Постанова

від 06.04.2022 по справі 201/12295/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/711/22 Справа № 201/12295/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Керімової-Бандюкової Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділення майна (домоволодіння) в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділення майна (домоволодіння) в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою. Позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися.

Позов мотивований тим, що позивачці на підставі договору довічного утримання № 669 від 23 вересня 2020 року належить на праві власності 36/100 домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідачу ОСОБА_2 належить 35/100 частини вказаного домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2020 року. Відповідачу ОСОБА_3 належить 29/100 частини цього домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору-дарування від 19 вересня 2016 року. Земельна ділянка площею 1000 кв. м. надана згідно рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 16 квітня 1957 року № 175/24 кадастровий номер: 1210100000:03:271:0015.

На сьогоднішній день, між співвласниками домоволодіння не склався певний порядок

користування житловим будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, оскільки відповідачі не бажають мирним позасудовим шляхом вирішувати питання стосовно розподілу, який вказаний позивачкою, відповідачі чинять перешкоди в користуванні власністю, тому і виникла необхідність в судовому розподілі домоволодіння. Позивач звернулася до відповідачів з питанням вирішити це в позасудовому порядку, але відповіді отримано не було.

Позивач просила про визначення порядку користування вказаним домоволодінням з урахуванням їх часток у власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, стягнути витрати, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві відповідач ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, відповідач ОСОБА_3 просила провести апеляційний розгляд без її особистої участі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційною скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Як встановлено судом, позивачці ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання № 669 від 23 вересня 2020 року належить на праві власності 36/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_2 належить 35/100 частини вказаного домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2020 року.

Відповідачу ОСОБА_3 належить 29/100 частини цього домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору-дарування від 19 вересня 2016 року.

Вказане домоволодіння складається: з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 136.9 кв. м., житловою площею 72.7 кв. м., а1 -1, а2-1, а3-1 - прибудови, а1 -1 - веранда, під А1-1 - підвал під а1-1, під а2-1, під а3-3 цокольний поверх, Б, Г, г - літня кухня, а, а1, а2, б, г1 - ганок. В - вбиральня, Д - літній душ, № 1-6, І-споруди, мостіння (відповідно до інвентаризаційної справи ДМР 16729).

Земельна ділянка площею 1000 кв. м. надана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 16 квітня 1957 року № 175/24 кадастровий номер: 1210100000:03:271:0015 та перебуває у комунальній формі власності (а.с.14).

Відповідно до положень ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, передбачено ст.364 ЦК України.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі чйстки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (ч.ч.1-3 ст.364 ЦК України).

Згідно зі ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

При виділі частки із спільного нерухомого майна/поділі майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має,виділятися окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласника (співвласників), мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст.181 ЦК України.

Системний аналіз ст.ст.181, 183, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено відокремлений об`єкт нерухомого майна, який за розміром відповідатиме розміру частки співвласника у праві власності.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією, щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18 червня 2007 року (далі - Інструкція).

Згідно із п.п.1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна в окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Відповідного п.2.6 Інструкції, висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, який містить такі дані: а) кому належить об`єкт нерухомого майна; б) на підставі, яких правовстановлювальних документів; в) повну технічну характеристику об`єкта нерухомого майна; г) фактичне користування будинками (приміщеннями), будівлями та спорудами між співвласниками; г) який документ підтверджує право власності (користування) земельною ділянкою; д) склад новоутворених об`єктів нерухомого майна і їх адреси; е) пропозиції щодо можливих розмірів земельних ділянок, що закріплюються за новими (виділеними) об`єктами з урахуванням обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок відповідно до затвердженої містобудівної документації та земельного законодавства.

Проте, у матеріалах справи такий висновок відсутній.

Наданий позивачем розрахунок часток об`єкту нерухомого майна №29/20/1 від 30 червня 2020 року не може вважатися висновком у розумінні п.2.6 Інструкції.

Також, колегія суддів враховує, що за клопотанням сторони позивача було проведено судове земельно-технічне експертне дослідження № 1312-10 від 20 листопада 2020 року, висновки якої свідчать про можливість поділу домоволодіння і земельної ділянки за одним варіантом (по фактичному порядку користування).

Проте, експертне дослідження № 1312-10 від 20 листопада 2020 року свідчить про неможливість виділення в натурі часток власності сторін.

Як вже зазначалося судом, позивачці ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання № 669 від 23 вересня 2020 року належить на праві власності 36/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 ,

Відповідачу ОСОБА_2 належить 35/100 частини вказаного домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2020 року.

Відповідачу ОСОБА_3 належить 29/100 частини цього домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору-дарування від 19 вересня 2016 року.

Відповідно до прохальної частини уточненої позовної заяви, позивач просила виділити їй в натурі 38/100 часток цього домоволодіння, а відповідно до розрахунку часток об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 від 30 червня 2020 року у фактичному користуванні і власності ОСОБА_4 (а не позивача) знаходиться 38/100 часто цього домоволодіння (на її 36/100), у фактичному користуванні і власності ОСОБА_3 знаходиться 23/100 часток цього домоволодіння (на її 29/100) і у фактичному користуванні і власності ОСОБА_2 знаходиться 39/100 часток домоволодіння (на її 35/100).

У вказаному висновку не вказано, які прибудови і добудови, приміщення у вказаному будинку є відповідними фактичному узаконенню, а які добудовані чи прибудовані та чи введені вони в експлуатацію в передбаченому законом порядку і чи не є самовільно збудованими.

Отже сторонами фактично не визначено фактичні частки власності у вказаному домоволодінні, що унеможливлює вирішення питання про поділ домоволодіння в натурі, оскільки буде порушувати права співвласника домоволодіння - в цьому випадку ОСОБА_3 .

Виділ часток (поділ) майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину майна із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання .такого майна в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Тобто, якщо у результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Як вбачається із позовних вимог, ОСОБА_1 просила виділити відповідачці ОСОБА_3 в натурі частину нерухомого майна, що є меншою за належну їй на праві власності частку, проте, позивачем не було надано оцінки вартості об`єкта нерухомого майна із метою розрахунку грошової компенсації.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», у тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (ст.152 ЖК (5464-10). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання, та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.

Згідно за ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих, робіт (якщо вони, не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта, будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

При поділі майна власникам має виділятися окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласника (співвласників), мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст.181 ЦК України.

Проте, у ході розгляду даної справи позивачем не було надано експертного висновку щодо того чи необхідно здійснювати переобладнання, у тому числі по улаштуванню необхідних інженерних мереж, для кожної із частин будинку у разі виділення їх в натурі.

Тобто, фактично суд позбавлений можливості встановити чи потрібна буде реконструкція, які витрати необхідні для її здійснення та чи можливо взагалі буде провести таку реконструкцію.

Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п.19 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004 року, у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. У разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

Положеннями ч.ч..2,4 ст.120 ЗК України визначено: якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку, визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Як зазначалось вище, за клопотанням сторони позивача було проведено земельно-технічне експертне дослідження №1312-10 від 20 листопада 2020 року, проведене за заявою позивачки ОСОБА_1 , висновки якого свідчать про можливість поділу домоволодіння і земельної ділянки за одним варіантом (по фактичному порядку користування).

Згідно із ч.1 ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Вищевказаним земельно-технічним експертним дослідженням №1312-10 від 20 листопада 2020 року, ОСОБА_1 , по її фактичному користуванню, однак дана обставина заперечується відповідачами, мають виділятись дві земельні ділянки загальною площею 518,54 м.кв., що становить більше половини загальної площі земельної ділянки, наданої згідно рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 16 квітня 1957 року № 175/24, кадастровий номер: 1210100000:03:271:0015, що суперечить принципу пропорційності.

Інших варіантів щодо порядку користування земельною ділянкою експертом не запропоновано, пояснень щодо неможливості поділу спірної земельної ділянки у інший спосіб висновок не містить. Питань компенсації відповідачам за фактичне зменшення належних їм на праві користування на підставі ст.120 ЗК України часток земельної ділянки позивачкою не ставилось. Також не враховано, що на частині земельної ділянки, яка запропонована спеціалістом для виділу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розташовані споруди, зокрема: літня кухня, вбиральня, літній душ. А запропонований спеціалістом порядок користування земельною ділянкою повністю унеможливлює доступ співвласника ОСОБА_3 , хоча згідно до пояснень останньої, будівництво відбувалось за спільні кошти.

Відповідно до вимог ч.6 ст.106 ЦПК України, експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно до ч.5 ст. 106 ЦПК України У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Однак, наданий позивачкою висновок земельно-технічного експертного дослідження №1312-10 від 20 листопада 2020 року не містить застереження експерта про його обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

А отже, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, не є належним та допустимим доказом.

В суді першої та апеляційної інстанції позивачем не заявлялись клопотання про призначення відповідної судової експертизи.

Крім того, позивач не надала суду ні першої, ні апеляційної інстанції доказів того, що вона зверталася до органів місцевого самоврядування з питанням виділення земельної ділянки або її частини у власність, оскільки земельна ділянка площею 1 000 кв. м., що надана згідно рішення виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 16 квітня 1957 року № 175/24 кадастровий номер: 1210100000:03:271:0015, належить до комунальної власності.

Вказана земельна ділянка не знаходяться в приватній власності, не є сформованою та немає встановлених меж згідно вимог земельного законодавства та нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування, можливо лише встановити порядок користування земельною ділянкою з урахуванням часток співвласників.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до участі у справі не було залучено територіальну громаду м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника земельної ділянки, а суд апеляційної інстанції позбавлений такого права на стадії апеляційної розгляду.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки сторонами під час розгляду справи не було визначено фактичні частки власності у вказаному домоволодінні, що унеможливлює вирішення питання про поділ домоволодіння в натурі, оскільки буде порушувати права співвласників домоволодіння, та позивачем не було надано експертного висновку щодо того, чи необхідно здійснювати переобладнання, у тому числі по улаштуванню необхідних інженерних мереж, для кожної із частин будинку у разі виділення їх в натурі, як не було надано оцінки вартості об`єкта нерухомого майна із метою розрахунку грошової компенсації, та беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра, яка не була залучена о участі у справі, а позивач не надала доказів того, що вона зверталася до органів місцевого самоврядування з питанням виділення земельної ділянки або її частини у власність, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко