Постанова

від 07.04.2022 по справі 607/8551/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/8551/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/345/22 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

учасників справи: адвоката Костової Н.З. в інтересах позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8551/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства індивідуальних забудовників «Наука», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Лучаківського, 14», Державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання права власності на квартиру, постановлене суддею Вийванком О.М., повний текст рішення складено 30 грудня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства індивідуальних забудовників «Наука», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Лучаківського, 14», Державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27.11.2003 між ним та відповідачем було укладено договір про дольову участь у фінансуванні житлового будівництва, згідно умов якого відповідач зобов`язався прийняти дольову участь, а позивач профінансувати будівництво чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 . В процесі будівництва проектна площа 3-го поверху блоку-секції № 3 даного житлового будинку корегувалась та була збільшена. Він свої обов`язки передбачені умовами договору щодо повної оплати вартості житла виконав та проінвестував 115,37 кв.м. загальної площі. Однак, відповідачем не виконано умови договору, та не передано документи у ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» та Тернопільську міську раду для оформлення за дольовиками права власності на житло, чим порушено права позивача як власника. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.12.2007 визнано за ним майнове право на недобудовану двокімнатну квартиру відповідно до сплачених Товариству індивідуальних забудовників «Наука» грошових коштів в сумі 156422 грн. У зв`язку із наведеним, просить суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства індивідуальних забудовників «Наука», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Лучаківського, 14», Державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про визнання права власності на квартиру.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства індивідуальних забудовників «Наука» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2021 року, в якій просить його скасувати як помилкове та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не висловив свою позицію та не надав оцінку поданим його представником клопотанням про витребування та дослідження доказів, не надав оцінку доказам, якими він підтверджував звернення до відповідача з запитами та неотримання відповідачем направлених листів, що підтверджується доказами долученими до матеріалів справи. Суд частково проаналізував як доказ Договір від 27.11.2003 року, укладений між сторонами та не надав оцінку всім умовами Договору на які він посилався як на підстави своїх вимог і заперечень.

Окрім того, суд не надав оцінку рішенню суду по справі №2-2922/2007р, та не врахував, як це рішення в сукупності з Договором від 27 листопада 2003 року вплинуло на правовідносини сторін.

Зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, яка вартість 1 кв.м вважається остаточною, чим це підтверджується та чи підписувались додаткові угоди (додатки до договору), чи повинен був він здійснювати доплату та повну оплату майнових прав на дану квартиру.

Суд не надав оцінку тому факту, що повна оплата майнових прав на дану квартиру проведена була ще у вересні 2005 року. Дана квартира фактично була передана йому після введення будинку в експлуатацію. Він провів там ремонтні роботи, постійно проживає в даній квартирі та утримує цю квартиру.

Суд не врахував, що згідно з пунктами 2.1. - 2.3. Розділу II, п. 3.2. Розділу III Договору про дольову участь у фінансуванні житлового будівництва б/№ від 27.11.2003р. вартість 1 м.кв загальної площі на момент заключения договору погоджена з дольовиком та становить 260 дол. США, оплата проводиться в гривнях по курсу НБУ на день оплати. Вартість 1 м.кв загальної площі житла підлягає уточненню при умові виходу нових нормативних актів і змін договірної ціни на будівництво . Вартість отримуваного житла Дольовиком (Позивачем) в гривнях залежить від строків оплати і вартості 1м.кв загальної площі на день оплати.

Також посилається на те, що рішенням у справі №2-2922/2007р. встановлено, що позивачем на вимогу Виконавця (Відповідача ТІЗ «НАУКА» повністю оплачено вартість спірної квартири; сума - 156 422грн., отже він повністю виконав свої зобов`язання перед ТІЗ «НАУКА».

А також оскаржує додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року, вважаючи, що оскільки рішення суду Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року є помилкове, а тому витрати на правову допомогу допомогу зі сторони позивача стягнуті безпідставно.

Відзив у визначений судом термін не надійшов.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Костова Н.З. підтримала вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи.

Інші учасники справи, будучи належно повідомленими про розгляд справи в апеляційному суді, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог.

За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 27 листопада 2003 року між сторонами укладено договір про дольову участь у фінансуванні житлового будівництва (далі Договір), з однієї сторони «Дольовик» ОСОБА_1 , з іншої сторони «Виконавець» Товариство індивідуальних забудовників «Наука» (відповідач).

Згідно з умовами Договору (п.1.1. розділ 1 Предмет договору) відповідач приймає дольову участь, а позивач фінансує будівництво чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.4. Розділу 2 Договору передбачено, що орієнтована вартість квартири становить 139 220,00 грн (сто тридцять дев`ять тисяч двісті двадцять грн).

За умовами п. 1.2. розділу 1 Договору, планове закінчення будівництва будинку І квартал 2005 року.

Пунктом 2.1. Розділу 2 Договору, сторонами погоджено вартість 1м.кв. загальної площі на момент заключения договору в розмірі 260 дол. США.

Крім того п. 2.1. Розділу 2 Договору Сторони обумовили, що відношення до твердої валюти може бути змінене у випадку форс-мажорної ситуації. Оплата проводиться в гривнях по курсу Нацбанку на день оплати.

Відповідно до п. 2.2. Розділу 2 Договору вартість 1 м.кв. загальної площі житла підлягає уточненню при умові виходу нових нормативних актів і змін договірної ціни на будівництво.

Пунктом 2.3. Розділу 2 Договору передбачено, що вартість отримуваного Дольовиком житла в гривнях залежить від строків оплати вартості 1м.кв. загальної площі на день оплати.

Згідно з п. 2.4. Розділу 2 Договору вартість квартири визначається остаточно згідно інвентарної справи. Фактична вартість квартири складається із вартості визначеної п. 2.3. даного Договору.

Позивач в період з 02.12.2003 по 30.09.2005 проводив оплату вартості житла, яка в сукупності склала 156422,00 грн. Даний факт оплати вищевказаної квартири підтверджується копіями квитанцій № 3 від 02.12.2003 на суму 41764,00 грн, № 9 від 19.04.2004 на суму 10000,00 грн, № 4 від 23.06.2004 на суму 10000,00 грн, № 2 від 04.07.2004 на суму 10000,00 грн, № 2 від 04.10.2004 на суму 24740,00 грн, № 2 від 29.09.2005 на суму 39 918,00 грн, № 1 від 30.09.2005 на суму 20000,00 грн.

За правилами п. 3.1. Розділу 3 Договору за 2 місяці до завершення будівництва будинку необхідно провести повний розрахунок. Обов`язок, щодо повної оплати вартості отримуваного житла за 2 міс. до введення в експлуатацію згідно з даним Договором, закріплено в пункті 4.1. Розділу 4.

Пунктом 3.2 Договору зазначено, що дольовик самостійно ознайомлюється із розміром суми щомісячної оплати за виконанні роботи і одночасно отримує інформацію про зміну вартості 1 м. кв. Порушення даної умови не звільняє його від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків.

Відповідно до п. 4.2. Розділу 4 Договору, Виконавець забезпечує оформлення необхідної документації при підготовці проекту рішення на визнання права власності за Дольовиком на проінвестовану загальну площу згідно п. 1.1. даного Договору.

Відповідно до акту від 02.11.2007 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта 104-квартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та затверджений рішенням державної приймальної комісії, прийняти в експлуатацію.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.12.2007 вирішено визнати за ОСОБА_1 майнове право на недобудовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до сплачених ним Товариству індивідуальних забудовників «Наука» грошових коштів в сумі 156422 грн.

ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що квартира складається з 4 житлових кімнат, житлова площа квартири становить 53,0 кв. м., загальна площа 107,7 кв. м. Станом на 15.05.2013.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.03.2008 у справі № 1/25-1852, вирішено стягнути ТІЗ «Наука» на користь ВАТ «Тернопільагроспецмонтаж» 2369833,04 грн. основного боргу, 156 408,98 грн. втрат від інфляції та 71094,99 грн. 3% річних. Вказаним рішенням встановлено фактичну вартість на житлове будівництво і нежитлові приміщення при будівництві 104-квартирного будинку з вбудованими прибудованими приміщеннями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач звернувся з позовом про визнання права власності через невизнання її права на спірну квартиру з боку відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту виконання зобов`язань за договором про дольову участь у фінансуванні житлового будівництва від 23.11.2003 року та повну оплату спірної квартири загальною площею 107.7 кв.м.

З таким висновком суду слід погодитись, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає правокожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Устатті 16 ЦК України визначено, що кожнаособа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди;визнаннянезаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа євласником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Увсіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК Україниправо власностіта інші речовіправана нерухомі речі, обтяження цихправ,їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речовихправна нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речовихправна нерухомемайно.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухомемайно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, порядок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначений законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові правата обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власникцьогоправанаділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (за змістом частини другої, четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Встановлено, що позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, посилається на те, що спірна квартира є його власністю, оскільки він виконав обов`язки передбачені умовами договору щодо повної вартості та інвестував 115.37 кв.м. загальної площі, а відповідачем не виконано умови договору.

Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач здійснив оплату остаточної вартості спірної квартири з врахуванням загальної площі квартири 107.7 кв.м., виходу нових нормативних актів, зміни договірної ціни на будівництво, строків оплати, інвентарної справи будинку та рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.03.2008 у справі № 1/25-1852, яким стягнуто з ТІЗ «Наука» на користь ВАТ «Тернопільагроспецмонтаж» суму боргу, що впливає на вартість 1 кв. м. спірної квартири відповідно до п. 2 договору.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не надав оцінку рішенню суду по справі №2-2922/2007р, та не врахував, як це рішення вплинуло на правовідносини сторін не заслуговують на увагу, оскільки у даному рішенні вирішувалось питання щодо інших сторін та інших обставин справи. Доказів, що обставини у даних справах є тотожними щодо розміру приміщення, суми та способу проведеної оплати, позивачем не представлено.

Посилання позивача, що ним фактично оплачено вартість житла площею 115.37 кв.м., про що він посилається в позовній заяві та апеляційній скарзі спростовується рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 грудня 2007 року у справі №2-2922/2007р., яким визнано за ОСОБА_1 майнове право на недобудовану двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до сплачених ним Товариству індивідуальних забудовників "Наука" грошових коштів в сумі 156 422 грн. Тобто, рішенням суду встановлено проведення позивачем оплати в розмірі 156422 грн. саме за 100.4 кв.м. загальної площі спірної квартири і дане рішення суду має преюдиційне значення для даної справи у розумінні ч.5 ст.82 ЦПК України.

Твердження в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не з`ясував, яка вартість 1 кв.м вважається остаточною, є необгрунтованими, оскільки зміна договірної ціни відбулась згідно фінансово будівельної експертизи розрахунків фактичних витрат на будівництво ПАТ «ТАСМА», яка проведена під час розгляду справи Відповідно до рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.03.2008 р. № 1/25-1852. Дольовики були обізнані із даним фактом, оплатили різницю вартості та отримали документи у 2008-2010 роках. П.3.2 договору зазначає, що дольовик самостійно ознайомлюється із розміром суми щомісячної оплати за виконані роботи і одночасно отримує інформацію про зміну вартості 1 кв.м та порушення даної умови не звільняє його від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували оплату остаточної вартості спірної квартири загальною площею 107.7 кв.м., а тому у суду не було правових підстав для задоволення вимог.

Вирішуючи питання законності ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення, колегія суддів враховує наступне:

Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може. За клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу , суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді 16 000,00 грн. є завищеним.

З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу відповідачу надав адвокат, яка діяв на підставі договору про надання правничої допомоги № 23/21-ц від 14.06.2021, укладений між адвокатом Рукавець О.В. та ТІЗ «Наука».

На підтвердження факту витрат на оплату послуг адвоката, представником відповідача надано наступні докази: договір про надання правничої допомоги № 23/21-ц від 14.06.2021, укладений між адвокатом Рукавець О.В. та ТІЗ «Наука»; квитанції до прибуткового касового ордера № 23/21-ц від 18.06.2021 на суму 2 500,00 грн та № 23/1/21-ц від 20.12.2021 на суму 13 500,00 грн; акт виконаних робіт у цивільній справі № 607/8551/21 від 20.12.2021 на загальна суму 16 000,00 грн.

Враховуючи складність справи, та те, що звернення позивача до суду із позовом про визнання права власності на квартиру є передчасним, оскільки він обрав неефективний спосіб захисту, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, беручи до уваги виконані роботи та кількість годин, витрачених на участь у судових засіданнях, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку зменшення розміру витрат та стягнув з витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час вирішення заяви представника відповідача адвоката Рукавця О.В. про стягнення витрат на правничу допомогу вірно застосував норми процесуального права, ухвалив додаткове рішення з додержанням вимог закону, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на позивача в межах понесених сум.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді покласти на позивача в межах понесених сум.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 квітня 2022 року .

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Парандюк Т.С.

Костів О.З.