Рішення

від 13.02.2022 по справі 910/14139/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2022Справа № 910/14139/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо"

про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Представники учасників справи:

від позивача: Баранов М.С., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Окладова Є.С., ордер серія АІ № 1173991;

від третьої особи: не з`явився;

від прокуратури: Темченко І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2020 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді в особі Київради земельну ділянку площею 0,1 га, яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі міста Києва (далі - спірна земельна ділянка), привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А" площею 665,2 м2, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038628880363), з посиланням на положення статей 43, 44, 58, 60, 61, 116, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 88, 89 Водного кодексу України, статей 215, 216, 228, 236, 328, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується незаконним використанням Товариством земельної ділянки водного фонду без оформлення правовстановлюючих документів на неї, чим порушується право територіальної громади м. Києва на користування землею.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, у позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 05.10.2021 касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/14139/20 скасовано, справу № 910/14139/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

18.10.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/14139/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 справа № 910/14139/20 прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., підготовче засідання призначено на 22.11.2021.

15.11.2021 представником третьої особи подано письмові пояснення.

16.11.2021 представником прокуратури подано письмові пояснення.

17.11.2021 представником відповідача подано письмові пояснення.

У судове засідання 22.11.2021 представник третьої особи не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання до 20.12.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 20.12.2021 представник третьої особи не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

24.01.2022 представником відповідача подано письмові пояснення.

У судове засідання 24.01.2022 представник третьої особи не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 14.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

26.01.2022 представником відповідача подано письмові пояснення.

08.02.2022 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 14.02.2022 представник третьої особи не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.03.2014 відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (лот № 1, нежитлова будівля, загальною площею 665,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1), яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Вторсплав" (далі - ТОВ "Компанія Вторсплав") та їх переможцем визнано ОСОБА_1 , ціна продажу 2800000 грн., що підтверджується протоколом № 1/15/2 від 27.03.2014.

28.03.2014 державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку при примусовому виконанні виконавчого листа від 17.08.2012 № 0551/9913/2012 про стягнення з ТОВ "Компанія Вторсплав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудит Тон" заборгованості в сумі 2500200 грн. склав акт про проведені торги, який є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та оформлення за ОСОБА_1 права власності на майно.

27.09.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. видала свідоцтво, яким засвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А", загальною площею 665,2 м2, вартістю 2800000 грн., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що раніше належало ТОВ "Компанія Вторсплав" на підставі рішення Торезького міського суду від 25.02.1999, та було зареєстроване в Київському БТІ 23.12.1999.

11.10.2016 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено два договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, відповідно до яких ОСОБА_2 придбав частини нежитлової будівлі, цокольний поверх літ "А", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

17.10.2016 між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 744 договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав позику в розмірі 1000000 грн. У договорі позики зазначено, що в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язується передати нежитлову будівлю, цокольний поверх, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

29.11.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарска І.А. вчинила виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за № 910) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачених на підставі договору позики від 17.10.2016 грошових коштів у розмірі 1000000 грн.

30.03.2017 Державним підприємством "Сетам" було проведено електронні торги з реалізації спірної будівлі, переможцем яких визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" (далі - відповідач), що підтверджується протоколом № 246578 про проведені електронні торги від 30.03.2017.

Товариство сплатило за придбання на електронних торгах нежитлового приміщення на рахунок Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві грошові кошти у сумі 971550 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 04.04.2017 № 2 і № 3 та банківською випискою від 17.03.2017.

11.04.2017 Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві склав акт про проведення електронних торгів, який у розумінні пункту 8 розділу X Порядку № 2831/5 є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.

На підставі акта про проведені електронні торги від 11.04.2017 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коберник А.М. 27.04.2017 видала свідоцтво (зареєстровано в реєстрі за № 583), яким посвідчено, що ТОВ "Альвіс Інвест" належить на праві власності спірна будівля, а також внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 20178842 про реєстрацію за відповідачем права власності на вказану нежитлову будівлю.

14.06.2018 Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено вирок у справі №761/16314/18, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 і 4 статті 358 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком встановлено факт підроблення таких документів як акт державного виконавця про проведені прилюдні торги від 28.03.2014, підписаний нібито державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку (на підставі цього акта ОСОБА_1 виступив як покупець на проведених торгах), а також протокол № 1/15/2 проведення прилюдних торгів від 27.03.2014 з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ТОВ "Компанія Вторсплав" (на підставі цього протоколу ОСОБА_1 за 2800000 грн. став власником нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

13.07.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт № 20-0425-04 обстеження земельної ділянки, яким зафіксовано, що: 1) земельна ділянка площею 8,2950 га (обліковий код 63:397:0026) згідно з даними міського земельного кадастру у Гідропарку обліковується за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" (далі - третя особа); 2) за поданням Департаменту земельних ресурсів Київрада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); 3) на частині земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га розташовано нежитлову будівлю площею 665,2 м2, власником якої на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.04.2017 № 583 є ТОВ "Альвіс Інвест" (дата державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1038628880363); 4) відповідно до даних міського земельного кадастру територія земельної ділянки, на якій розташована вказана нежитлова будівля, потрапляє в межі Венеціанського острову, який входить до складу регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", створеного на підставі рішення Київради від 23.12.2004 № 878/2288.

У вересні 2020 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді в особі Київради земельну ділянку площею 0,1 га, яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А" площею 665,2 м2, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038628880363), з посиланням на положення статей 43, 44, 58, 60, 61, 116, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 88, 89 Водного кодексу України, статей 215, 216, 228, 236, 328, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтована незаконним використанням відповідачем земельної ділянки водного фонду без оформлення правовстановлюючих документів на неї, чим порушується право територіальної громади м. Києва на користування землею.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, у позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 05.10.2021 касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/14139/20 скасовано, справу № 910/14139/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки та не спростували доводів скаржника про те, що: 1) спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц); 2) розмістивши спірну будівлю на спірній земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, забудовник допустив порушення прав усіх жителів столиці, відтак звільнення земельної ділянки від об`єкта нерухомості в повній мірі відповідає принципам "балансу інтересів", "пропорційності", "справедливої рівноваги", про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Амер проти Бельгії", "Депаль проти Франції", "Бросее-Трибуле та інші проти Франції", що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, слід зазначити, що захисту підлягає порушене право, або таке, що не визнається чи оспорюється.

Отже з наведених норм права вбачається, що зверненню з позовом до суду має передувати наявність об`єктивних обставин щодо порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів особи, а не суб`єктивне відношення особи до таких обставин.

Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з положень пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Пунктами "а", "б", "в", "г" статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Відповідно до постанови Великої Палата Верховного Суду №372/1684/14-ц від 07.04.2020, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 0,1 га, яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі м. Києва, закріплена на праві повного господарського відання за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо».

Доказів на підтвердження того, що означена земельна ділянка передана у власність чи користування будь-яким особам матеріали справи не містять.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.

При цьому, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.

Так, відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (стаття 188 Земельного кодексу України).

Слід зазначити, що положеннями пункту "е" статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у статті 212 Земельного кодексу України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок.

Положеннями частини 1 статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;.

Положеннями статті 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Аналогічні положення закріплені у статті 20 Закону України "Про охорону земель".

Рішенням VI сесії XXIV скликання Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 було затверджено Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (далі - Порядок), який розроблено з врахуванням особливостей функціонування міста Києва як столиці України та з метою запобігання порушенням земельного законодавства в м. Києві, своєчасного їх виявлення та усунення, удосконалення процедури здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель.

Означеним Порядком повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель в м. Києві покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. 3.1 Порядку Головне управління (нині Департамент) при здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві відповідно до покладених на нього завдань проводить обстеження земельних ділянок щодо їх використання землекористувачами та складає відповідні акти обстеження земельних ділянок для розгляду Київською міською радою питань про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Згідно з Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, що затверджений рішенням Київської міської ради № 182/382 від 19.12.2002 (далі - Положення) Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), безпосередньо підпорядковується Київському міському голові, а з питань управління землями державної власності, розпорядження якими здійснює виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Згідно з п. 2.2. Положення основним завданням Департаменту є здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель відповідно до повноважень, делегованих Київською міською радою, а також координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель у межах функцій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

13.07.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) складено акт обстеження земельної ділянки за № 20-0425-04, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка площею 8,2950 га (обліковий код 63:397:0026) відповідно до даних міського земельного кадастру у Гідропарку обліковується за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо». За поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність). Під час обстеження встановлено, що частина вказаної земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га розташована нежитлова будівля площею 665,2 м2, власником якої на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.04.2017 № 583 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвіс Інвест» (дата державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1038628880363). Відповідно до даних Міського земельного кадастру територія земельної ділянки на якій розташована вказана нежитлова будівля потрапляє в межі Венеціанського острову, який входить до складу регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови», створеного на підставі рішення Київської міської ради № 878/2288 від 23.12.2004.

Будь-яких доказів щодо невідповідності нормативно-правовим актам дій Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачем суду не надано, а дії по проведенню обстеження земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувались.

Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність у відповідача права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,01 га яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі м. Києва на підставі визначених законодавством України правовстановлюючих документів.

В свою чергу, за змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом вказаної статті будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦК України: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас, Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

Документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 80000000000:63:397:0026) відповідачем до матеріалів справи не надано.

Частиною 2 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України).

За змістом п.п. 68, 70 постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25.12.2015 № 1127 для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подається документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом; для державної реєстрації об`єкта незавершеного будівництва, набутого на підставі договору, подається такий договір.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, предметом позову Дніпровської міської ради в якій є, зокрема зобов`язання ОСОБА_4 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, викладено такий правовий висновок:

"Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті".

Отже, оскільки Київрада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ТОВ "Компанія Вторсплав", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 чи ТОВ "Альвіс Інвест" у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а також з огляду встановлення вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №761/16314/18 факту підроблення протоколу № 1/15/2 проведення прилюдних торгів від 27.03.2014 з реалізації арештованого нерухомого майна та акта державного виконавця про проведені прилюдні торги від 28.03.2014, на підставі яких ОСОБА_1 став власником об`єкта самочинного будівництва, нежитлова будівля площею 665,2 м2 власником якої на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.04.2017 № 583 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвіс Інвест» є самочинним будівництвом, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

Суд також враховує, що відповідач не є добросовісним набувачем, в розумінні положень ч. 2 ст. 388 ЦК України, оскільки з огляду на продаж самочинного будівництва Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва під час електронних торгів, оформлення акта про проведені електронні торги від 11.04.2017 і свідоцтва про право власності на спірну будівлю від 27.04.2017, позаяк за змістом положень частини 2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тоді як передумовою для подальшого набуття Товариством права власності на об`єкт самочинного будівництва є проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарскої І.А. від 29.11.2016 (зареєстровано у реєстрі за № 910), що не слід ототожнювати з процедурою примусового виконання судового рішення.

Таким чином, державна реєстрація за відповідачем права власності на об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку загальною площею 665,2 м2, частина якого розташована на спірній земельній ділянці, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку є незаконною.

Водночас, факт реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем не змінює правової природи цього об`єкту та не усуває порушень законодавства, допущених при його будівництві на спірній земельній ділянці з обліковим кодом 63:397:0026).

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, за змістом ч. 4 статті ст. 376 ЦК України збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Згідно зі ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодуванні затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №642/1536/17-ц викладено правовий висновок про те, що системний аналіз положень статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Крім того у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 725/6305/15-ц фактично міститься висновок про недопустимість одночасного застосування таких способів захисту прав власника земельної ділянки як постановлення судом рішення про зобов`язання особи провести відповідну перебудову, передбаченого частиною 7 статті 376 ЦК України (у зазначеній цивільній справі констатовано про реалізацію позивачем вказаного способу захисту в рамках розгляду іншої цивільної справи), та знесення об`єкта самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц); 2) розмістивши спірну будівлю на спірній земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, забудовник допустив порушення прав усіх жителів столиці, відтак звільнення земельної ділянки від об`єкта нерухомості в повній мірі відповідає принципам "балансу інтересів", "пропорційності", "справедливої рівноваги", про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Амер проти Бельгії", "Депаль проти Франції", "Бросее-Трибуле та інші проти Франції", що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном, а відтак, з огляду на викладене вище, та з врахуванням наведених правових норм та встановлених обставин, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду будь яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку та відповідно спростовували б доводи позивача, то за таких підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" (04077, місто Київ, вул. Дніпроводська, будинок 1, офіс 22; ідентифікаційний код: 41089724) повернути територіальній громаді в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) земельну ділянку площею 0,1 га, яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А" площею 665,2 м2, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038628880363).

3. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" (04077, місто Київ, вул. Дніпроводська, будинок 1, офіс 22; ідентифікаційний код: 41089724) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в розмірі 9 459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.04.2022

Суддя О.А. Грєхова