставі ст.117 цього Кодексу просить стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку із 01.05.2020 по день постановлення рішенні, виходячи із середньоденної заробітної плати 285,71 грн., визначеної за правилами, встановленими п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Зазначає, що затримка із виплатою заробітної плати призвела до необхідності йому, позивачу, докладати додаткових зусиль задля забезпечення себе необхідними засобами для існування, що завдало додаткового клопоту та спричинило душевні страждання, які він оцінює у 20 000,00 грн., та просить стягнути із відповідача, як завдану моральну шкоду.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 04.11.2021 позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто із Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 83 419,35 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8 285,59 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 107 998,38 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн., 4 000,00 грн. витрат на правничу допомогу ту судовий збір у розмірі 2 159,41 грн., а всього 207 862,73 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що за час роботи на посаді експерта із регіонального розвитку він не отримував заробітну плату, яка підлягає до стягнення згідно наданого ним розрахунку, а також грошова компенсація за невикористану відпустку, із розрахунку: 29 кал. дн. х 285,71 грн. середньоденна зарплата ((6 000,00 грн. + 6 000,00 грн.): 42 робочих днів).

Враховуючи, що при звільненні з позивачем не був проведений розрахунок, із роботодавця на його користь постановлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, що склав 377 робочих дні х 285,71 грн. та моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн., що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати й постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що оскаржуване рішення постановлене із порушенням норм процесуального закону, а саме, поза межами строку, визначеного ч.1 ст.275 ЦПК України, в порядку спрощеного, а не загального позовного провадження.

Наголошує, що відповідач заявляв суду першої інстанції про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, мотивуючи його тим, відносно колишнього директора, у тому числі, за фактом підробки наказів про прийняття на посаду та звільнення позивача, розслідуються кримінальні провадження.

Просить застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 26.06.2019, №6-113цс16 від 27.04.2016 за змістом якої, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення для справи, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначає, що у день звільнення позивач не працював, а тому відповідно до ст.116 КЗпП України роботодавець був вправі здійснити розрахунок із колишнім працівником не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок. Проте позивач не звертався до роботодавця із такою вимогою.

Ставить під сумнів добросовісність дій позивача, оскільки в суд із цим позовом він звернувся через рік після звільнення з посади, а приєднаний ним до позову розрахунок не містить підтвердженої інформації щодо суми заробітної плати.

Заперечує висновки районного суду, що відповідачем не спростовано розрахунку заборгованості та зазначає, що під час ревізії комісією встановлено, що колишній директор не передав печатку та документи, які стосувалися фінансової та господарської діяльності Агенції. Також з вини колишнього директора до контролюючих органів не була передана звітність за 2019 рік.

Указує на відсутність у Агенції відомостей про звільнення ОСОБА_1 з посади та нарахування йому заробітної плати, що унеможливлює встановлення її розміру.

Наголошує, що згідно відомостей Агенції позивач був прийнятий на посаду 04.03.2019, а не 01.03.2019, як вказано ним у позові, тоді як наказ про звільнення не зареєстрований в Агенції, відсутній його оригінал разом із заявою про звільнення. Також в Агенції немає інформації щодо штатного розпису працівників за період 2018-2020 роки, а тому твердження позивача про погоджений розмір заробітної плати вважає необґрунтованими.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують явку позивача на роботу, дотримання ним встановленого режиму праці, проведення діяльності в Агенції.

21.02.2022 до Полтавського апеляційного суду надійшли доповнення відповідача до апеляційної скарги, в яких він вказує на порушення позивачем при зверненні в суд із позовом вимог ст.177 ЦПК України (не сплачено судовий збір), що в порядку ст.185 цього Кодексу є підставою для залишення позову без руху, а не відкриття провадження.

22.03.2022 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив представника позивача - адвоката Сидоренко І.О. на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Просить стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,0 грн. правничих витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи убачається, що наказом №5 від 01.03.2019 ОСОБА_1 призначений із 04.03.2019 на посаду експерта з регіонального розвитку Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції», про що внесено запис до трудової книжки НОМЕР_1 ./а.с.17/

Наказом директора Агенції регіонального розвитку Полтавської області №10 звільнено ОСОБА_1 з посади експерта з регіонального розвитку Агенції регіонального розвитку Полтавської області 30.04.2020 за згодою сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України); відомості про звільнення внесені до трудової книжки працівники./а.с.16, 17/

Згідно акту ревізії від 08.02.2021, затвердженого протоколом засідання Наглядової Ради АРР Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» №16 від 25.02.2021, встановлено, що згідно до даних повідомлення про прийняття працівника на роботу та даних таблиці №5 «Відомості про трудові відносини осіб та періоди проходження військової служби», звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів (форма №Д4 (місячна) складено таблицю №1, в якій зазначено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу 04.03.2019, наказом №5 від 01.03.2019.

Згідно даних звітності, обліковані в Електронному кабінеті платника податків по Агенції за період із 2018 року по 2020 рік, керівником агенції не звільнено з посади 6 осіб, у тому числі ОСОБА_1 , нарахування заробітної плати за 2019 рік відсутнє./а.с.47-50/

За формою СК-5, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, відомості про застраховану особу фонду - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період із березня 2019 року по 30 квітня 2020 року відсутні./а.с.85/

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів, відомості про отримання доходу ОСОБА_1 , а саме заробітної плати за період з 01.03.2019 по 30.04.2020, - відсутні.

Частково задовольняючи вимоги позову, районний суд визнав доведеним та не спростованим відповідачем факт невиплати позивачу заробітної плати за період із 01.03.2019 по 30.04.2020 у розмірі, заявленому до стягнення, та не спростованому відповідачем, включно із грошовою компенсацію за 29 календарні дні невикористаної відпустки, із розрахунку середньоденної заробітної плати 285,71 грн., а не 295,08 грн., як помилково розрахував позивач.

Враховуючи, що при звільненні з позивачем не був проведений розрахунок, із роботодавця на його користь постановлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, що склав 377 робочих дні, а також 2 000,00 грн. моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено, визнано перебільшеним розмір моральної шкоди у 20 000,00 грн., заявлений позивачем до стягнення.

Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може. При цьому враховує наступне.

Право на працю гарантовано статтею 43 Конституції України, за змістом якої право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У розумінні статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом,Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

За правилами статті 24 Закону України «Про відпустки», що кореспондується із положеннями статті 83 КЗпП України, уразі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при не виконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що при визначенні розміру відшкодування враховується розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших конкретних обставин справи.

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до позицією Верховного Суду у справі №695/984/16-у від 06.06.2018 щодо застосування положень Кодексу законів про працю України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця.

Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не дотримано та не надано доказів проведення розрахунку із позивачем при його звільненні, а тому, встановивши порушення вимог ст.116 КЗпП України, районний суд дійшов правильного висновку щодо підставності вимог позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують порушення роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України при звільненні позивача, а пояснюють допущенні порушення незаконними діями попереднього керівника підприємства, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При цьому сам факт внесення відомостей про злочин не вважається доведеним до моменту набрання законної сили вироком суду, а посилання на незаконність дій керівника підприємства, що полягали у привласненні документів та печатки, видачі завідомо неправдивого наказу про прийняття на роботу ОСОБА_2 , невиплаті заробітної плати більше ніж за один місяць, не можуть виправдовувати порушення вимог трудового законодавства щодо позивача.

Із наведених підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на висновки ревізійної комісії, оцінка яких має бути надана у межах кримінальних проваджень, а не заявленого трудового спору.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у роботодавця відомостей про звільнення ОСОБА_1 з посади та нарахування йому заробітної плати, зумовлені недоліками організації роботи підприємства, які не спростовують факту звільнення позивача, про що видано наказ та внесено відповідний запис до його трудової книжки.

При цьому, відповідач, не заперечуючи факту наявності трудових відносин із позивачем та вказуючи на розбіжності у даті прийняття на посаду, яка пояснюється опискою, не надав відомостей про розмір заробітної плати експерта із регіонального розвитку Агенції згідно штатного розпису та не спростував надані позивачем відомості про розмір його заробітної плати та розрахунок заборгованості.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність доказів, які б підтверджували явку позивача на роботу, дотримання ним встановленого режиму праці, проведення діяльності в Агенції, апеляційний суд відхиляє, оскільки надання таких доказів є процесуальним обов`язком роботодавця, а не працівника, який підтвердив наявними у нього доказами перебування із відповідачем у трудових відносинах та їх припинення за згодою сторін у порядку п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного засвідчення наказу про звільнення позивача, відсутності його оригіналу та заяви працівника про звільнення є відповідальністю роботодавця, а не працівника, а тому не впливають на законність оскаржуваного судового рішення.

Також колегія суддів визнає неспроможними доводи апеляційної скарги щодо можливої неявки працівника у день звільнення на роботу, як такі, що не ґрунтуються на доказах та є припущеннями, а також власною необізнаністю стосовно дати звільнення працівника, що виключає підстави обраховувати виникнення у роботодавця обов`язку його розрахувати не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Разом із цим, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку працівника при звільненні, зумовленого поведінкою останнього, який звернувся у суд за захистом порушеного права лише через рік після звільнення, не надавши суду доказів щодо реалізації свого права на одержання заробітної плати у передбачені законом строки упродовж трудових із відповідачем та при звільненні.

Тому апеляційний суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому колегія суддів приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц від 26.06.2019, №6-113цс16 від 27.04.2016 та судова практика Європейського суду з прав людини, яка розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права працівника на оплату праці.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Ураховуючи, що позивач понад рік не звертався до роботодавця за розрахунком та до суду, а розмір невиплаченої позивачу заробітної плати становить 83 419,35 грн., апеляційний суд приходить до висновку про пропорційне зменшення належного до стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, визначивши його розмір з урахуванням засад розумності і справедливості із 107 998,38 грн. до 41 709,67 грн.

Підстави для звільнення відповідача від проведення виплат в порядку си.117 КЗпП України - відсутні. Доводів на спростування підстав та розміру моральної шкоди, постановленої до стягнення, апеляційна скарга не містить.

Інші доводи апеляційної скарги, обґрунтовані порушенням районним судом норм процесуального закону при постановленні рішення поза межами строку, визначеного ч.1 ст.275 ЦПК України, не є підставою для його скасування у розумінні ч.3 ст.376 цього Кодексу. При цьому висновки районного суду щодо малозначності спору ґрунтуються на законі та не спростовані відповідачем, чиї доводи зводяться до важливості наслідків розгляду цієї справи для нього, проте характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та конкретні обставини у справі не містять винятку та підстав застосування ч.4 ст.274 ЦПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Згідно частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2,3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг за виконання робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Сидоренко І.О., що підтверджується витягом із договору №24/05/21 про надання правової допомоги, яким погоджено розмір адвокатського гонорару у фіксованому розмірі 4 000,00 грн., які сплачені клієнтом в порядку погодженому сторонами двома платежами на суму 1 000,00 грн. та 3 000,00 грн., що підтверджується квитанціями №8 від 24.05.2021 та № 14 від 13.08.2021./66,67/

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості розміру правничих витрат та їх співмірності зі складністю справи та обсягом наданої правової допомоги. При цьому доводи апеляційної скарги не містять вмотивованих підстав для зменшення розміру правничих витрат, постановлених до стягнення, а суд не вправі втручатися в договірні зобов`язання адвоката та клієнта.

За підготовку відзиву на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Сидоренко І.О. просить стягнути із відповідача 3 000,00 грн. правничих витрат, що підтверджується додатковою угодою №1 від 18.03.2022 до договору про надання правової допомоги №24/05/21 від 24.05.2021 та квитанцією про сплату гонорару в розмірі 3 000,00 грн. за №1 від 21.03.2022./146,149/

Враховуючи обґрунтованість правничих витрат та відсутності клопотань відповідача про їх зменшення, апеляційний суд вбачає підстави для стягнення із відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. правничих витрат за представництво адвокатом його інтересів у суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів приймає до уваги наступне.

При зверненні в суд із позовом позивачем заявлено п`ять майнових вимог, за які до сплати підлягало 4 883,41 грн. судового збору, із них позивачем сплачено 2 159,41 грн./а.с.25,26/; за апеляційне оскарження судового рішення відповідачем сплачено 7 325,11 грн./121,131/

Відповідно до статті 141 ЦПК України, пропорційно задоволеним вимогам позову (59,4%), шляхом взаємозаліку, із відповідача на користь держави слід стягнути 1 691,32 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п.п.3,4 ст.376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 листопада 2021 року - змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його із 107 998,38 грн. до 41 709,67 грн., виключивши компенсацію за судовий збір у розмірі 2 159,41 грн., та зменшивши загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню із Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» на користь ОСОБА_1 , із 207 862,73 грн. до 139 414,61 грн.

Стягнути із Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» на користь держави 1 691,32 грн. судового збору.

В іншій частині рішення Київського районного суду м.Полтави від 04 листопада 2021 року - залишити без змін.

Стягнути із Агенції регіонального розвитку Полтавської області «Офіс Євроінтеграції» на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн. правничих витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

Т.О. Кривчун