Рішення

від 10.04.2022 по справі 904/345/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2022м. ДніпроСправа № 904/345/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Приватного підприємства "Альфа-Мур", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 214 752,37 грн. за договором про організацію та експлуатацію майданчика для паркування

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Приватного підприємства "Альфа-Мур" з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 214 752,37 грн, з яких: основний борг у розмірі 156 100,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 31 516,63 грн, пеня у розмірі 13 073,91 грн, 3% річних у розмірі 14 061,83 грн.

Ухвалою суду від 01.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.04.2022 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» № 254 ОП від 13.04.2018 в частині своєчасного внесення плати за користування майданчиком.

Позивачем за неналежне виконання відповідачем договору нараховано інфляційні втрати у розмірі 31 516,63 грн, пеня у розмірі 13 073,91 грн, 3% річних у розмірі 14 061,83 грн.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (а.с. 36), відзив на позов не надав.

Слід також зазначити, що судом робилося оголошення для Приватного підприємства "Альфа-Мур" на офіційному сайті Господарського суду Дніпропетровської області https://dp.arbitr.gov.ua про знаходження в провадженні суду даної справи (а.с. 35).

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі: 1. Обставини укладення договору. 2. Природа договору. 3. Наявність заборгованості за договором. 4. Правомірність нарахування штрафних санкцій ( штрафу).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Комунальним підприємством «Міськавтопарк», правонаступником якого є Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (балансоутримувач) та Приватним підприємством "Альфа-Мур" (оператор) укладено договір «Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування» № 254 ОП від 13.04.2018.

Згідно пункту 1.1 договору балансоутримувач надає оператору право на організацію та експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою:

- м. Дніпро, просп. Мануйлівський (просп. Воронцова), 18Б;

- площа майданчика: 690,0 кв. м.

- кількість машино-місць: 60

- кількість пільгових місць: 6

- дні роботи: щоденно

- час роботи: з 20.00 до 08.00

Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування 621,0 кв. м. (виключені квадратні метри, які обладнані згідно пункту 2.2.16 цього договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору майданчик для паркування транспортних засобів вважається переданим в експлуатацію оператору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно акту приймання-передачі від 13.04.2018, позивачем передано відповідачу об`єкт експлуатації у користування відповідно до пункту 1.1 договору (а.с.21).

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що оператор щомісячно сплачує балансоутримувачу за користування майданчиком для паркування плату у розмірі 3 500,00 грн., в тому числі ПДВ 583,33 грн. за один календарний місяць.

Згідно пункту 4.2 договору, визначена в пункті 4.1 договору плата за користування сплачується грошовими коштами на поточний рахунок балансоутримувача, визначений у реквізитах цього Договору.

Визначена в пункті 4.2 договору плата сплачується оператором щомісячно, авансом, не пізніше 25-го числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю (пункт 4.3 договору).

Відповідно до пункту 4.4 договору нарахування плати починається з дня підписання цього договору і закінчується в день припинення дії цього договору.

Пунктом 4.5 договору визначено, що оператор при підписанні договору протягом 3 (трьох) робочих днів вносить на поточний рахунок балансоутримувача плату в розмірі, визначеному пунктом 4.1 цього договору, яка є оплатою за перший місяць користування майданчиком для паркування. Плата за кожний наступний місяць користування майданчиком для паркування здійснюється у строки, встановлені пунктом 4.3 цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач має заборгованість зі сплати за користування майданчиком для паркування за період з 13.04.2018 по 31.12.2021 в розмірі 156 100,00 грн.

На час прийняття рішення, доказів оплати заборгованості у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, на підставі наступного.

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини оренди (користування).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати за користування майданчиком. Відповідно до пункту 4.1 договору, строк оплати за користування майданчиком є таким, що настав.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на час розгляду справи доказів оплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за користування майданчиком у розмірі 156 100,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо суми пені.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 стаття 232 Господарського кодексу України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі прострочення оператором виконання зобов`язань по сплаті за користування майданчиком для паркування, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, оператор зобов`язаний в кожному випадку сплатити балансоутримувачу за кожен день прострочення пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати заборгованості за користування майданчиком, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 13 073,91 грн за період з 01.07.2021 по 31.12.2021.

Слід зазначити, що пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд не погоджується зі здійсненими позивачем нарахуванням пені, зокрема оскільки таке нарахуванням було здійсненне з пропуском позовної давності, виходячи з наступного. Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Згідно п.4.3. постанови, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором); порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред`явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 р. : … з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення оплати платежів за користування майданчиком, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Однак, суд, перевіривши розрахунок пені, зазначає, що він є невірним. Позивачем неправильно обрано періоди нарахування, а також нараховано пеню на всю суму заборгованості в розмірі 156 100,00 грн. станом на 31.12.2021, а не за кожен місяць окремо. Крім того, в порушення вимог ст. 232 ГК України, позивачем невірно здійснено нарахування пені, а саме за останні 6 місяців: 01.07.2021-31.12.2021. Однак, суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому розмір пені за період, визначений позивачем з 01.07.2021 по 31.12.2021, становить 1 758,23 грн., що і підлягає задоволенню.

Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 061,83 грн за період з 31.12.2018 по 31.12.2021 та інфляційних втрат у розмірі 31 516,63 грн за період січень 2019 грудень 2021.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений ним період, зазначає, що розрахунок здійснено невірно, на всю суму заборгованості в розмірі 156 100,00 грн. станом на 31.12.2021, а не за кожен місяць окремо, а тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 913,75 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував інфляційні втрати за період прострочення з 01.01.2019 по 31.12.2021 на суму 31 516,13 грн.

Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений ним період, зазначає, що розрахунок здійснено невірно, на всю суму заборгованості в розмірі 156 100,00 грн. станом на 31.12.2021, а не за кожен місяць окремо, а тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 20 947,76 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 22 280,88 грн, що складається з : 156 100,00 грн. основного боргу, 1 758,23 грн. пені, 8 913,75 грн. 3% річних, 20 947,76 грн. інфляційних збитків.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 148,08 грн. 3% річних, 11 315,68 грн. - пені та 10 568,87 грн. інфляційних збитків слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Приватного підприємства "Альфа-Мур" про стягнення заборгованості у розмірі 214 752,37 грн. за договором про організацію та експлуатацію майданчика для паркування - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Альфа-Мур" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 108, кв.84; ідентифікаційний код 38892862) на користь Комунального підприємства "Траспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 18, поверх 2; ідентифікаційний код 23357437) основний борг у розмірі 156 100,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 20 947,76 грн, пеню у розмірі 1 758,23 грн, 3% річних у розмірі 8 913,75 грн та судовий збір у розмірі 2 815,79 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 568,87 грн., 3% річних у розмірі 5 148,08 грн., пені у розмірі 11 315,68 грн., судового збору у розмірі 405,49 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.04.2022.

Суддя Н.Г. Назаренко