Ухвала

від 22.02.2022 по справі 385/321/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 385/321/20

провадження № 61-9916св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Гайворонська державна нотаріальна контора, Відділ у Гайворонському районі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в складі колегії суддів Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та державного акту про право власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , і після її смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай) на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області площею 3,0 умовних кадастрових гектари. На час відкриття спадщини позивач, його брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та батько позивача ОСОБА_5 , який не перебував у зареєстрованому шлюбі з його матір`ю, проживали разом із ОСОБА_3 .

Позивач уважав, що він та його брат є спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері, які прийняли спадщину, оскільки проживали з нею на час смерті; батько не є спадкоємцем за законом першої черги.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_4 , подавши заяву про прийняття спадщини після смерті батька, позивач дізнався, що 15 лютого 2012 року батько отримав у Гайворонській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 земельну частку (пай) на підставі довідок Бандурівської сільської ради (№ 75 від 17 жовтня 2011 року та довідки без дати й номера) про спільне проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Вважає, що батько незаконно оформив на себе в порядку спадкування право на земельну частку (пай), адже не є спадкоємцем першої черги після смерті матері, а крім того в заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину неправдиво зазначив про відсутність інших, крім нього, спадкоємців ОСОБА_3 .

На підставі отриманого свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2012 року ОСОБА_5 видано розпорядження Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 105-р від 15 лютого 2012 року щодо передачі в натурі земельної частки (паю) із земель сільськогосподарського призначення та 01 червня 2012 року відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку.

19 вересня 2012 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, який посвідчений Бандурівською сільською радою за № 213.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 15 лютого 2012 року державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 165, видане на спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай) розміром 3,00 умовних кадастрових гектари, що належало ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_5 , 1949 року народження;

визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 417921, виданий 01 червня 2012 року відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, на земельну ділянку площею 2,8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,89 га, розташовану на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №417921, виданого 01 червня 2012 року відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області на підставі розпорядження № 105-р від 15 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_5 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352110001001004.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є сином ОСОБА_3 , і мав право на спадкування за законом у першу чергу, хоча доказів прийняття спадщини відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР не надав. ОСОБА_5 був співмешканцем ОСОБА_6 , а не чоловіком, і тому не мав права на спадкування за законом у першу чергу. Відповідачем заявлено про застосування позовної давності. Суд першої інстанції встановив, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину від 15 лютого 2012 року порушує права позивача, оскільки видане особі, яка не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , проте позивач пропустив позовну давність.

Суд першої інстанції зазначив, що з 15 лютого 2012 року з часу видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, почався перебіг позовної давності, однак позивач звернувся до суду лише 31 березня 2020 року після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в позові із зазначених підстав. На думку суду, задоволення вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину по закінченню більше 8 років після його видачі, триваючого, мирного та відкритого володіння спадковим майном померлим батьком, є недопустимим, оскільки це порушувало б закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на справедливий суд в такому його елементі, як правова визначеність, та мирне володіння майном, закріплено статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші позовні вимоги суд першої інстанції вважав похідними від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а тому відмовив у їх задоволенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2020 року скасовано; позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 15 лютого 2012 року державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 165, видане на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) розміром 3,00 умовних кадастрових гектари, належного ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_5 , 1949 року народження;

визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 417921, виданий 01 червня 2012 року відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, на земельну ділянку площею 2,8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області;

скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,89 га, розташовану на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №417921, видане 01 червня 2012 року відділом Держкомзему в Гайворонському районі Кіровоградської області на підставі розпорядження № 105-р від 15 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_5 ;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті матері, який відповідно до статті 549 ЦК УPCP фактично вступив у володіння спадковим майном шляхом постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою № 98 від 29 січня 2020 року, виданою Бандурівською сільською радою Гайворонського району, Кіровоградської області, та відомостями з погосподарської книги.

ОСОБА_5 не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а тому не мав права спадкування після її смерті як спадкоємець першої черги, у зв`язку з чим та на підставі статті 1301 ЦК України апеляційний суд визнав видане йому свідоцтво про право на спадщину від 15 лютого 2012 року недійсним. Інші позовні вимоги апеляцій суд задовольнив як похідні від цієї вимоги.

Апеляційний суд вказав, що обґрунтованими є посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що поданий ним позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність. Негаторний позов передбачає наявність триваючого порушення, яке перешкоджає здійсненню права позивача. Тому колегія суддів зробила висновок про порушення спадкових прав позивача при видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_5 , і воно на підставі статті 1301 ЦК України підлягає визнанню недійсним, а як наслідок його недійсності підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_5 із скасуванням державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Аргументи учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в які просила скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та залишити в силі законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що суди не встановили порушення прав позивача, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація про його звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дати коли позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав щодо спадкового майна, у даному випадку це лютий 1998 року, коли померла його матір. Позивач більше 20 років не цікавився спадковим майном та не оформив його у встановленому законом порядку, а тому апеляційний суд зробив безпідставний висновок, що до спірних правовідносин не застосовуються наслідки спливу позовної давності.

У вересні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку він просить залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду. Вказує, що суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та зробив правильний висновок про задоволення позову.

Відзив мотивований тим, що відповідно до статті 549 ЦК УРСР позивач прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_5 до кола її спадкоємців не відноситься і не мав права на спадкування. Нормами цивільного законодавства не встановлено строки отримання свідоцтва про право на спадщину, а тому позивач має право на оформлення спадкового майна після смерті матері у будь-який час, проте наявність оспореного ним свідоцтва про право на спадщину унеможливлює реалізацію його прав на спадкове майно.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

В ухвалі Верховного Суду від 13 серпні 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 488/288/15-ц, від 16 березня 2020 року в справі № 190/171/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 лютого 1998 року після смерті матері позивача ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належну їй земельну частку (пай) на території Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області площею 3,00 умовних кадастрових гектари, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай).

Відповідно до довідки Бандурівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області № 98 від 29 січня 2020 року та копії витягу з погосподарської книги ОСОБА_6 на час смерті проживала по АДРЕСА_1 разом із синами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та співмешканцем ОСОБА_5

ОСОБА_4 (син ОСОБА_6 і брат позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 лютого 2012 за реєстровим № 165 ОСОБА_5 отримав в Гайворонській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 земельну частку (пай), на підставі якого видано розпорядження Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 105-р від 15 лютого 2012 року про передачу в натурі земельної частки (паю) із земель сільськогосподарського призначення та 01 червня 2012 відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку і проведена державна реєстрація землі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. На підставі заповіту, складеного ОСОБА_5 і посвідченого 19 вересня 2012 року Бандурівською сільською радою за реєстровим № 213, його спадкоємцем є ОСОБА_2

28 січня 2020 року позивач звернувся до Гайворонської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та державного акту про право власності на земельну ділянку:

як суд першої інстанції, так і апеляційний суд установили обґрунтованість позовних вимог у частині визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним з тих підстав, що воно видане особі, яка не мала права на спадкування;

відповідачка подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2012 року.

Суд першої інстанції прийняв доводи поданої відповідачкою заяви, зазначивши, що позивач пропустив строк на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки батько позивача отримав свідоцтво про право на спадщину 15 лютого 2012 року, мирно та відкрито володів спадковим майном, а з позовом про визнання свідоцтва недійсним позивач звернувся у березні 2020 року.

Натомість апеляційний суд вказав, що обґрунтованими є посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що поданий ним позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність. Негаторний позов передбачає наявність триваючого порушення, яке перешкоджає здійсненню права позивача.

Колегія суддів із цим висновком апеляційного суду не погоджується з таких мотивів.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину кваліфікується як спосіб оформлення права на спадщину для всіх випадків безспірного характеру. Воно є документом, що підтверджує права на спадщину.

У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, яка вважає порушеними свої цивільні права чи інтереси видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва відбувається шляхом пред`явлення заінтересованою особою вимоги про визнання свідоцтва недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину;

(б) опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Колегія суддів уважає, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З огляду на те, що оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути кваліфікована як негаторний позов.

У практиці касаційного суду сформувалося два підходи стосовно застосування/незастосування до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину:

І. позовна давність застосовується до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину:

(а) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року в справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21) зазначено, що «до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, колегія суддів також пов`язала з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва».

(б) в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 190/171/17-ц (провадження № 61-41844св18) зазначено, що у випадку, якщо на момент видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, позивач не досяг повноліття, то позовна давність підлягає обрахуванню з моменту досягнення позивачем повноліття, тобто набуття процесуальної дієздатності.

(в) висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин положень про загальну позовну давність міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 359/4206/19 (провадження № 61-12439св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року в справі № 396/1887/18 (провадження № 61-12654св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року в справі № 459/1571/19 (провадження № 61-7069св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21).

ІІ. позовна давність не застосовується до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину:

(а) постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19) зазначено, що

«установивши, що при видачі державним нотаріусом ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за законом, не було враховано право позивача як спадкоємця, який фактично прийняв спадщину, право позивача на спадкування за нотаріально посвідченим заповітом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, що зареєстровані в реєстрі № 3891, № 3894, видані на ім`я ОСОБА_2 з підстав порушення у зв`язку з їх видачею спадкових прав позивача.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 як спадкоємець постійно проживав разом з матір`ю на час відкриття спадщини після її смерті, отже прийняв спадщину.

Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Помилкове посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався 11 червня 2018 року, не спростовують правильних по суті рішень судів та не може бути підставою для скасування судових рішень».

(б) у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20) касаційний суд погодився із судом першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та вказав, що:

«цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні. Висновки місцевого суду відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18».

(в) у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 08 вересня 2021 року в справі № 206/2703/19 (провадження № 61-18686св20) зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Отже, оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушені права позивачки як спадкоємця за законом, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки при видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом не було враховано розміру частки позивача у спадковому майні.

У відзиві на позовну заяву відповідачка, посилаючись на те, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, просила відмовити у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано відповідачу 11 листопада 2002 року, а позивачка звернулася до суду з цим позовом у 2019 році, тобто пропустила строк позовної давності, про застосування якого заявила відповідачка.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Так, ОСОБА_1 у позовній заяві посилалась на те, що вона дізналась про порушення її спадкових прав у 2019 року, а саме після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що на спірне майно нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачу.

При цьому апеляційний суд не врахував, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку.

Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону».

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (частина друга статті 403 ЦПК України).

Колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування статей 257, 268 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20) і постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 08 вересня2021 року в справі № 206/2703/19 (провадження № 61-18686св20), та вказівки, що:

«в цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину;

(б) опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).

Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З огляду на те, що оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути кваліфікована як негаторний позов».

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 385/321/20 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук