Постанова

від 22.03.2022 по справі 500/3116/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий суддя у першій інстанції: Мартиць О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/3116/21 пров. № А/857/20159/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 500/3116/21 за позовом Головного управління ДПС У Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В:

02.06.2021р. позивач Головне управління ДПС у Тернопільській області звернувся до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу по земельному податку з фізичних осіб в розмірі 70 163,08 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.09.2021р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.09.2021р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

02.03.2022р. представник апелянта Головного управління ДПС у Тернопільській області Гукалюк Н. подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022р. дане клопотання залишене без задоволення, оскільки неможливо здійснити бронювання майданчика для проведення відеоконференції. Тобто, відсутня технічна можливість провести судове засідання у режимі відеоконференції.

Дану ухвалу апелянт отримав 22.03.2022р., що підтверджується письмовою довідкою від 22.03.2022р.

При цьому, клопотань про відкладення розгляду справи апелянт не подавав.

Отже, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа - ОСОБА_1 , перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області як платник податків.

Із змісту довідки про наявність податкового боргу видно, що за відповідачем рахується заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами по платежу земельний податок з фізичних осіб в розмірі - 70163,08 грн (основний платіж). (а.с. 5)

Заборгованість по земельному податку з фізичних осіб виникла у зв`язку із несплатою узгодженого податкового зобов`язання нарахованого відповідно до податкового повідомлення-рішення №1189625/1-5404-1918 від 02.11.2020р. в розмірі - 70163.08 грн.

13.09.2019р. податковий орган направив ОСОБА_1 податкову вимогу №152836-54 в розмірі - 70163.08 грн. Однак, податковий борг відповідач в добровільному порядку не сплатив.

Як видно із матеріалів справи, у відповідача як фізичної особи немає у користуванні та у власності земельної ділянки, за яку у податкового органу виникли підстави для нарахування земельного податку з фізичних осіб у розмірі 70163, 08 грн.

ОСОБА_1 надано земельну ділянку на праві постійного користування відповідно до державного акту ІІІ-ТР №014048 для ведення селянського (фермерського) господарства з кадастровим номером № 6125285100010010705 площею 48,53 га на території Миролюбівської сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області.

Тобто, земельна ділянка надана ОСОБА_1 як голові селянського (фермерського) господарства.

Реалізуючи своє право громадянина на створення фермерського господарства, яке безпосередньо пов`язано з наданням (передачею) земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства відповідач створив та зареєстрував фермерське господарство "Цезар", код за ЄДРПОУ 31021539.

Крім того, вказана земельна ділянка з часу її надання - 06.03.2000р., жодного разу не оподатковувалась, як ділянка фізичної особи, що підтверджується копією податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи за 2019-2021 роки, відомостями про наявність земельних ділянок по категоріях, платіжними дорученнями з копіями платіжних доручень про перерахунок єдиного податку (в тому числі земельного) за 2019-2021р. як плати за землю за земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства з кадастровим №6125285100010010705 площею 48,53 га на території Миролюбівської сільської ради, Тернопільського району, Тернопільської області, державним актом ІІІ-ТР №014048 на право постійного користування землею 06.03.2000р.

ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.269 ПК України видно, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до ст.270 ПК України, об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно п.287.1 ст.287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Із змісту п..288.1 - 288.3 ст.288 ПК України видно, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

п.286.5 ст.286 ПК України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст.58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

В п.286.1 ст.286 ПК України визначено,, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар такої земельної ділянки. В разі несплати орендарем обов`язкових платежів з орендної плати за землю, контролюючий орган зобов`язаний здійснити нарахування сум податку.

ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

ч.1 ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

ст.12 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством входять до складу земель фермерського господарства.

Отже, системний аналіз ст.ст.1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» дає підстави для висновків, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст.42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьом, можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, чим це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Тобто, після укладення договору оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №922/989/18 від 23.06.2020р.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Позивач безпідставно нарахував борг в розмірі 70163. 08 грн. керівнику фермерського господарства Семехи Б.Є. як фізичній особі. В Україні не допускається подвійне оподаткування тому, що плата за спірну земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства проводиться в повному обсязі з часу її надання.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 500/3116/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська Р. Б. Хобор Повний текст постанови складено 04.04.2022р.