Постанова

від 04.04.2022 по справі 380/14959/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/14959/21 пров. № А/857/4381/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

секретаря судового засіданняРибачука А.В.,

представника позивачаМісінської М.А.,

представника третьої особи Сендеги Т.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року про залишення позову без розгляду у справі за адміністративним позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації до Управління державного агентства рибного господарства, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство Культурне рибне господарство «Яворівське» про визнання незаконним та скасування дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах,-

суддя (судді) в суді першої інстанції Сподарик Н.І.,

час ухвалення рішення 12:34:56,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 13 січня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

07 вересня 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яворівської районної державної адміністрації звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління державного агентства рибного господарства, в якому просив визнати незаконним та скасувати дозвіл № 015 від 05 листопада 2018 року на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), з метою здійснення промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водосховища «Великий Гноєнець».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство Культурне рибне господарство «Яворівське».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року заяву третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву залишено без розгляду.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не зазначені причини, які перешкоджають Яворівській районній державній адміністрації самостійно звернутися до суду з позовом, а тому відсутні визначені законом підстави для звернення прокурора в інтересах держави.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що Яворівська районна державна адміністрація, маючи відповідні повноваження для захисту порушених інтересів держави, вчасно та самостійно порушення закону не виявила, з позовом до суду не звернулась, що свідчить про нездійснення органом виконавчої влади своїх повноважень по захисту інтересів держави.

Представником третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що прокурором у позовній заяві не вказано в чому саме полягає неможливість або відсутність можливості позивача звернутись із відповідним позовом, оскільки позивач, в особі якого в інтересах держави з позовом до суду звернулась прокуратура, має підстави і можливість самостійно захищати свої права і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем або відсутності у нього процесуальної дієздатності.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника третьої особи, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Основним спірним питанням при розгляді даних правовідносин є наявність або відсутність належних підстав у прокурора на звернення до суду з позовною заявою.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 5 КАС України встановлено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).

Зазначені норми поширюються на всі стадії адміністративного судового процесу, стосуються позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг.

Отже, реалізація прокурором права на звернення до суду потребує обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VII).

Отже, виключними випадками, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №1-1/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації. Тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

У будь-якому випадку підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду, зокрема і з апеляційною скаргою та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №263/2038/16-а.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури вказує, що порушенням інтересів держави у даному випадку є надання ПП «КРГ «Яворівське» дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з метою здійснення промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водосховища «Великий Гноєнець» поза волею уповноваженого на розпорядження ними органу державної влади. У правовідносинах, які виникли у цій справі, захист інтересів держави здійснює Яворівська районна державна адміністрація.

Так, відповідно до п. «в» ч.1 ст.17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель.

Згідно з положеннями ст.17-2 Водного кодексу України, до компетенції обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: видача дозволів на спеціальне водокористування; погодження проектів водоохоронних зон; вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.

Зазначене дає підстави вважати, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в розумінні положень ч. 5 ст. 53 КАС України, у цій справі є місцева державна адміністрація.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 806/3184/18 та від 29 вересня 2020 року у справі №806/3182/18.

Колегія суддів зауважує, що норми ч. 4 ст. 53 КАС України покладають на прокурора відповідний обов`язок саме в аспекті спірних правовідносин, що виникли між сторонами, проте не втручаються у межі дискреційних повноважень прокурора щодо формулювання позовних вимог у конкретному випадку, що в свою чергу виключає необхідність співставляти позовні вимоги прокурора у певному спорі з повноваженнями компетентних органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в цілому.

При цьому, обов`язковою умовою для представництва прокурором держави у суді є попереднє повідомлення про це суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист спірних правовідносин, в тому числі, і для реалізації останнім свого права на оскарження цього представництва.

Колегією суддів встановлено, що 12 серпня 2021 року за № 15/3-337вих-21 Львівська обласна прокуратура звернулася із запитом до Яворівської районної державної адміністрації із запитом про надання інформації щодо:

- звернень ПП «КРГ «Яворівське» про надання погодження з приводу використання земельної ділянки водного фонду водосховища «Великий Гноєнець», укладення договорів на право користування (оренди) об`єкта водного фонду;

- прийнятих рішень, укладених правочинів щодо права користування ПП «КРГ «Яворівське» вказаним об`єктом водного фонду для ведення рибогосподарської діяльності, у тому числі за результатами розгляду звернень ПП «КРГ «Яворівське»;

- факти виявлених самостійно органом виконавчої влади порушення вимог чинного природоохоронного, земельного, водного законодавства при експлуатації ПП «КРГ «Яворівське» або іншими особами водосховища «Великий Гноєнець» для здійснення господарської діяльності, вжиті заходи на їх усунення, а у разі відсутності таких зазначити причини.

На вказаний запит, Яворівська районна державна адміністрація надала відповідь № 2286/4 від 20 серпня 2021 року, в якій зазначила, що звернень від ПП «КРГ «Яворівське» про надання погодження з приводу використання земельної ділянки водного фонду водосховища «Великий Гноєнець» до Яворівської районної державної адміністрації не надходило та договорів на право користування (оренди) об`єкта водного фонду з ПП «КРГ «Яворівське» Яворівською районною державною адміністрацією не укладалось; рішень стосовно укладення правочинів щодо права ПП «КРГ «Яворівське» на вищезазначений об`єкт водного фонду для ведення рибогосподарської діяльності, райдержадміністрацією не приймалось; факти порушення вимог природоохоронного, земельного, водного законодавства при експлуатації ПП «КРГ «Яворівське» водосховища «Великий Гноєнець» для здійснення господарської діяльності, райдержадміністрації не відомі.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання прокурора в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження у сфері природоохоронного законодавства, оскільки відповідних доказів вказаного до матеріалів справи не додано.

Крім того, не надано доказів, що суб`єкт владних повноважень не може самостійно здійснювати свої повноваження у сфері природоохоронного законодавства.

Тобто, саме посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження є недостатнім для прийняття позовної заяви до розгляду. Прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 910/6814/17 та від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18.

Натомість, колегія суддів зауважує, що сама по собі відповідь Яворівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2021 року № 2286/4, яка надана на запит Львівської обласної прокуратури від 12 серпня 2021 року за № 15/3-337вих-21, не свідчить про те, що райдержадміністрація здійснює відповідні повноваження у неналежний спосіб.

28 серпня 2021 року Львівською обласною прокуратурою листом №15/3-363вих-21, адресованим голові Яворівської обласної державної адміністрації Коминському Я.Г., з вказівкою на встановлення прокуратурою порушення Управлінням Державного агентства рибного господарства у Львівській області вимог ст. ст. 49, 51, 59, 85 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 125 Земельного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» та невиявлення за результатами скерованого обласною прокуратурою запиту ініціативи самостійного вжиття Яворівською обласною державною адміністрацією заходів щодо захисту інтересів держави, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом скерування до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви в інтересах держави в особі Яворівської обласної державної адміністрації як позивача до Управління Державного агентства рибного господарства у Львівській області, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог ПП «КРГ «Яворівське» про визнання незаконним та скасування дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у водогосподарських водних об`єктах.

Прокуратурою на розгляд суду надано докази надсилання цього листа на адресу отримувача 30 серпня 2021 року та не надано доказів його отримання адресатом на час звернення до суду 03 вересня 2021 року.

Водночас як на підставу для здійснення представництва прав та інтересів держави в особі Яворівської обласної державної адміністрації зазначає про неналежне здійснення своїх повноважень відповідним органом з метою захисту інтересів держави від порушень вимог природоохоронного законодавства щодо неправомірного фактичного використання водного об`єкту (земель водного фонду), яке виразилось у наданні відповідачем дозволу суб`єкту господарювання на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з метою промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водосховища «Великий Гноєнець».

Порушенням інтересів держави у даному випадку є фактичне надання приватному суб`єкту господарювання права користування земельною ділянкою та водним об`єктом, поза волею уповноваженого на розпорядження ним органу державної влади, які є підставами для звернення до суду.

Разом з цим, за відсутності причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, без надання прокурором на розгляд суду доказів, що всупереч вимог закону такий орган не здійснює захисту або робить це неналежно.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що заступником керівника Львівської обласної прокуратури в порушення вимог КАС України, Закону України «Про прокуратуру» не надано доказів та не обґрунтовано підстав самостійного здійснення представництва інтересів держави в адміністративному суді. Не надано відповідних обґрунтувань й у поданій апеляційній скарзі.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заступником керівника Львівської обласної прокуратури не доведено факту неналежного виконання Яворівською районною державною адміністрацією своїх обов`язків по захисту державних інтересів як підстави для звернення в порядку статті 23 Закону № 1697-VII, а тому підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави відсутні.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 312, ст. 315, ст. 316, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року про залишення позову без розгляду у справі № 380/14959/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 08 квітня 2022 року.