Постанова

від 05.09.2022 по справі 385/321/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 385/321/20

провадження № 61-9916сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Гайворонська державна нотаріальна контора, Відділ у Гайворонському районі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після її смерті відкрилася спадщина на земельну частку (пай) на території АДРЕСА_1, площею 3, 0 умовних кадастрових гектари. На час відкриття спадщини позивач, його брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його батько ОСОБА_5 , який не перебував у зареєстрованому шлюбі з його матір`ю, проживали разом із ОСОБА_3 .

Позивач вважав, що він та його брат є спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері, які прийняли спадщину, оскільки проживали разом з нею на час смерті; батько не є спадкоємцем за законом першої черги.

Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Подавши заяву про прийняття спадщини після смерті батька, позивач 28 січня 2020 року дізнався, що 15 лютого 2012 року його батько отримав у Гайворонській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 земельну частку (пай) на підставі довідок Бандурівської сільської ради (від 17 жовтня 2011 року № 75 та довідки без дати й номера) про спільне проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Вважав, що батько незаконно оформив на себе в порядку спадкування право на земельну частку (пай), адже не є спадкоємцем першої черги після смерті матері, а крім того в заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину неправдиво зазначив про відсутність інших, крім нього, спадкоємців ОСОБА_3 .

На підставі отриманого свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2012 року Гайворонська районна державна адміністрація Кіровоградської області видала розпорядження від 15 лютого 2012 року № 105-р про передачу ОСОБА_5 в натурі земельної частки (паю) із земель сільськогосподарського призначення та 01 червня 2012 року Відділ Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області видав державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_5 19 вересня 2012 року склав заповіт на користь ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2, 8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території АДРЕСА_1, який посвідчений у Бандурівській сільській раді за № 213.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 15 лютого 2012 року державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 165, видане на спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай), розміром 3, 00 умовних кадастрових гектари, що належало ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 417921, виданий 01 червня 2012 року Відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, на земельну ділянку, площею 2, 8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території АДРЕСА_1, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 2, 89 га, розташовану на території АДРЕСА_1, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 417921, виданого 01 червня 2012 року Відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області на підставі розпорядження від 15 лютого 2012 року № 105-р на ім`я ОСОБА_5 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 352110001001004.

Стислий виклад позиції відповідача та третіх осіб

Відповідач заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити у його задоволенні, застосувати правила про позовну давність.

Треті особи не надали пояснень щодо суті спору.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 24 вересня 2020 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач є сином ОСОБА_3 і мав право на спадкування за законом у першу чергу спадкоємців, хоча доказів прийняття спадщини відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР не надав. ОСОБА_5 був співмешканцем ОСОБА_6 , а не її чоловіком, тому не мав права на спадкування за законом у першу чергу. Суд першої інстанції встановив, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину від 15 лютого 2012 року порушує права позивача, оскільки видане особі, яка не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , проте позивач пропустив позовну давність.

Суд першої інстанції зазначив, що з 15 лютого 2012 року (з часу видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину) розпочався перебіг позовної давності, однак позивач звернувся до суду лише 31 березня 2020 року, тобто після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в позові із цих підстав. На переконання суду, задоволення вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за спливом більше ніж 8 років після його видачі, а також триваючого, мирного та відкритого володіння спадковим майном померлим батьком, є недопустимим, оскільки це порушувало б закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд в такому його елементі, як правова визначеність, та право на мирне володіння майном, закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Інші позовні вимоги суд першої інстанції вважав похідними від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а тому відмовив у їх задоволенні.

Постановою від 19 квітня 2021 року Кропивницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2020 року, задовольнив позов ОСОБА_1 .

Апеляційний суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 15 лютого 2012 року державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 165, видане на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай), розміром 3, 00 умовних кадастрових гектари, належного ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4.

Суд визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 417921, виданий 01 червня 2012 року Відділом Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, на земельну ділянку, площею 2, 8959 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території АДРЕСА_1.

Скасував державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 2, 89 га, розташовану на території АДРЕСА_1, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521180400:02:000:0059, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 417921, виданого 01 червня 2012 року Відділом Держкомзему в Гайворонському районі Кіровоградської області на підставі розпорядження від 15 лютого 2012 року № 105-р на ім`я ОСОБА_5 .

Суд вирішив питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд врахував, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті матері, який відповідно до статті 549 ЦК Української РСР фактично вступив у володіння спадковим майном шляхом постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем.

Апеляційний суд наголосив, що ОСОБА_5 не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а тому не мав права спадкування після її смерті як спадкоємець першої черги, у зв`язку з чим та на підставі статті 1301 ЦК України визнав видане ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину від 15 лютого 2012 року недійсним. Інші позовні вимоги апеляційний суд задовольнив як похідні від цієї вимоги.

Апеляційний суд дійшов висновків, що обґрунтованими є посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що поданий ним позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року та залишити в силі рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що зазначений суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 488/288/15-ц (провадження № 61-4885св18) та від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17 (провадження № 61-41844св18).

Заявник переконана, що суди не встановили порушення прав позивача, оскільки в матеріалах справи немає інформації про його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дати, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав щодо спадкового майна, що припадає на ІНФОРМАЦІЯ_1, коли померла його матір. Позивач більше 20 років не цікавився спадковим майном та не оформив його у встановленому законом порядку, а тому апеляційний суд зробив безпідставний висновок, що до спірних правовідносин не застосовуються правила про наслідки спливу позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку він просить залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильний висновок про задоволення позову.

Відзив обґрунтовує тим, що відповідно до статті 549 ЦК Української РСР позивач прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_5 до кола її спадкоємців не відноситься і не мав права на спадкування. Положеннями цивільного законодавства не встановлено строки отримання свідоцтва про право на спадщину, а тому позивач має право на оформлення спадкового майна після смерті матері у будь-який час, проте наявність оспореного ним свідоцтва про право на спадщину унеможливлює реалізацію його прав на спадкове майно.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 13 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою від 16 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 23 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою від 28 квітня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв справу до розгляду та призначив її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

В ухвалі від 23 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав, що існує нагальна потреба переглянути (відступити від) висновок щодо застосування статей 257, 268 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 584/639/19 (провадження

№ 61-10930св20) і постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/2703/19 (провадження № 61-18686св20), та зазначити, що:

«В цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) безпосередньо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), не зазначена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину;

(б) опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги).

Вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З огляду на те, що оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тож сутність вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути кваліфікована як негаторний позов».

Доцільність перегляду (відступлення від) висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду, зумовлена тим, що у практиці касаційного суду сформувалися два підходи стосовно застосування/незастосування позовної давності до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року в справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2703/19 (провадження № 61-18686св20) суд касаційної інстанції зробив висновки, що позовна давність не застосовується до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Натомість у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року в справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17-ц (провадження № 61-41844св18), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 359/4206/19 (провадження № 61-12439св20), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 396/1887/18 (провадження № 61-12654св19), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року у справі № 459/1571/19 (провадження № 61-7069св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) суд касаційної інстанції вважав, що позовна давність застосовується до вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

ІV. ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері позивача ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну їй земельну частку (пай) на території АДРЕСА_1, площею 3, 00 умовних кадастрових гектари, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай).

Відповідно до довідки АДРЕСА_1 від 29 січня 2020 року № 98 та витягу з погосподарської книги ОСОБА_6 на час смерті проживала на АДРЕСА_1 разом із синами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та співмешканцем ОСОБА_5

ОСОБА_4 (син ОСОБА_6 і брат позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_5 15 лютого 2012 року за реєстровим № 165 отримав в Гайворонській районній державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 земельну частку (пай). На підставі цього свідоцтва видано розпорядження Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 лютого 2012 року

№ 105-р про передачу в натурі земельної частки (паю) із земель сільськогосподарського призначення та 01 червня 2012 року Відділ Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області видав державний акт на право власності на земельну ділянку і провів державну реєстрацію землі.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі заповіту, складеного ОСОБА_5 і посвідченого 19 вересня 2012 року Бандурівською сільською радою за реєстровим № 213, його спадкоємцем є ОСОБА_2 .

Позивач 28 січня 2020 року звернувся до Гайворонської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .

Право, застосоване судом

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР, які були чинними на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 , щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини, так і положення ЦК України, чинні на момент видачі ОСОБА_5 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, щодо способу захисту, застосованого судом.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася за правилами ЦК Української РСР, а тому коло спадкоємців визначається за законом, чинним на момент відкриття спадщини, тож до спірних правовідносин застосовуються ЦК Української РСР щодо кола спадкоємців.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголошує на тому, що наступні зміни у законодавстві не впливають на коло спадкоємців, а тому ОСОБА_5 за встановлених фактичних обставин (враховуючи, що не був чоловіком спадкодавця ОСОБА_3 ) не мав права претендувати на спадщину, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати оспорюване свідоцтво ОСОБА_5 . Видача свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 підтверджує факт порушення ним прав ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги після смерті матері ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Щодо правових висновків Верховного Суду про застосування позовної давності до позову про оспорювання свідоцтва

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у

справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження

№ 61-10930св20), суд касаційної інстанції дійшов висновків, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин немає.

Такі висновки колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Об`єднана палата вважає за обґрунтоване переглянути, відступивши від них в врахуванням такого.

Щодо визначення початку перебігу позовної давності

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визнає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що поданий позов про визнання свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2012 року недійсним за своєю правовою природою є негаторним і на нього не поширюється позовна давність, оскільки самий факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.

Варто враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Щодо вимог, на які позовна давність не поширюється

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. Так, у пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов`язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.

При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто правова природа вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов.

Об`єднана палата звертає увагу, що за своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України.

Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених колегіями суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що існують підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, який прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому немає підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Об`єднана палата наголошує на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Щодо суті спору

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що оскаржене свідоцтво про право на спадщину порушує права позивача як спадкоємця першої черги, проте позовна вимога про визнання його недійсним не підлягає застосуванню у зв`язку зі спливом позовної давності.

Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що поданий позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , фактично вступивши в управління майном, проте не оформив свідоцтво про право на спадщину, а видача свідоцтва на ім`я ОСОБА_5 позбавляє його права оформити належним чином свої спадкові права.

Враховуючи, що відповідач погодилася з висновками судів про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері, фактично вступивши в управління майном, не оскаржила рішення судів в частині таких висновків, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не перевіряються Верховним Судом на предмет правильності застосування норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій правил про позовну давність до вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду врахував, що позивач мав довідатися про порушення свого права оскарженим свідоцтвом про право на спадщину протягом розумного строку після моменту його видачі.

Суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, не встановивши поважності причин такого тривалого пропуску. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд помилково вважав, що позивач звернувся до суду з негаторним позовом, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку, що на вимогу про оспорювання свідоцтва про право на спадщину поширюється позовна давність, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не довів, що звернувся до суду у межах позовної давності з моменту, коли йому з об`єктивних причин могло бути відомо про порушення його спадкових прав. Поважність причин пропуску позовної давності позивач також не довів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, ухвалюючи судове рішення у цій справі, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за спливом позовної давності. Висновки апеляційного суду про те, що позивач звернувся з негаторним позовом є помилковими, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Враховуючи, що апеляційний суд скасував правильне рішення суду першої інстанції, оскаржена постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір, сплачений заявником у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача.

Верховний Суд врахував, що заявник оскаржила постанову апеляційного суду повністю, позов ОСОБА_1 містить три вимоги немайнового характеру, а тому за подання позову у 2020 році підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 522, 40 грн (840, 80 грн х 3), а за подання касаційної скарги - 5 044, 80 грн (2 522, 40 грн х 200%), який і підлягає відшкодуванню відповідачеві позивачем.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з поданням позову та апеляційної скарги, покладаються на нього.

Висновки про застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину.В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року скасувати, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені заявником у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 044, 80 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська