Постанова
від 21.02.2022 по справі 910/1151/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2022 р. Справа№ 910/1151/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивачів: не з`явились;

від відповідачів: АТ КБ "Приватбанк" - Аніщенка Б.С. адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 про забезпечення позову

у справі №910/1151/21 (суддя Ващенко Т.М.)

про визнання недійсними положень договорів лізингу, визнання права користування (оренди), зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2021 року задоволено частково заяву позивачів про забезпечення позову.

Заборонено АТ КБ "Приватбанк" (далі - відповідач 1, Приватбанк) та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо повернення та/або стягнення та/або вилучення (примусове або добровільне) об`єктів лізингу (за 21 договором фінансового лізингу, укладеними між АТ КБ "Приватбанк" та відповідачами 2-16, згідно переліку).

Заборонено АТ КБ "Приватбанк" та будь-яким іншим особами вчиняти дії спрямовані на обмеження в користуванні орендованим майном та/або дії, спрямовані на повернення та/або на вилучення (примусове або добровільне) майна, переданого за договорами оренди (176 договорів, укладених між позивачами та відповідачами 2-16).

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки не враховані правові позиції Верховного Суду у справах №910/3414/20 та №910/4040/20 щодо вжиття заходів забезпечення позову за аналогічною позовною заявою, в якій констатовано порушення правил виключної підсудності та об`єднання позовних вимог і зазначено, що майно, щодо якого вжито заходи забезпечення позову, в місті Києві не знаходиться і цей спір не повинен розглядатись Господарським судом міста Києва. Позивачами заявлено три позовні вимоги: перша - щодо визнання недійсним певного пункту в окремих 22 договорах лізингу; друга - щодо визнання права користування на 247 об`єкти нерухомого майна за чисельними договорами оренди; третя - до Міністерства юстиції щодо зобов`язання вжити заходів з недопущення порушення прав орендарів органами, що здійснюють примусове виконання рішень. Позовні вимоги по договорам лізингу і оренди мають розглядатись окремо господарськими судами за місцем знаходження відповідного майна, а третя вимога взагалі не відноситься до юрисдикції господарського суду, має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, тому визначення Міністерства юстиції України в якості співвідповідача здійснено з метою штучної зміни підсудності. Крім цього, позивачі ввели суд в оману, повідомивши суду неправдиву інформацію, підмінивши зміст звичайних листів між контрагентами, видавши їх за повідомлення про розірвання договорів фінансового лізингу, а також не надали доказів, які би підтверджували систематичні та активні дії банку, який не є стороною договорів оренди, по відношенню до кожного з позивачів. Судом зроблено хибні висновки щодо правової природи договорів оренди, які фактично є договорами субнайму (сублізингу) і діють до тих пір, поки діють основні договори. Також судом не враховані правові позиції Верховного Суду у справах №922/2163/17, №9901/241/19, №904/5876/19, №922/599/19 щодо оцінки обґрунтованості доводів заявника, дотримання принципу співмірності тощо.

Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, посилаючись на те, що у період 2019-2020 АТ КБ "Приватбанк" було здійснено направлення на адреси лізингоодержувачів повідомлення про розірвання договорів лізингу, на підставі пункту 5.1.5 п.5 договорів, який позивачі вважають незаконним, та пред`явлено вимоги про повернення майна, а також отримані виконавчі написи щодо частини майна. Цими діями порушуються права позивачів, як орендарів цього майна, оскільки банк в будь-який момент може здійснити дії щодо примусового повернення майна, тому наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Посилання на правові позиції Верховного Суду у справах №910/3414/20 та №910/4040/20 є необґрунтованими, оскільки склад учасників даної справи є відмінним від складу учасників вказаних справ, також відмінний предмет позову, оскільки у вказаних справах не заявлялась позовна вимога до Міністерства юстиції України, тому позов має розглядатись саме Господарським судом міста Києва в порядку виключної підсудності (ч.5 ст.30 ГПК України).

Під час розгляду апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" надіслав повідомлення, у якому вказав, що під час другого підготовчого засідання була прийнята заява позивачів про відмову від позову в частині позовних вимог до Міністерства юстиції, закрито провадження в цій частині, а справа передана до Господарського суду Дніпропетровської області за виключною підсудністю.

Апеляційне провадження у справі неодноразово зупинялось у зв`язку із касаційним оскарженням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2021 та направленням матеріалів оскарження до Верховного Суду.

У письмових поясненнях від 31.05.2021, поданих 16.11.2021, апелянт просить долучити до матеріалів справи копії доказів, які містяться у матеріалах справи (додатки до позовної заяви) та не були передані апеляційному господарському суду судом першої інстанції у матеріалах оскарження.

Позивачі та відповідачі були повідомлені про дату та час розгляду справи в порядку, визначеному статтями 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

22.02.2022 від представника позивачів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та витребування всіх матеріалів справи, яке мотивоване тим, що вона є єдиним представником позивачів, наприкінці 2021 року нею було заплановано відпустку до Словацької Республіки на період з 19.02.2022 по 26.02.2022 і заброньовано готель, тому вона не може з`явитись у судове засідання, а також вказує на те, що суду апеляційної інстанції необхідно ознайомитись зі всіма матеріалами справи для перевірки доводів апелянта щодо введення позивачами суду в оману.

Клопотання представника позивачів відхилено судом, оскільки, відповідно до положень ч. 12 ст. 270 ГПК України, її неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а копії повідомлень до лізингоодержувачів були надані апелянтом разом з поясненнями від 31.05.2021.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали оскарження, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів оскарження вбачається, що у січні 2021 року позивачі звернулись у Господарський суд міста Києва з позовом та в уточненій позовній заяві (том 1 а.с.78-167), просили суд:

- визнати недійсними з моменту укладення підпункти 5.1.5 пункту 5 двадцяти двох Договорів фінансового лізингу, які укладені у серпні-вересні 2016 року між АТ КБ "Приватбанк" та відповідачами 2-16 (з кожним окремо), предметом яких є передача в лізинг автозаправних станцій, що розташовані в Миколаївській, Дніпропетровській, Івано-Франківській Закарпатській, Запорізькій, Волинській, Львівській, Рівненській, Одеській, Полтавській, Вінницькій, Житомирській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій, Хмельницькій, Кіровоградській, Тернопільській та Черкаській областях;

- визнати право користування (оренди) позивачів за сто сімдесят шести договорами оренди щодо об`єктів нерухомого майна (автозаправні станції в загальній кількості 237 одиниць), які укладені у період 2018-2020 років між позивачами (кожним окремо) з відповідачами 2-16 (з кожним окремо);

- зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо недопущення порушення прав позивачів органами, що здійснюють примусове виконання рішень, приватними та державними виконавцями, нотаріусами під час вчинення виконавчих написів, примусового виконання виконавчих написів, виданих на підставі Договорів лізингу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- між Приватбанком та відповідачами 2-16 укладені відповідні договори лізингу, підпунктом 5.1.5 встановлено право банку стягнути з лізингоодержувача майно в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов`язань з повернення майна за договором;

- позивачі, на підставі відповідних договорів оренди, користуються автозаправними станціями, які є предметом договорів лізингу;

- позивачам стало відомо, що Приватбанком було здійснено направлення на адреси лізингоодержувачів повідомлення про розірвання договорів лізингу та пред`явлено претензію про повернення майна, також повідомлено про можливість примусового повернення майна на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- Приватбанком вчиняються активні дії щодо розірвання договорів лізингу та повернення об`єктів лізингу, зокрема отримані виконавчі написи по окремим об`єктам;

- вказані дії Приватбанку зумовили звернення лізингоодержувачів, як орендодавців, до позивачів з повідомленнями про припинення оренди;

- вказаними діями Приватбанку суттєво порушується право позивачів на мирне володіння та користування переданими їм в оренду автозаправними станціями;

- підпункти 5.1.5 всіх договорів лізингу суперечать іншим положенням зазначених договорів, створюють суттєвий дисбаланс сторін, не відповідають положенням чинного законодавства і підлягають визнанню недійсними;

- незважаючи на зміну володільця майном, переданим в оренду, договори оренди залишаються чинними, тому за позивачами повинно бути збережене право оренди АЗС за укладеними договорами;

- Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади до компетенції якого входять повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю органів, які здійснюють примусове виконання рішень, а також діяльністю нотаріусів, перевірки дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій тощо;

- один із лізингоодержувачів (ТОВ Денер Трейд") звертався до Міністерство юстиції України з проханням вжити заходів щодо контролю за приватними та державними нотаріусами у разі звернення Приватбанку, однак, як відомо позивачам, жодних заходів зі сторони Мін`юсту вчинено не було, тому його має бути зобов`язано вжити відповідні заходи щодо недопущення порушення прав позивачів;

- одним із відповідачів є Міністерство юстиції України, тому даний спір підлягає розгляду у Господарському суді міста Києва, незалежно від того, чи наявні інші підстави для виключної підсудності цього спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Разом з позовною заявою позивачами було подано заяву про забезпечення позову (том 1 а.с.164-215), у якій позивачі просили суд забезпечити позов шляхом:

- заборони АТ КБ "Приватбанк" та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо повернення та/або стягнення та/або вилучення (примусове або добровільне) зазначених нижче об`єктів лізингу, в тому числі, але не виключно, шляхом звернення до приватних та/або державних нотаріусів, а також інших осіб, які вчиняють нотаріальні дії, для одержання виконавчих написів, та/або шляхом звернення до приватних та/або державних виконавців з метою виконання таких виконавчих написів, на підставі договорів лізингу (згідно переліку);

- заборони АТ КБ "Приватбанк" та будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на обмеження в користуванні орендованим майном та/або дії, спрямовані на повернення та/або на вилучення (примусове або добровільне) майна, переданого за договорами оренди (згідно переліку).

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник послався на те, що оскільки Приватбанком вчиняються активні дії щодо розірвання договорів лізингу та повернення об`єктів лізингу, невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком передчасну та повну втрату позивачами права вільного володіння та користування майном, а в подальшому може призвести до унеможливлення ефективного захисту позивачами своїх прав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність прямих договірних відносин між Приватбанком та позивачами не свідчить, що Приватбанк не в змозі порушити права користування орендарів на об`єкти нерухомого майна. При цьому, Приватбанк, витребовуючи в позасудовому порядку майно, яке знаходиться в оренді, фактично позбавляє орендарів можливості доводити правомірність свого володіння. Зміна особи, яка здійснює повноваження власника орендованого майна, не впливає на право орендаря щодо володіння та користування цим майном, однак, позивачами підтверджено, що дії Приватбанку прямо зумовили звернення лізингоодержувачів, як орендодавців, з повідомленнями про припинення оренди.

На підставі вказаних висновків, та з посиланням на наявність у матеріалах справи документарного підтвердження вчинення Приватбанком дій щодо розірвання договорів лізингу та повернення об`єктів лізингу, суд першої інстанції вважав за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони Приватбанк та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо повернення та/або витребування об`єктів лізингу на підставі Договорів лізингу;

- заборони Приватбанку та будь-яким іншим особами вчиняти дії спрямовані на обмеження в користуванні орендованим майном та/або дії спрямовані на повернення та/або на вилучення (примусове або добровільне) майна, переданого за Договорами оренди.

Також суд відмовив, в задоволенні заяви в частині заборони Приватбанку звертатися до приватних та/або державних нотаріусів, а також інших осіб, які вчиняють нотаріальні дії, для одержання виконавчих написів, та/або звертатися до приватних та/або державних виконавців з метою виконання таких виконавчих написів, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову, за висновками суду, призведе до порушення збалансованості інтересів сторін.

Проте, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі ст. 137 ГПК України позов забезпечується, у тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

За приписами чинного процесуального кодексу особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачі вказують у заяві про забезпечення позову вказували, що Приватбанком було направлено на адреси лізингоодержувачів повідомлення про розірвання договорів лізингу та повернення майна, зокрема повідомлення: №Э.Upr1/3-675678, №Э.Upr1/3-119748, №Э.Upr1/319881 (адресовані ТОВ "Стіл-Профіт), №Э.Upr1/3-97896, №Э.Upr1/3-97897 (ТОВ "ЮБК Плюс).

Дослідивши зміст вказаних документів (том 7 а.с.76-84), апеляційним господарським встановлено, що вони є листами Приватбанку у яких повідомляється лізингоодержувачем про розмір заборгованості за договорами лізингу та міститься вимога про сплату простроченої заборгованості.

Отже, вказані листи не є "повідомленнями про розірвання договорів лізингу та повернення майна", як зазначають позивачі, на що не звернув уваги суд першої інстанції.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, судам нижчих інстанцій результат вирішення конкретної судової справи.

Верховним Судом розглядалась справа №910/3414/20 про забезпечення позову за договорами лізингу автозаправних станцій і у постанові від 14 січня 2021 року була сформована наступна правова позиція щодо дотримання норм процесуального права:

- місцевим господарським судом установлено, що предметом позову, який мають намір подати заявники та якому передувала подана у цій справі заява про забезпечення позову, є визнання недійсними з моменту укладення положень договорів лізингу, на підставі яких АТ КБ "Приватбанк" здійснює примусове повернення майна в беззаперечному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та про визнання за ними (заявниками) права користування за договорами оренди;

- суди попередніх інстанцій також установили, що за умовами оспорюваних договорів АТ КБ "Приватбанк" передало в платне володіння та користування об`єкти нерухомого майна, які розташовані в Тернопільській, Миколаївській, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Запорізькій, Волинській, Львівській, Рівненській, Одеській, Полтавській, Вінницькій, Житомирській, Сумській, Чернігівській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій, Хмельницькій, Кіровоградській та Черкаській областях;

- вирішуючи питання визначення територіальної підсудності у даному випадку, судова колегія зазначає таке:

- приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів;

- так, відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою;

- відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;

- основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності;

- нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;

- на час звернення заявників у цій справі із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви змінено положення Господарського процесуального кодексу України щодо правил визначення виключної підсудності спорів. У частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України (в попередній редакції) йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України (в чинній редакції) йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено;

- отже, виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном;

- Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18;

- при цьому, судова колегія касаційної інстанції зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 138 ГПК України чітко визначено, що заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

- в такий спосіб та з огляду на те, що спірні правовідносини стосуються нерухомого майна, а також ураховуючи вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, судова колегія вважає, що у даному випадку застосуванню підлягають правила виключної підсудності, які визначені частиною третьою статті 30 ГПК України щодо прив`язки розгляду спору до місцезнаходження майна або його основної частини;

- в ході розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне майно, яке є предметом договорів лізингу, знаходиться в Тернопільській, Миколаївській, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Запорізькій, Волинській, Львівській, Рівненській, Одеській, Полтавській, Вінницькій, Житомирській, Сумській, Чернігівській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій, Хмельницькій, Кіровоградській та Черкаській областях, а тому, як обґрунтовано зазначає скаржник, цей спір не повинен розглядатися Господарським судом міста Києва, оскільки майно за яким позивачі мають намір визнати право користування в місті Києві не знаходиться;

- отже, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались правил виключної підсудності, які визначені частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України щодо прив`язки розгляду спору до місцезнаходження майна або його основної частини та, як наслідок, дійшли помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову;

- доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій вищенаведених норм процесуального права є прийнятними та знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження;

- також судова колегія констатує, що суди попередніх інстанцій, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених прав та інтересів Позивачів у контексті спірних правовідносин, не врахували, що за загальним правилом зміна особи, яка здійснює повноваження власника орендованого майна не впливає на право орендаря щодо володіння та користування цим майном;

- відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави;

- при цьому, принцип процесуальної економії є одним із загальних керівних положень господарського судочинства, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують усі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків. Сутність принципу процесуальної економії полягає у тому, щоб під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

- у даній справі заявники посилаються на порушення АТ КБ "ПриватБанк" їх права на мирне володіння та користування майном автозаправними станціями (АЗС) в загальній кількості 247 одиниць, переданими їм на підставі численних договорів оренди;

- за змістом статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги;

- за своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання вимог забезпечує правильність і одноманість розгляду та вирішення окремих вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин;

- поряд з цим, слід зазначити, що об`єднання декількох вимог може мати негативні наслідки. Їх сумісний розгляд, навіть тісно пов`язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи, що за своєю суттю не відповідає принципу процесуальної економії господарського судочинства;

- при цьому, положеннями чинного процесуального законодавства встановлено, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

- тобто заходи забезпечення позову нерозривно пов`язані та витікають із його предмета, а відтак до них застосовуються правила об`єднання позовних вимог.

- Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається;

- при цьому, виходячи з аналізу положень статті 2 ГПК України на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.

- залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Однак, судом першої інстанції не були враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначеній постанові Верховного Суду.

Доводи представника позивачів про те, що вказана постанова Верховного Суду не містить преюдиційних обставин і не повинна враховуватись, відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки вказана постанова повинна враховуватись не в порядку ст. 75 ГПК України (щодо підстав звільнення від доказування), а в порядку ч.4 ст. 236 ГПК України (врахування висновків щодо застосування норм права).

Щодо посилань позивачів на те, що одним із співвідповідачів є Міністерство юстиції України, тому справа має розглядатись саме Господарським судом міста Києва, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Позовна заява була подана позивачами до Господарського суду міста Києва 27 січня 2021 року (том 1 а.с.2-75) і у ній не містилось вимог до Міністерства юстиції України, Міністерство юстиції України не було визначено в якості співвідповідача, а в обґрунтування підсудності позивачі послались на те, що місцезнаходженням відповідача-1 (Приватбанку) є місто Київ.

29.01.2021 представник позивачів подала Заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додала нову редакцію позовної заяви, у якій відповідачем-17 визначено Міністерство юстиції України та міститься нова позовна вимога до Міністерства і в обґрунтування підсудності вказано, що спори, у яких відповідачем є міністерства, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших, визначених цією статтею, підстав для виключної підсудності.

Проте, як вірно зазначив апелянт, позовна вимога "зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо недопущення порушення прав позивачів органами, що здійснюють примусове виконання рішень …" в контексті змісту позовної заяви відноситься до юрисдикції адміністративних судів та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

За таких обставин ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2021 року щодо часткового задоволення заяви позивачів про забезпечення позову визнати законною та обґрунтованою не можна, а тому вона підлягає скасуванню. Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу судом першої інстанції за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2021 року.

3. Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

4. Матеріали оскарження повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.04.2022.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	21.02.2022
Оприлюднено	29.06.2022
Номер документу	103879432
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань лізингу

Алданова С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 21.02.2022 по справі 910/1151/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/1151/21

Постанова від 21.02.2022

Постанова
від 21.02.2022 по справі 910/1151/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД