Постанова

від 13.04.2022 по справі 165/1027/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 165/1027/19

провадження № 61-3779св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Сутпак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нововолинський госпрозрахунковий ринок»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 вересня 2020 року, додаткове рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2020 року, постановлені суддею Василюком А. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» (далі - ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок») з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу від 29 березня 2019 року № 6 «Про звільнення з роботи»; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 83 496, 56 грн.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 19 липня 2005 року працювала на посаді головного бухгалтера у ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок». Наказом від 29 березня 2019 року № 6 її звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає таке звільнення незаконним, оскільки з 10 жовтня 2018 року на підприємстві діє штатний розпис, згідно з яким у штаті підприємства відповідача є посада головного бухгалтера, також дві штатні посади бухгалтера та одна штатна посада економіста.

Зазначила, що 09 січня 2019 року відповідач звернувся до зборів учасників ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» з листом, у якому просив надати згоду на скорочення посади головного бухгалтера.

29 січня 2019 року роботодавець видав наказ № 15 «Про скорочення штату працівників», яким у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці вніс зміни до штатного розпису підприємства з 02 квітня 2019 року. Відповідач скоротив з 29 березня 2019 року посади головного бухгалтера та бухгалтера, а з 19 квітня 2019 року - посаду бухгалтера; попередив ОСОБА_1 про скорочення посад та наступне звільнення.

31 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» із заявою про скасування наказу від 29 січня 2019 року № 15 у зв`язку з відсутністю нового штатного розпису, нездійснення ознайомленням її зі змінами в організації виробництва і праці, незаконністю скорочення посади головного бухгалтера при наявності хоча б одного працівника структурного підрозділу бухгалтерії.

Листом від 25лютого 2019 року № 21/1-14 Волинська обласна спілка споживчих товариств повідомила голову Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств та ОСОБА_1 про те, що всі дії директора ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» відповідають чинному законодавству.

Позивач стверджувала, що 19 березня 2019 року з її робочого столу вилучено комп`ютерну техніку та бухгалтерські документи і передано іншій особі - підприємцю, без ознайомлення її з відповідним наказом.

Вважала, що роботодавець проводив скорочення штату працівників бухгалтерії через нібито допущені нею порушення ведення бухгалтерського та податкового обліку. Зазначила, що відповідач попередив її про наступне вивільнення та фактично звільнив до внесення змін до штатного розпису. Також зазначила, що на час її звільнення на підприємстві була вакантна посада підсобного працівника, проте відповідач не запропонував їй цю вакантну посаду.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» не запропонувало позивачу іншої роботи у зв`язку з відсутністю вакансій. Щодо надання інформації Нововолинським міським центром зайнятості про вакансію підсобного працівника відповідач пояснив, що робітник був фактично звільнений 29 березня 2019 року, а відомості про його звільнення до Нововолинського міського центру зайнятості на підставі частини третьої статті 49-2 КЗпП України подано завчасно, тому на момент звільнення позивача вакантної посади підсобного працівника на підприємстві не було. Рішення про скорочення штату працівників прийняте за погодженням з членами ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок», на підставі частини четвертої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 вересня 2020 року, із врахуванням додаткового рішення від 25 жовтня 2020 року, Нововолинський міський суд Волинської області, відмовив у задоволенні позову, здійснив розподіл судових витрат.

Постановою від 08 лютого 2021 року Волинський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 вересня 2020 року та додаткове рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2020 року - без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на час попередження позивача про звільнення була відсутня вакантна посада підсобного робітника, на яку нібито претендувала позивач. Також суд встановив, що аналогічних вакантних посад, на яких виконують таку ж роботу, що і позивач, у штаті організації відповідача не було, тому у відповідача не було можливості забезпечити реалізацію переважного права позивача на залишення на роботі. Окремі неточності та суперечності у веденні документації у ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» не є істотними і не впливають на законність звільнення позивача з роботи. При звільненні позивача роботодавець не порушив вимоги статті 43 КЗпП України щодо отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що позивачу підприємство запропонувало роботу підсобного працівника, однак ОСОБА_1 відмовилася від цієї вакансії, що підтверджується актом роботодавця. Правдивість та достовірність цього акта не спростована.

Задовольняючи частково заяву відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що з позивача на користь відповідача потрібно стягнути суму понесених відповідачем витрат, що є витратами на оплату професійної правничої допомоги, у розмірі 4 000, 00 грн, з врахуванням обсягу робіт і часу, витраченого на підготовку процесуальних документів, виходячи зі співмірності зі складністю справи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 05 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 вересня 2020 року, додаткове рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі неналежних, недопустимих і недостовірних доказів, які не прийнятті судом першої інстанції, зокрема апеляційний суд визнав встановленою обставину про відмову позивача від запропонованої відповідачем вакансії, яку суд першої інстанції не встановлював. На переконання заявника, у матеріалах справи немає доказів пропонування їй як працівникові, посада якого скорочується, інших вакантних посад на підприємстві;

- суд першої інстанції мав допитати свідка щодо відмови заявника від запропонованої їй вакантної посади підсобного працівника, натомість суд врахував пояснення представника відповідача, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та дійшов висновку про відсутність у роботодавця вакансії для працевлаштування ОСОБА_1 ;

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) та постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17-ц (провадження № 61-38337св18). Відповідно до цих висновків, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач у наданому відзиві просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження.

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 19 липня 2005 року до 29 березня 2019 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» і обіймала посаду головного бухгалтера згідно зі штатним розписом.

Директор ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» 09 січня 2019 року звернувся до зборів учасників товариства із заявою про надання згоди на скорочення посади головного бухгалтера.

Наказом директора ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» від 29 січня 2019 року № 15 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці внесено зміни до штатного розпису підприємства з 02 квітня 2019 року, з 29 березня 2019 року скорочено посади головного бухгалтера та бухгалтера, а з 19 квітня 2019 року - посаду бухгалтера та попереджено працівників про скорочення штату та наступне звільнення.

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомилася 29 січня 2019 року.

ОСОБА_1 31 січня 2019 року звернулася до директора ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок», голови Волинської обласної спілки споживчих товариств, керівника Укоопспілки, Центральної спілки споживчих товариств із заявами про скасування наказу від 29 січня 2019 року № 15 як незаконного, оскільки нового штатного розпису немає, зі змінами в організації виробництва та праці вона не ознайомлена, тому вважала, що їх не було, часткове скорочення та наступне звільнення працівників бухгалтерії є неможливим, скорочення та наступне звільнення з посади головного бухгалтера є незаконним при наявності хоча б одного працівника структурного підрозділу бухгалтерії, виведення однієї штатної одиниці бухгалтера є неможливим.

Правління спілки споживчих товариств Волинської області 25 лютого 2019 року повідомило ОСОБА_1 , що на ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» скорочення штату працівників і попередження про скорочення посади та наступне звільнення ОСОБА_1 відбуваються згідно з чинним трудовим законодавством.

12 березня 2019 року директор ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» звернувся до голови профспілкового комітету ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» із поданням про надання згоди на звільнення головного бухгалтера товариства ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом засідання від 21 березня 2019 року Профспілковий комітет працівників Нововолинського госпрозрахункового ринку надав попередню згоду на звільнення головного бухгалтера ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату працівників.

Будучи присутньою на засіданні профспілкового комітету, ОСОБА_1 жодних зауважень та заперечень не подавала, про що свідчить протокол зборів профспілкового комітету працівників.

Наказом від 29 березня 2019 року № 5 внесено зміни до штатного розпису працівників ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» з 30 березня 2019 року.

У додатку до наказу від 29 березня 2019 року № 5 зазначено, зокрема, про виведення із штатного розпису товариства з 30 березня 2019 року посади головного бухгалтера.

Відповідно до штатного розпису з 02 квітня 2019 року, який затверджений директором та головою профкому ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок», немає тих посад, які передбачалося скоротити наказом від 29 січня 2019 року № 15, а саме посад головного бухгалтера та бухгалтера.

Наказом від 26 квітня 2019 року внесено зміни до штатного розпису товариства та з 27 квітня 2019 року виведено зі штатного розпису посаду бухгалтера, як це й передбачалося наказом від 29 січня 2019 року.

Наказом від 27 квітня № 49 затверджено з 01 травня 2019 року новий штатний розпис ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок», відповідно до якого на підприємстві відповідача немає посад двох бухгалтерів та головного бухгалтера.

При цьому відбулися певні зміни в датах вивільнення бухгалтерів з метою дотримання строків попередження таких працівників про вивільнення у зв`язку з їх непрацездатністю (листки непрацездатності бухгалтера підприємства досліджені в судовому засіданні).

Суд першої інстанції встановив, що аналогічних вакантних посад, на яких виконують таку ж роботу, що і позивач, у штаті не було, тому у відповідача не було можливості забезпечити реалізацію переважного права позивача на залишення на роботі.

Відповідно до повідомлення Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 18 квітня 2019 року за період з 29 січня 2019 року до 29 березня 2019 року ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» подало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) 20 березня 2019 року на підсобного робітника. 06 квітня 2019 року вакансія укомплектована.

Апеляційний суд встановив, що підсобного робітника відповідно до наказу ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок» від 29 березня 2019 року № 7 звільнено лише 29 березня 2019 року, однак Центр зайнятості про таке вивільнення був попереджений заздалегідь з метою якнайшвидшого заповнення в майбутньому цієї посади. Зважаючи на те, що як позивач, так і підсобний робітник були звільнені в один день, ОСОБА_1 запропоновано цю посаду.

Позивачу підприємство запропонувало роботу підсобного працівника, однак ОСОБА_1 відмовилася від цієї вакансії, що підтверджується актом ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок». Правдивість та достовірність цього акта не спростована.

Наказом від 29 березня 2019 року № 6 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження

№ 61-38337св18)).

Відповідно, виходячи з тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (№ П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18)).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми права працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи - інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив працівника про звільнення у зв`язку зі скороченням за два місяці, а також, що на час попередження позивача про звільнення не було вакантної посади підсобного робітника, на яку нібито претендувала позивач, аналогічних вакантних посад, на яких виконують таку ж роботу, що і позивач, у штаті не було, тому відповідач не мав можливості забезпечити реалізацію переважного права позивача на залишення на роботі.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що ОСОБА_1 підприємство запропонувало роботу підсобного працівника, однак вона відмовилася від цієї вакансії, що підтверджується актом ТОВ «Нововолинський госпрозрахунковий ринок». Достовірність такого акта не спростована.

Наведене свідчить, що заявник не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання роботодавцем правил частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, а апеляційний суд встановив обставини на підставі неналежних, недопустимих і недостовірних доказів, які не прийнятті судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку акту про відмову ОСОБА_1 від вакантної посади підсобного працівника, не допустив порушення норм процесуального права під час апеляційного перегляду справи. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 вересня 2020 року, додаткове рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 25 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак