Рішення

від 14.04.2022 по справі 672/1333/21

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №672/1333/21

Провадження №2/672/90/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року м. Городок

Городоцький районний суд Хмельницької області в складі: судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городка, в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, цивільну справу №672/1333/21 за позовом ОСОБА_1 до Хоптинецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» Сатанівської селищної ради Хмельницької області

про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку, вказавши суду, що вважає незаконним його відсторонення від роботи з підстав відсутності у нього щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

На виконання ухвали суду від 04.02.2022 року представником позивача подано на адресу суду позовну заяву в новій редакції із виправленими недоліками (а.с. 67, 71-77).

В судове засідання позивач та його представник не з"явилися, проте останній подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить позов задовольнити, а саме просить: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача без номера, датований 05.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з розрахунку середньоденної заробітної плати 309 грн. 52 коп. з 20.11.2021 року по день поновлення на роботі (а.с.89).

На підтвердження своєї позиції вказує, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено щеплення від COVID-19 як обов`язкове, а тому відсторонення працівника є безпідставним.

Також вказує, що таке відсторонення, на його думку, не передбачено і ст.46 КЗпП, а вказана вакцинація може бути виключно добровільною. Крім того, вважає що карантин в Україні було запроваджено незаконно.

Представник відповідача Гаджук В.О. в судове засідання 14.04.2022 року не з`явився, однак подав на адресу суду заяву, у якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , вважає їх безпідставними (а.с.92).

На підтвердження своєї позиції зазначає, що директор Хоптинецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» Сатанівської селищної ради Хмельницької області при відстороненні позивача від роботи без збереження заробітної плати діяла виключно в межах закону та своїх повноважень, жодних порушень діючого законодавства не допускала і відсторонення від посади ОСОБА_1 було її обов`язком, а не правом.

Ч. 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Враховуючи дану норму закону, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін (їх представників).

Суд, оголосивши заяви сторін (їх представників), перевіривши матеріали справи в межах наданих суду доказів, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом об`єктивно встановлено, що ОСОБА_1 є найманим працівником відповідача, а саме технічним працівником, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу від 27.12.2016 року (а.с.47,49).

ОСОБА_1 був письмово повідомленим про його відсторонення від роботи з 08.11.2021 року у разі відсутності у нього щеплення проти COVID-19. Копію такого повідомлення позивач отримав 01.11.2021 року (а.с. 43).

Згідно п.4.2 наказу відділу освіти, культури, молоді та спорту Сатанівської селищної ради від 04.11.2021 року керівникам закладу освіти наказано відсторонити від роботи працівників на час відсутності щеплень проти хвороби COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 44).

Наказом №13-к від 05.11.2021 року, серед інших ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 45).

Наказом №20-К від 08.12.2021 року ОСОБА_1 перенесено відсторонення від роботи на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати з 20.11.2021 року, оскільки він перебував на лікарняному (тимчасова непрацездатність) з 05.11. по 19.11. 2021 року (а.с. 46).

Наказом №4-К від 06.03.2022 року «Про зупинення дії наказу директора Хоптинецького НВК від 0812.2021 року №20-К «Про внесення змін до наказу №13-К» від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників Хоптинецької НВК» вирішено зупинити дію вищевказаного наказу та допустити ОСОБА_1 до виконання обов`язків за посадою з 09.03.2022 року (а.с.94).

Витягом із наказу №6-К «Про внесення змін до наказів директора Хоптинецького НВК №4- та №5-К від 06.03.2022 р.» наказано п.п.1,2 розпорядчої частини вказаних наказів викласти в наступній редакції: 1. Зупинити дії наказу директора Хоптинецького НВК від 08.12.2021 року №20-К «Про внесення змін до наказу №13-К від 05.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи працівників Хоптинецького НВК» з 01.03.2022 року. 2. Допустити ОСОБА_1 до виконання обов`язків за посадою з 01.03.2022 року. (а.с. 95).

Вказане зупинення відсторонення відбулось у результаті ухвалення Наказу МОЗ України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153» від 25.02.2022 року №380, яким до завершення воєнного стану в України зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153.

Вирішуючи питання про законність відсторонення позивача від роботи протягом вищевказаного періоду, суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно із ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, вказана норма дає можливість вимагати щеплень у вказаних категорій працівників не лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Тому суд вважає безпідставними та вирваними із контексту такі твердження представника позивача.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правило такому працівникові заробітна плата не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Згідно ч.1,2 ст.46 КЗпП визначено, що: Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Суд також вважає безпідставними твердження представника позивача про те, що вказаною нормою не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення проти COVID-19, оскільки ч.1 ст.46 КЗпП не містить виключного переліку, а прямо вказує на таку можливість «в інших випадках, передбачених законодавством».

А таким іншим випадком, якраз і являється випадок, передбачений ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до п.41-6 постанови КМУ № 1236 (в чинній на момент виникнення правовідносин редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285 Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які вразі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві.

Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти пробудь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві в зв`язку з чим суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд також наголошує на тому, що дана справа належить до категорії трудових спорів та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених ЦПК України в силу того, що для цієї категорії пріорітетним є швидке вирішення справи. Законність пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 не є безпосереднім предметом спору і не може бути належним чином перевірена судом у межах вказаної справи та в якій не приймає участь суб`єкт прийняття такої постанови.

З цих підстав суд вважає необґрунтованими також доводи позивача про те, що в порушення вимог чинного законодавства постанова про запровадження карантину була прийнята без введення в Україні режиму надзвичайного стану. Зазначені доводи можуть бути перевірені судом у межах справи, де предметом оскарження є відповідна постанова, а відповідачем - Кабінет Міністрів України. Надання правової оцінки законності постанови від 09 грудня 2020 року № 1236 без забезпечення Кабінету Міністрів України права на доведення правомірності його рішення перед судом не узгоджується з принципами змагальності цивільного судочинства. Крім того об`єктивне і всебічне вирішення вказаного питання по суті можливе лише в межах адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність вказаних позовних вимог ОСОБА_1 , а отже і про необгрунтованість його позову.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Хоптинецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» Сатанівської селищної ради Хмельницької області, про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження. якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Городоцький районний суд Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Марцонь В`ячеслав Борисович, АДРЕСА_2 .

Відповідач: Хоптинецький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» Сатанівської селищної ради Хмельницької області, ЄДРПОУ 26494710, 32015, вул. Шевченка 157 с. Хоптинці Хмельницький район Хмельницька область.

Представник відповідача: адвокат Гаджук Василь Олександрович, 32002 пров. З.Космодем`янської 12 м. Городок Хмельницький район Хмельницька область.

Суддя: