Постанова

від 06.04.2022 по справі 134/1174/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1174/21

Провадження № 22-ц/801/707/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Лабай О. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2022 рокуСправа № 134/1174/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Рибчинського В.П., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Олійник Г.Є.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Крижопільська селищна рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Ломаченським Віктором Петровичем на ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2022 року, постановлену у складі судді Лабая О.В., в залі суду,

встановив:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , Крижопільської селищної ради про визнання договору оренди землі недійсним, визнання рішення сесії селищної ради незаконним та його скасування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно договору оренди землі від 02.03.2015, укладеного між Крижопільською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 , остання орендує земельну ділянку площею 0,1145 га, кадастровий номер 05211955100:02:003:0031 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору оренди землі від 14.06.2018, укладеного між Крижопільською селищною радою та ОСОБА_2 , останньому на підставі рішення Крижопільської селищної ради від 28.07.2016 року передано в оренду земельну ділянку площею 0,8801 га, кадастровий номер 05211955100:02:003:0073 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що в результаті надання ОСОБА_2 в оренду вказаної вище земельної ділянки було порушено її право власності на нерухоме майно та право користування земельною ділянкою, тому звернувшись в суд із даним позовом, ОСОБА_1 просила визнати протиправним і скасувати рішення Крижопільської селищної ради від 28.07.2016 №23,6,-8/16 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 05211955100:02:003:0073 та визнати недійсним договір оренди землі від 14.06.2018, укладений між Крижопільською селищною радою та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 0,8801 га, кадастровий номер 05211955100:02:003:0073.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2022 року закрито провадження у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Крижопільської селищної ради про визнання договору оренди землі недійсним, визнання рішення сесії селищної ради незаконним та його скасування.

Сплачену суму судового збору у розмірі 4 540,00 гривень, згідно квитанції №56782531 від 02.07.2021 одержувач: ГУК у Вінницькій області, повернуто ОСОБА_1 .

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що даний спір випливає з господарських правовідносин сторін і відповідно цей спір підпадає під юрисдикцію господарського суду. Це сталося із-за неправильного визначення судом предмету спору і відповідно суті порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали з Крижопільською селищною радою самостійні договори оренди землі, в результаті чого ніяких господарських відносин між ними не виникло і не існує до цього часу.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно договору оренди землі від 02.03.2015, укладеного між Крижопільською селищною радою та ФОП ОСОБА_1 , остання орендує земельну ділянку площею 0,1145 га, кадастровий номер 05211955100:02:003:0031 за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка передана в оренду для комерційного використання.

Відповідно до договору оренди землі від 14.06.2018, укладеного між Крижопільською селищною радою та ОСОБА_2 , останньому передано в оренду земельну ділянку площею 0,8801 га, кадастровий номер 05211955100:02:003:0073 за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка передана для виробничих потреб.

Також, судом першої інстанції встановлено, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач ОСОБА_1 - дата запису 12.06.2014 та відповідач ОСОБА_2 - дата запису 12.12.2012 є фізичними особами-підприємцями, інформація про припинення статусу суб`єкта господарювання на час розгляду справи відсутня.

Закриваючи провадження у справі, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що даний спір за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки правовідносини у даній справі виникли щодо оренди земельних ділянок, які використовуються при здійсненні підприємницької діяльності.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах визначала співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Тобто для встановлення факту використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ними як ФОП у цій галузі, спрямованої на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З матеріалів справи та доказів, досліджених судом першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, здійснюють підприємницьку діяльність та використовують надані земельні ділянки для здійснення господарської діяльності як ФОП, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказаними вище договорами оренди земельних ділянок.

З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Крижопільською селищною радою та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 саме як суб`єктами господарювання і цей спір пов`язаний зі здійсненням останніми підприємницької діяльності щодо використання земельних ділянок, наданих їм для комерційного використання та виробничих потреб, відповідно.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є такою, що не підлягає задоволенню.

Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій та власного тлумачення скаржником характеру спірних правовідносин.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ломаченським Віктором Петровичем залишити без задоволення, а ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський