Рішення

від 10.02.2022 по справі 260/1294/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2022 рокум. Ужгород№ 260/1294/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Туряниці О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тур`я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (вул. Тканка, буд. 1, с. Тур`ї Ремети, Ужгородський район, Закарпатська область, 89221, код ЄДРПОУ 04351280) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тур`я Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 19 вересня 2018 року № 253 "Розгляд заяви ОСОБА_1 від 18 січня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7885 за адресою АДРЕСА_2 "; визнання протиправною вимоги відповідача про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер 2123285500:01:001:0009 та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2123285500:01:001:0009, передавши її позивачу у власність (том І, а.с.5-12).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.02.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019, в задоволенні позову відмовлено (том І, а.с.115-119, а.с.153-156).

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем відмовлено у затвердженні проекту землеустрою безпідставно, оскільки проект погоджено в установленому порядку. Посилання на рішення відповідача від 21 серпня 2015 року № 448 "Про внесення змін до документації проекту землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 " є протиправним, оскільки вказане рішення ухвалене після розроблення проекту землеустрою та його погодження. Вказує, що відсутній механізм реалізації вказаного рішення, оскільки земельна ділянка вже сформована, а реалізація сервітуту можлива лише після отримання правоустановлюючих документів на підставі договору чи рішення суду (том І, а.с.163-169).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року скасовано. Справу № 260/1294/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том ІІ, а.с.2-5).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи передано на розгляд головуючому судді Іванчулинцю Д.В. (том ІІ, а.с.7).

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято дану справу до провадження (том ІІ, а.с.8, 9).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд такої по суті (том ІІ, а.с.21, 22).

Протокольною ухвалою суду від 05 листопада 2021 року було замінено неналежно відповідача на належно Тур`я Пасіцьку сільську раду Перечинського район Закарпатської області на Тур`є-Реметівську сільську раду Перечинського району Закарпатської області (том ІІ, а.с.31).

Розгляд даної справи неодноразово відкладався з існуванням на те об`єктивних причин.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з мотивів наведених у відзиві та просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Рішенням Тур`я-Пасіцької сільської ради 33 сесії 6 скликання від 25 січня 2015 р. за № 390 позивачу - ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрої, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0801 га в АДРЕСА_2 відповідно до викопіровки місця розташування та дотримання норм Водного кодексу в частині прибережних захисних смуг (том І, а.с.29).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, проект землеустрою був виготовлений у відповідності до вимог чинного законодавства України та погоджений згідно ст. ст. 186, 186-1 Земельного кодексу України відповідними органами державної влади.

Погоджена у встановленому порядку документація із землеустрою стала підставою для державної реєстрації земельної ділянки, яка була здійснена 18.05.2015 р. відділом Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2100919482015 від 18 травня 2015 року. Згідно вищезазначеного Витягу земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2123285500:01:001:0009 (том І, а.с.16-21).

У подальшому, позивач звертався до Тур`я Пасіцької сільської ради із відповідною заявою про затвердження проекту землеустрою, долучивши до неї його копію та копію витягу з Державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що Рішенням Тур`я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області 37 сесії 6 скликання від 21 серпня 2015 р. № 448 вирішено:

« 1. Внести зміни до документації на виготовлення проекту землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею - в АДРЕСА_2 , заливши проїзд з боку дворогосподарства АДРЕСА_3 шириною 5 м.,

2. Погоджені матеріали проекту землеустрою, що посвідчує право власності Вна земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 представити на чергову сесію сільської ради для розгляду та прийняття відповідного рішення.» (том І, а.с.48).

Неприйняття Тур`я-Пасіцькою сільською радою рішення про затвердження проекту землеустрою стало приводом для звернення позивача до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльність органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Тур`я-Пасіцької сільської ради, яка полягає у залишенні заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність без розгляду та зобов`язати Тур`я-Пасіцьку сільську раду Перечинського району Закарпатської області розглянути клопотання та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної; ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2123285500:01:001:0009, передавши її мені, ОСОБА_1 , у власність.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року в адміністративній справі за № 807/99/18 позов позивача був задоволений частково. Суд вирішив: 1) визнати протиправною бездіяльність Тур`я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, яка полягає у залишенні заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність без розгляду; 2) зобов`язати Тур`я-Пасіцьку сільську раду Перечинського району Закарпатської області розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність (том І, а.с.49-55).

На виконання зазначеного судового рішення Тур`я-Пасіцькою сільською радою 19 вересня 2018 року на 27 сесії 7 скликання було прийнято рішення за № 253, яким позивачеві було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з невиконанням мною пункту 1 рішення за № 448 від 21 серпня 2015 року 37 сесії Тур`я-Пасіцької сільської ради 6 скликання (том І, а.с.13).

У відповідь на наступне звернення позивача до сільської ради ОСОБА_1 отримав лист за № 505/02-26 від 22.10.2018 p., з якого вбачається, що у документації із землеустрою, яку він подавав на затвердження, необхідно передбачити сервітут для проходу, проїзду інших громадян (том І, а.с.14).

Рішення Тур`я-Пасіцької сільської ради 7 сесії 7 скликання від 19.09.2018 р. № 253 «Розгляд заяви ОСОБА_1 від 18.01.2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га за адресою АДРЕСА_2 » та вимоги про встановлення земельного сервітуту позивач вважає протиправними та необґрунтованими.

Суд зазначає, що надаючи позивачеві відповідно до рішення 33 сесії 6 скликання від 25.01.2015 р. № 390 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Тур`я-Пасіцька сільська рада зобов`язала останнього при виготовленні документації дотримуватись норм Водного кодексу в частині прибережних захисних смуг, а також «погоджені матеріали проекту землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 представити на чергову сесію сільської ради для розгляду та прийняття відповідного рішення. Разом з проектом землеустрою представити агрохімічний паспорт земельної ділянки.». Інші вимоги до розроблення документації із землеустрою, в тому числі і встановлення сервітуту для проїзду, проходу інших громадян, даним рішенням сільської ради не були висунуті.

Розроблений на підставі цього рішення проект землеустрою був погоджений Відділом Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області відповідно до Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29 квітня 2015 року за № 31-714-0.4-1300/2-15 від 29.04.2015 p., а також Відділом містобудування та архітектури Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області відповідно до Висновку від 31.03.2015 p. № 25 (том І, а.с.39, 40). Окрім цього, відповідні складові документації із землеустрою були погоджені представниками Тур`я-Пасіцької сільської ради, зокрема: Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 05.02.2015 р. підписаний землевпорядником ОСОБА_3 та скріплений печаткою сільської ради; кадастровий план земельної ділянки та збірний кадастровий план підписані сільським головою ОСОБА_4 та скріплений печаткою сільської ради (том І, а.с.30, 34).

Також на замовлення позивача Закарпатською філією державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» ДУ «Держґрунтохорона» був виготовлений агрохімічний паспорт земельної ділянки № 037981 (том І, а.с.43-47).

Таким чином, розробивши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, всі свої обов`язки, передбачені рішенням Тур`я-Пасіцької сільської ради 33 сесії 6 скликання від 25 січня 2015 р. № 390, позивач виконав, після чого подав документацію із землеустрою разом з копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 2100919482015 від 18.05.2015 р. на затвердження сільською радою.

Відтак, оскаржуване рішення Тур`я-Пасіцької сільської ради 27 сесії 7 скликання від 19.09.2018 р. № 253 «Розгляд заяви ОСОБА_1 від 18.01.2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га за адресою АДРЕСА_2 » є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідач посилається на невиконання ОСОБА_1 рішення за № 448 від 21 серпня 2015 року 37 сесії Тур`я-Пасіцької сільської ради 6 скликання. Натомість дозвіл на розроблення проекту землеустрою надався Тур`я-Пасіцькою сільською радою відповідно до рішення 33 сесії 6 скликання від 25 січня 2015 року № 390, яке, як встановлено судом в ході розгляду даної справи, виконане в повному обсязі відповідності до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівні документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку може бути підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З наведеної норми закону випливає, що відведення земельної ділянки можливе лише за умови, коли таке відведення буде відповідати вимогам містобудівної документації, в противному випадку дозвіл на відведення не може бути наданий. При цьому, об`єкти транспортної інфраструктури (у випадку позивача, це польова дорога), що входять до складу містобудівної документації населеного пункту, повинні бути передбачені нею, оскільки це враховується органом місцевого самоврядування під час розгляду клопотань про відведення земель.

Окрім цього, згідно вимог частини вісімнадцятої статті 186 Земельного кодексу України встановлено, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій";

- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Отже, передбачити прокладення польової дороги на земельній ділянці слід було при наданні дозволу на відведення, одночасно із внесенням змін до містобудівної документації, а внесення відповідних коригувань на стадії затвердження проекту землеустрою (в той час, як земельна ділянка вже сформована) є недоцільним та не відповідає нормам чинного законодавства.

Окрім того, в рішенні 37 сесії 6 скликання від 21.08.2015 р. № 448, на невиконання якого Тур`я-Пасіцька сільська рада посилається в оскаржуваному рішенні як на підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зазначено «внести зміни до документації на виготовлення проекту землеустрою...», при цьому в ньому відсутні положення про внесення змін до рішення 33 сесії 6 скликання № 390 від 25.01.2015 р. (яким надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою), так само відсутні приписи зобов`язального характеру про внесення змін до документації для ОСОБА_1 чи будь-якої іншої особи. Відтак, у відповідному рішенні не передбачено ту обставину, що на земельній ділянці має бути встановлене обмеження (обтяження) у формі сервітуту, зокрема дане зобов`язання передбачено щодо позивача лише листі відповідача № 505/02-26 від 22.10.2018 р..

Виходячи із положень частини першої статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З наведеного випливає, що, по-перше, земельний сервітут може бути встановлений на земельній ділянці з кадастровим номером 2123285500:01:001:0009 лише після набуття позивачем права приватної власності на неї, а по-друге, виключно на підставі договору, закону, заповіту або рішення суду, а не на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, вимоги відповідача про встановлення земельного сервітуту є безпідставними та не містять в собі будь-які законні підґрунтя, а відтак вони - протиправні. Фактично посилаючись в оскаржуваному рішенні на протиправну вимогу як на підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою, відповідач прийняв протиправне рішення, яке підлягає скасуванню.

Окрім того, слід зазначити, що згідно частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Системний аналіз даної правової норми дає підстави для висновку, що сутність права на чужу річ полягає у встановленні спеціального режиму щодо речі та наданні володільцю цього майна особливого статусу щодо користування ним. При цьому, таке користування завжди повинно бути за своїм обсягом меншим, ніж залишкове користування власника обслуговуючої речі.

Як роз`яснено у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно частини десятої статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до частини одинадцятої статті 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, положення закону передбачає можливість вирішення питання про надання земельної ділянки безпосередньо судом.

В обґрунтування такого способу захисту прав та інтересів судом також слід зазначите таке, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В п. 75 Рішення Європейського Суду з Прав Людини у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначив, зокрема, що засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

В п. 227 Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Суд нагадав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. ...

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Доцільно також зазначити про висновки ЄСПЛ, викладені в п. 110 Рішення по справі «Вінтман проти України», де вказується, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню. Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

В Постанові Верховного суду України від 16 вересня 2015 р. у справі № 21-1465а15 була висловлена правова позиція, згідно якої, зокрема, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що законні та обґрунтовані підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде шляхом визнання протиправним та скасування рішення Тур`я-Пасіцької сільської ради 7 сесії 7 скликання від 19.09.2018 р. № 253 «Розгляд заяви ОСОБА_1 від 18.01.2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га за адресою АДРЕСА_2 », а також визнання протиправним дії Тур`я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, оформлені листом від 22 жовтня 2018 року за № 505/02-26 щодо вимоги встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер 2123285500:01:001:0009.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника у встановленому порядку та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в затвердженні проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Належним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта повторно розглянути клопотання, оскільки суб`єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення шляхом голосування на сесії "за" затвердження проекту чи "проти" не виконав всі умови, визначені законом.

Враховуючи, що судом визнаються протиправними рішення відповідача, яка виявилась у неналежному розгляді заяви про затвердження проекту землеустрою, тому вимога про зобов`язання затвердити проект землеустрою до його належного розгляду заяви уповноваженим суб`єктом владних повноважень та прийняття рішення за результатами розгляду є передчасною, натомість існують підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву позивача у визначений законодавством спосіб, з врахуванням висновків суду.

Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання затвердити проект землеустрою необхідно відмовити, як передчасної.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання належного розгляду вказаної заяви, зокрема зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2123285500:01:001:0009, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи вищезазначене даний адміністративний позов підлягає до задоволення частково.

Що стосується судових витрат по справі судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зокрема судом встановлено, що при розгляді дано адміністративної справи за № 2601294/18 позивачем - ОСОБА_1 сплачувався судовий збір в загальному розмірі 5674,40 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмір 704,80 грн. (том І, а.с.4), за подання апеляційної скарги у розмірі 2114,40 грн. (при поданні апеляційної скарги оплатив 1057,21 грн. та на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху доплачено 1057,19 грн.) (том І, а.с.122, 134) та за подання касаційної скарги у розмірі 2855,20 грн. (у розмірі 36,00 грн, при подачі касаційної скарги у сумі 1409,60 грн. та при доплаті на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги у сумі 1409,60 грн.)(том І, а.с.195, 206).

Дані витрати підтверджені належними та допустимими доказами та підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Загальна сума судових витрат по сплаті судового збору позивачем становить 5674,40 грн.

У відповідності до вимог частини 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимог у даному позові було чотири, три з яких судом задоволено, то стягненню на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить у сумі 4255,80 грн. (5674,40-25%).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України, встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Помічник адвоката повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних помічником адвоката, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази:

1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.);

3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);

4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Судом встановлено, що 19 листопада 2018 року між ОСОБА_1 (позивачем уданій справі) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (адвокат, представник позивача у даній справі) укладено Договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) (том І, а.с.58, 59). Також в матеріалах справи на підтвердження повноважень представника позивача наявний ордер серії ЗР від 26 листопада 2018 року на надання правничої (правової) допомоги згідно договору № б/н від 19 листопад 2018 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/579, виданого 04 вересня 2008 року Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Закарпатської області (том І, а.с.56, 57).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 та 4.3 розділу 4 правова допомога, надана Клієнту Адвокатом, оплачується готівкою або шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Адвоката. Правова допомога, надана Клієнту Адвокатом, обчислюється в порядку погодинної оплати з розрахунку 800 (вісімсот) гривень за годину виконаної роботи (наданої послуги). Сторони домовились, що в день укладення даного Договору Клієнт сплачує грошову суму у розмірі 4000,00 гривень. Решту гонорару Клієнт оплачує протягом трьох банківських днів після остаточного обчислення послуг, в якому зазначається детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, із вказівкою на кількість затрачених Адвокатом годин, та здійсненних ним фактичних витрат (в разі наявності).

На підтвердження оплати послуг адвокату до матеріалів справи долучено було розрахункову квитанцію серії ААЕА № 733923, згідно якої позивач при укладенні договору відразу оплатив 4000,00 грн. (том І, а.с.60).

Також, як вбачається із матеріалів даної справи 04 січня 2018 року між позивачем та адвокатом було укладено до надання правової допомоги на звороті якого, позивач розписався, що станом на 18 січня 2018 року він готівкою оплатив адвокату послуги у розмірі 4500,00 грн., 21 червня 2018 року також готівкою - 2000,00 грн., а 16 серпня 2018 року - 2100,00 грн.. (том І. а.с.263 (на звороті)).

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Також необхідно зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п.269 Рішення у цій справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), n. 55 з подальшими посиланнями).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Що стосується витрат на правничу допомогу, суд приходить висновку, що такі підлягають до задоволення частково, а саме: в сумі 9450,00 грн. (12600,00 грн.- 25% (відповідно до розміру задоволених вимог)).

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тур`я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (вул. Тканка, буд. 1, с. Тур`ї Ремети, Ужгородський район, Закарпатська область, 89221, код ЄДРПОУ 04351280) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Тур`я-Пасіцької сільської ради 27 сесії 7 скликання від 19 вересня 2018 року за № 253 "Розгляд заяви ОСОБА_1 від 18.01.2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га за адресою: АДРЕСА_2 ".

3. Визнати протиправним дії Тур`я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, оформлені листом від 22 жовтня 2018 року за № 505/02-26 щодо вимоги встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці кадастровий номер 2123285500:01:001:0009.

4. Зобов`язати Тур`я-Реметівську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області (вул. Тканка, буд. 1, с. Тур`ї Ремети, Ужгородський район, Закарпатська область, 89221, код ЄДРПОУ 04351280) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0785 га в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2123285500:01:001:0009, з урахуванням висновків суду.

5. У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з Тур`я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (вул. Тканка, буд. 1, с. Тур`ї Ремети, Ужгородський район, Закарпатська область, 89221, код ЄДРПОУ 04351280) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати понесені по сплаті судового збору у розмірі 4255,80 грн. (чотири тисячі двісті п`ятдесят п`ять гривень 80 коп.) та витрати понесені по сплаті професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 9450,00 грн. (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець