Постанова

від 03.04.2022 по справі 369/223/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 369/223/19

провадження № 61-4200св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі:товариство з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» (відповідач за зустрічним позовом), публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (позивач за зустрічним позовом),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Будбат» (відповідач за зустрічним позовом),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ Інвест» (далі - ТОВ «ПГ Інвест»), публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Будбат» (далі - ТОВ «Фірма «Будбат»), про визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що14 січня 2016 року між нею і ТОВ «ПГ Інвест» укладено договір № 14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня між ТОВ «ПГ Інвест» та позивачем підписано акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості відповідно до умов договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . На виконання умов цього договору позивач оплатила повну вартість майнових прав на квартиру, що підтверджується довідкою ТОВ «ПГ Інвест» від 14 січня 2016 року. 15 вересня 2015 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ТОВ «ПГ Інвест» видано сертифікат серії ІУ №1652581870, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: «1 черга будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 та дитячий ясла-садок на 110 місць масиву високоповерхової секційної житлової забудови у селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області».

18 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - Київський МНО) Верповською О. В. зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за нею на спірну квартиру, номер запису про право власності 14272791.

16 травня 2016 року позивач уклала з ТОВ «Фірма «Будбат» договір про безвідсоткову цільову фінансову позику № 16/05/16-П, а 18 травня 2016 року на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, уклала з ТОВ «Фірма «Будбат» нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого передала в іпотеку цьому товариству належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2017 року скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2016 року за № 29366488, прийнятого приватним нотаріусом Київського МНО Верповською О. В. Цим же наказом відмовлено у задоволенні скарги ПАТ «Ощадбанк» від 04 жовтня 2016 року у частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського МНО Верповською О. В. з тих підстав, що скарга оформлена без дотримання вимог частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач зазначала, що на момент державної реєстрації права власності на спірну квартиру були відсутні будь-які відомості про реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень на вказану квартиру, а тому вона набула право власності на спірну квартиру за оплатним договором та, в установленому законом порядку, зареєструвала його в реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про те, що позивач є власником спірної квартири, і ПАТ «Ощадбанк» не визнає право власності на спірну квартиру за нею.

Таким чином, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У лютому 2019 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Фірма «Будбат», ТОВ «ПГ Інвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, визнання недійсним договору іпотеки, скасування запису про іпотеку, скасування запису про обтяження.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 31 грудня 2013 року між ПАТ «Ощадбанк»та ТОВ «ПГ Інвест» укладено договір кредитної лінії № 778/31/6, відповідно до умов якого ПАТ «Ощадбанк»надав ТОВ «ПГ Інвест» грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в розмірі 300 000 000,00 грн. У подальшому додатковим договором № 1 до договору кредитної лінії від 31 грудня 2013 року № 778/31/6 внесено зміни, а саме, зменшено максимальний ліміт кредитування до 123 784 363,00 грн з остаточним терміном повернення кредитних коштів не пізніше 15 жовтня 2016 року, а також узгоджено зміну кредитної лінії на невідновлювальну.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором кредитної лінії, 24 лютого 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ПГ Інвест» укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ТОВ «ПГ Інвест» передало ПАТ «Ощадбанк»в іпотеку майнові права, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Гунько І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 444.

15 вересня 2015 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України прийнято рішення, яким затвердженого акт готовності об`єкта до експлуатації від 01 вересня 2015 щодо об`єкта «І черга будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 та дитячий садок ясла на 110 місць масиву високоповерхової секції житлової забудови у селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області (І пусковий комплекс)» та видано сертифікат серії ІУ № 165152581870, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Після укладення між ПАТ «Ощадбанк»та ТОВ «ПГ Інвест» вказаного вище іпотечного договору, 14 січня 2016 року між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір № 14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Однак, ПАТ «Ощадбанк», як іпотекодержатель, не надавало згоди ТОВ «ПГ Інвест» на відчуження переданих в іпотеку майнових прав на спірну квартиру, а надавало останньому дозвіл листом від 29 липня 2015 року за вих. № 31/6-11/1019-8127 виключно на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових прав/договорів резервування без отримання авансових платежів у рахунок оплати за нерухомість/майнові права до моменту виведення нерухомості/майнових прав. Крім того, 09 вересня 2016 року банку стало відомо, що 18 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Будбат» укладено договір іпотеки спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Оскільки ПАТ «Ощадбанк», як іпотекодержатель, не надавало згоди ТОВ «ПГ Інвест» на відчуження предмета іпотеки та передачу його в наступну іпотеку, тому ПАТ «Ощадбанк» вважало, що договір № 214/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 , а також договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Будбат», є недійсними на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Таким чином, ПАТ «Ощадбанк» просило:

- визнати недійсним з моменту укладення договір від 14 січня 2016 року № 14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 18 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Будбат», посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В. за № 505;

застосувати наслідки недійсності правочину, а саме:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку від 18 травня 2016 року № 14566093, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про обтяження від 18 травня 2016 року № 14565524, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки укладений 18 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Будбат», посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В. за № 505.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку № 14566093 від 18 травня 2016 року о 21:25:35, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про обтяження № 14565524 від 18 травня 2016 року о 21:17:50, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.У решті зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що підписуючи попередній договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру та основний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, ОСОБА_1 не знала та не могла знати про наявність обтяжень на майно, що було предметом цих договорів, оскільки зміст договору не вказує на таку наявність. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач набула право власності на спірну квартиру та здійснила державну реєстрацію права власності на законних підставах, а тому повторне визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру неможливе.

Задовольняючи частково зустрічний позов ПАТ «Ощадбанк», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ «Ощадбанк», як іпотекодержатель, не надавало згоди на передачу спірної квартири в наступну іпотеку, тому спірний договір іпотеки від 18 травня 2016 року, який укладений між ТОВ «Фірма «Будбат» та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним на підставі статті 12 Закону України «Про іпотеку». Також суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків недійсності вказаного договору іпотеки шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про іпотеку та обтяження від 18 травня 2016 року, які внесені на підставі цього договору іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» задоволено. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено.

Визнано недійсним договір № 14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , укладений 14 січня 2016 року між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір іпотеки від 18 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма Будбат», який посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В. та зареєстрований в реєстрі за № 505.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку № 14566093 від 18 травня 2016 року 21:25:35, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про обтяження № 14565524 від 18 травня 2016 року 21:17:50, внесений приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру укладений без згоди іпотекодержателя - ПАТ «Ощадбанк», а на час укладення цього договору квартира перебувала під забороною відчуження на підставі іпотечного договору від 24 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» і ТОВ «ПГ Інвест». Суд виходив з того, що відсутність запису в Єдиному реєстрі заборон не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час її відчуження у зв`язку з неправильним внесенням приватним нотаріусом до реєстру номеру секції та номеру квартири у розділі «доповнення до підтипу майна», а не у розділі «адреса об`єкту». Отже, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 ЦК України, а позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватирішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2018 року у справі № 61-269св18, від 30 січня 2018 року у справі № 61-1857св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 61-413св18, від 06 лютого 2018 року у справі № 61-3064св18, від 06 червня 2018 року у справі № 61-5030св18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 922/2389/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/39674/19-ц; та у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс15, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15. А також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування права (а саме статті 635 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» ) у подібних правовідносинах.

ОСОБА_1 посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про обтяження спірної квартири.

Апеляційним судом не надано юридичної оцінки факту надання банком згоди забудовнику на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових прав. Заявник вважає, що банк діяв недобросовісно, надаючи згоду на укладення попередніх договорів, які направлені на укладення основних договорів купівлі-продажу, визнає останні недійсними, заперечуючи проти відчуження об`єктів нерухомості.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У травні 2021 року АТ «Ощадбанк», подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що постанова апеляційного суду є правильною, оскільки товариство не надавало забудовнику дозволу на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових права до моменту виведення нерухомості з іпотеки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 31 грудня 2013 року між ПАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), та ТОВ «ПГ Інвест» укладено договір кредитної лінії № 778/31/6 (з подальшими змінами до нього), за умовами якого банк надав ТОВ «ПГ Інвест» кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання з максимальним лімітом кредитування у розмірі 300 000 000,00 грн, з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 16 жовтня 2017 року.

15 жовтня 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ПГ Інвест» укладено додатковий договір № 1 до договору кредитної лінії від 31 грудня 2013 року, яким зменшено максимальний ліміт кредитування до 123 784 363,00 грн з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 15 жовтня 2016 року та узгоджено зміну кредитної лінії на невідновлювальну.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії, 24 лютого 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ПГ Інвест» укладено іпотечний договір (далі - іпотечний договір), за умовами якого ТОВ «ПГ Інвест» передало в іпотеку банку майнові права на об`єкти нерухомості, будівництво яких не завершено в об`єкті будівництва 1, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 згідно додатку № 1 до цього договору. Після завершення будівництва об`єкта будівництва 1 новозбудоване (новостворене) нерухоме майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору (пункт 2.6.1).

Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Гунько І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 444. Також приватним нотаріусом накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна - майнові права, зокрема, на спірну квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець не повинен без письмової згоди іпотекодержателя розпоряджатися будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною, зменшувати без належних на те підстав, наявність яких повинна бути письмово обгрунтована іпотекодавцем, якісні та кількісні показники предмета іпотеки. Іпотекодавцю заборонено укладати будь-які інші договори (угоди), що встановлюють обтяження предмета іпотеки, крім випадків, передбачених цим договором.

15 вересня 2015 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України прийнято рішення, яким затвердженого акт готовності об`єкта до експлуатації від 01 вересня 2015 року щодо об`єкта «І черга будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 та дитячий садок ясла на 110 місць масиву високоповерхової секції житлової забудови в с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області (І пусковий комплекс)» та видано сертифікат серії ІУ № 165152581870, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Установлено, що ПАТ «Ощадбанк» листом від 29 липня 2015 року за вих. № 31/6-11/1019-8127 повідомило ТОВ «ПГ Інвест» про те, що рішенням банку від 13 травня 2015 року йому надано дозвіл на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових прав/договорів резервування без отримання авансових платежів у рахунок оплати за нерухомість/майнові права (предмет купівлі-продажу) до моменту виведення нерухомості/майнових прав, розташованої в об`єкті будівництва - об`єктах нерухомості, будівництво яких не завершено в І черзі будівництва, зокрема, в житловому будинку АДРЕСА_1 , без необхідності отримання попередньої згоди банку.

29 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПГ-Інвест» укладено попередній договір № 29-07/15/100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого сторони зобов`язувалися укласти договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

14 січня 2016 року між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір №14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Об`єкт нерухомості має наступні основні характеристики: секція 3; поверх 2; кількість кімнат 3; квартира АДРЕСА_1 ; загальна площа 102,64 кв. м (пункт 1.2 договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав, загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості складає 1 077 720,00 грн, в тому числі ПДВ 179 620,00 грн.

14 січня 2016 року між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості.

Відповідно до довідки ТОВ «ПГ Інвест» від 14 січня 2016 року ОСОБА_1 здійснила всі розрахунки за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 14 січня 2016 року, у т. ч. оплатила 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 та має такі характеристики: секція 3, поверх 2, кількість кімнат 3, номер квартири АДРЕСА_1 , загальна площа 102,64 кв. м.

18 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського МНО Верповською О. В. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на квартиру, загальною площею 102,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 14272791.

Підставою виникнення права власності та, відповідно, реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є: договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , серія та номер: 14/01/16-100, виданий 14 січня 2016, видавник: ТОВ «ПГ Інвест»/ ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, серія та номер: 100, виданий 14 січня 2016 року, видавник ТОВ «ПГ Інвест»/ ОСОБА_1 ; довідка про повну оплату вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, серія та номер 100 , виданий 14 січня 2016 року, видавник: ТОВ «ПГ Інвест», що підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що 18 травня 2016 року між ТОВ «Фірма «Будбат» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ТОВ «Фірма «Будбат» належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за договором про безвідсоткову цільову фінансову позику № 16/05/16-П від 16 травня 2016 року, укладеного між нею та ТОВ «Фірма «Будбат». Вказаний договір іпотеки посвідчений нотаріусом Київського МНО Соловйовою М.В. та зареєстрований в реєстрі за № 505.

Наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2017 року № 324/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» на підставі скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2016 року за № 29366488, прийнятого приватним нотаріусом Верповською О. В.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року у справі № 826/3857/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, адміністративний позов приватного нотаріуса Київського МНО Верповської О. В. задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 09 лютого 2017 року № 324/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2016 року № 29366488, № 29366399, № 29366436, прийняті приватним нотаріусом Київського МНО Верповською О. В.

При цьому судами встановлено, що на момент звернення до приватного нотаріуса Верповської О. В. заявників із заявами та документами про реєстрацію за ними права власності на новоутворене нерухоме майно (квартири), нею, як державним реєстратором, було вжито належних заходів для пошуку інформації про наявність іпотеки та заборони відчуження, складено довідку відповідно до отриманих відомостей, з яких не вбачалося таких заборон, оскільки під час попереднього внесення відомостей до реєстру приватним нотаріусом Гунько І. І. при посвідченні іпотечного договору майнових прав на квартиру, укладеного 24 лютого 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ПГ Інвест», була зазначена адреса будинку: АДРЕСА_1 , а номера секцій та номери квартири були зазначені у розділі «доповнення до підтипу майна», а не у розділі «адреса об`єкту».

З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (справа № 826/3857/17, адміністративне провадження № К/9901/18106/19) касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року (справа № 826/3857/17) позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 09 лютого 2017 року № 324/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 квітня 2016 року № 29366488, № 29366399, № 29366436, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (справа № 826/3857/17) апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що права та інтереси позивача (приватного нотаріуса Верповської О. В.) у межах спірних правовідносин не порушені, що виключає можливість їх захисту судом.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ПАТ «Ощадбанк» апеляційний суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки. Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об`єкт.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Відповідно до частин другої-третьої статті 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, об`єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них. Обтяження об`єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2015 року Державною архітектурно - будівельною інспекцією України прийнято рішення, яким затвердженого акт готовності об`єкта до експлуатації від 01 вересня 2015 року щодо об`єкта: «І черга будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 та дитячий садок-ясла на 110 місць масиву високоповерхової секції житлової забудови в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області (І пусковий комплекс)» та видано сертифікат серії ІУ № 165152581870, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору (частина четверта статті 16 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, серед яких, зокрема, зазначено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору та визнання договору іпотеки недійсним.

Отже, якщо договір іпотеки не припинено з визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання.

Суди не встановили того, що іпотечний договір від 24 лютого 2014 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» і ТОВ «ПГ Інвест», предметом якого є майнові права на спірну квартиру, припинено з передбачених законом підстав.

Відповідно до частин першої-другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з його оспоренням та невизнанням іншими особами.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 757/10655/15-ц, у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 161/3376/17, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 640/6457/17.

Пунктом 3.3 іпотечного договору від 24 лютого 2014 року передбачено, що іпотекодавець не повинен без письмової згоди іпотекодержателя розпоряджатися будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною, зменшувати без належних на те підстав, наявність яких повинна бути письмово обгрунтована іпотекодавцем, якісні та кількісні показники предмета іпотеки. Іпотекодавцю заборонено укладати будь-які інші договори (угоди), що встановлюють обтяження предмета іпотеки, крім випадків, передбачених цим договором.

Однак, незважаючи на вказані умови іпотечного договору, 14 січня 2016 року між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір № 14/01/16-100 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Даний договір укладений без згоди іпотекодержателя - ПАТ «Ощадбанк».

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ПАТ «Ощадбанк» надавав згоду на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових прав.

Апеляційний суд, надавши оцінку листу ПАТ «Ощадбанк» від 29 липня 2015 року за вих. № 31/6-11/1019-8127 дійшов обгрунтованого висновку про те, що цей лист не є письмовою згодою банку на укладення ТОВ «ПГ Інвест» договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, оскільки із змісту листа вбачається, що позичальнику ТОВ «ПГ Інвест» рішенням банку від 13 травня 2015 року надано дозвіл виключно на укладення попередніх договорів купівлі-продажу майнових прав без отримання авансових платежів.

Судами встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , вона перебувала під забороною відчуження на підставі іпотечного договору від 24 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» і ТОВ «ПГ Інвест», проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про вказані обмеження спірної квартири були відсутні у зв`язку з тим, що приватний нотаріус Гунько І. І. помилково зазначила номера секцій та номера квартир у розділі «доповнення до підтипу майна», а не у розділі «адреса об`єкту».

Однак, обгрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що відсутність запису в Єдиному реєстрі заборон не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час її відчуження у зв`язку з неправильним внесенням приватним нотаріусом до реєстру номеру секції та номеру квартири у розділі «доповнення до підтипу майна», а не у розділі «адреса об`єкту».

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що у зв`язку з укладенням основного договору зобов`язання сторін за попереднім договором припиняються.

Оскільки у зв`язку з укладенням між ТОВ «ПГ Інвест» та ОСОБА_1 основного договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру зобов`язання сторін за попереднім договором припинились, а враховуючи, що відповідно до пункту 3.3 іпотечного договору від 24 лютого 2014 року іпотекодержатель - ПАТ «Державний ощадний банк України» письмову згоду ТОВ «ПГ Інвест» на укладення основного договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що є предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, не надав, то ТОВ «ПГ Інвест» не мало право укладати такий договір.

Таким чином, враховуючи, що договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що є предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, було укладено без згоди іпотекодержателя - ПАТ «Ощадбанк», обгрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги ПАТ «Ощадбанк», заявлені ним у зустрічному позові, про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру підлягають задоволенню, а позов ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2016 року між ТОВ «Фірма «Будбат» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ТОВ «Фірма «Будбат» квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за договором про безвідсоткову цільову фінансову позику № 16/05/16-П від 16 травня 2016 року, укладеного між нею та ТОВ «Фірма «Будбат».

У частині першій статті 13 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.

Згідно із частиною третьою статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Встановивши, що договір іпотеки від 18 травня 2016 року, укладений між ТОВ «Фірма «Будбат» та ОСОБА_1 , укладено з порушенням вимог статті 13 Закону України «Про іпотеку» без згоди попереднього іпотекодержателя - ПАТ «Ощадбан», апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такий договір, відповідно до статті 215 ЦК України, слід визнати недійсним.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 161/3376/17.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Отже правильними є висновки апеляційного суду про про застосування наслідків недійсності договору іпотеки від 18 травня 2016 року, укладеного між ТОВ «Фірма «Будбат» та ОСОБА_1 , шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про іпотеку та обтяження, внесених приватним нотаріусом Київського МНО Соловйовою М. В.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та у постановах Верховного Суду України слід зазначити наступне.

У справі № 523/16439/15-ц (постанова Верховного Суду від 18 січня 2018 року, провадження № 61-269св18) установлено, що спір стосується визнання договору дарування недійсним. У цій справі Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди. Частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Разом з тим, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.

У справі № 756/5793/15-ц (постанова від 30 січня 2018 року у справі № 61-1857св17) заявлено позов про витребування з чужого незаконного володіння квартири та визнання за позивачем права власності на цю квартиру. Позов обгрунтований тим, що у судовому порядку договір купівлі-продажу визнано недійсним, оскільки він був вчинений недієздатною особою, тому представник недієздатної особи (опікун) просив витребувати квартиру з незаконного володіння на підставі частини першої статті 388 ЦК України, а також визнати за позивачем право власності на цю квартиру.

У справі № 570/344/15-ц (постанова Верховного Суду від 06 лютого 2018 року провадження № 61-413св18) пред`явлено позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно, витребування паспорта на кран пневмоколісний, витребування бухгалтерських документів на підтвердження правових підстав щодо володіння відповідачами краном пневмоколісним на підставі статті 388 ЦК України. А також заявлено зустрічний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння.

У справі № 140/640/16-ц (постанова Верховного Суду від 06 лютого 2018 року провадження № 61-3064св18) пред`явлено позов про визнання права власності та витребування майна (а саме на транспортні засоби) з чужого незаконного володіння.

У справі № 457/1258/14-ц (постанова Верховного Суду від 06 червня 2018 року провадження № 61-5030св18) позов про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування на підставі статті 388 ЦК України.

У справі № 922/2389/18 (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року) прокурором пред`явлено позов в інтересах держави про визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс та визнання за державою Україна права власності на цілісний майновий комплекс, з посиланням на те, що цілісний майновий комплекс не міг бути відчуженим на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчо визначеного переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

У справі № 757/39674/19-ц (постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року провадження № 61-13973св20) пред`явлено позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, з посиланням на те, що у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальником було передано в заставу майнові права на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, а згодом відповідач відчужив готову (добудовану) квартиру за договором купівлі-продажу без згоди банку. У вказаній справі умовам договору застави було передбачено, що оформлена у власність відповідача квартира автоматично не переходила в статус предмета застави (іпотеки), а могла стати предметом іпотеки виключно за умови укладення відповідного договору іпотеки та реєстрації обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість у встановленому законом порядку. У той же час, у справі № 369/223/19 при укладенні договору іпотеки між банком і забудовником сторони не передбачали подібної умови щодо переходу іпотечного обтяження з недобудованого комплексу до готового об`єкту нерухомості.

У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс15, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду, щодо застосування норм права, а саме статті 635 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.

Так, за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню.

З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань використання тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши судове рішення з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалено рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких апеляційний суд дійшов висновків про необхідність відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, оскільки в судовому порядку встановлено відсутність згоди ПАТ «Ощадбанк» (як іпотекодержателя) на укладення договорів, пов`язаних з відчуженням предмету іпотеки.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук