Рішення
від 15.02.2022 по справі 757/22382/19-ц
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2022Справа № 757/22382/19-ц

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

2. Міністерства аграрної політики та продовольства України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Міністерство економіки України

про скасування наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

За участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача-1: Кисіль А.В. за довіреністю від 01.11.2021 року № 656;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою від 03.05.2019 року до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - відповідач-1, Корпорація) та Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач-2, Міністерство), в якій просив суд:

- стягнути з відповідачів середній заробіток за посадою заступника голови правління Корпорації за час вимушеного прогулу, а саме: з 10.07.2015 року до 25.11.2016 року, та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме: з 26.11.2016 року до дня виконання фактичного розрахунку з утриманням заробітної плати, отриманої позивачем у Корпорації на нижчеоплачуваних посадах у період з 14.07.2015 року до 24.01.2017 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду в межах платежу за один місяць;

- стягнути з відповідачів на користь позивача 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Міністерства від 03.07.2015 року № 120-п та наказом Корпорації від 10.07.2015 року № 416-к його було звільнено з посади заступника голови правління відповідача-1 на підставі пункту 6 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Однак, звільнення позивача відбулося з порушеннями закону.

10.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Корпорації та Міністерства про поновлення на роботі.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12.04.2017 року та постановою Верховного Суду від 24.10.2018 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року та допущено негайне виконання вказаного рішення суду.

У той же час фактичне поновлення позивача на роботі у Корпорації, попри його намагання та звернення до відповідачів, не відбувалося протягом тривалого часу.

03.04.2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку отримав письмову відповідь Корпорації № 130-1-19/1881, датовану 25.03.2019 року, з проханням з`явитися для ознайомлення з відповідними наказами та внесення записів до трудової книжки.

04.04.2019 року позивач прибув до адміністративної будівлі відповідача-1, де йому в службовому кабінеті комісією у складі працівників Корпорації були доведені 2 накази голови правління Корпорації, а саме: наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з 10.07.2015 року, датований 11.03.2019 року, та наказ, датований 22.03.2019 року, про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015 року (тобто з дати прийняття позивача на роботу в Корпорації на нижчу посаду, на яку він погодився 13.07.2015 року після завершеного факту незаконного звільнення), у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 статті 41 КЗпП України).

Позивач вказував, що статутом Корпорації не передбачено, що посада заступника голови правління, яку він обіймав на той період, відноситься до посадових осіб органів акціонерного товариства. Додатково, за обставин видачі наказу про звільнення минулим числом, Корпорація порушила приписи статей 47 та 116 КЗпП України.

Крім того, ОСОБА_1 посилався на положення частини 2 статті 235 КЗпП України, якими визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач вказував, що при розгляді справи № 757/28430/15-ц Печерський районний суду міста Києва одночасно не прийняв рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Позивач такого прохання до суду в справі № 757/28430/15-ц не висловив, у зв`язку з його фактичним працевлаштуванням у період розгляду позову в Корпорації на нижчеоплачуваній посаді. Відтак, ОСОБА_1 просив суд у рамках справи № 757/22382/19-ц вирішити питання про стягнення з відповідачів середнього заробітку за посадою заступника голови правління Корпорації за час вимушеного прогулу, а саме: з 10.07.2015 року до 25.11.2016 року, та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме: з 26.11.2016 року до дня виконання фактичного розрахунку з утриманням заробітної плати, отриманої позивачем у Корпорації на нижчеоплачуваних посадах у період з 14.07.2015 року до 24.01.2017 року.

Вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду міста Києва та була зареєстрована і згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2019 року передана для розгляду судді цього суду Остапчук Т.В. 07.05.2019 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20.05.2019 року в справі № 757/22382/19-ц (суддя Остапчук Т.В.) позовну заяву ОСОБА_1 від 03.05.2019 року залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків (шляхом надання суду додатків та копії позовної заяви для відповідачів).

У той же час, незважаючи на вимоги ухвали суду від 20.05.2019 року в справі № 757/22382/19-ц про надання копій позовної заяви та доданих документів, 20.06.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою від 19.06.2019 року (уточненою та доповненою) до Корпорації та Міністерства, в якій просив суд:

- скасувати наказ відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі з 10.07.2015 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць;

- стягнути з відповідачів на користь позивача 5 000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування додатково пред`явлених до відповідачів позовних вимог, зокрема, щодо скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К та поновлення його на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року, ОСОБА_1 посилався на те, що представники Корпорації під час зустрічі з позивачем 04.04.2019 року не пояснили йому правових підстав формального виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц щодо поновлення позивача на роботі саме у такий спосіб (фактично лише на 3 доби), не допустивши позивача до виконання ним своїх трудових обов`язків. Крім того, жоден з членів комісії не пояснив ОСОБА_1 юридичних підстав та легітимності прийнятого керівником Корпорації рішення про припинення повноважень позивача як заступника голови правління відповідача-1 минулим числом, а також не надав позивачу копій наказів від 11.03.2019 року та від 22.03.2019 року. Водночас, при відмові позивача від підписання означених наказів, відповідач-1 не направив копії вищенаведених наказів та протоколу засідання комісії на поштову адресу ОСОБА_1 . Також, позивач звернув увагу на те, що видання спірного наказу від 22.03.2019 року № 177-К відбулося з перевищенням керівником Корпорації службових повноважень, оскільки відповідно до положень Статуту відповідача-1 в редакції, яка діяла у липні 2015 року, припинити повноваження/звільнити заступника голови правління Корпорації було можливо лише за наказом міністра Міністерства.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01.07.2019 року в справі № 757/22382/19-ц (суддя Остапчук Т.В.) позовну заяву ОСОБА_1 від 19.06.2019 року (уточнену та доповнену) також залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків (шляхом надання суду додатків та копії позовної заяви відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб).

17.07.2019 року через відділ діловодства Печерського районного суду міста Києва надійшла заява позивача від 17.07.2019 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Корпорації та Міністерства про стягнення середнього заробітку у зв`язку із вимушеним прогулом і затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 757/22382/19-ц та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Заперечуючи проти позову, Корпорація вказувала на те, що наказом відповідача-1 від 10.07.2015 року № 416-к позивача звільнено з посади заступника голови правління на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із поновленням працівника, який раніше виконував цю роботу.

На виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі №757/28430/15-ц наказом Корпорації від 11.03.2019 року № 148-К ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року.

Разом із тим, наказом відповідача-1 від 22.03.2019 року № 177-К повноваження заступника голови правління Корпорації ОСОБА_1 припинено з 13.07.2015 року, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, оскільки з 14.07.2015 року він був прийнятий на посаду начальника служби внутрішніх розслідувань Корпорації. Тобто відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Поняття посадової особи господарського товариства встановлено у частині 2 статті 89 Господарського кодексу України, якою є голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова та члени цієї ради.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Враховуючи вищенаведені приписи, Корпорація вказувала на те, що заступник голови правління є посадовою особою, а отже голова правління є уповноваженим органом власника, наділений відповідними правомочністю щодо припинення повноважень посадової особи. У той же час за частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав.

Заперечуючи проти позову, Міністерство посилалося на те, що підпунктом 11.4 пункту 11 Статуту Корпорації, затвердженого наказом Мінагрополітики від 29.09.2017 року № 525, встановлено зокрема, що заступники голови правління призначаються наглядовою радою, сформованою відповідно до порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства та її комітетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 142. До формування складу наглядової ради відповідно до Порядку заступники голови правління призначаються головою правління за погодженням з Міністерством. У той же час звільнення може відбуватися відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України, повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо це питання не відноситься до компетенції загальних зборів. Тому, за твердженням Міністерства, повноваження члена виконавчого органу може бути припинено у будь який час.

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 27.05.2020 року, в якій просив суд стягнути з Корпорації на його користь середній заробіток за посадою заступника голови правління відповідача-1 за час вимушеного прогулу, а саме: з 01.08.2015 року по 27.05.2020 року грошові кошти у розмірі 2 250 697,28 грн. без урахування податків і зборів, а також задовольнити решту його позовних вимог за уточненою позовною заявою.

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 28.05.2020 року вищенаведена заява позивача про збільшення розміру позовних вимог була прийнята Печерським районним судом міста Києва до розгляду.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03.08.2020 року в справі № 757/22382/19-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано наказ відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-к, поновлено позивача на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 22.03.2019 року, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою заступника голови правління Корпорації, а саме: з 14.07.2015 року по 03.07.2020 року в розмірі 2 323 360,52 грн., та 400,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з означеним рішенням Печерського районного суду міста Києва, Корпорація звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.01.2021 року апеляційну скаргу Корпорації задоволено частково; рішення Печерського районного суду міста Києва від 03.08.2020 року скасовано, провадження у справі № 757/22382/19-ц закрито. Крім того, цією ухвалою позивачу роз`яснено, що розгляд даної справи законом віднесено до юрисдикції господарського суду.

ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановлено юрисдикцією.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.07.2021 року заяву ОСОБА_1 про передачу справи № 757/22382/19-ц за встановленою юрисдикцією задоволено, вказану справу передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

22.07.2021 року матеріали справи № 757/22382/19-ц надійшли до господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2021 року матеріали справи № 757/22382/19-ц передано на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. У цій ухвалі позивачу було запропоновано надати, зокрема, письмові пояснення із обґрунтуванням позовних вимог про допущення негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 10.07.2015 року та допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

13.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій останній, враховуючи те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено негайного виконання рішення суду, не підтримав попередньо заявлені вимоги про допущення негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 10.07.2015 року та допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та просив залишити їх без розгляду.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2021 року відкрито провадження у справі № 757/22382/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Корпорації та Міністерства про скасування наказу про припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди (без включення по позовних вимог допущення негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з 10.07.2015 року та допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць на підставі заяви самого позивача), вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.09.2021 року.

20.09.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшов відзив Міністерства від 20.09.2021 року на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що наказом відповідача-1 від 11.03.2019 року № 148-к ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року. Разом із тим, спірним наказом відповідача-1 від 22.03.2019 року № 177-К припинено повноваження позивача на означеній посаді, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 статті 41 КЗпПУ та прийняттям ОСОБА_1 на посаду начальника служби внутрішніх розслідувань Корпорації з 14.07.2015 року на підставі його заяви від 10.07.2015 року. Прийняття означеного наказу, на думку відповідача-2, повністю відповідає законодавчим приписам та статутним документам відповідача-1, за якими повноваження члена виконавчого органу можуть бути припинені вищим органом товариства у будь-який час на власний розсуд без оголошення підстав відповідного рішення. Також відповідач-2 зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування обставин, визначених частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 237 КЗпП України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.

До початку призначеного підготовчого засідання 21.09.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 21.09.2021 року, в якому останній просив суд витребувати у Корпорації належним чином завірені копії наказів про встановлення тарифних ставок і посадових окладів, розмірів і дат введення відповідних коефіцієнтів їх підвищення, а також про виплати премій та інших виплат, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для посади заступника голови правління ПАТ (АТ) "ДПЗКУ", починаючи з 14.07.2015 року до 11.12.2020 року включно, у розрізі кожного місяця, що зберігаються за адресою: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, 1.

У підготовчому засіданні 21.09.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів; встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив відповідача-2 на позовну заяву до 01.10.2021 року; встановлено відповідачу-2 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 18.10.2021 року; підготовче засідання відкладено на 19.10.2021 року; питання про прийняття до розгляду та вирішення клопотання позивача про витребування доказів від 21.09.2021 року відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

23.09.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшов аналогічний за змістом до поданого 20.09.2021 року відзив Міністерства.

05.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 30.09.2021 року, в якому останній просив суд витребувати у Корпорації належним чином завірену копію Статуту відповідача-1, який діє станом на 30.09.2021 року, а також витребувати у відповідача-2 належним чином завірену копію листа Корпорації від 11.03.2019 року № 130/-1-16/1588 про погодження припинення повноважень ОСОБА_1 .

05.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 30.09.2021 року, в якому останній просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, Міністерство економіки України, оскільки саме останнє, за повідомленням відповідача-1, має повноваження на поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Крім того, 05.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача від 30.09.2021 року, в яких останній вказав, що перша позовна вимога, вказана в уточненій та доповненій позовній заяві від 14.06.2019 року, пред`явлена до відповідача-1 та відповідача-2 (який погоджував припинення повноважень ОСОБА_1 ); друга позовна вимога є похідною та впливає на права та обов`язки Міністерства економіки України; третя позовна вимога (тільки другий абзац) пред`явлена до відповідача-1; п`ята і шоста позовні вимоги пред`явлені до відповідача-1 та відповідача-2 солідарно.

11.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 08.10.2021 року на відзив відповідача-2 на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 вказав про незаконність оскаржуваного наказу внаслідок його прийняття минулим числом та наявність підстав для стягнення на його користь заявленої суми моральної шкоди.

18.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-2 від 18.10.2021 року № 73.1410/10-21 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

До початку призначеного підготовчого засідання 19.10.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2021 року підготовче засідання відкладено на 02.11.2021 року. Крім того, цією ухвалою клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, що надійшли до суду 21.09.2021 року та 05.10.2021 року, залишено без задоволення (враховуючи відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів, які підтверджують поважність причин пропуску позивачем встановленого строку для подання клопотання про витребування доказів), а також залучено Міністерство економіки України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.

23.10.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшли заперечення Міністерства від 20.10.2021 року № 76.1410/10-21, в яких відповідач-2 вказав про те, що його дії щодо звільнення позивача повністю відповідали нормам чинного на момент вчинення таких дій законодавства.

До початку призначеного підготовчого засідання 02.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Корпорації від 18.10.2021 року № 130-2-19/3895, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на їх необґрунтованість, а також, зокрема, пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з позовом про скасування наказу від 22.03.2019 року № 177-К та передбаченого цією нормою тримісячного строку на пред`явлення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У підготовчому засіданні 02.11.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив відповідача-1 на позовну заяву до 12.11.2021 року; встановлено відповідачу-1 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 29.11.2021 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2021 року підготовче провадження у справі № 757/22382/19-ц закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 07.12.2021 року.

10.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Міністерства економіки України від 03.11.2021 року № 2432-03/493, в яких третя особа вказала про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу від 22.03.2019 року № 177-К з огляду на дотримання процедури прийняття рішення щодо припинення повноважень заступника голови правління Корпорації. Крім того, Міністерство економіки України звернуло увагу на пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з означеним позовом.

15.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на пояснення Міністерства економіки України, в якій ОСОБА_1 зазначив, що позов у даній справі про порушеного трудового права, з урахуванням приписів статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, був поданий ним вчасно.

Також 15.11.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив Корпорації на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 навів додаткові аргументи на спростування заперечень Корпорації проти позову.

Разом із тим, судове засідання у вказаній справі, призначене на 07.12.2021 року, не відбулося.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2021 року судове засідання у справі № 757/22382/19-ц призначено на 28.12.2021 року.

До початку призначеного судового засідання 28.12.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Міністерства про відкладення розгляду справи на іншу дату.

28.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Корпорації, в якому остання просила суд поновити строк на подання даного клопотання та повернути позивачу позовну заяву (уточнену та доповнену) від 19.06.2019 року про скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку у зв`язку із вимушеним прогулом, оскільки остання направлена на одночасну зміну предмета та підстав первісної позовної заяви від 03.05.2019 року.

У судовому засіданні 28.12.2021 року судом долучено до матеріалів справи пояснення Міністерства економіки України від 03.11.2021 року № 2432-03/493, продовжено позивачу строк на подання відповіді на відзив до 15.11.2021 року, а також оголошено перерву до 25.01.2022 року.

До початку призначеного судового засідання 25.01.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Міністерства економіки України про розгляд справи без участі уповноваженого представника третьої особи.

Крім того, до початку цього судового засідання через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 25.01.2022 року про поновлення йому процесуального строку і долучення до матеріалів справи витягу з тексту Галузевої угоди Мінагрополітики на 2014-2016 року та продовженої до 2020 року, а також витребування у Корпорації текстів колективних договорів на 2015, 2019 роки.

У судовому засіданні 25.01.2022 року оголошувалася перерва до 01.02.2022 року.

До початку призначеного судового засідання 01.02.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Міністерства економіки України про розгляд справи без участі уповноваженого представника третьої особи.

У судовому засіданні 01.02.2022 року судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Корпорації про повернення позивачу позовної заяви (уточненої та доповненої) від 19.06.2019 року, а також оголошено перерву в судовому засіданні до 16.02.2022 року.

14.02.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення Корпорації від 14.02.2022 року № 130-2-19/721, в яких остання навела додаткові заперечення проти позову та надала документи на їх підтвердження.

У судовому засіданні 16.02.2022 року судом долучено до матеріалів справи поданий позивачем витяг з тексту Галузевої угоди Мінагрополітики; постановлено протокольну ухвалу, якою клопотання позивача про витребування у Корпорації текстів колективних договорів на 2015, 2019 роки залишено без задоволення з огляду на його подання поза межами встановлених статтями 80, 81 Господарського процесуального кодексу України строків, а також прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи додаткові пояснення відповідача-1 від 14.02.2022 року № 130-2-19/721 разом з доданими до них документами.

У судовому засіданні 16.02.2022 року позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві (уточненій та доповненій) від 19.06.2019 року, з урахуванням заяви про усунення недоліків, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-2 та третя особа про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 16.02.2022 року не забезпечили.

У судовому засіданні 16.02.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення позивача та представника Корпорації, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 04.03.2015 року № 37-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови правління Корпорації.

Наказом Міністерства від 03.07.2015 року № 120-п та наказом відповідача-1 від 10.07.2015 року № 416-к позивача було звільнено з посади заступника голови правління Корпорації на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Не погоджуючись з рішенням про звільнення позивача з посади заступника голови правління Корпорації, 10.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до Печерського районного суду міста Києва.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.04.2017 року та постановою Верховного Суду від 24.10.2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено; поновлено позивача на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року. Допущено негайне виконання рішення суду.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства із заявою від 06.12.2018 року, в якій просив виконати рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц, яке набрало законної сили 24.10.2018 року.

У відповідь на вказане звернення Міністерство направило на адресу позивача лист від 04.01.2019 року № 37-25-16/233, в якому повідомило, що відповідно до підпункту 11.4 пункту 11 Статуту Корпорації, затвердженого наказом Міністерства від 17.11.2011 року № 634, зі змінами від 20.01.2015 року № 20 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у період до проведення перших Загальних Зборів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію пакета акцій Товариства, голова Правління, перший заступник голови Правління, заступники голови Правління та члени Правління призначаються Міністерством. У той же час, пунктом 11.4 пункту 11 Статуту Корпорації, затвердженого наказом Міністерства від 29.09.2017 року № 525 (у редакції, чинній на момент виконання судового рішення) встановлено, зокрема, що заступники голови Правління призначаються Наглядовою Радою, сформованою відповідно до Порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства та її комітетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 142. До формування складу Наглядової Ради відповідно до Порядку заступники голови Правління призначаються головою Правління за погодженням з Міністерством.

Враховуючи наведену відповідь Міністерства, заявою від 21.02.2019 року позивач звернувся до Корпорації з проханням поновити його на роботі на посаді заступника голови правління відповідача-1 з 10.07.2015 року.

Крім того, позивач направив на адресу Корпорації та Міністерства вимоги від 25.03.2019 року про виконання відповідачами рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц про поновлення його на роботі.

Листом від 25.03.2019 року № 130-1-19/1881, направленим на адресу ОСОБА_1 , Корпорація запропонувала позивачу з`явитися в апарат управління Корпорації для ознайомлення з наказами та внесення відповідних записів до трудової книжки.

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 посилався на те, що вищенаведений лист він отримав 03.04.2019 року.

Також ОСОБА_1 зазначав, що 04.04.2019 року (а за твердженням відповідачів - 03.04.2019 року) позивач прибув до адміністративної будівлі Корпорації, де йому в службовому кабінеті на першому поверсі зібраною із числа співробітників відповідача-1 комісією були доведені одночасно 2 накази голови Правління Корпорації, а саме:

- наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з 10.07.2015 року, датований 11.03.2019 року;

- наказ, датований 22.03.2019 року, про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015 року (тобто з дати прийняття позивача на роботу в Корпорації на нижчу посаду, на яку він погодився 13.07.2015 року після звільнення), у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 статті 41 КЗпП України).

Разом із тим, позивач посилався на те, що представники Корпорації на вимогу ОСОБА_1 не пояснили правових підстав саме у такий спосіб (лише на три доби) спробувати формально виконати рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц; при цьому, позивача не було допущено до робочого місця і практичного виконання обов`язків заступника голови правління відповідача-1 за рішенням суду, а також не надано копій вищенаведених наказів для отримання позивачем та, при відмові ОСОБА_1 від їх підписання, не направлено на поштову адресу позивача копій відповідних наказів та протоколу засідання комісії.

Позивач стверджував, що 17.04.2019 року він звернувся до Корпорації з вимогою надати належним чином засвідчені копії наказу від 11.03.2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з 10.07.2015 року, наказу від 22.03.2019 року про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015 року, листа Корпорації до Міністерства (вх. № Щ/4220/22-25 від 11.03.2019 року) "Про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 " та копію відповіді на нього, протокол засідання комісії від 04.04.2019 року про відмову ОСОБА_1 від підписання вищенаведених наказів, копію відео та аудіозапису з камер спостереження, якими зафіксовано процес проведення засідання комісії з ознайомлення позивача із зазначеними наказами та відмову останнього від їх підписання.

Листом від 23.05.2019 року № 130-2-56Щ-11/3225 (отриманим позивачем, за твердженням останнього, 25.05.2019 року) Корпорація направила на адресу ОСОБА_1 , зокрема, копії наказів від 11.03.2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з 10.07.2015 року та від 22.03.2019 року про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що статутом Корпорації не передбачено, що посада заступника голови правління, яку він обіймав на той період, відноситься до посадових осіб органів акціонерного товариства. Додатково позивач звертав увагу на те, що шляхом видачі наказу про звільнення минулим числом Корпорація порушила приписи статей 47 та 116 КЗпП України.

Крім того, ОСОБА_1 посилався на приписи частини 2 статті 235 КЗпП України, якими визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У той же час, позивач наголошував, що при розгляді справи № 757/28430/15-ц Печерський районний суду міста Києва одночасно не прийняв рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Позивач такого прохання до суду в справі № 757/28430/15-ц не висловив, у зв`язку з його фактичним працевлаштуванням у період розгляду позову в Корпорації на нижчеоплачуваній посаді. Відтак, ОСОБА_1 просив суд у рамках справи № 757/22382/19-ц (з урахуванням уточненої та доповненої позовної заяви від 19.06.2019 року та заяви про усунення недоліків):

- скасувати наказ відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року;

- стягнути з відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за посадою заступника голови правління Корпорації за час вимушеного прогулу, а саме: з 10.07.2015 року до дня винесення рішення судом з цього питання у даній справі (у редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.05.2020 року - стягнути з Корпорації середній заробіток за посадою заступника голови правління відповідача-1 за час вимушеного прогулу, а саме: з 01.08.2015 року по 27.05.2020 року грошові кошти у розмірі 2 250 697,28 грн. без урахування податків і зборів);

- стягнути з відповідачів на користь позивача 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом статей 2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом в.о. голови правління Корпорації від 22.03.2019 року № 177-К припинено повноваження ОСОБА_1 , заступника голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України). У наведеному наказі також зазначено, що 13.07.2015 року вважається останнім робочим днем, у зв`язку з прийняттям ОСОБА_1 на посаду начальника служби внутрішніх розслідувань Корпорації з 14.07.2015 року згідно з його заявою від 10.07.2015 року, а також вирішено виплатити позивачу заробітну плату за період роботи з 10.07.2015 року по 13.07.2015 року та вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України.

Підставами для видання цього наказу слугували лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.03.2019 року за № 37-25-13/7130, в якому останнє не заперечувало проти припинення повноважень заступника голови правління Корпорації ОСОБА_1, та наказ Корпорації від 10.07.2015 року № 422-К "Про прийняття на роботу ОСОБА_1 ".

Станом на момент видання вищенаведеного наказу у Корпорації діяв Статут у редакції, затвердженій наказом Міністерства від 29.09.2017 року за № 525.

Згідно з пунктом 1.4 цього Статуту засновником Товариства (Корпорації) є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року за № 764" здійснює Міністерство.

Пунктами 9.1, 9.2 Статуту визначено, що органами управління Товариства є: Загальні Збори, Наглядова Рада, Правління, Ревізійна комісія. Вищим органом товариства є загальні збори.

Частинами 1, 2 статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Відповідно до підпунктів 11.1, 11.2, 11.3 пункту 11 Статуту виконавчим органом Товариства є правління, яке здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства, організує виконання рішень Загальних Зборів і Наглядової Ради, та несе відповідальність за реалізацію цілей, стратегії та політики Товариства. Правління складається з осіб, які мають повну цивільну дієздатність та входять до складу Правління за посадою (голова Правління, перший заступник голови Правління та заступники голови Правління). Правління очолює його голова, який призначається Загальними Зборами строком на п`ять років.

При цьому, за умовами положень пункту 15 частини 1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Отже, позивач як заступник голови правління Корпорації на момент припинення його повноважень відповідно до наказу від 22.03.2019 року № 177-К відносився до посадових осіб.

У свою чергу, згідно з частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

За положеннями частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Враховуючи наведені приписи, корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.05.2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів"), реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу (435-15) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю (322-08).

Отже, в аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV (435-15) "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов`язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України, припинення повноважень позивача, як заступника голови правління Корпорації, може бути підставою для розірвання відповідачем-1 трудового договору з власної ініціативи, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, оскільки підставою для розірвання трудового договору з вказаних причин є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 та наказу Міністра аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 100 відсотків статутного капіталу Корпорації належить державі, а повноваження з управління корпоративними правами відповідача-1 здійснює Міністерство.

Згідно зі статтею 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу.

У той же час, за частиною 3 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.

За умовами пункту 10.15 Статуту відповідача-1, затвердженого наказом Міністерства від 29.09.2017 року № 525 (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу), до виключної компетенції Наглядової Ради належить, зокрема, обрання та припинення повноважень голови і членів Правління.

Разом із тим, за змістом підпункту 11.4 пункту 11 Статуту Корпорації, затвердженого наказом Міністерства від 29.09.2017 року № 525 (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу), заступники голови Правління призначаються Наглядовою Радою, сформованою відповідно до порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства та її комітетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 142 (далі - Порядок). До формування складу Наглядової Ради відповідно до Порядку заступники голови правління призначаються головою Правління за погодженням з Міністерством.

Суд зазначає, що припинення повноважень посадових осіб Корпорації (у тому числі заступника голови Правління відповідача-1), за відсутності прямо передбаченого іншого механізму, відбувається у тому ж порядку, що й призначення таких посадових осіб.

Як було зазначено вище, оскаржуваний наказ в.о. голови правління Корпорації від 22.03.2019 року № 177-К, яким припинено повноваження ОСОБА_1, заступника голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України), був прийнятий на підставі, зокрема, листа Міністерства від 20.03.2019 року за № 37-25-13/7130, в якому відповідач-2 фактично погодив та не заперечував проти припинення повноважень заступника голови правління Корпорації ОСОБА_1 Факт погодження Міністерством припинення повноважень позивача на посаді заступника голови правління Корпорації, у тому числі з 14.07.2015 року, не заперечувався відповідачем-2 під час розгляду справи.

Суд також звертає увагу на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року в справі № 915/540/16, за яким припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року в справі № 752/10984/14-ц зазначено, що припинення повноважень члена виконавчого органу є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що застосування статті 99 Цивільного кодексу України щодо керівника товариства не обов`язково впливає на трудові права відповідної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 року в справі № 683/351/16-ц вказано, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

У той же час, позивачем в установленому законом порядку не було доведено порушення передбаченої цивільним законодавством й установчими документами Корпорації процедури ухвалення відповідного рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як заступника голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які, як вже було вказано вище, можуть бути припинені в будь-який час.

Крім того, корпоративні відносини між товариством та його керівником (заступником керівника) можуть бути припинені рішенням компетентного органу товариства. Однак необхідно враховувати, що припинення повноважень керівника (заступника керівника) не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Так, трудові відносини з керівником (заступником керівника) товариства припиняються лише після розірвання трудового договору.

Отже, припинення повноважень керівника (заступника керівника) та його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника (заступника керівника) спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Водночас припинення повноважень посадової особи у КЗпП України визначено додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у спірному наказі також зазначено, що останнім робочим днем позивача на посаді заступника голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вважається 13.07.2015 року, у зв`язку з прийняттям ОСОБА_1 на посаду начальника служби внутрішніх розслідувань Корпорації з 14.07.2015 року згідно з його заявою від 10.07.2015 року. Крім того, позивачу вирішено виплатити заробітну плату за період роботи з 10.07.2015 року по 13.07.2015 року (на посаді заступника голови правління Корпорації) та вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України.

Фактичне та остаточне припинення трудових відносин між Корпорацією і позивачем та звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі наказу Корпорації від 24.01.2017 року № 57-к (за угодою сторін). Трудова книжка отримана позивачем цього ж дня (24.01.2017 року), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Корпорації, та з цього часу на підприємстві відповідача-1 не знаходилася. Крім того, Корпорація неодноразово зверталася до позивача (зокрема, листами від 29.03.2019 року № 130-2-40Щ-11/2034 та від 11.04.2019 року № 130-2-19/2330) з проханням повідомити актуальні банківські реквізити рахунків ОСОБА_1 для виконання наказу від 22.03.2019 року № 177-К та виплати позивачу нарахованих коштів заробітної плати та вихідної допомоги. Проте такої інформації позивач Корпорації не надав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивача на те, що 04.04.2019 року під час зустрічі з ним представники Корпорації не пояснили правових підстав формального виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц щодо поновлення позивача на роботі саме у такий спосіб (фактично лише на 3 доби), не допустивши позивача до виконання ним своїх трудових обов`язків, а також не розтлумачили ОСОБА_1 юридичних підстав та легітимності прийнятого керівником Корпорації рішення про припинення повноважень позивача як заступника голови правління відповідача-1 минулим числом, не беруться судом до уваги з огляду на те, що законність припинення повноважень ОСОБА_1 за оскаржуваним наказом не залежить від вчинення чи не вчинення таких дій, обов`язковість яких у спірних правовідносинах законом не передбачена.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень ОСОБА_1 від 22.03.2019 року № 177-К.

Більше того, позивач обґрунтовував пред`явлені позовні вимоги про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К і вимоги про поновлення його на роботі незаконним звільненням ОСОБА_1 минулим числом та порушенням Корпорацією приписів статей 47 та 116 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку підстав для поновлення строку, а їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду, та підтверджені належними доказами.

У постанові від 05.07.2017 року в справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом із тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частин першої-другої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (в наведеній редакції) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

З матеріалів справи вбачається та позивачем не оспорюється, що про прийняття та зміст оскаржуваного наказу ОСОБА_1 дізнався 04.04.2019 року, коли йому в службовому кабінеті на першому поверсі приміщення відповідача-1 зібраною із числа співробітників Корпорації комісією був доведений наказ голови Правління, датований 22.03.2019 року, про припинення повноважень заступника голови правління ОСОБА_1 з 14.07.2015 року (тобто з дати прийняття позивача на роботу в Корпорації на нижчу посаду, на яку він погодився 13.07.2015 року після звільнення), у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 статті 41 КЗпП України).

Крім того, у матеріалах справи наявна копія складеного комісією Корпорації у складі 6 осіб акту від 03.04.2019 року, яким зафіксовано факт відмови позивача від ознайомлення під підпис із наказом від 22.03.2019 року № 177-к.

У той же час матеріали справи не містять доказів звернення позивача 04.04.2019 року до уповноважених представників Корпорації з вимогою про вручення йому копії спірного наказу та відмову відповідачем-1 у фактичному наданні ОСОБА_1 копії цього наказу.

Більше того, у поданих до суду письмових поясненнях від 14.02.2022 року № 130-2-19/721 відповідач-1 вказував на те, що ОСОБА_1 мав дійсну можливість отримати спірний наказ, проте умисно ухилявся від його отримання 03.04.2019 року, на підтвердження чого Корпорацією було надано суду, зокрема, копію вищенаведеного акту від 03.04.2019 року.

Додатково суд звертає увагу на те, що трудова книжка ОСОБА_1 у 2019 році на підприємстві відповідача-1 була відсутня, оскільки отримана позивачем до моменту прийняття оскаржуваного наказу, а саме 24.01.2017 року.

Наведені обставини не можуть бути залишені судом поза увагою при вирішенні питання щодо дотримання строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, у даному випадку, необхідно обчислювати принаймні з 04.04.2019 року, тобто з дати, визнаної самим позивачем як момент доведення до його відома спірного наказу.

Разом із тим, вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К та поновлення його на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року у первісній позовній заяві в цій справі були відсутні та вперше пред`явлені позивачем лише у направленій ним 20.06.2019 року до Печерського районного суду міста Києва позовній заяві від 19.06.2019 року (уточненій та доповненій).

Отже, позивач, будучи обізнаним про прийняття та зміст оскаржуваного наказу, у встановлений статтею 233 КЗпП України строк не оспорював у суді незаконність свого звільнення та не довів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі з такими вимогами, що також є підставою для відмови у задоволенні позову в наведеній частині.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року в справі № 387/326/20.

Слід також зазначити про безпідставність вимог позивача щодо поновлення його на посаді з 10.07.2015 року, адже ОСОБА_1 з цієї дати вже був поновлений на посаді заступника голови правління Корпорації за рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.11.2016 року в справі № 757/28430/15-ц, яке набрало законної сили та було виконане, а наказ Корпорації від 11.03.2019 року № 148-К про поновлення позивача на роботі з 10.07.2015 року не скасований. Відтак, у суду відсутні підстави для повторного захисту таких прав позивача, які були фактично поновлені до моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі.

Крім того, у письмових поясненнях позивача, які надійшли до суду 05.10.2021 року, останній вказував, що друга вимога уточненої та доповненої позовної заяви - про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року, є похідною від вимоги про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К (пред`явленої до обох відповідачів). Проте одночасно ОСОБА_1 також наголошував, що така вимога про поновлення його на роботі впливає саме на права та обов`язки Міністерства економіки України, яке, за повідомленням Корпорації, на час розгляду справи наділене повноваженнями на поновлення позивача на роботі. Означені твердження позивача є суперечливими та додатково свідчать про необґрунтованість відповідних позовних вимог.

Отже, у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К та про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача-1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за посадою заступника голови правління Корпорації за час вимушеного прогулу, а саме: з 10.07.2015 року до дня винесення рішення судом з цього питання по даній справі (у редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.05.2020 року - стягнення з Корпорації середнього заробітку за посадою заступника голови правління відповідача-1 за час вимушеного прогулу, а саме: з 01.08.2015 року по 27.05.2020 року грошових коштів у розмірі 2 250 697,28 грн. без урахування податків і зборів), суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як було зазначено вище, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), а також постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року в справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Як було зазначено вище, наказом Міністерства від 03.07.2015 року № 120-п та наказом відповідача-1 від 10.07.2015 року № 416-к позивача було звільнено з посади заступника голови правління Корпорації на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Проте з матеріалів справи вбачається, що з вимогою про стягнення середнього заробітку за посадою заступника голови правління Корпорації за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 звернувся до суду лише в межах даної справи у травні 2019 року, тобто із значним пропуском передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України (зі спливом 4 років), взагалі не порушивши при цьому питання про поновлення такого пропущеного строку.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (але не більш як за один рік) приймає орган, який розглядає трудовий спір, одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі.

У той же час, за твердженням самого позивача, при розгляді справи № 757/28430/15-ц Печерський районний суду міста Києва одночасно не прийняв рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, оскільки позивач (будучи обізнаним про порушення своїх прав) такого прохання до суду в справі № 757/28430/15-ц не висловив, у зв`язку з його фактичним працевлаштуванням у період розгляду позову в Корпорації на нижчеоплачуваній посаді.

Зважаючи на те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу фактично є похідною від вимог про скасування наказу відповідача-1 про припинення повноважень позивача від 22.03.2019 року № 177-К та про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови правління Корпорації з 10.07.2015 року, а також враховуючи пропуск ОСОБА_1 встановленого законом строку на звернення до суду з такою вимогою (який застосовується незалежно від заяви сторін, не переривається і не зупиняється) та відсутність клопотань про його поновлення і доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні означеної вимоги позивача.

Враховуючи наведене, не підлягає задоволенню й похідна від вказаних вище вимог вимога позивача про стягнення з відповідачів на користь позивача 5 000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані відповідачами докази є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18.04.2022 року.

Суддя В.С. Ломака


Дата ухвалення рішення	15.02.2022
Оприлюднено	22.06.2022
Номер документу	103983979
Судочинство	Господарське
Суть	припинення повноважень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

Ломака В.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.02.2022 по справі 757/22382/19-цГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —757/22382/19-ц

Рішення від 15.02.2022

Рішення
від 15.02.2022 по справі 757/22382/19-ц
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА