Рішення

від 11.04.2022 по справі 147/110/22

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/110/22

Провадження № 2/147/146/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Мудрак А.М.

з участю секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

03 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 08.11.2021 прийшовши на роботу до ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області», вона отримала наказ від 08.11.2021 № 75-вн «Про відсторонення від роботи Ірини КУДЛІ», яким її було відсторонено від роботи соціального педагога з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину. Також вищевказаним наказом призупинено виплату заробітної плати. Наказ про відсторонення від роботи мотивований лише посиланням на наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» від 04.10.2021 №2153. Вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом. Стверджує, що відсторонення від роботи порушило її права, передбачені Конституцією України. Також, позивач звертає увагу, що ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, зобов`язання щодо щеплення від COVІD-19 з боку працівника немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності такого щеплення. Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Даним законом щеплення від COVІD-19 не встановлене, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Звертає увагу на те, що на сьогодні не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVІD-19. Також відсторонення від роботи з підстави відмови від щеплення не входить до переліку підстав, передбачених ст. 43 КЗпП України. Стверджує, що відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

У зв`язку з чим просила визнати незаконним та скасувати наказ від 08.11.2021 №75-вн та поновити її на роботі. Також просила стягнути з відповідача заробітну плату за період відсторонення від роботи з 08.11.2021 по день ухвалення рішення суду та стягнути понесені нею судові витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 5000 грн. Також просила допустити рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи до негайного виконання в порядку ч.1 та ч.2 ст. 430 ЦПК України.

Ухвалою судді від 07.02.2022 прийнято позовну заяву, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22 лютого 2022 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначає, що дійсно 08.11.2021 на підставі наказу №75-вн «Про відсторонення від роботи Ірини КУДЛІ» позивачку було відсторонено від роботи соціального педагога опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19. Вважає дане рішення законним, таким що не порушує конституційні права людини і громадянина. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено перелік обов`язкових щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, підлягають працівники (зокрема): закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Згідно із ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Карантинні обмеження продовжують діяти на всій території України. Стверджує, що позивача не було звільнено з роботи, а лише відсторонено від неї. Відсторонення від роботи позивача мало місце у зв`язку із набуттям чинності пункту 41 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236», на виконання якої позивача було відсторонено від роботи, оскільки остання відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, як такого, що не має абсолютного протипоказання до проведення щеплення. Позивач є соціальним педагогом та згідно з наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження переліку професій, виробництв а організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» працівники закладів освіти всіх рівнів, незалежно від типу та форми власності, мають обов`язково отримати щеплення проти COVID-19. Відповідач зазначає, що в повній мірі дотримались вимог чинного законодавства щодо відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади, та можна дійти висновку, що позивач фактично оспорює правомірність урядових рішень про запровадження обов`язкової вакцинації певної категорії громадян, спрямованої на захист населення від COVІD-19.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначили, що за змістом приписів КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», заробітна плата за час вимушеного прогулу є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання ним трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівнику така заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Окрім того зазначили, що Державна служба України з питань праці звертали увагу на те, що законодавцем не передбачається обов`язок роботодавця зберігати за працівником заробітну плату на період відсторонення від роботи через відмову робити щеплення проти СOVID-19.

Щодо вимоги про стягнення витрат за надання правничої допомоги вказали, що сума витрат на правову допомогу 5000 грн. не є співрозмірною із ціною позову та не є об`єктивно визначеною та доведеною позивачем в ході судового розгляду. Вважає, що наведені обставини дозволяють дійти до висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу. Заявлені позивачем витрати на правничу допомогу по даній справі на суму 5000 грн. не відповідають складності справи, про що прямо зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження; відповідно, незначним є обсяг наданих адвокатом послуг і витрачений час; справа не має відчутного впливу на репутацію позивача та не становить будь-якого публічного інтересу. Тому вважає, що втрати є повністю завищеними і неспівмірними з витраченим часом, а відтак не підлягають задоволенню по даній справі. Тому просить відмовити в позові повністю.

28 лютого 2022 року представником позивача - адвокатом Дудіним Л.В. подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що обмеження будь-яких конституційних прав можливе тільки на підставі законів України. Діюча постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами внесеними постановою КМУ від 20.10.2021р. № 1096 про введення карантину суперечить закону. Відповідач при виданні наказу посилається на наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. В оспорюваному наказі відсутнє посилання про підставу його винесення, так і відсутнє подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи. Тому такий наказ однозначно є безпідставним, свавільним і підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи. Враховуючи це, посилання відповідача у скасованому наказі лише на наказ від 04 жовтня 2021 року МОЗ України № 2153 як на підставу для відсторонення позивача від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-ІІІ. І навпаки, наказ від 08 листопада 2021 року №75-вн «Про відсторонення від роботи Ірини Кудлі» не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Крім того, позивач в усній формі був повідомлений про вимогу надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Але ж, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів. Щодо стягнення середнього заробітку зазначили, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Тому дана вимога є правомірною. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначили, що дотримано всіх необхідним процедур, суду надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

03 березня 2022 року відповідачем подано до суду заперечення, в якому зазначає, що право позивачки на працю у закладі освіти було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19. Однак втручання у вказані права позивачки грунтується на законних підставах і є необхідним дня охорони здоров`я інших учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивачки на повагу до приватного життя та право на працю. Вважає оспорюваний наказ законним. Зважаючи на правомірність відсторонення позивачки від роботи, вимоги про поновлення у виконанні трудових обов`язків, допуск до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеною прогулу та стягнення 5000 гривень за надання професійної правничої допомоги адвокатом є безпідставними і неправомірними.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату та час розгляду справи.

Представник позивача - адвокат Дудін Л.В. в судове засідання не з`явився, 12 квітня 2022 року подав до суду заяву, в якій просить позов розглядати у відсутність позивача та його, позов підтримує та наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» в судове засідання не з`явився, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи, причина неявки суду невідома, клопотань про відкладення не надходило.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.09.2007 перебуває в трудових відносинах з відповідачем - Опорним закладом освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області». З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 24.09.2007 встановлено, що наказом №159-к від 20.09.2007 ОСОБА_1 з 24.09.2007 призначена на посаду соціального педагога по строковому трудовому договору згідно з п.2 ст. 23 КЗпП України. 15.08.2008 переведена на посаду соціального педагога на безстроковий трудовий договір п.1 ст. 23 КЗпП України (а.с.9, 10).

Відповідно до наказу №75-вн від 08 листопада 2021 року директора Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» А.Сліденко ОСОБА_1 , соціального педагога, відсторонено від роботи з 08.11.2021 у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Бухгалтерам, на період відсторонення працівника, призупинити виплату заробітної плати. Підстава: наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 (а.с.13).

В якості доказів правомірності винесення наказу про відсторонення відповідачем надано суду наступні документи.

Заповнений бланк інформованої згоди та оцінки стану здоров`я від 31.03.2021 відповідно до якої ОСОБА_1 не щеплюється, відповіді на всі поставлені питання негативні (а.с.64);

03.11.2021 було видано наказ № 85-к про попередження щодо відсторонення працівників закладу освіти за підписом директора ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області». Зі змісту даного наказу вбачається, що директор, керуючись ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, наказом начальника управлінню освіти, культури, туризму, молоді та спорту Тростянецької селищної ради від 01.11.2021 №384 «Про попередження щодо відсторонення керівників і працівників закладів освіти», наказав допустити до роботи з 08.11.2021 працівників ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1», які мають підтверджуючі документи щеплення проти COVID-19. Працівників ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1», які не мають підтверджуючих документів щеплення проти COVID-19 відсторонити від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З вищезазначеним наказом позивач ознайомлена про що розписалася (а.с.66).

Разом з тим, суд звертає увагу, що у наказі №85-к від 03.11.2021 відсутня дата ознайомлення працівників ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст.№1» з ним, що прямо передбачено Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/15.

Наказ №384 від 01.11.2021 судом не приймається в якості доказів, оскільки не стосується безпосередньо питань щодо виниклого спору.

05.11.2021 р. на ім`я директора від медичної сестри ОСОБА_2 надійшла доповідна записка про те, що починаючи з кінця березня місяця регулярно проводяться бесіди про необхідність вакцинації проти COVID-19 та перелік наявних вакцин (а.с.70).

Також, 08.11.2021 на ім`я директора ОЗО «Тростянецький ЗЗСО І-ІІІ ст. №1» від медичної сестри було написано доповідну записку, зі змісту якої вбачається, що соціальний педагог ОСОБА_1 31.03.2021 заповнила інформаційну згоду, затверджену Наказом МОЗ України від 31.12.2009 №1086, форма первинної облікової документації №063-2/0, в якій вказала, що не дає згоди на щеплення від COVID-19, тому що перехворіла. Також не надала жодного підтверджуючого документу щодо протипоказань або відтермінування щеплення (а.с.71).

Актом про ненадання документів від 08.11.2021 підписаним методистом ОСОБА_3 , медичною сестрою ОСОБА_4 та старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 встановлено, що станом на 8.45 год. 08.11.2021 працівники закладу освіти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не надали підтверджуючих документів про проведення щеплення проти COVID-19 або медичних висновків про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданих закладом охорони здоров`я (а.с.69).

Суд звертає увагу, що вищезазначений акт було складено за відсутності осіб, які не надали підтверджуючих документів про проведення щеплення, а також відсутня відмітка про ознайомлення останніх з даним актом.

З копії наказу №34-к від 01 березня 2022 року про допуск до роботи, встановлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , соціального педагога та ОСОБА_16 , допустити до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні. Бухгалтерам відновлено їм виплату заробітної плати згідно чинного законодавства (а.с.65).

Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з ч.1, ч.2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є незаконним.

Сама по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї, якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

В будь - якому випадку відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.

Зокрема ст. 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми права суд виходить з того, що законодавець використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної охорони», розділюючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник може відсторонюватись з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмова або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки передбачені законодавством, що обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності окремої вказівки на це у відповідному законі.

Положення п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування КМУ в даній постанові мав би зазначити про це.

В будь-якому випадку постановою КМ України від 09.12.2020 №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 і в подальшому жодних постанов КМ України, яким би встановлювався карантин на інший період не приймалось. Внесення змін до п. 1 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки КМ України вправі, відповідно вимог ч. 1 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунтів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії не наділений.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 08.11.2021 №75-вн про відсторонення її від роботи, є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18 (провадження №61-13444св19) зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до ст. ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судом було встановлено, що в період з 08.11.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.

Відповідно до наказу №34-к від 01.03.2022 ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану та відновлено їй виплату заробітної плати (а.с.65).

Даний факт підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період відсторонення від роботи з 08.11.2021 р. по день ухвалення рішення суду.

Оскільки судом встановлено, що в порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останньої про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Позивачем надано до суду в якості доказів довідку про доходи за період січень-жовтень 2021 року (а.с.11), та розрахунковий лист за вересень-жовтень 2021 року ОСОБА_1 (а.с.12).

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 08.11.2021 №75-вн про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем в позові ставилась вимога про стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи з 08.11.2021 по день ухвалення рішення суду.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, підлягає до задоволення вимога про допуск рішення до негайного виконання в порядку п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, а саме в частині виплати працівникові заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, оскільки при відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Хоча працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків, а в правовідносинах, що склалися між сторонами, не йдеться про звільнення з роботи.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позивач при подачі позову, в силу п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» та п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про скасування наказу та стягнення заробітної плати, а тому витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави в сумі 1984,80 грн.

Щодо стягнення із відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги в сумі 5000 грн. суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, ч.2, ч.3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Враховуючи те, що законодавством України щодо діяльності адвоката не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

На підтвердження факту понесених витрат на надання правничої допомоги позивачем ОСОБА_1 надано договір про надання професійної правничої допомоги від 03.02.2022 (а.с.14,15), розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 03.02.2022, (а.с.16), акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги (а.с.17). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до п.2.1 договору, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Дудіним Л.В., загальна вартість послуг становить 5000 грн.

Пунктом 1.2 даного договору передбачено, що професійна допомога полягає в наступному: розробка стратегії відновлення прав позивача, надання консультацій, вивчення та підготовка матеріалів, складення позовної заяви та матеріалів доданих до неї, підготовка адвокатських запитів, підготовка процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в судах Вінницької області.

Посилаючись на зазначене, позивач вважає, що є підстави для вирішення питання про стягнення із відповідача суми її витрат на правничу допомогу у визначеному розмірі.

Однак суд не повною мірою погоджується з аргументами позивача.

Розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на юридичну допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування даних витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Відповідач у своєму відзиві заперечує щодо заявленого розміру, вважає його завищеним, оскільки дана справам не є складною, про що зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, а обсяг адвокатських послуг не є значним.

Враховуючи характер виконаної адвокатом Дудіним Л.В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Доказів понесення відповідачем судових витрат не надано.

Керуючись ст. ст. 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №75-вн від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи Ірини КУДЛІ».

Стягнути з Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень).

Стягнути з Опорного закладу освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1984,80 грн. (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне ім`я сторін:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 16.03.2000, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - Опорний заклад освіти «Тростянецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Тростянецької селищної ради Вінницької області», адреса місця знаходження: вул. Шкільна, буд. 10, смт Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 24903149.

Суддя А.М. Мудрак