Постанова

від 14.04.2022 по справі 826/3925/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2022 року

м. Київ

справа №826/3925/17

касаційне провадження № К/9901/63084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Собків Я.М.; судді - Петрик І.Й., Сорочко Є.О.)

у справі № 826/3925/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

до Офісу великих платників податків ДФС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ВПП ДФС; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року № 0000904101.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 24 січня 2018 року адміністративний позов задовольнив, дійшовши висновку про товарний характер оспорюваних операцій.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про повну відмову в задоволенні адміністративного позову.

ПАТ «ДПЗКУ» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2018 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що господарські операції, здійснені між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп», є документально підтвердженими.

Верховний Суд ухвалою від 19 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «ДПЗКУ».

06 грудня 2018 року від контролюючого органу надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ДПЗКУ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп» за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 14 листопада 2016 року № 1875/28-10-41-08/37243279.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, за наслідками придбання зернових культур у Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп», що мотивовано безтоварним характером проведених поставок.

На підставі зазначеного акта перевірки Офісом ВПП ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року № 0000904101, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у розмірі 48212516,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Відтак відповідний актив повинен бути придбаний на певному правовому титулі платником податку в іншого платника податку, який зазначений у первинних документах. У разі ж якщо відповідний актив придбано в іншого постачальника (не в того, що зазначений у первинних документах), відсутні підстави для податкового обліку такої операції.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи специфікації, видаткові та податкові накладні, банківські виписки та товарно-транспортні накладні не є достатніми доказами реального характеру здійснених господарських операцій.

Адже, судом на підставі поданих контролюючим органом доказів встановлено, що відповідно до товарно-транспортних накладних перевезення товару на адресу ПАТ «ДПЗКУ» здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «Темп» власними силами та залучаючи перевізників-фізичних осіб-підприємців. Разом із тим, зі звітних документів, наданих контрагентом позивача, вбачається, що протягом 2014 року він не залучав перевізників, не отримував послуг із перевезення, не декларував господарських відносин із автомобільними компаніями-перевізниками та фізичними особами-підприємцями. При цьому власного транспорту в Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп» не було, як і будь-яких основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів (штат становив одну особу).

На своїх складах постачальник позивача зберігав втричі менше тон зернових, ніж реалізував ПАТ «ДПЗКУ» відповідно до первинних документів.

В рамках контрольного заходу також допитано посадових осіб постачальників Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп», які заперечили свою участь у взаємовідносинах із ним.

Позивачем натомість жодних доказів на підтвердження протилежного не подано, як і не представлено достатніх документів у порядку статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку за оспорюваними операціями.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність формування платником витрат за розглядуваними поставками ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПАТ «ДПЗКУ» без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова