Постанова

від 31.03.2022 по справі 709/787/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 709/787/20

провадження № 61-7963св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство «Нива»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року у складі судді Левченка В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., Нерущак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» (далі - ПСП «Нива») про розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2013 року між позивачем та ПСП «Нива» укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 7125185200:06:000:0897 та площею 2,6631 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, строком на 20 років. За цим договором орендна плата вноситься у формі та розмірі 4% від вартості оцінки земельного паю, а її виплата проводиться у формі за бажанням орендодавця.

27 лютого 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду про зміни і доповнення до договору оренди землі від 01 вересня 2013 року, яка є невід`ємним додатком до договору і набирає чинності після підписання сторонами. Цією додатковою угодою встановлено, що орендна плата з 01 січня 2019 року нараховується орендарем у грошовій формі в розмірі 10 668,00 грн на рік та виплачується у строк до 31 грудня кожного року.

Позивач стверджує, що відповідачем не виконуються умови договору оренди в частині виплати орендної плати, а саме не відбувається вчасно та в повному обсязі її виплата з 2013 року, що свідчить про систематичне невиконання умов договору оренди землі, та є підставою для його розірвання.

ОСОБА_1 просила суд: розірвати договір оренди землі, укладений 01 вересня 2013 року між ПСП «Нива» та ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, на підставі яких можна визначити дійсний розмір орендної плати за оспорюваним договором оренди з тим, щоб зіставивши його із фактично отриманою позивачем орендною платою, можна було констатувати наявність неповної сплати орендарем орендної плати та, відповідно, наявність підстав для розірвання договору оренди землі, передбачених його умовами та статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Районний суд відхилив подані представником позивача розрахунки та дійшов висновку про відсутність належних доказів невиплати орендної плати в повному обсязі за 2016-2019 роки.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам статтей 263-265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 недоведені, необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що суд не з`ясував дійсний розмір орендної плати по договору у відповідача та не спростував розрахунки її представника, адже обов`язок надання доказів лежить на сторонах даної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня

2021 року, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/2621/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 616/871/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 709/591/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 709/590/18.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПСП «Нива» укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в оренду ПСП «Нива» належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 7125185200:06:000:0897, площею 2,6631 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, строком на 20 років.

У пункті 9 договору передбачено, що орендна плата становить 4% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладення договору становила 91 255,80 грн; виплата орендної плати проводиться у формі за бажанням орендодавця.

Пунктом 39 договору передбачено, що його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

Додатковою угодою від 01 вересня 2013 року пункт 9 договору оренди землі в частині визначення розміру орендної плати викладено в новій редакції та встановлено, що орендна плата з 01 січня 2019 року становить 10 668,00 грн в рік та сплачується до 31 грудня кожного року.

Право оренди земельної ділянки площею 2,6631 га, кадастровий номер 7125185200:02:000:0897, зареєстровано 14 вересня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права оренди від 12 березня 2019 року № 159151617.

03 квітня 2020 року позивач підготувала запит та направила його на адресу відповідача. Відповідно до змісту запиту ОСОБА_1 просила надати завірені копії первинних документів за період з 01 вересня 2013 року до 31 грудня 2019 року щодо отриманої нею орендної плати.

У своїй відповіді від 13 квітня 2020 року № 90 ПСП «Нива» повідомило про неможливість надання запитуваних документів через їх значний об`єм та запропонував з`явитися позивачу до бухгалтерії для складання акту звірки.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2020 року у ПСП «Нива» витребувано належним чином завірені копії документів щодо розрахунку за оспорюваним договором оренди землі за період з 2016 року до 2019 року включно.

На виконання вимог ухвали ПСП «Нива» надало завірені копії документів щодо розрахунків з позивачем проведених за оренду землі, зокрема:

- видаткового касового ордеру від 29 січня 2020 року на суму 7 500,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 400,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 02 березня 2020 року на суму 10 961,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 5 600,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 24 квітня 2020 року на суму 11 000,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 5 300,00 грн;

- відомості за травень 2020 року про отримання позивачем грошових коштів у розмірі 5 600,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 11 січня 2019 року на суму 7 600,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 600,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 25 березня 2019 року на суму 5 500,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 550,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 10 квітня 2019 року на суму 9 900,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 500,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 17 квітня 2019 року на суму 6 050,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 550,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 23 квітня 2019 року на суму 4 950,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 550,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 23 травня 2019 року на суму 8 490,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 300,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 03 липня 2019 року на суму 9 700,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 4 300,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 22 серпня 2019 року на суму 8 900,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 5 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 24 вересня 2019 року на суму 8 500,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 4 600,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 22 листопада 2019 року на суму 8 600,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 000,00 грн;

- відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 700,00 грн;

- відомості від 31 грудня 2019 року про отримання позивачем грошових коштів у розмірі 3 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 16 березня 2018 року на суму 6 300,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 02 травня 2018 року на суму 8 200,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 700,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 20 вересня 2018 року на суму 9 000,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 4 300,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 30 листопада 2018 року на суму 8 500,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 200,00 грн;

- відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 300,00 грн;

- відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 200,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 10 січня 2017 року на суму 5 700,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 700,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 21 лютого 2017 року на суму 4 900,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 600,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 16 березня 2017 року на суму 5 400,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 2 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 16 травня 2017 року на суму 145,00 грн, видаткового касового ордеру від 24 квітня 2017 року на суму 8 300,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 4 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 28 квітня 2017 року на суму 5 050,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів 2 000,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 16 червня 2017 року на суму 6 800,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 500,00 грн;

- відомості про отримання позивачем грошових коштів 6 500,00 грн;

- видаткового касового ордеру від 31 липня 2017 року на суму 5 300,00 грн та відомості про отримання позивачем грошових коштів - 3 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

У частині першій та другій статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Таким чином, законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплату орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про наявність у діях відповідача ознак невиконання договору оренди земельної ділянки, зокрема, несплати орендних платежів. При цьому суди вважали, що оскільки відповідно до статті 81 ЦПК України позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог, підстав для задоволення позову немає.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується та вважає, що доводи касаційної скарги не містять арґументів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та/чи процесуального права.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки відсутні, отже, висновки судів попередніх інстанцій є правильними.

Зокрема, суди попередніх інстанцій, взявши до уваги наявні у матеріалах справи та витребувані за ухвалою суду розрахункові документи, які підтверджують сплату ПСП «Нива» орендних платежів за період з 2016 року до 2019 рік, дійшли правильного висновку, що наданий представником позивача та здійснений на підставі листа ГУ ДПС у Черкаській області від 19 листопада 2020 року № 28365/10/23-00-04-2110 розрахунок не підлягає застосуванню для визначення розміру орендної плати і, як наслідок, заборгованості за договором. Такі висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, оскільки податкова звітність, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок заборгованості за договором, стосується кількох земельних ділянок, які належать позивачу та перебувають в оренді у відповідача, а також стосуються орендної плати за користування майновим паєм.

При цьому врахування положень пунктів 9, 10, 11 договору оренди землі від 01 вересня 2013 року, у яких визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі - 4% від вартості нормативно-грошової оцінки земельного паю, виплати проводяться у формі за бажанням орендодавця (пункт 9); обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10); орендна плата вноситься протягом року (пункт 11), є пріоритетом для вирішення даного спору та встановлення наявності порушень умов договору з боку орендаря.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у власності позивача та оренді відповідача перебуває чотири земельні ділянки. Щодо кожної земельної ділянки укладено відповідний договір оренди землі. З огляду на зазначене, для встановлення наявності заборгованості з виплати орендної плати необхідно визначити вартість кожної орендованої земельної ділянки у відповідному році.

Доказів вартості спірної земельної ділянки у відповідному році за кожен рік перебування в оренді позивачем не надано, що не дає можливості суду встановити, який розмір орендної плати повинен був сплатити відповідач на користь позивача за оспорюваним договором оренди земельної ділянки площею 2,6631 га, кадастровий номер 7125185200:06:000:0897.

Так, судами правильно визначено, що належних доказів невиплати орендної плати в повному обсязі за 2016-2019 роки позивачем не надано, що виключає можливість задоволення його позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

Ураховуючи відсутність у матеріалах справи належних, достатніх та достовірних даних про наявність заборгованості за договором оренди землі від 01 вересня 2013 року, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень закону про істотне порушення умов договору у зв`язку із систематичною несплатою орендних платежів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах між цими ж сторонами викладений Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2022 року в справ № 709/785/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановивши, що позивачем ОСОБА_1 не доведено визначених нею підстав для розірвання договору оренди землі віл 01 вересня 2013 року, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/2621/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 616/871/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 709/591/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 709/590/18 не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цій справі не суперечать правовим висновкам у зазначених справах. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, у наведених заявником справах встановлені інші, відмінні від цієї справи, обставини. Зокрема, у постановах: від 15 січня 2020 року у справі № 709/591/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 709/590/18 позивачами було доведено наявність систематичної несплати орендних платежів відповідачем.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук