Постанова

від 05.04.2022 по справі 340/6875/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 340/6875/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року (м. Кропивницький, суддя Пасічник Ю.П.)

у справі № 340/6875/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області,

треті особи - Державна казначейська служба України, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області,

про відшкодування шкоди, -

встановив:

04 жовтня 2021 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України та її територіальний орган Територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошових сум у вигляді недоотриманої суддівської винагороди (бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів суддів») за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на користь ОСОБА_1 у розмірі 99067,90 грн., з обов`язковим утриманням податків та зборів.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суддівська винагорода з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно нараховувалась позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області від 30.08.2021 №92, у зв`язку з чим невиплачена сума склала: 99067 грн. 09 коп. (з урахуванням військового збору і ПДФО); до виплати (тобто після утримання ПДФО 18% і військового збору 1,5%) - 79749 грн.

Виплата суддівської винагороди із зазначеними обмеженнями є протиправною, оскільки суперечить нормам ст. 130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Доводи відповідачів, що викладені у відзивах про те, що вони не мали правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки: статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались; відповідно до Додатку № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними. Таким чином, видатки на оплату суддівської винагороди не зменшувались, а недоплата останньої здійснена ДСА України та його територіальним управлінням виключно у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Навіть у випадку недостатності бюджетних призначень для виплати суддівської винагороди у передбаченому ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" обсязі відсутність грошей не може підставою обмеження передбаченої законом суддівської винагороди.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації у Кіровоградській області надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що затверджені бюджетні призначення не забезпечували виплату суддівської винагороди суддям у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 року, ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (а.с.38-40).

Наказом голови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.10.2016 №120-к зараховано до штату вказаного суду з 25.10.2016р. з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с.16).

З 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 не отримав суддівську винагороду в розмірі, установленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки введено обмеження, що передбачені Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX з 18 квітня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Кіровоградській області від 30.08.2021 № 92 загальний розмір обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. склав 99067,09 грн. (а.с.30).

Не погодившись із зазначеними діями ТУ ДСА України в Кіровоградській області, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки: на час обмеження з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу суддівської винагороди були чинним положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", які підлягали обов`язковому виконанню; що п. 4.3 Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, на який посилається позивач в обґрунтування вимог, не змінює законодавче регулювання правовідносин, що мали місце до дати ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)".

Разом з цим, статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 ст. 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Конституційний Суд України також зазначив, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

З огляду на вищевикладене, нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу мала бути здійснена виключно відповідно до вимог Законом України "Про судоустрій та статус суддів". Водночас, положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що правильність вищезазначених висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін" до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ. Це виключає необхідність звернення до Верховного Суду з питань внесення до Конституційного Суду України в порядку, визначеному частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ та Закону України "Про внесення змін" до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20).

Колегія суддів зауважує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших Законів.

Колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивач має право на отримання суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

За правилами частин 3, 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Отже, відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах бюджетних асигнувань та відповідно до кошторису, затвердженого ДСА України.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи аналогічні спірні правовідносини, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, зазначив, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Водночас можливо існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Відповідачами не заперечується, що фінансування виплати грошового забезпечення судів у Кіровоградській області у 2020 році не було зменшено у зв`язку із встановленням обмеження розміру суддівської винагороди.

Доказів неможливості здійснення виплат саме позивачу суддівської винагороди у повному обсязі за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року відповідачі до суду не надали.

Як вбачається з даних, отриманих судом зі Звіту про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д) за 2020 рік ТУ ДСА в Кіровоградській області, оприлюдненого на офіційному сайті вказаного органу, заробітна плата була профінансована повністю.

Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є результатом дій саме ТУ ДСА в Кіровоградській області, тому й відповідальною особою за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є саме ТУ ДСА в Кіровоградській області.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди, а не лише при її виплаті.

З огляду на викладене, дії відповідача - ТУ ДСА у Кіровоградській області щодо нарахуванням та виплати позивачу суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року), є протиправними.

Щодо позовних вимог позивача колегія суддів зазначає, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та який найбільш ефективно відновить порушене право.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування та виплати суддівської винагороди наділений відповідач - ТУ ДСА у Кіровоградській області, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є визнання протиправними дій ТУ ДСА у Кіровоградській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання ТУ ДСА у Кіровоградській області нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог позивача слід відмовити.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі № 340/6875/21 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко