Постанова

від 14.04.2022 по справі 810/874/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 810/874/17

касаційне провадження № К/9901/63630/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року (головуючий суддя - Лапій С.М.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Аліменко В.О.; судді: Безименна Н.В., Мєзєнцев Є.І.)

у справі № 810/874/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат»

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський хлібокомбінат» (далі - ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 лютого 2017 року № 0000622213 та від 16 лютого 2017 року № 0000642213.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2018 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

ГУ ДФС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Київській області.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої оформлено актом від 16 серпня 2016 року № 765/10-02-14-03/00378632/47.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне формування даних податкового обліку за наслідками здійснення операцій із придбання транспортно-експедиторських послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Вест Імпорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонікс Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікс Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП «Союзтрейд», а також хлібобулочних виробів, виробів довготривалого зберігання та кондитерських виробів у Приватного підприємства «Олвітехно», що мотивовано фіктивним характером проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у Київській області зазначало, що контрагенти платника не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, у них відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси, а також звертало увагу на наявність кримінальних провадження щодо постачальників ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат».

На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 16 лютого 2017 року № 0000622213, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1104190,00 грн за основним платежем; від 16 лютого 2017 року № 0000642213, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2433599,00 грн за основним платежем та 608399,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем долучено до матеріалів справи відповідні первинні документи, які підтверджують реальність оспорюваних поставок та господарський характер понесених за ними витрат, а контрагенти ТОВ «Білоцерківський хлібокомбінат» на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні послуги/товари отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Вест Імпорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонікс Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікс Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП «Союзтрейд», Приватного підприємства «Олвітехно» виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувалося перевезення хлібобулочних виробів, хто виступав їхніми конкретними перевізниками, яким чином здійснювався розрахунок із цими особами тощо.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова