Постанова

від 04.04.2022 по справі 191/687/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2899/22 Справа № 191/687/21 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А.В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Заворотного К.Я.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Валком Агроплюс",

на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 січня 2022 року про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Валком Агроплюс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

В провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валком Агроплюс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним.

16 листопада 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , до суду подано письмове клопотання про залишення даного позову без розгляду, посилаючись на наявність третейської угоди про розгляд спорів між сторонами договору поруки, який оскаржується, постійно діючим третейським судом "Південно-Східний Міжрегіональний", яка є дійсною та не втратила чинності. При цьому позивача не позбавлено права на конституційний захист, оскільки такий спосіб захисту обраний ним при укладанні третейського застереження, як виду захисту, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року №1-рп/2008, постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі №913/17/18.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 січня 2022 року вищезазначену заяву задоволено, позов залишено без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду, 18 січня 2022 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

04 квітня 2022 року адвокатом відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на виконання вимог ст. 360 ЦПК України, подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, в якій останній зазначив, що третейська угода є правочином та одностороння відмова від її виконання є недопустимою, а позивач не має права вимагати розгляду спору у державному суді без згоди на це відповідача, як це передбачено нормами ЦПК України, враховуючи, що таке застереження не позбавляє позивача конституційного права за захист, а є обраним ним способом захисту. Також зазначив, що доводи позивача що договір поруки не відповідає вимогам закону та є недійсним, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки при розгляді третейським судом справи про стягнення боргу сторони договору поруки не оспорювали правомірність його укладення та цей договір недійсним не визнаний, а в силу ч.ч.6,7 ст. 27 Закону України "Про третейські суди", компетенція третейського суду розповсюджується і на розгляд питань про наявність або недійсність третейського застереження та при прийнятті до розгляду справи третейським судом, у відповідності до ч.7 ст. 27 Закону України "Про третейські суди", не встановлено невідповідності такого третейського застереження у договорі поруки або відсутності такого застереження, щоб стало підставою для відмову у прийнятті до розгляду такої справи, що, на думку відповідача, доводить факт відсутності обмежень на розгляд спорів третейським судом, пов`язаних з визнанням недійсними договорів.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У рішенні Конституційного Суду №1-рп/2008, ухваленого у справі №1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) встановлено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що

звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є

правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за

вільним волевиявленням сторін спору.

Предметом розгляду Конституційним Судом було питання щодо відповідності положень абзацу сьомого статті 2,

статті 3 Закону (1701-15) частинам першій, п`ятій статті 124,

статті 125 Конституції України (254к/96-ВР). Автори подання вважають, що в цих нормах Закону (1701-15) фактично закріплюється статус

третейських судів як органів здійснення правосуддя.

Висновком зазначеного рішення є твердження, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року № 44-з) (vz44u710-97).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1. пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04). Тому в контексті статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону (1701-15), є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п`ятою статті 55 Конституції України (254к/96-ВР).

Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх

рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи

судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.3,6 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб захисту порушеного права має визначатись за критерієм його ефективності, без наміру завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, тобто позивач, звертаючись до державного суду загальної юрисдикції з цим позовом, не надаючи перевагу третейському застереженню у спірному договорі поруки, обрав належний і ефективний спосіб захисту порушеного права в національному органі, що здійснює правосуддя, чому не дав оцінку суд першої інстанції.

Також судом першої інстанції не враховано, що для передачі справи на розгляд третейського суду на підставі третейського застереження в договорі поруки, потрібно наявність погодження всіх сторін цього договору, як цього вимагають методи арбітрування, а тому судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що згоди позивача на це, який є стороною у договорі, не потрібно.

Колегія суддів також наголошує, що вирішення спору щодо визнання правочину недійсним потребує змагальності між сторонами, доведеності обставин, як в обґрунтування вимог, так і на їх заперечення, та диспозитивності і пропорційності (ст.ст.11,12,13 ЦПК України) розгляду справи державним судом, а вирішення цього питання неможливо методом арбітрування, оскільки одна сторона заперечує дійсність договору, всупереч іншій, з обов`язковим доведенням позицій сторін та обов`язковим виконання саме судового рішення по всій території України.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Органи третьої гілки влади зобов`язані приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в закону спеціального положення про судовий захист. Відмова суду від прийняття позовних вимог та інших заяв чи скарг, які відповідають установленим законам вимогам, є порушення права на судовий захист, яке, згідно з ч.1 ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.

Відмова від право на звернення до державного суду є недійсною, що закріпелно у ч.3 ст. 4 ЦПК України, і є важливою гарантією забезпечення права кожного на судовий захист.

З огляду на це деякі вчені наполягають на неприпустимості припинення судом провадження у справі, якщо одна зі сторін, не зважаючи на укладену третейську угоду, наполягає на розгляді саме державним судом. Наявність третейського застереження не свідчить про обов`язок звертатись для врегулювання спору лише до третейського суду і не забороняє державному суду розглядати таку справу і ухвалювати рішення. До того ж, норм, щоб обмежували юрисдикцію третьої гілки влади у зв`язку із наявністю між сторонами третейської угоди, чинне законодавство не містить.

Згідно із ст.ст.1,5 Закону України "Про третейські суди" підвідомчий судам спір за наявності третейської угоди може бути переданий сторонами на вирішення третейським судом.

Дана норма передбачає погодження обох сторін на вирішення спору саме третейським судом при наявності третейського застереження, однак лише цих приписів недостатньо для застосування ч.5 ст. 55 Конституції України, що має найвищу юридичну силу, адже конституцієдавець свого часу не дотримав загальновизнаного в європейській нормотворчій практиці принципу правової визначеності.

Залишаючи без розгляду даний позов ТОВ "Валком Агроплюс" районний суд виходив лише з наявності третейського застереження у спірному договорі поруки та дотримання строків подання такої заяви відповідачем, однак колегія суддів з таким висновком не погоджується та вважає, що доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та які заслуговують на увагу, оскільки такою ухвалою суду позивач фактично позбавлений права на розгляд державним судом, з доведенням своїх контраргументів щодо позовних вимог позивача, рішення якого є обов`язковим для виконання на території України, на відміну від рішення, яке ухвалюється третейським судом, яке не є обов`язковим для виконання, а факти, які в ньому викладаються, належить доводити в обов`язковому порядку у державному суді.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ "Валком Агроплюс" підлягає задоволеню, ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валком Агроплюс" - задовольнити.

Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 січня 2022 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров